Ніка була в сім’ї єдиною дитиною. Батьки познайомилися досить пізно і не ризикнули народжувати другу, тому що перша дочка народилася вже коли їм перевалило за сорок п’ять.
Все життя Ніка мріяла про сестричку. Допомагала подружкам няньчити їх молодших, бігала допомагати сусідкам, була незмінною нянькою, якщо комусь була потрібна допомога з малюком. Поступово вона звикла до думки, що братика чи сестрички в неї не буде, зате почала мріяти про своїх дітей. Їй хотілося велику, дружну сім’ю – чотирьох дітей та собаку. На жаль, чоловіки, яких вона зустрічала, до таких батьківських подвигів не були готові. Так тривало доти, доки вона не зустріла Артема. Він із багатодітної родини, тому не бачив у її мріях нічого поганого. Крім того, у хлопців виявилося чимало спільних інтересів, та й родина Артема тепло прийняла дівчину.
Через півтора роки стосунків хлопці одружилися. Артем, крім старшої сестри, мав двох молодших братів-двійнят. Загалом у його сім’ї дівчинки народжувалися досить рідко. Мати мала двох братів, а батько – трьох. Та й якщо підніматися родинним деревом вище, складно було знайти сім’ю, де більше однієї дівчинки.
На той час, як Ніка з Артемом зіграли весілля, старша сестра мала вже двох дітей, хлопчиків. Коли Ніка, через кілька місяців після весілля, повідомила про свою вагітність, Анна також була вагітна третьою дитиною.
Ніка навіть раділа, адже вони з Ганною добре порозумілися, були як сестри, а тепер ще й малечу носять під серцем. Правда Аня мала народити трохи раніше. Цього разу вона чекала на дівчинку, купила дитячий одяг рожевого кольору, але її мрії не судилося збутися. На УЗД знову очікувався хлопчик. Ніка ж стать дитини впізнавати заздалегідь не планувала. Їй було байдуже це. Головне, щоб малюк був здоровим.
А ось Аня після свого УЗД почала виявляти дивний інтерес до майбутньої дитини брата.
– Нік, а ти чому не впізнаєш стать? – Пристала вона до невістки.
– Навіщо мені це? Мені все одно, я і сина, і дочку однаково любитиму, – відмахнулася Ніка.
– Ну ось я дивлюся – у тебе і вагітність інша, і форма живота, і смакові пристрасті. Я впевнена, у тебе буде дочка!
– Ну і добре! Помічниця мені, – посміхнулася Ніка. – Я завжди про сестричку мріяла, потім стала про доньку мріяти. Ось мрія і здійсниться!
– Ну так, – закусила губу Ганна. – Я ось теж мріяла, а отримала кулю. Де справедливість, га?! – несподівано вигукнула вона.
– Ань, а що ти на мене кричиш? – Здивувалася Ніка. – Я ж не можу вплинути на стать вашої дитини. Я і на своєї не можу вплинути.
– Я доньку хочу, розумієш? А ти по-любому дівку чекаєш. Віддай її мені! – занервувала попелиця. – А краще, коли вона народиться, давай поміняємось.
Ніці здалося, що вона спить і бачить кошмар. Інакше як пояснити такі маячні думки Анни. Щоб розрядити обстановку, вона засміялася, перекладаючи все жартома:
– Ань, ти що? Кинь! Може, у мене теж хлопець народиться. Або таке горласте дівчисько, що сама помінятися не захочеш.
– Ні! Мені будь-яка потрібна, навіть горласта чи горбата!
Ніці стало страшно, оскільки Ганна в цей час виглядала надто впевненою в тому, що каже. Ніка вирішила, що у родички просто пустують гормони. Але й спілкуватись з нею бажання зникло. Натомість з’явилося бажання з’ясувати стать своєї дитини. Розповідати Артему про ту розмову вона не стала. Правда, потім сильно пошкодувала, що не підняла тривогу раніше.
У таємниці від чоловіка та його рідні вона сходила до лікаря і дізналася, що справді чекає на дівчинку. На той момент їй стало не по собі, адже Аня говорила на повному серйозі і, можливо, горить бажанням відібрати її дитину.
