— Світлано, я просив мені не дзвонити! Даша дуже ревнує! — роздратовано процідив Дмитро, шепочучи і прикриваючи трубку долонею. – Це з роботи, пупсику! Не хвилюйся! – крикнув він.
— Ні, ви подивіться… Ревнує! А на якій підставі? Ти їй ніхто! — Наразі Світлані вже не було так боляче. Скоріше, її образа трансформувалася в роздратування та злість на чоловіка. Подумати тільки! Коханка ревнувала до дружини! До тієї, з якою Дмитро прожив двадцять років! — Я просто хотіла сказати, що подарунок сама вручу. Не треба більше приїжджати.
Нове кохання, Дашу, Дмитро «знайшов» у якомусь барі. Він любив посидіти по п’ятницях у відповідних закладах і подивитися на дівчат, що крутяться. Однією з таких красунь була Даша. Вона оцінила розмір «чайових» і погодилася продовжити спілкування з Дімою в приватній обстановці. А за кілька місяців таких зустрічей щось остаточно вдарило в голову Дмитру, і він повідомив дружині, що закоханий.
– Я йду. Ця дівчина — мій промінчик світла.
– А я?! Як же так?! – ахнула Світлана.
– А ти? Живи якось.
— Але ж у нас сім’я… Дімо, одумайся! Я після операції… Хто мені допомагатиме?! Та я навіть до магазину не дійду!
— Замовиш доставку продуктів, усі принесуть. Я що тобі, носій? – скривився Дмитро.
— Поживи зі мною ще хоч місяць. Шви знімуть, я трохи розходжуся…
— А Даші що скажу? Ні, дорога. Я все вирішив. Якщо тобі потрібна доглядальниця, то можеш найняти. У тебе є нагромадження.
Дмитро поспішно запхав у сумку паспорт і якісь документи, і пішов. Він навіть особистих речей не взяв — так поспішав до коханки. Коли двері грюкнули, Світлана довго лежала, не рухаючись. Їй здавалося, що життя скінчилося.
У неї не було близьких — єдиною рідною людиною був чоловік. Дітей Світлані Господь не дав, але Дмитро від першого шлюбу мав доньку, Таню, яку фактично Світлана і виховала: дівчинці було 7 років, коли померла перша дружина Дмитра. А через рік після похорону він одружився на Світлані. Це було кохання з першого погляду.
Падчерка не відразу прийняла Світлану: перехідний вік, туга по матері… Але Свєті вдалося знайти шлях до серця дівчинки, і незабаром вона почала називати мачуху мамою.
– Ти в мене ідеальна жінка! На тебе треба молитися! — говорив Дмитро, піднімаючи келих, коли вони святкували чергові роковини сімейного життя. І в горі і в радості, Світлана була з Дімою. Вона доглядала його матір, коли та серйозно хворіла, виховувала його дочку, господарювала і працювала на хорошій посаді. Коли у Дмитра були проблеми у бізнесі, саме Світлана «рятувала» сім’ю: брала на себе приватних клієнтів, крутилася…
До весілля Тетяни Світлана зібрала достатню суму, щоб подарувати молодим сертифікат на весільну подорож. Свято пара оплачувала за власні кошти: і наречений, і наречена були вже дорослими та самостійними.
Нічого не віщувало біди … Але як тільки у Світлани трапилася проблема зі здоров’ям – знадобилася операція на нозі, чоловік моментально відсторонився. Кульгава дружина була йому не потрібна. Його «молода» душа прагнула знайти тіло молодше.
— Я у цих речах не помічник. Лягай до лікарні, роби все, що потрібно, а я буду вдома.
Він жодного разу не прийшов до Світлани до лікарні, а коли жінку виписали додому і виявилося, що за відсутності дружини в будинку «гостила» чужа дама, Дмитро не став виправдовуватися і повідомив, що йде.
«Забув сказати: ти Таньці не кажи, що ми розлучаємося. Нема чого перед весіллям настрій псувати», — після відходу чоловік надіслав повідомлення, і Світлана дала волю сльозам. Падчерка вона не стала нічого говорити.
Через напружений графік роботи та завантаження, пов’язане до планування весілля, Тетяна віддалилася від мачухи.
— Ти до мене не їзди, займайся своїми справами. Я впораюся, — запевняла Світлана, щоб не напружувати кохану Танюшу.
Проте падчерка надсилала продукти. Самій їй тягати важке було не можна, тож приїжджав її наречений, Єгор.
Кілька разів і сама Таня приїхала відвідати Світлану, але оскільки був робочий час, відсутність батька вдома Тетяна не помітила. Тільки звернула увагу на те, що мачуха здала.
– Давай тебе до санаторію відправимо на реабілітацію? – Запропонувала Таня. – Підлікуєшся.
