– Танько! – пролунав крик матері, – Ти чому не помила підлоги на кухні?
– Мамо, я помила, – моргала очима 8-річна Танечка.
– Як помиkа? Крихти під столом.
– Це Юра прийшов зі школи, накришив. Нехай сам за собою прибирає.
– Ах ти, брат навчається, старається, а тобі підлогу не прибрати? – Швидко прибрала все!
Таня, ковтаючи сльози, полізла до столу, прибирати. Адже вона теж навчається, і непогано у другому класі. А мати навіть не помічає.
Їх у мами з татом троє – старший син Юра, та дві дівчинки. Оля – середня, Таня – молодша. Батько молодший за мамe на 8 років, і вона у вільний час займається тим, що ходить, зустрічає батька, скрізь тільки з ним, «за руку».
– Ах, яка пара завжди разом. Як два лебеді-нерозлучники, – милувалися люди.
І лише діти бачили, як кричить тато на маму:
– Ти набридла, ходити по п’ятах. Я навіть у ванній не можу зачинитись, ти під дверима. Душиш ти мене, піду я, – і починав збирати речі. Мати починала картинно плакати, виводила дітей:
– На кого ж ти нас із дітьми залишаєш? Я ж краще хочу.
Діти теж плакали, чіплялися за тата. І він лишався. Коли Таня підросла – запитала Олі:
– А якщо тато піде, погано буде?
– Та не піде він. Гра це у батьків така.
Юра з Олею були вже більшими, Юрі – 17, Оля – 14. Танечка ж набагато молодша за них. Батько пишався сином: продовжувач роду. А дівчата, за його словами, придатні лише будинок прибирати.
– Оль, а чому ми маємо все прибирати, а Юрка ні.
– Так тато хоче. Поки що з ними живемо – за їхніми правилами.
– У Каті все разом, тато навіть картоплю смажив, я сама бачила. І брат Каті велосипед ремонтував. А Юрка у нас – ні.
– Виростеш, у своїй сім’ї по-іншому організуєш, – обняла сестричку Оля.
Юрко вступив до навчання, платно, батьки готові були оплачувати інститут. Але Юрка сесію не здав і пішов до армії. Цей рік для Тані був одним із найкращих. Батьки помітили дівчат, займалися, не кричали на них. Оля після 9 класу пішла до коледжу, на бухгалтерське відділення, безкоштовно вчитися, бо далеко від дому – дали гуртожиток. Хоча тато морщився:
– Краще б у медичний пішла – уколи б нам із матір’ю ставила.
Коли Юрко повернувся з армії, Таню перестали помічати. Але тут Ольга вже подорослішала скандалила:
– Таньці взимку ходити нема в чому!
– Ми Юрко копимо на машину.
– Не одягнете – в опіку напишу. І на всіх парканах та під’їздах розвішу ваші фото: вони знущаються з молодшої доньки.
Батьки, скрипучи зубами, купували Тані одяг. Найдешевший, на виріст, але купували. Юрко гуляв, відпочивав. Таня навчалася в школі, все робила по дому: готувала, прибирала. Ольга їй допомагала, але сама давно жила у гуртожитку, підробляла. приїжджала лише на канікули. А тут і приголомшила всіх:
– Я виходжу заміж.
– У нас жити ніде, грошей на весілля немає, – одразу заявила мати.
– А я до вас і не збираюся. У чоловіка є де жити. А весілля ми для своїх, для його рідних зіграємо. З вами я тортик поїм.
– Це що, нас і на весілля не запросиш?
– Так у вас грошей на святкування немає. Святкувати ми далеко будемо. Ви ж не поїдете.
– Може б і приїхали.
– Ні вже немає грошей, так немає грошей, – заявила вредна Ольга.
– Ми синові допомагаємо. І Танька на нас
– Юрко міг би вже й сам вам допомагати, дорослий. Я так себе з 15 років утримую. Від вас жодної допомоги. І нема чого за мій рахунок святкувати.
Весілля вона зіграла. Таня до неї їздила, Оля сплатила. Батьки образилися. А дівчинці сподобалося, так все добре, дружно.
Оля по-тихому допомагала Тані, купувала їй до школи канцелярію та одяг, знайшла роботу. Таня підробляла, гроші збирала. Мати якось знайшла, все забрала. Таня поплакала, і почала Ользі віддавати. Там не пропаде. Оля душа в душу зажила з батьками чоловіка, почали будувати хату. А тут і Юрко вирішив одружитися, наречену познайомив. Після цього батько заявив Тані:
– Школу закінчиш та шукай із гуртожитком училище. З’їжджай.
– Чому?
– Юрка дружину приведе, потім діти підуть. З вільної кімнати дитячу зробимо.
Зіграли весілля, всі гроші батьки спустили, ще й кредит на подарунок взяли. Коли повернувся син із дружиною із весільної подорожі, чекали за накритим столом. Але Юрко приїхав один.
– А де дружина?
– Вже вдома. Я за речами заїхав
– У примаки підеш? – вирував батько.
– Піду. Чого не вдатися. Будинок у них великий, господарство. Моя допомога потрібна.
– А нас хто доглядатиме?
– Танька з Ольгою є, хай і доглядають.
Розсварилися батьки з Юрком, образилися. І не розмовляли. Йому й не треба.
Минуло кілька років. Таня одружилася, але не пожилося. Чоловік почав ображати, руку піднімати, і вона з маленьким сином повернулася до батьків. Так би мовити, за місцем реєстрації.
– Квартиру приватизуватимемо, – вирішив батько. зареєстровані тут я, мати, та Танька із сином.