Незважаючи на всю абсурдність цієї ідеї, Аню підтримала свекруха.
– Нік, Анька сказала, що в тебе дівка буде. Добре! Нам якраз не вистачає дівчат. Ти її Ані-то віддай! У неї три богатирі, не народить вона більше, а ти молода. Настрогаєте ще!
Ніка знову вирішила перевести розмову жартома:
– Ой, ви вже по-іншому все переграли. Аня мені пропонувала помінятися дітьми, а ви взагалі хочете забрати … – зблідла Ніка від дурних слів свекрухи.
– І що? Вона мати досвідчена, впорається. Це ти в нас безглузда. Куди тобі дівку довіряти! – З повною впевненістю давила свекруха.
– Ви серйозно? – Ніці стало погано.
– Звичайно! У неї он вже які два орли ростуть!
У цей час «орли» вже встигли побитися та розбити щось на столі. Ніка давно помітила, що Ганна над вихованням не париться, діти в неї росли, як у траві. Навіть близько підпускати її до своєї дитини Ніка не збиралася. І тим більше – віддавати рідну дочку.
Чоловік, який чув цю розмову, тільки посміявся, не надавши слів родичок жодного значення. Йому здавалося, що сприймати таке всерйоз просто безглуздо. Ніка вирішила, що чоловік, напевно, має рацію, а вона просто навигадувала собі зайвого.
Через деякий час Ніка та Аня народили. Аня знову тримала на руках хлопчика, Ніка – дівчинку. Різниця між дітьми була три місяці, проте це не завадило свекрусі нагадати невістці про свої плани на внучку.
– Додому приїдеш, і одразу Машку вези до нас! – Зателефонувала свекруха.
– Кого?
– Ми вирішили дівчисько Машею назвати. На честь моєї матері!
– Але ж ми з Артемом хочемо дати доньці інше ім’я!
– Ну, а в чому проблема? Народіть для себе, тоді і називайте, як хочете!
– Слухайте, це вже зовсім не смішно! Що за нісенітницю ви мені пропонуєте? Як можна забрати дитину? Це моя дочка, я її люблю і не збираюся віддавати.
– Ну! Чого розкудахталася! Люби, хто тобі заважає. Народжуй ще й кохай. А цю віддай! Ти собі ще народиш, а моя дочка більше не може народжувати, – пристала невгамовна свекруха.
– Нехай із дитячого будинку тоді візьмуть дівчинку, – занервувала Ніка.
– Ти глуха? Навіщо мені сирота з батьками-алкашами? Це що за генетика буде у дитини? Мені потрібна здорова онука. Рідна! А Аньці – здорова дочка!
Ніка хотіла заперечити, що Аня і сама свята невинність. Згадати лише, скільки пива вона в себе влила за останню вагітність, виправдовуючись тим, що їй «хочеться», та й після пологів Аня з чоловіком не відрізнялися зразковою поведінкою. Періодичні застілля батьків були для дітей звичною справою. Ніка взагалі сумнівалася, чи варто до них у гості з дитиною їздити.
На щастя, після того, як вона категорично відмовилася віддавати доньку та оформила на неї всі документи, родички чоловіка наче вщухли. Сама Ніка під будь-яким приводом відмовлялася їздити до них. Вигадувала собі неіснуючі хвороби, аби чоловік не подумав, що вона навмисне уникає його рідню.
Пройшов перший місяць після пологів. Ніка вже звикла до доньки, навчилася проводити всі необхідні процедури, налагодила грудне вигодовування та просто насолоджувалася материнством. Навіть безсонні ночі не здавались їй чимось жахливим, адже поряд була її крихітка, її лапочка-дочка.
Якось вдень, коли Артем був на роботі, до Ніки зазирнула Ганна. Одна, без дитини, нібито відвідати племінницю.
