– Мамо, дарма ми дивилися весільні сукні. Все дарма! Він сказав, що тепер не буде весілля!
Дочка Лариси плакала в неї на плечі.
– Сонечко, заспокойся, – обіймаючи і погладжуючи дочку по спині, лагідно говорила Лариса. – А я ж тобі ніколи не казала, що в мене теж весілля зірвалося…
– Серйозно? – Діана підняла на матір заплакані очі.
– Звісно, такими речами й не жартують. Хочеш, розповім?
– Так, – сказала дівчина, витираючи сльози.
– Ти ж знаєш, що за першою освітою я інженер. Мій брат ще тоді жартував:
“Ну одного інженера наша сім’я прогодує”.
Гаразд, не відволікатимуся.
Отож, одразу після інституту мене направили працювати в один із численних на той час НДІ.
Там я незабаром познайомилася із симпатичним колегою із сусіднього відділу. Звали його Євген.
Він був мене старший на вісім років, але я по молодості та недосвідченості навіть не задумалася, чому ж він досі не одружений.
Не те щоб Женя був красень чи геній. Так, симпатичний та доброзичливий, але звичайний молодий чоловік. Але ось запав він мені чимось у душу. Закохалася так, що навіть схудла.
На моє щастя, він теж виявив до мене інтерес. Незабаром зробив мені пропозицію та познайомився з моїми батьками.
На них він справив сприятливе враження. Потім ми подали заяву до РАГСу.
З його мамою я ще не знайома. Знала тільки, що вона жила в іншому місті, вирощувала Євгенія одна, і їй було вже за сімдесят.
“Вона сама до нас у гості скоро приїде, якраз збиралася”, – пояснив мені наречений.
На правах нареченої я переїхала до його квартири, якою виявилася двокімнатна малосімейка.
– Малосімейка – це як? – Перебила маму Діана.
– Це краще, ніж кімната у гуртожитку. Санвузол та кухня свої, але площа дуже маленька. Втім, ми були закохані та більш ніж задоволені своїми житловими умовами.
І ось моя майбутня свекруха Марія Степанівна до нас завітала. Вона привезла з собою стільки речей, що коли ми пили чай, я, не втримавшись, здивовано відзначила цей факт.
– То я ж до вас назовсім, – спокійно відповіла Марія Степанівна. – Свою квартиру я здала. Старість у вас доживатиму.
– Доживати? – Поперхнувшись чаєм, спитала я. – Вам потрібен догляд? Хворієте чимось?
– Та «тяпун» тобі на язик! Не хворію! – Жорстоко відповіла вона.
– Просто Женя мене про таке не попереджав, – розгублено мямлила я.
– Ну то ось я тобі кажу! Тут житиму! У тісноті, та не в образі, так, сину? – владно запитала вона Женю, який лише охоче закивав у відповідь. – Речі мої в кімнату побільше, сподіваюся, поставив? А то інша зовсім тісна, так і відчуваю, що в ній у мене голова болітиме.
– Так, мамо. У великій кімнаті речі.
– Ну і добре. Піду відпочину з дороги. А ти, невісточко, вже приготуй до вечері чогось. Подивлюся, чим мого сина годуєш!
Я спробувала поговорити з нареченим, мовляв, так і так, мені подобалося вдвох із ним жити.
«Поговори з матір’ю, може, вона повернеться додому, просто погостювавши?» – просила я.
Мабуть, поговорити він поговорив, бо через пару днів, рано-вранці, коли ми ще спали, двері в нашу кімнатку рішуче відчинилися, і Марія Степанівна, що виникла на порозі, заявила:
«Вже о восьмій ранку, а ти сніданок ще не зробила! Прокидайтесь!»
Прийшла я на кухню, почала щось готувати, а майбутня свекруха тут мені все висловила.
– Як ти взагалі смієш мені забороняти жити у квартирі у сина? Ти ще заміж за нього не вийшла, а свої умови диктуєш! Я його народила, все життя одна виховувала. Маю право тепер жити тут. І не просто на правах бідної родички, а вимагати до себе шанобливого ставлення! Ти вже, люба, одразу зрозумій, що це не ти, а я – невід’ємна частина сім’ї. Або живеш із нами двома, або можеш йти куди хочеш!
Я подивилася на Женю, який сидів поруч із мамою, який старанно розглядав предмети на столі, і зрозуміла, що він за мене заступатися не буде.
«Це зовсім не та родина, про яку я мріяла. Владна і груба свекруха, яка вичитуватиме мене за все, що їй спаде на думку, і чоловік, який мовчки дивиться на це. Ні, такому не бувати», – подумала я ухваливши рішення.
– Дякую, Маріє Степанівно, що відразу мені все сказали. Я чесність вашу ціную. Але не приймаю.
З цими словами я вийшла з кухні і вирушила до нашої кімнати збирати свої речі. Женя прибіг за мною з виглядом побитого собаки.
– Ти що, ідеш? Почекай, не гарячкуй. Я ще раз поговорю з мамою! Не йди будь ласка!
– Адже ти вже казав. А зараз, коли вона на мене кричала, мовчав. Я не вірю, що твої розмови щось змінять. А зволікати з неминучим не в моїх правилах.
Він ще щось намагався мені донести, але я наче подивилася на нього іншим поглядом. І те, що я побачила, мені не сподобалося. Того ж дня я з’їхала і забрала заяву із загсу.
Було прикро, що так дивно склалося. Але через рік я зустріла твого тата і з того часу багато разів про себе подякувала Марії Степанівні за зірваний шлюб.