Ольга прийшла в гості, дізналася про плани, і єхидно сказав:
– Правильно, приватизуйте. Станеться що – Юрочка ваші частки отримає. Або після вашого відходу, або самі подаруйте.
– Та я йому нічого не складу, на Таньку заповіт напишу і на тебе, – заявив батько.
– І що? Юрка геть – інвалідність оформляє, отримає обов’язкову частку у спадок.
– Серйозно у Юри? – ойкнула мати.
– Зайві гроші в нього просто купує. Здоровий як бик. Але обов’язкову частку отримає.
– А я… а я… а ми на Таньку все приватизуємо,- вирішив батько.
Ольга хитро підморгнула сестрі.
– Оль, а ти? – пошепки запитала Таня.
– Танюша, ми дім добудовуємо, квартира у нас є, маленька двокімнатна квартира, але своя. Не пропаду я.
І приватизували квартиру на Таню та її маленького сина у рівних частках, батьки написали відмову від приватизації.
Незабаром Таня закохалася вдруге, вийшла заміж, переїхала до чоловіка, в його квартиру. Два рази на тиждень вдавалася до батьків, забиралася, готувала, купувала продукти та ліки. Народилася донька, грошей не вистачало. Чоловік добрий, але слабкий, пити став, у борги влазити. Таня розлучилася, але запропонувала чоловікові:
– Перепиши квартиру на доньку, все одно прогуляєш. А я всі твої борги погашу.
Так і вчинили. Боргів було… помірковано. Чоловік зник із горизонту. Коли Таня сплатила його борги, подала на аліменти. Ольга змусила. Мало що в майбутньому буде. Але колишній чоловік ніде не працював, борг із аліментів зростав.
Таня, щоб доглядати доньку, влаштувалася в магазин. Зарплата офіційна маленька, зверху – відсоток від продажу. Виходило загалом непогано. У суботу вона прийшла, забралась у батьків, наготувала, і тут батько сказав:
– Все зробила? тепер у нас є розмова.
– Що трапилося?
– Ти квартиру назад нам з матір’ю поверни, перепиши частки твою та Вадьки на нас.
– Я подумаю, подзвоню Вадику. Він же служить. подзвоню.
Увечері вона зв’язалася із сином:
– Мамо, я нічого переписувати не буду. Дід свої частки кудись подіне, ти без усього залишишся. Ні.
Таня поділилася з Ольгою, та одразу сказала:
– Так із Юркою вони помирилися. Той до них походжає, коли тебе нема. ти частки перепишеш, а вони йому все подарують. З чим залишишся? У тебе тільки одна, і та на дочку записана. Сина надвір виселиш?
Таня відмовила батькам. батько кричав, заявляв, що вона невдячна дочка. Це їх квартира.
– Ні. Я і так скільки років допомагаю вам одна, добре хоч Оля гроші дає, скидаємося вам на продукти та ліки. Все недешево.
– Ти дочка, ти зобов’язана!
– У вас тільки Юрко нічим не зобов’язаний.
– Сама за квартиру платитимеш.
– Мамо, тату, я й так плачу за квартиру. Ви мені на це грошей не даєте. До речі, а куди ви діваєте пенсію?
– Не твоя справа. Кому хочемо, тому й віддаємо. У Юрочки кредит, йому допомагати треба.
– Тобто це ми з Ольгою вас утримуємо, а ви пенсію всю Юрці віддаєте, який вам навіть скоринки хліба не купив? Все досить. З цього дня я оплачую лише квартиру. І ходити не буду.
– Ну і забирайся звідси, – кричав батько. – Поки не перепишеш, ти нам не дочка.
Минуло два місяці. Таня від сусідів знала, що Юрка ходить, але батьки спочатку частину пенсій йому віддали, але не вистачало на продукти та ліки. А хто винен? Танька, звісно.
Батьки подали позов до суду на Таню – про стягнення аліментів. На маму – 13 тисяч: інвалід 2 групи, і на батька 7 тисяч, лише 20 тисяч ось. І 25 тисяч – витрат на адвоката. Ще у позові вказали, що давали Таньці 55 тисяч у борг, а вона не повернула.
Таня плакала:
– Олю, вони ж мені жодних грошей не давали. Це обман.
– Хочуть від тебе на користь Юрочки взяти. Не бійся я з тобою. І до суду прийду.
У суді Таня принесла довідку про дохід 14 тисяч. На утриманні неповнолітня донька.
– А що ви на інших дітей не подаєте? – Запитала суддя.
– Вона власник нашої квартири, хай і платить. Ще й комуналку нехай так оплачує – гроші нам, а ми заплатимо.
– Пенсії у вас які?
– На двох трохи більше ніж 30 тисяч.
– Так у вашої доньки дохід менший, ніж ви просите, і менший, ніж ваші пенсії.
Ольга до суду приходила, казала, що не давали грошей батьки, лише брали Таню. І сама Ольга платитиме, лише за рішенням суду, більше – жодної копійки батькам. Хай Юрко платить. Юра до суду не прийшов. Батьки у суді стягнути аліменти з інших дітей, окрім Тані, не заявили.
Суд розглянув усі документи, але задовольнив позов у частині. Таню зобов’язав платити 500 гривень аліментів, 3 тисячі – судові витрати. В іншому відмовити. Адже не доведено, що 55 тисяч давали.
– А як же … Ми 20 тисяч хотіли … – розгублено сказав батько.
– От Юра нехай вам і дає, – сердито сказала Ольга.
З того часу доньки не ходили. Син з’являтися перестав: грошей батьків немає, квартира на Таньці.