– Ти сама до нас носа не кажеш. Дай, гадаю, сама схожу, на доню гляну. Як ти тут, моя дорога … – Тільки відчинилися двері, Аня тут же влетіла в квартиру і схилилася над ліжечком Кірочки, – Щось худа ти, не годує тебе ця Ніка! Так? До мамки, мабуть, хочеш?
– Аня, годі! Вона з матір’ю! – Відсунула Ганну Ніка. – А де твій син?
– Вдома. Чого йому стане, – Аня не зводила з дівчинки шаленого погляду.
– Ти його вже не годуєш?
– Титькою? Ні! треба мені боляче, он сумішей скільки! А це такий геморой, я краще посплю ще раз.
– А хто ж уночі до хлопчика встає?
– Мати. Я ж його їй поки що відправила. Куди мені з трьома впоратися.
І тут Ніка ляпнула раніше, ніж встигла подумати:
– А куди ж ти ще мою збиралася забрати, якщо у тебе на своїх немає часу? Та й бажання, як я подивлюсь.
Ганна, наче змія, тричі змінилася в обличчі і зашипіла:
– Не твоя собача справа, куди я її заберу. Чи ти мені її сама віддаси, чи я тебе примушу! Зараз із цим просто – напишу на тебе заяву, а там пара дрібниць довести, що ти погана мати! Щоб дитину до будинку малюка не відправляти, її віддадуть нормальним родичам. Тож давай по-доброму це вирішимо!
Говорячи це, Аня повільно рухалася на Ніку, поки та не відчула, що притиснута до стіни. Враховуючи, що Аня була вдвічі товщою і на дві голови вища, Ніка всерйоз злякалася за своє життя.
Вона відчула, як коліна зрадливо затремтіли, а по спині побіг холодний піт. Трохи посварившись, Аня пішла, а Ніка побігла дзвонити чоловікові.
– Артеме, ти можеш прямо зараз додому приїхати?
– А що трапилося, я на роботі взагалі. Щось із донькою?
– Так! Ні! Приїжджай, будь ласка! – Крізь сльози заволала Ніка.
– Нік, ну а телефоном не можна сказати? – прислухався до схвильованого голосу Артем.
– Можна, мабуть. Артеме, приходила твоя сестра. Вона знову вимагає віддати їй Кирю!
– Нік, вистачить, що за дурницю ти кажеш? Хто її забере, це наша дитина.
– Я теж так їм говорила, але тепер Аня загрожує…
– Кому їм?
– Твоїй матері та сестрі. Аня сказала, що поскаржиться в опіку, мовляв, ми з дитиною погано поводимося. І її відберуть, а щоб не здавати до дитбудинку малюка, відправлять родичам. Мої батьки вже старенькі, їм не дадуть, а твоїй сестрі просто!
Наче розмовляючи сам із собою, Артем пробубнив, упевнений, що дружина не чує:
– Блін, а в Аньки подруга в опіці працює. Чи не вона їй підказала.
– Що? Ну все! Я збираю речі, ми їдемо з цього міста, я тут не залишусь!
– Досить панікувати! Ніхто Кирюша не забере. Це моя сім’я. Вони не посміють.
Увечері Артем приїхав з роботи і насилу вмовив дружину нікуди не їхати. Пообіцяв, що поговорить із ріднею і вони залишать цю дурну ідею. Хоча сам Артем був упевнений, що все це жарт, який вирішили розіграти сестра та мати з його довірливою дружиною.
З того часу Ніка цілком серйозно побоювалася, що у неї відберуть або вкрадуть доньку. Вона майже не виходила з нею на прогулянку. Артем теж став якимось задумливим, хоч і періодично називав дружину істеричкою з манією переслідування.
Одного разу, коли Ніка була з дитиною вдома, у гості нагрянули свекруха та Ганна. Ходити довкола не стали:
– Так, ну що, істеричка! Усіх уже на вуха поставила? Ну та гаразд, не про те мова. Ось тримай! І більше не в’якай! Давай, збирай Машині речі!
З цими словами свекруха засунула Ніціе в руки пакунок, розгорнувши який, Ніка виявила досить велику суму грошей.
– Це тобі за те, щоби не нила!