Добре, що вона так швидко приїхала: до весілля та народження дітей. Простіше розлучитися, коли тебе ще нічого не пов’язує з людиною.
— А ти знаєш, чи одружився потім цей твій наречений, що не відбувся? Чи так усе життя з мамою й прожив?
– Знаю. Адже ми продовжували в сусідніх відділах працювати. Він все-таки знайшов собі наречену через два роки після нашого розставання. Вже не знаю, чи мама продовжувала з ним у цей час жити. Але шлюб його довго не протримався. Думаю, тут таки знову справа в Марії Степанівні була. У наступні п’ять років я про його повторні весілля не чула, а потім і роботу змінила. Остаточно наші шляхи-доріжки розійшлися. Іноді й розставання на краще, хоч одразу так не здається.
– Так, от і в мене весілля тепер не буде. Мабуть, це у нас сімейне, через свекруху з нареченим розлучитися, – шморгнувши носом, пояснила Діана, а потім почала розповідати мамі свою історію.
Діана познайомилася з Тимофієм рік тому. Заможний, щедрий і перспективний, він мав за плечима один шлюб, що розпався, і доньку, яку ростила колишня дружина.
Причиною його розлучення стала зрада дружини з його другом.
«З того часу я викреслив і дружину, і друга зі свого життя», – пояснив він.
Жив Тимофій у заміському котеджі, туди ж запросив Діану. Вже пізніше, переїхавши, вона дізналася, що цей будинок належить матері Тимофія, котра давно поїхала жити за кордон, але періодично приїжджала до сина.
Відносини молодих складалися чудово, і Діана з нетерпінням чекала майбутній візит майбутньої свекрухи: весілля було заплановане на літо, і їй хотілося познайомитися з мамою Тимофія.
Тиждень перед приїздом Ольги Вікторівни Діана наводила ідеальний порядок у будинку, продумувала меню та закуповувала необхідні продукти, щоб не вдарити в багнюку обличчям перед майбутньою свекрухою.
Але всі ці зусилля були марними. Виявилося, що мати Тимофія дуже шкодує, що розпався його перший шлюб і її єдина та улюблена онука росте без батька.
Холодно привітавши Діану та прискіпливо окинувши поглядом обстановку будинку, Ольга Вікторівна незабаром завела з сином розмову.
– Я тут говорила з Машею, вона так шкодує, що ви розійшлися. Лизочці тебе дуже не вистачає.
– Це ж вона у всьому винна. А до Лізи я намагаюся частіше приходити, а ось до мене додому її Маша сама не пускає, – відповів Тимофій матері.
– Не пускає, бо не хоче, щоб вона з твоєю пасією зустрічалася. Син, подумай, все ж припускаються помилок. Маша плакала і говорила, що все готова зробити, щоби повернути те, що у вас було.
– Звичайно. Серьога, я чув, її покинув. Ось і ниє тепер, сама залишившись. А мене Діана всім влаштовує, – байдуже кинув син. – Давай змінимо тему.
Ольга Вікторівна зрозуміла, що син не налаштований на цю розмову. Але ідея відновити його минулу родину міцно засіла у її голові. Тоді вона вирішила діяти інакше.
Залишившись наодинці з Діаною, вона зло зашепотіла:
– Я тебе одразу розкусила! Ти моєму синові голову задурила, а мені ні! Через тебе дитина без батька росте!
– Я ніколи проти спілкування Тіми з дочкою не була, – намагалася виправдовуватися приголомшена Діана. – Він за рік до нашої зустрічі з Машею розлучився.
— Вже давно вони помирилися б, якби ти не влізла! Я от дивлюся, трави в тебе тут якісь серед чаю! Обпоюєш мого сина! Іншої причини, що він із тобою, я не бачу! Відьма, не інакше!
– Та самі ви відьма! – розлютившись від дурних звинувачень, вигукнула Діана. – А на полиці звичайний чай гірський. Ми з екскурсії його привезли!
– Геть з мого будинку! – закричала свекруха. – Щоб духу твого тут не було!
Діана, заливаючись сльозами, вихопила речі й поїхала.
Дорогою набирала Тимофію, але абонент весь час зайнятий. Нарешті, додзвонившись, вона почула незвично холодну інтонацію нареченого:
– Послухай, мені мама вже розповіла, що ви посварилися. Даремно ти її стала з дому випраджувати і лаятись. Вона ж має повне право у своєму будинку гостювати! Поїде через тиждень, тоді зможеш повернутися, і житимемо, як і раніше. Тільки з весіллям ми, я вважаю, поквапилися.
– Тіма, вона сама почала мене звинувачувати…
– Я не хочу вникати в цей потворний скандал. Мені мама й так докладно хвилин двадцять розписувала, — різко перебив її Тимофій.
– Тепер ти мені пропонуєш замість заміжжя просто жити разом таємно? Від від’їзду до приїзду твоєї мами?
– Інших варіантів я не маю.
Почувши цю відповідь, Діана, знаючи рішучий характер Тимофія, зрозуміла, що стосунки в них закінчилися.
Ридаючи, вона приїхала до батьків додому в зовсім розпатланих почуттях. Незвичайна історія матері трохи відворушила її і дала заспокоїтись.
– Доню, все в житті буває, – підсумувала Лариса. – У нас справді схоже вийшло: майбутні свекрухи від своїх синів відвадили. Вірю, що й у твоєму випадку це на краще.
– Будемо вірити, мамо, – зітхнувши, сумно, але вже спокійно сказала Діана і почала розбирати свої речі.