Ксенія задумливо пленталась парком, повертаючись додому. Щоправда, повертатись туди їй зовсім не хотілося. Настрій не той. Толку, що вона знаходиться вдома. Все одно чоловік її не помічає. Останнім часом він став якимось чужим, відстороненим. Жінка не розуміла, в чому річ. Якщо спитати у нього безпосередньо, можливо, вони з Володею посваряться. Конфлікт їй зараз зовсім недоречний. У Ксюші, отже, проблем по горло. На роботі пішли негаразди.
Може, все утвориться, і чоловік знову стане колишнім? Ксенії цього дуже хотілося б. Щоби все було так, як раніше. Якби він повернувся додому з роботи раніше, міцно обійняв її, а вона так і повисла б у нього на плечі. А потім вони разом повечеряли б запеченою індичкою чи куркою з овочами, яку так любить її Володя. Поговорили б про це, зізналися б один одному в почуттях чи посміялися над черговими казусами Володьчиного шефа. Чи це не щастя.
Але тепер цього всього не вистачало Ксенії. Нема чому було радіти. Нема на що сподіватися. Нема у що вірити. Навіть подякувати нема за що і нема кому. Жінці стало шкода себе, шкода свої прожиті роки, шкода своїх витрачених сил, які пішли не туди.
Вона так і йшла у своїх роздумах, доки на її шляху не трапилася циганка.
– Бачу, над долею своєю плачеш, голубонько! – Сказала вона Ксенії. – Дай ручку, погадаю.
Ксенії в той момент було абсолютно байдуже, що скаже ця циганка, і вона простягла їй долоню.
Та схопила її руку і напружилася. Через півхвилини циганка зробила злякані очі.
– Не бути тобі щасливою! – Заявила вона. – З бідою ти прожила все життя, і біда тебе чекає. Коли не хочеш лиха, ти мусиш її віднадити. Біда та – молода темноволоса дівчина з карими очима. Через неї в твоїй родині розлад, і твій чоловік охолов до тебе. Ти не можеш йому народити?
– Не можу, – зізналася Ксенія, глибоко зітхнувши. – Усе життя з моїм чоловіком так і прожили без дітей.
– Бачу, погано тобі через це. Але ти маєш відшукати ту дівчину з темним волоссям. Інакше бути біді, – порадила їй ворожка.
Жінка витягла купюру з сумочки і хотіла подякувати пророчиці, але та ніби розчинилася в повітрі.
Знизавши плечима, Ксенія поплелася далі. Про якусь дівчину йшлося? Невже її коханий чоловік таки завів собі коханку? Ці питання не давали спокою жінці аж додому.
Володя повернувся сьогодні знову без настрою і одразу пішов спати. Як же хотілося Ксенії дізнатись у нього про все. Вона згадала ворожку. Серце підказувало: справа тут нечиста. Потрібно щось робити.
Ситуація вирішилася сама собою, коли на мобільного чоловіка зненацька прийшло смс. Жінка схопила телефон і відразу прочитала: «Завтра зустрінемось біля кафе «Варенка» о п’ятій годині».
«А ось і коханка!» – промайнуло в думках Ксенії. Вона з усмішкою дивилася на екран гаджета. До кімнати зайшов чоловік. Його анітрохи не здивувало те, що дружина зараз тримала в руках його стільниковий. «Дивна реакція. Чоловік навіть не смикнувся», – вирішила вона, акуратно повернувши телефон на місце.
– У нас є щось повечеряти? – Запитав він як ні в чому не бувало.
– Так, я готувала картоплю з грибами та сиром, – сказала вона, дивлячись то на його мобільний, то на нього. Проте Володю не зацікавив цей погляд, і він подався на кухню.
Ксенія кинулася за ним. Вона хотіла дізнатися у нього про таємничу незнайомку, з якою збирався зустрітися чоловік. Щось не давало їй розпочати цю непросту розмову. Повечерявши чоловік пішов у спальню і більше не виходив звідти.