— Потім, дочко. Виходь заміж спокійно. Я в нормі, – заспокоїла Світлана.
Насправді, жінка була далеко не в нормі. Їй довелося найняти медсестру та санітарку, щоб не «потонути» у бруді та отримувати професійну допомогу.
Єдиним, що не давало Світлані опустити руки, було бажання побачити дитину Танюшки, збагнути онука. Саме тому вона з неймовірною завзятістю працювала, вчилася правильно ходити після операції і вже зовсім скоро успішно пересувалася квартирою на милицях.
А потім Світлана почала ходити і на вулицю, обережно спускаючись сходами. На першу прогулянку її вивела Таня. Вони разом із медсестрою допомогли жінці спуститися, щоб подихати свіжим повітрям біля будинку.
– А тато що? Не вигулює тебе? — насупилась Таня.
– У нього справи.
– Ясно. Я з ним поговорю. Мені не подобається, що він останнім часом якийсь зайнятий. Я, як йому не подзвоню, все зайнято.
Світлана не відповіла. Відвела погляд і переклала тему.
— З весіллям все чудово! Буде відомий фотограф! Я так мрію про класні фотографії! Сподіваюся, цього дня все пройде ідеально і нічого не зіпсує наше свято, — сказала Таня.
— Я грошей хотіла запропонувати, якщо чогось треба… Допомоги від мене, сама знаєш, ніякої…
– Мамо, у нас все вже готове. Не хвилюйся, краще займайся собою, бо ти бліда як смерть. Виглядаєш не дуже.
Світлана слова доньки всерйоз не сприйняла, але на весілля замовила собі гарну сукню з палантином. Вбрання привезли, медсестра допомогла його приміряти, і Світлана залишилася задоволена.
— Ще зачіску, макіяж і буде нормально.
— Вам дуже личить! — кивнула медсестра.
До весілля залишалося зовсім небагато часу. Настрій у Світлани поступово покращувався. Вона чекала свята, як ковтка свіжого повітря… Навіть незважаючи на те, що там мав бути її зрадник-чоловік.
Бачити його не хотілося, але Світлана розуміла, що піде на це весілля заради Танюшки. А Дмитра вона щосили намагалася пробачити і зрозуміти. Будь-що могло бути… А раптом і справді у них з Дашею було неземне кохання?
Коли чоловік несподівано приїхав, вона не стала катувати скандал. Мовчки пустила його додому.
— Слухай, Свєта, така справа… Адже ти хотіла дарувати молодим путівку на море? — без прелюдії перейшов до справи Діма.
– Так. Я вже сплатила сертифікат.
Дмитро замислився.
— Дай подарунок. Я передам його молодятам.
— Я сама його передам.
– Як?
– Зазвичай. Ти думав, що я тут помру без тебе? — голос Світлани здригнувся. – Ні, живуча виявилася. На милицях, але ходжу. Скоро бігатиму. Живіше за всіх живих!
– Світла, ти, звичайно, кремінь. Але невже ти думаєш, що Таня, яка так переймається ідеальним весіллям, буде рада тебе там бачити? З милицями, кульгаю? Та тобі, мабуть, треба голову підлікувати! Весілля – справа молодих! — сказав він, з презирством дивлячись на милиці дружини.
— А що, на твою думку, мені треба вдома сидіти, поки моя дочка заміж виходить? — Світлана не дотримала емоцій.
– Таня – не твоя дочка! Вона твоя падчерка. Фактично, ти їй ніхто. Вона буде рада бачити на весіллі тільки близьких і здорових людей, які їй атмосферу свята не занапастить своїм кислим обличчям та милицями. А те, що вона тобі в очі не сказала – так просто добре вихована.
– Мною і вихована! Забирайся! – Сказала Світлана і вказала на двері. Трохи згодом вона передзвонила чоловікові, щоб сказати, що подарунок вручить сама, але на той момент їй було важко.
Її напускного спокою та позитивних результатів роботи над собою після відходу чоловіка як не бувало. Вона думала, що змогла перегорнути сторінку та відпустити. Але Дмитро знову зробив надто боляче — вколов у серце. На щастя, поряд була медсестра і вчасно дала заспокійливе.
— Полежте. Вам не варто хвилюватись. Я впевнена, що вас любить дочка. І ніяка вона вам не «падчерка». Вона ваша, рідна, хоч і не в крові! Ви її виростили. Я бачила, як вона дивиться на вас і як турбується про вас! Не слухайте чоловіка, він просто… дивак! – випалила медсестра.
Але Світлані не полегшало від її слів. Вона всерйоз замислилась. Жінка не спала всю ніч, прокручувала в голові важкі думи. Під ранок вона згадала всі слова Тані.
«Я так мрію про класні фотографії! Сподіваюся, цього дня все пройде ідеально і нічого не зіпсує наше свято».
