– Зрештою, дожила я до того моменту, коли син купує власне житло. Думала, що й не станеться це за мого життя, – говорила Вероніка Павлівна, сидячи за столом у невеликій кухоньці.
Поки що Дмитро з дружиною жили в орендованій квартирі, але це залишалося лише питанням часу, адже вони знайшли чудовий варіант, підписали попередній договір, і тепер справа залишалася за малим – оформити документи та переїхати.
– Мамо, ну скажеш теж. Тобі лише шістдесят. Про яку ти старості зараз говориш?
– Усього!.. Між іншим, я вже не почуваюся молодою.
Зображення використовуються на правах комерційної ліцензії.
– А це погано! Рух це життя. Якщо опустиш лапки, перестанеш рухатися, то, звичайно, навіть о третій відчуєш себе старою. Он, бачила ж нашого сусіда? Ілліча? Який чоловік? Дев’яносто два, а він велосипедом ганяє, не виженеш за ним. І в якій формі! Красень. А ти про шістдесят кажеш. Ось це справжній приклад для наслідування. Якщо доживу до його віку, обов’язково буду таким самим.
– Тому що він один усе життя. Дітей ростити не доводилося, а чи знаєш, що на вас витрачаєш усю свою життєву енергію, усі свої нерви. Вони не відновлюються, між іншим.
– А я все одно вважаю все це нісенітницею. Потрібно жити так, щоб організм не знемагав. І все буде чудово.
– Як говориш ти гарно. Подивимося, як заспіваєш, коли діти з’являться, і весь цей ваш романтичний флер вилетить із голови. Я взагалі не для того приїхала, щоб зараз розмови вести про старість. Якось сама розберуся, як мені її зустрічати. Мені спокою не дає ваша покупка квартири. Більшість коштів ти в неї вкладаєш все-таки.
– Ну і що? Яка різниця, хто вклав більше? – здивувався Дмитро.
– Та найпряміша. Ти стільки років працював, гроші копив, навіть мені майже нічого не переказував, а тепер хочеш усім із дружиною ділитися?
Дмитро дивився на матір з подивом.
– Зачини двері, – кивнула Вероніка Павлівна.
Дмитро якось інстинктивно прикрив двері на кухню, не розуміючи, навіщо це робить. Виконав прохання матері, а з’явився осад, наче зробив щось погане.
– Вона спить цілими днями, а ти працюєш без вихідних практично. Те, що вона будиночок у селі продала, який їй батько залишив, це нічого не означає. Там грошей – копійки.
Про те, що ці гроші вони не вкладають у покупку квартири, Дмитро матері не говорив. Вони накопичили достатньо для покупки. Дмитро виграв тендер на роботі і отримав дуже хорошу премію, саме тієї суми їм і не вистачало.
– Мамо, ну чому ти постійно рахуєш чужі гроші? Я ось ніколи не питав у тебе, скільки в тебе грошей у гомін відкладено. Вони твої, і я не сову носа. Навіщо тобі рахувати, хто з нас вклав більше? У нас із Надею сім’я. Ми кохаємо одне одного, і все моє належить їй, як і навпаки.
– Як і навпаки! – передражнила Вероніка Павлівна. – Тому, що в неї нічого немає. Вона колись востаннє на роботу ходила?
– Надя звільнилася півроку тому. Ти ж знаєш, що вона мала проблеми зі здоров’ям.
– Треба ж, яка тендітна! Ти ці півроку працюєш, а вона вдома прохолоджується. Я вагітна, з пузом, на полях повзала свого часу, а ти її сильно шкодуєш. Я тобі ось що скажу, синку, а ти слухай мене уважно: квартиру вашу оформиш на мене. Щоб дружина не претендувала у разі розлучення. Вона туди вклала мало, а відчепить потім половину.
Дмитро ладен був схопитися за голову. Ну чому мама була настільки песимістично налаштована? Яке розлучення? Вони з Надею вже три роки одружені і були щасливі. Усі конфлікти вдавалося вирішувати на березі, і ті ніколи не переростали у серйозну сварку. Тепер мама говорила якісь шалені речі. Надя ніколи не тринькала гроші, як вважала Вероніка Павлівна. Вона дуже економно витрачала все, купуючи тільки необхідне, а більшість коштів вдавалося відкладати для придбання свого житла. Та й отримувала вона сама добре, доки працювала.
– Мамо, ти на сонечку сьогодні не перегрілася поки до нас їхала? Ну що за нісенітницю зараз несеш? – насупився Дмитро. – Мені такі поради зовсім не подобаються. Я не збираюся розлучатися зі своєю дружиною, тому можеш не турбуватися, ділити нам нічого не доведеться.