Наступного дня Ксенія провела наче на голках. Треба було вигадати якийсь образ, щоб її в ньому не впізнав Володя. Так, Ксюша збиралася стежити за ним. Потрібно було розвідати, хто та дівчина, якій знадобилася її кохана людина. Через кого він так до неї охолодів, і чи є сенс продовжувати з ним стосунки…
Щоб замаскувати свою зовнішність, жінка вирушила до магазину вибрати собі перуку. Після вдалої покупки вона зайшла до салону краси.
… – Ну, тепер повний порядок! – Подивившись на себе в дзеркало в кабінеті візажиста, вигукнула Ксенія. Їй дуже подобався її новий образ кучерявої шатенки. Чоловік і всі знайомі точно не впізнали її зараз.
Вона вийшла із салону. Надворі вже хилило надвечір. Потрібно було встигнути до кафе «Варенка», де збиралися зустрітися чоловік та його коханка. Ксюша перевзулась у кросівки. Так вона не привертатиме до себе зайву увагу.
Біля переходу стояв натовп людей. У ній розчинилася Ксенія. Жінка уважно дивилася у бік кафе. Вона не хотіла пропустити зустріч Володі та його пасії. Незабаром з’явився чоловік, і до нього підбігла молода дівчина на високих підборах. «Дала б їй років 20, не більше!», – подумала Ксюша. Дівчина виявилася темноволосою, як і передбачила циганка. Чоловік і дівчина про щось говорили, а потім він засунув їй якийсь конверт. «Гроші? Ну так, а навіщо такий молодий потрібен чужий старий хрич?», – пролетіло в голові Ксюші. Вона стояла віддалік і зосереджено спостерігала за солодкою парочкою. Щоправда, вони чомусь швидко розлучилися. Для Ксенії це було несподіванкою. Вона розраховувала, що пара увійде до кафе, а вона сама, Ксенія увійде слідом за ними і сяде поряд за столиком. Їй хотілося б підслухати їхню розмову. Задоволена дівчина помахала рукою Володі і зникла у натовпі перехожих. Чоловік повернувся до машини.
«Чорт! Він же зараз додому поїде», – подумала Ксюша і влетіла кулею в маршрутку, що проходила повз.
– Ви б обережніше не могли? – крикнув хтось збоку, але жінка не звернула на ці скарги жодної уваги. У голові було одне: чоловік та його коханка, яку він фінансово постачає.
На подив Ксенії, чоловік не встиг повернутися додому. Вона зняла босоніжки, сховала у шафу перуку і в задумі сіла у крісло. У цей момент їй нічого не хотілося. Може, варто вже зараз збирати речі.
– Я вдома! – фраза чоловіка розбудила жінку, яка задрімала на кілька хвилин. – Звідки ти така гарна? Ксенія вже забула, що сьогодні так і вражає своєю зовнішністю.
– У салоні краси була, – відповіла вона. – В салоні?! – здивувався Володя. – Наскільки мені відомо, ти не любиш салонів. – Ось, вирішила трохи змінитись, – кокетливо посміхнулася дружина.
Вони провели удвох цілий вечір. Ксенії здалося, що чоловік щирий із нею. Тільки та дівчина не давала їй спокою. Як про це запитати чоловіка, дружина не знала. Боялася. Раптом станеться конфлікт. Адже після нього Ксюші доведеться покинути їхнє затишне гніздечко. Куди йти, вона не знала. Але й жити в обмані теж не хотілося.
Коли чоловік заснув, жінка вирішила перевірити його телефон. «Дивно, жодних повідомлень. Мабуть, видалив», – подумала вона, покопавшись у гаджеті. Вона зайшла до розділу «фото» і ахнула. На одному зі знімків її суджений красувався поряд із тією дівчиною. Він без жодного сором’язливості обіймав її, а вона мило посміхалася. “Як так можна? І зі мною, і з нею … », – З цими думками Ксюша задрімала.
… Вона йшла піщаним берегом моря. Поруч її за руку тримав Володя.
– Які сьогодні хмари гарні… Вони ніби мереживо!», – милувалася Ксенія небом.
– Головне, щоб дощ не пішов, – відповів їй чоловік.