«Про нас не хвилюйся, краще займайся собою, бо ти бліда як смерть».
“Виглядаєш не дуже”.
«Коли без милиць ходитимеш? Давай, намагайся!
І багато іншого. У думках слова чоловіка ці фрази набули іншого значення.
«А що, якщо Танька справді не хотіла мене бачити на своєму святі? Адже я їй, по суті, чужа тітка»… Світлана підійшла до дзеркала, провела худою рукою по волоссю. Сивих пасм додалося… Вона кинула погляд на милиці. Як же вони їй набридли! Але ходити без них вона поки що не могла. Перевела погляд на шафу, де висіла ошатна сукня.
«Треба здати. Не піду. Не псуватиму людям настрій. Хоч Діма і негідник, але він має рацію. Я стара, кульгава, самотня тітка. Чужа. А свято лише для близьких». Світлана скасувала запис на манікюр, макіяж та зачіску.
– Плани змінилися. Марафет не треба наводити, — тихо сказала вона, скасувавши всіх майстринь.
Напередодні весілля вона подзвонила Тані і поговорила з нею так, наче нічого не сталося. Прямо запитати вона не наважувалася, та й усе було вирішено. До того ж Тані не було коли, вона була на взводі і дуже нервувала. Світлана зрозуміла, що падчериці незручно розмовляти, і лише переконалася у своїх здогадах.
Вона знала, що розпис буде у РАГСі о 10 ранку. Встала Світлана рано, не спалося. Їсти не хотілося. Тому вона просто зайняла себе прасуванням білизни. Це заспокоювало. Телефон лежав у спальні, тому вона не чула вхідних дзвінків.
На медсестру того дня Світлана не чекала. Була надана сама собі, тому коли у двері зателефонували, вона здивувалася.
– Хто?
– Зять ваш. Відчиняйте! — у домофоні почувся голос Єгора. — Світлано Демидівно, чому ви не зібрані? Що у вас скоїлося?!
— Так, я… Я вирішила, що буду на весіллі зайва.
– Ви? Мати нареченої не може бути зайвою! Танька закотила скандал, коли не побачила вас серед гостей. Ми ж думали, що ви з Дмитром Сергійовичем приїдете… А він прийшов з якоюсь дівчиною… — говорив Єгор, нервово смикаючи годинник. — Давайте, Світлано Демидівно, поспішайте! Нам перенесли розпис на дві години.
– А Таня? Вона хоче, щоби я прийшла? З милицями?
– Та вона без вас заміж не піде! Вона так і сказала мені. Сидить зараз із подругами, ледве тримається. Вся на нервах: чому мама слухавку не взяла… І не приїхала…
— Я думала… Що… загалом, байдуже. — Світлана вимкнула праску та рушила до шафи.
За півгодини вона вже їхала із зятем до РАГСу.
— Привіз запізнілу! — Єгор допоміг вийти з автомобіля і дійти до кімнати нареченої. Тані поправляли макіяж, він трохи поплив через емоції після розмови з батьком.
– Мамочко! – Таня кинулася до матері. – Ти прийшла!
– Так. Я не могла пропустити найважливішу подію. Просто трохи затрималася. Вибач… Таня обійняла Світлану. Вони обидві розплакалися.
– Я вигнала батька. Йому тут не місце, — крізь сльози зізналася Таня. – Він розповів про те, що дзвонив тобі напередодні весілля. І про те, що ви розлучаєтеся! Уявляєш, він додумався привести на весілля якусь дівку і думав, що я зрадію, захочу з нею познайомитись! Вибач, мамо, я винна, що не приділила тебе належної уваги та турботи. Ти ж зовсім одна була весь цей час…
— Все гаразд, головне, що тепер усе стало на свої місця. Святкуватимемо, витирай сльози.
Таня заспокоїлася. Їх з Єгором розписали, і весілля пройшло чудово. Коли настав час поздоровлень батьків, Таня взяла мікрофон.
— Мамо, ти ж знаєш, що ти в мене найкраща? І нікого не слухай. Ти моя. Найрідніша! – сказала дочка, обіймаючи матір. І нехай у Світлани в руках були милиці, тоді вона їх не відчувала. Вона ніби на крилах літала до кінця вечора і навіть трохи сплясала під якусь популярну мелодію. Ось що робить кохання… Воно зцілює людей!
Дмитро таки повернувся на весілля, Таня дозволила йому брати участь у святі, коли дізналася, що він прийшов один і вибачився перед Світланою.
З Дашею він серйозно посварився. Вона була в сказі, що її виставили з весілля та присоромили. Адже вона хотіла блищати, а не вдалося… Наречена її затьмарила, а щаслива Світлана виглядала гідно і світилася гордістю за Танечку. Їй було все одно на те, що думав її чоловік, і тим більше, що думала якась Даша.