– А якщо не збираєтеся, і мені нема про що турбуватися, то зроби так, як я прошу. Якщо ти так певен у своїй дружині, то оформи квартиру на мене. Вона не образиться, якщо насправді нічого поганого не задумала і камінь за пазухою не виношує. Ти ж так упевнений у ній. Чого тоді боїшся вчинити по-моєму?
Дмитро тільки невдоволено прицокнув.
Надія почула слова свекрухи. Вона прокинулася і йшла на кухню, щоб випити води. У роті все жахливо пересохло, і спрага мучила навіть уві сні. Та тільки входити після таких промов на кухню не хотілося. Вероніка Павлівна завжди посміхалася, дивлячись невістки у вічі. Вона із задоволенням перемивала з нею кісточки своїх родичів. Казала, звичайно ж, свекруха, знайшовши вільні вуха, а Надя просто слухала, думаючи про своє. Вона думала, що зі свекрухою досягла повного порозуміння, що їй пощастило, але виявляється помилялася. Зрозуміло було, що матері хочеться подбати про свого сина. Адже зараз усілякі жінки бувають. Хтось виходив заміж, щоб потім одержати частину майна чоловіка. Як це кажуть? За розрахунком? Тяжко зітхнувши, Надія повернулася до кімнати.
Дмитро не став продовжувати з матір’ю розмову, що здалася йому маренням. Він пообіцяв Вероніці Павлівні, що подумає над її словами, але насправді там і думати не було чого, бо не збирався він так погано чинити з дружиною. Якщо у шлюбі, то й оформлятися все потрібно правильно за законом. Такими ж темпами вони могли жити без штампу в паспорті, щоби потім нічого не доводилося ділити.
– Прокинулася? – Запитав чоловік, зазирнувши в кімнату, де Надія лежала на ліжку і читала книгу.
– Так. Ти пробач. Прокинулася раніше і почула твою розмову з мамою.
Дмитро потер перенісся.
– Ти ж не хвилювалася. Правда? Тобі не можна хвилюватись. Пам’ятаєш?
Насправді, у того, що Надія півроку сиділа вдома, була вагома причина. Спочатку жінка проходила обстеження та лікування, а два з половиною місяці тому дізналася, що вагітна. Вагітність протікала важко, із сильним токсикозом, від якого Надя надто сильно втрачала у вазі. Лікарі не рекомендували їй хвилюватися, казали, що більше часу слід проводити вдома. Розповідати матері про вагітність дружини Дмитро нічого не став. Поки що все вилами по воді писано. Ось як все заспокоїться, як лікарі скажуть, що дитина здорова, і все гаразд, так і повідомить.
– Ні. Я не хвилювалася, але подумала, що ти справді маєш повне право так вчинити. Адже я до ладу не заробляла нічого. Квартира купується з твоїх накопичень, а те, що я виручила з продажу будинку, ми все одно вирішили залишити на розрахунковому рахунку, тому…
– Не кажи нічого, Надь. Я цього дурниці досить від мами наслухався. Ми сім’я, тож я не збираюся нічого оформляти на маму. Ти ж не плануєш розлучатися зі мною?
– Ні, звичайно, але якщо твоїй мамі так буде спокійніше, я можу написати відмову від своєї частки.
– Знаєш, а в цьому щось є. Так і вчинимо. Я впевнений, що ти не намагаєшся кинути мене і точно не втечеш від мене. А то я прямо задумався, раптом мама права, і ти насправді шахрайка?
Від слів Дмитра Надії стало не по собі. Якось неприємно, що він справді міг порахувати її ошуканкою, але чоловік засміявся.
– Ну ти чого? Адже я несерйозно. Просто мене втомила ця розмова сьогодні. Мама якусь нісенітницю запропонувала, а тепер ти продовжуєш. Ти моя дружина. Навіть якщо ти не будеш нічого заробляти, ти займаєшся домом, готуєш для мене таку дивовижну вечерю щодня, на роботу обіди збираєш, стираєш… Ти вважаєш, що це нічого не означає? Я такої думки не дотримуюсь. Побоювання мами я розумію, адже у її подруги, тітка Шури, так дружина сина ні з чим залишила. Тепер живе у матері, пристрастився до пляшки. Нічого хорошого загалом, але це точно не наша історія.
Дмитро сів поруч із дружиною і обійняв її. Надія пораділа, ще раз переконавшись у тому, що чоловік довіряє їй. Вона не хотіла псувати стосунки зі свекрухою, але тепер і не знала, чи вдасться спілкуватися як раніше. Їй у вічі Вероніка Павлівна посміхалася, навіть подарунки часом робила, а за очі…
Пощастило їй із чоловіком, що не йшов на поводі матері і довіряв своїй дружині, заступався за неї.