І тільки він сказав це, як хмари зібралися в одну велику хмару, що вибухнула бурхливими краплями.
– Дощ! Дощ! – радісно кружляла під теплими струменями Ксенія. – Володю, ти передбачив дощ!
На якийсь час вона відвернулася. Коли повернулася до чоловіка, того вже не було поряд.
– Володю! Володя! – закричала дружина. – Ти де, Володенько?
Проте чоловік не відгукувався. Кинувши погляд у бік моря, Ксенія остовпіла. У безодні води плавав одяг її чоловіка, а його самого ніде не було.
– Володенько, це не жарт? Ти ж поруч, коханий? – знову крикнула жінка. Вона довго кричала його ім’я і… прокинулася.
– Що з тобою? – поряд з нею на ліжку сидів приголомшений чоловік.
– Поганий сон, – зізналася вона, важко зітхнувши. Ксенія взяла його за руку. Все ж таки добре, що чоловік зник не по-справжньому.
Зранку її розбудив його голос. Володя розмовляв із кимось по телефону у сусідній кімнаті. Ксенія підвелася з ліжка і вирішила підслухати чужу бесіду біля дверей.
– Я ж дав тобі грошей учора, – казав Володимир. – Хіба цього замало? Добре. Я приїду. Так. У того ж кафе зустрінемося.
Ксенія насторожилася. Коли чоловік пішов на роботу, вона згадала про перуку і вирішила знову влаштувати стеження. Тільки сьогодні потрібно спіймати судженого на місці злочину, щоб він сам не накинувся на неї зі звинуваченнями.
Ксюша ледь дочекалася вечора. Цілий день вона думала про те, що скаже чоловікові, спіймавши його з цією брюнеткою. Нечесно вести гру на два фронти. Двічі від Володі дружина точно не очікувала. Ще й такого. Треба ж! Він навіть не надав жодного значення, коли побачив, як вона, Ксюша риється в його телефоні.
Володя та його пасія зустрілися о п’ятій біля кафе. Ксенія одразу кинулась до них.
– Ну і хто ця дівчина? – Наблизившись до пари, єхидно запитала дружина своєму чоловікові.
– Мила, це зовсім не те, про що ти подумала, – сказав він, дивлячись на карколомний вигляд його дружини.
– Тату, це хто? – Запитала кароока брюнетка, подивившись на Володимира.
– Тату?! – відсахнулася Ксенія. – Я не зрозуміла…
– Послухай, Ксюш, – почав виправдовуватися чоловік. – Так, Рита – моя дочка. Я боявся зізнатися тобі.
– Але як це можливо? Ти мені брехав? Ти все життя мені брехав? – Кричала жінка, не звертаючи уваги на цікавих перехожих, що йдуть повз.
– Я розповім удома про все! – Відповів він, але Ксенія вже бігла назад. Туш з вій струмками текла її щоками, змішавшись із солоними сльозами. У душі кипіла образа. Вони прожили з Володею стільки років, і тепер стає відомо про існування його дочки… А вона? Як вона? Ксюша? У цих роздумах жінка забігла до квартири і почала плакати. Довго та невтішно.
Вона не почула, як чоловік з’явився у квартирі. – Ксюша! – гукнув її він. – Будь ласка, вислухай мене. Дуже прошу. Жінка трохи стихла.
– Це сталося, коли ти лежала у пологовому будинку, – продовжив чоловік. – Я тоді сильно горем був пригнічений, дізнавшись, що нашого сина більше немає. З Нелею ми випадково познайомилися. Щоправда, зв’язок із нею я втратив за місяць.
– Тобто ти не знав, що вона від тебе народила? – Задала йому питання Ксенія.
– Не знав, – підтвердив Володя, опустивши голову.
– А з Ритою ти як познайомився? Неля вас сама звела?
– Ні… Її більше немає. Її не стало два роки тому. Потрапила у велику аварію. Рита сама мене знайшла через соцмережі.
– Ось як?! А ти робив ДНК? Може, ця Рита – самозванка, а не дочка тобі?
– Ні. Експертизу ми не проводили.
– Так проведіть. В чому справа? Аж раптом вона просто качає з тебе гроші!