– Що це таке? – обімліла невістка.
– Ну, як що? Гроші! Я купую у тебе Машу, – свекруха перегородила собою дверний отвір, щоб Ніка не змогла вийти з кімнати.
– Так, вистачить мізки компостувати, і так часу скільки вже минуло! – Підтримала мати Ганну, нависаючи над кріслом, на якому сиділи Ніка з донькою, всім своїм солідним об’ємом.
Тепер вийти з кімнати Ніка не змогла б за всього бажання. Та й підвестися з крісла їй навряд чи дозволили. Виходило, що зараз дві ці божевільні відберуть її дочку, а вона навіть опір не зможе чинити. Крім того, їй принесли гроші, які тепер зможуть оголосити, що вона вирішила продати доньку. Всі ці думки ракетою пролітали в голові, поки Ніка намагалася збагнути, як їй рятуватися самій і рятувати дочку. Вирішила, що спершу треба потягнути час. Може, Артем раніше повернеться.
– Я не збираюся нічого вирішувати. Ви у своєму розумі? Це моя дочка! – полохливо говорила Ніка, притискаючи до грудей сплячу дитину.
– І що? Ще народиш! А мені дівку треба, терміново, – Аня перейшла на репетування, знаючи, що невістка від гучних звуків мало не в непритомність падає. Побачивши, що та не реагує, Анна простягла руки, щоби відібрати маленьку Кирочку у матері.
З огляду на комплектацію Нікі їй вдалося б це зробити без проблем. На щастя, у коридорі почулися кроки. Очевидно, думки Ніки чудовим чином змогли матеріалізуватися, адже Артем повернувся раніше, ніж зазвичай. Ніка сподівалася, що родички говорили досить голосно, і чоловік встиг почути все своїми вухами. Однак про те, що буде далі, Ніка не могла передбачити.
Увірвавшись у кімнату, чоловік кинувся до сестри, яка вже тягла руки до їхньої доньки, і грубо відштовхнула її. Потім схопив матір та сестру під руки і поволок із кімнати.
– Ну все! Тепер я сам переконався, що у вас дах геть-чисто від’їхав! Ненормальні! Потрібно вам дівку – самі народжуйте! А щоб поряд із моєю жодну з вас більше не бачив!
Ніка чула гнівний голос чоловіка і вереск його матері і сестри, поки він тягнув їх сходами на вулицю. Через кілька хвилин він, червоний і злий, повернувся. Щойно переводячи подих, він сказав:
– Збирай речі! Ми валимо з цього дурдому!
Щаслива Ніка кинулася обіймати чоловіка, тому що тепер у неї був захист, і вона більше не боялася, що її дочку вкрадуть.
Виявилося, Артем після тієї розмови звернувся в опіку до тієї самої подруги Ані і дізнався, що сестра дійсно до неї приходила і питала, як можна забрати дитину з родини. Пояснила це тим, що якусь статтю вичитала, боялася, що нібито її хлопчаків можуть забрати.
– Але я і подумати не могла, що це вона не для себе питає, а зовсім з іншого приводу, – журилася подруга Ані, – я її ще заспокоїла, мовляв, не так це просто. Треба ще довести, що ти – погана мати.
Після цього Артем зрозумів, що настав час втрутитися. Буквально наступного дня, заїхавши до батьків, виявив батька серед трьох онуків.
– А де мати та Анька?
– Як де? До вас пішли. На мене ось все залишили. Сказали, що Ніці допомогти треба, їй важко з донькою, не встигає нічого. Наче я з цими звірятами щось встигну!
Артем усе зрозумів і рвонув додому. А там уже своїми вухами почув пропозицію продати дитину…
Через тиждень Артем та Ніка, взявши маленьку Кіру, переїхали до іншого міста, обірвавши зв’язки з його родичами. Пізніше вони дізналися, що в Ані було виявлено психічний розлад, про який мати знала, але приховувала. Анну поклали на лікування, а хлопчаків довелося виховувати батькам Артема, оскільки Анін чоловік не чекав її виписки, і подав на розлучення.