На одній розмові Вероніка Павлівна не стала зупинятися. Вона продовжила свої спроби переконати сина вчинити саме так, як вона порадила.
– Мам, я вже тобі все сказав – я не збираюся утискати в чомусь свою дружину. Якщо нам і судилося розлучитися, то Надя отримає все, що належить їй за законом. Мені не шкода.
– Значить, для дружини тобі не шкода, а для матері шкода? – Розлютилася жінка. – Ти мені грошей коли востаннє переказав? Все самій доводиться заробляти, перебиватися з копійки на копійку. Одна оплата світла лише скільки з’їдає. Та тільки тобі все одно, як виживає мати. Щосили на дружину витрачаєшся. Ти запам’ятай, що дружин у цьому житті буде багато, а мати одна-єдина.
Ображена Вероніка Павлівна не стала продовжувати розмову із сином та скинула дзвінок.
Вона не просила грошей. Знаючи свою матір, Дмитро завжди був упевнений, що має накопичення. А тепер вона поводилася так, ніби колись попросила, але їй відмовив у цьому проханні. Хіба це було гаразд? Вирішивши, що мати просто образилася, що не прислухається до його порад, Дмитро не загострював увагу на цій темі.
Незабаром чоловік оформив документи на квартиру, зробив там невеликий ремонт, і вони з дружиною переїхали. Вероніка Павлівна не захотіла приїхати на новосілля, списавши все на те, що їй важко діставатися міста з села, в якому жила.
– Дімо, я тут варіанти студій подивилася. З грошей, які я залишився з продажу будинку, ми могли б дозволити собі купити одну. Нехай вона не у центрі міста, але це місто. І район непоганий начебто. Там не вистачає небагато. Якщо твоя мати має накопичення, вона могла б додати двісті п’ятдесят тисяч і переїхати. Як ти дивишся на це?
– Ти надто добра, – усміхнувся Дмитро. – Я поговорю з мамою. У борги зараз лізти не хотілося б, адже скоро у нас з’явиться малюк.
Приїхавши до матері з продуктами, які час від часу привозив їй у село, Дмитро поділився пропозицією Надії, але Вероніка Павлівна розлютилася.
– Їй мало того, що відхопить частину твого майна, ще й до мого майна прикласти руку вирішила? Немає в мене жодних накопичень, і нічого я додавати не стану.
– Та до чого тут твоє майно? Чому ти скрізь шукаєш каверзу? Надя не така. Вона не казала, що оформить студію на себе. На тебе, напевно, і оформили б.
– Ні і ще раз ні! Це вона не говорила, а я знаю, як шахраї поводяться.
Вероніка Павлівна часто зустрічалася у своєму житті з шахраями, тому невістки відразу ж записала до їхніх лав. Стороння людина не може бути чесною – такої думки дотримувалася жінка.
– Жаль, що вона відмовилася. Ну, тоді підкопаємо і пізніше купимо. Я не думала навіть на себе оформляти цю студію. Просто хотіла для неї добре діло зробити. Зараз зима настане, їй знову важко буде сніг чистити до хвіртки, та й з медициною в селі справи не дуже, а в місті все краще жилося б.
Дмитро лише посміхнувся. Йому було приємно, що він не помилився у виборі, коли довірився Надії. Вона була неймовірною людиною з великим добрим серцем.
Через три місяці Дмитро та Надія повідомили Вероніці Павлівні новину про швидке поповнення їхнього сімейства. Жінка зраділа і навіть наче перестала ображатись на сина, що не прислухався до неї. Так як налагоджувати стосунки зі невісницею жінка не поспішала, вирішено було, що наполягати вони не стануть, підкоплять гроші, самі куплять студію, а там Вероніка Павлівна нехай вирішує – захоче перебратися в місто і продати свій будинок, або поки що здаватиме студію та збиратиме гроші на навчання дитини.
Синець народився у подружжя здоровий, і їхній шлюб став ще міцнішим. Дивлячись на щасливого сина, Вероніка Павлівна глибоко в душі розуміла, що даремно вона так злилася на Надію і вважала її шахрайкою, але визнавати цього, звичайно ж, не хотіла.
– Час ще обов’язково покаже, хто тут має рацію, а хто винен, – бурчала жінка собі під ніс.
Важко їй було повірити у щире кохання, адже й сама колись вийшла заміж за розрахунком, щоб не блукати орендними квартирами. Та тільки там чоловік виявився іншим, прислухався до порад своєї матері і залишив Вероніку Павлівну ні з чим. Навіть аліменти на сина не платив, і їй доводилося самій справлятися з усім. Вона хотіла так само підстрахувати свого сина, не розуміючи, що таким чином просто намагалася помститися невістки за те, як з нею вчинили в минулому.