Ксенія здивовано хитала головою. Сльози знову ринули з її очей. Вона згадала про свого хлопчика, на якого вони так чекали з Володею. Крихітка був дуже схожий на чоловіка. Лікарі та Ксенія до останнього сподівалися, що дитина виживе, проте дива не сталося. Маля народилося передчасно, а самі пологи виявилися важкими.
Після трагедії жінка довго боялася знову стати матір’ю. Боялася повторення долі її сина. Раптом з її наступною дитиною станеться те саме. А пізніше, коли вона була готова до народження малюка, лікарі сказали, що Ксенія не зможе виносити малюка. Нещасна жінка їздила до різних клінік, але все було безуспішно. Вони з Володею змирилися з долею не стати батьками.
Рита не відразу погодилася на ДНК-експертизу. Довго тягла. У лабораторію вона прийшла не одна, а зі своїм молодим чоловіком, Олегом. Побачивши його, Володимир ахнув про себе. Цей Олег дуже вже нагадував йому себе в молодості. Такий самий розріз очей, такий самий ніс із горбинкою, тонкі губи, волосся із завитками. Це здалося Володі дуже дивним.
Після складання аналізів до лабораторії чоловік запропонував молодим людям разом пообідати. Ксенія також прийшла. Невдовзі вони вчотирьох сиділи у місцевому кафе та обговорювали справи Рити та Олега. Хлопець сказав, що хоче вступати на юридичну. Тільки коштів на це він не має. Мати надто рано пішла з життя, а тата в нього не було. Тільки дядько Борис, з яким мешкала мама. Але зараз у нього була вже інша родина, і він не торкався життя Олега.
Рита весь час у кафе поводилася якось підозріло. Наче щось не договорювала. Раз у раз хотіла піти, але хлопець зупиняв її. Поведінка Рити видалася Ксенії дивною. Пізніше до того ж кафе завітала якась особа. Жінка одразу попрямувала до столика, де сиділа четвірка, та підійшла до Ріти.
– Ось ти де? З ким ти відпочиваєш? Я знаю цих людей? – Оглянувши оточуючих Риту людей, сказала дама, одягнена в бежевий костюм, який потрібно носити в її віці. На вигляд особі було десь 40-45 років.
– Вітаю! – Привітався з нею Володимир, вставши з-за столика. – Може, Ви приєднаєтесь до нас?
Проте жінка послалася на те, що їй зараз ніколи. Вона забрала Риту, і вони разом пішли з кафе. Олег залишився з Ксенією та її чоловіком.
– Дивна тітка, – подивившись услід дамочці, сказав Володя. – Навіть не представилася.
– Ця тітка – мати Рити, – повідомив з усмішкою Олег. – Ну, я теж, мабуть, піду. Мені ніколи. Робота чекає.
– Мати?! – в один голос вигукнуло подружжя.
– Ну так, – як ні в чому не бувало відповів хлопець.
– Але вона казала, що її матері не стало, – насупився Володимир.
– Ось як?! – здивувався Олег. – Може, вона щось переплутала?
Взявши свої речі, він підвівся з місця.
– Мені ніколи, – сказав він. – Ви у Рити самі запитаєте.
Олег явно поспішав. Незабаром він пішов, залишивши подружжя здивовано.
– А як же ДНК-експертиза? – Замислено промовила Ксенія. – Мені здається, ця Рита – не та, за кого себе видає.
Щоб це з’ясувати, Володимир заходився їй дзвонити, проте телефон дівчини було вимкнено.
– Чорт забирай! – Вигукнув він. Його рука ненароком перекинула склянку з напоєм. Офіціантка тут же прибігла і почала сваритися. Мовляв, треба стежити за своїми рухами чи не приходити до кафе зовсім. Все ж таки у них пристойний заклад, а не якась забігайлівка.
Подружжя пішло з кафе, залишивши офіціантці чайові.
– Вибачте нас, – вибачився перед нею Володя. – Більше подібного не повториться.
Ксенія весь вечір думала то про ДНК, то Олега, то Ріту. Стало ясно, Рита – самозванка, і експертиза неодмінно це покаже.
За весь час очікування результатів тесту дівчина жодного разу не далася взнаки. Вона навіть відключила свій мобільний або поміняла цим карту. Від Олега теж не було чути звісток.
– Може, вона не дочка тобі зовсім? І Олег каже правду? – казала Володі дружина.
— Отож зрозуміло, що справа темна, — відповів він їй. – Дочекаємось результату аналізів, а там можна дізнатися, що робити. Цю шахрайку я з-під землі дістану. Грошей я їй чимало відвалив.
– Не розумію, як ти міг їй повірити? – дивувалася Ксенія.
– Просто вона мені показала фотографію Нелі. Там вона тримає її маленьку на руках, ось я й повірив, – виправдовувався чоловік.
– Чи можна було зі мною порадитися?
– Вибач. Мені було дуже соромно. Все-таки це мій гріх. Я зрадив тобі в минулому.
Останні три дні завершення експертизи тривали для подружжя дуже довго. Цей час вони провели наче на голках.
Того ранку вони з’явилися до лабораторії за результатами. Вони сиділи в коридорі і чекали, поки вийде працівник із кабінету. На їхній подив, до закладу увійшла молода парочка. Рита та Олег.
– Вітаю! – Почала розмову з подружжям дівчина. – Я… я мушу вам дещо зізнатися.
Володимир напружився. Ксенія уважно дивилася на молодь. Жінка була готова вислухати їх. Проте Володя не відмовлявся від ідеї покарати шахрайку. Він уже чимало віддав їй грошей.
– Справа в тому, що я…
Вона не встигла домовити, як двері до кабінету відчинилися.
– Ось ваші результати, – віддавши папери Володимиру, сказала працівник лабораторії.
– Дякую, – подякував її чоловік. Вони з дружиною опустили очі на рядок, де чорним по білому було написано: родинний зв’язок із Володимиром підтверджується.
Подружжя перевело погляд на зблідлу Риту.
– Ти щось хотіла сказати? – Сказала Ксенія.
– Так. Тільки тут не ті результати тесту, – видихнула дівчина.
– А чиї?
– Олег – Ваш син. Це його біоматеріали я підсунула, – зізналася Ріта. – І тітка Неля – його мати.
Олег округлив очі.
– Як? – пробурмотів він.
– Так, я знала, що ти син Володимир. Тільки все заплутала. Пробачте мене.
По обличчю Рити потекли сльози.
– Поясни, що це все означає? – Крикнула на неї Ксенія.
– Просто мені потрібні були гроші. Розумієте? – заплакала дівчина. – А на фотографії, яку я Вам, Володимире, показувала, тітка Неля зі мною. Моя мати дружила з нею колись.
Олег сидів на дивані, обхопивши голову руками.
– Тоді чому ти мені нічого не сказала? – Раптом закричав він.
Дівчина позадкувала до виходу. Незабаром вона зникла за дверима.
– Виходить, ти мій син? – обернувся до хлопця Володя. – І тітка Неля – твоя мати?
Молодий хлопець кивнув. Йому було дуже незручно за свою дівчину перед цією родиною. Усі його почуття змішалися у душі. Він уперше дізнався про свого рідного батька.
Пролетів рік. Олег вступив на юридичну, як і мріяв. Володимир допоміг йому із цим. Про Ріту ніхто більше нічого не чув. Люди казали, ніби дівчина переїхала до іншого міста. Володя та Ксюша більше не сварилися. Жінка не стала докоряти чоловікові за його минуле. Вони разом із Олегом доглядали могилу Нелі. На Риту вони теж не злилися. Молода, безглузда. Може, як дорослішає, зміниться. Згодом у Олега з’явилася наречена. Володя та Ксюша готувалися до весілля і тепер думали про онуків, адже бути дідусем та бабусею – теж непогано. Кожен має свою долю, своє життя. Не всім дано мати своїх дітей, і Ксенія знаходила способи почуватися щасливою, спілкуючись із сином свого чоловіка. Щоправда, ту циганку вона більше ніколи не зустрічала.