— Ще раз візьмеш, я тобі пальці переламаю! Ніколи, чуєш, ніколи в житті не смій чіпати мій телефон! — Вадим люто вирвав телефон із рук дружини.
— Коханий, вибач, я не хотіла. Я просто хотіла подивитись наші вчорашні фотки… — Катя злякано відсунулася на інший край дивана.
– Попроси, я тобі відкрию і покажу. Але без попиту … Більше ніколи не смій брати мій телефон! – Вадим сердито похитав головою і пішов на кухню.
— Господи, та що там у нього такого? — У Каті від страху шалено билося серце. За півроку стосунків вона вперше побачила його у гніві.
— І я не зробила нічого такого… Просто хотіла подивитися фотографії. — Катерина зіщулилася в кутку дивана.
— Стосунки на боці… У житті не повірю. Ми тільки побралися. У нас все добре. – Катя похитала головою і обхопила коліна руками.
— Напевно, начитався усіляких чоловічих блогів про особистий простір. Ось і показав зуби. — Катя дивилася на декоративну свічку і почала шукати розумні виправдання.
— Кохана, тримай черешню. Я відібрав найбільші ягоди. — Вадим, як ні в чому не бувало, привітно посміхнувся і поставив на стіл тацю з ягодами.
– Які плани на завтра? Мої друзі запросили до них у гості. Ти весь час кажеш, що я тебе ні з ким не знайомлю… Настав час. – Вадим узяв Катю за руку. – Ходімо?
— Так, коханий, із задоволенням. — Катя посміхнулася і вирішила переступити через неприємний момент із телефоном.
Перш ніж Вадим пообіцяв переламати Каті пальці, якщо вона ще раз торкнеться його телефону, у них все було як у казці. І Катерина всім серцем щиро хотіла, щоб саме так все й залишалося. Якби вона тільки знала, що чекає на неї далі.
Наступного дня Вадим та Катя приїхали в гості до друзів.
— Я Ілля, а це моя дружина Даша… — Проходьте, вечеря майже готова. Раді вас бачити! — Привітна пара весело відчинила двері.
Вадим простягнув пляшку вина і разом із Катею увійшов до затишної вітальні.
— Катю, а ти чим займаєшся? Вадим нам майже нічого не розповів… — невимушено спитала Даша.
– Я працюю в кіно. Займаюся організацією зйомок. — Катерина відпила вина і поклала собі на тарілку шматок сиру з пліснявою.
— Кіно… Це так цікаво… Не те, що твоя робота в салоні… — Ілля хитро глянув на товариша. — Скільки ти машин продав цього місяця?
– Дванадцять. Іду на солідну премію! – гордо відповів Вадим і запропонував тост. — За прекрасних дам та мою чарівну дружину Катерину.
— Коли я вперше побачив її у кафе… Вона єдина з усіх сиділа з книжкою. Жінка із книгою сьогодні… Це велика рідкість. Я одразу на неї запав. — Вадим натхненно переказував історію знайомства з Катею.
— А що ви вирішили не грати весілля? Чому просто розписалися? Як же свято? – Наклавши гостям салат, Даша подивилася на Вадима, а потім перевела погляд на Катерину.
— Моя мама зараз відновлюється після операції, ми відзначимо пізніше. Відразу річницю. Вас запросимо першими. — Вадим узяв Катю за руку та посміхнувся.
– Які приємні у тебе друзі. — У машині Катя лагідно подивилася на чоловіка. – Чудовий вечір.
— Правда, мене ніяк не відпускає відчуття, що я вже десь бачила цю квартиру… — Подумавши, додала Катя й машинально дивилася у вікно.
– Дежавю! — Мене теж іноді переслідує це почуття. – Вадим посміхнувся і попросив таксиста включити музику.
Пройшов місяць. Настав свіжий і теплий травень. Відносини Каті та Вадима були на висоті. Після тієї різкої історії з телефоном Вадим поводився, у розумінні Каті, ідеально. Їхні стосунки розквітали разом із бузком, вишнею та трояндами.
Але несподівано Катя дізналася про те, що повністю все змінило…
– Катерино, я знайшла ще квартири для зйомок. У мене три локації, які підходять. Затвердіть один із об’єктів. — До кабінету до Каті зайшла мила помічниця Віка.
– Так, скоро подивлюся, скинь мені на пошту. – Не відриваючись від комп’ютера, відповіла Катя.
— Вже поштою. – Віка вийшла з кабінету.
– Не може бути? — вигукнула Катя. — Це та квартира, де я була з Вадимом, коли приїжджала до його друзів Іллі та Даші.
— Я точно пам’ятала, що її десь бачила. Отже, вона є у нашій кіношній базі. — Дівчина здивовано розглядала об’єкт.
— Може, здають… Здавати квартиру під зйомки завжди вигідно… — Катя замислилась. — Дуже цікаво… Виберу я цю квартиру.
— Катерино, вітайте, проходьте… — Олена Павлівна привітно відчинила двері квартири, де Катя вже одного разу побувала.
— Олено Павлівно, ви не повірите, але місяць тому я вже була тут… А ким вам припадають Ілля та Дарина? — збуджено спитала Катя, оглядаючи вітальню.
— Я не маю таких знайомих. Напевно, хтось із орендарів. Це одна із моїх квартир, які я здаю на короткий термін… Чай будете? — чемно запропонувала господиня.
— Так, із задоволенням… — Катя вирішила затриматись.
— Олено Павлівно, я збираюся затвердити вашу квартиру на місяць зйомок… Але ви таки допоможіть мені розібратися… Для мене це важливий момент. — Відпивши чаю, Катерина обережно розпочала розмову.
— Місяць тому я була тут із чоловіком. Люди, які були тут, представилися господарями… У вітальні були їхні фотографії… — Катерина докладно описала Дарину та Іллю.
— Мені б не хотілося винайняти квартиру, щоб потім щось неприємне спливло на поверхню. Серед зйомок…
— Катерино, ось документи на квартиру, я вже десять років як єдина та законна власниця. — Олена Павлівна дістала з торби документи.
— Місяць тому, кажіть… Тут усю зиму були зйомки, ви точно не змогли б сюди потрапити… Все було в обладнанні… А потім тут три тижні жила літня пара. Під ваш опис вони точно не підходять… — Олена Павлівна похитала головою.
— Хоч зачекайте… Згадала. Тут ще на добу винаймав квартиру один чоловік… Вадим, здається, його звуть. Такий високий, із приємною зовнішністю. — Олена Павлівна докладно описала чоловіка.
Пронизлива тривога стиснула Катерині груди. Вона щойно почула докладний опис свого чоловіка.
Катерина збрехала господині, що не нагадує Вадима і вправно змінила тему. Перед відходом вона підтвердила оренду квартири та забронювала її для зйомок. Збентежена Катя вийшла з під’їзду.
— З чого це моєму чоловікові орендувати квартиру і видавати її за квартиру своїх друзів… — У розгублених почуттях Катя сіла в таксі.
— А найголовніше, друзі… Його друзі сказали, що то їхня квартира. Навіть свої фотографії поставили… — Катя нервово барабанила по підлокітнику.
— Що я не знаю про свого чоловіка? Чого ще не знаю? Що я взагалі знаю… — Катя крутила в руках свій телефон і згадувала, як чоловік суворо заборонив їй чіпати його мобільний.
— Коханий, давай зустрінемося з Дашею та Іллею. Давно їх не бачили… Вони така приємна пара. — запропонувала Катя після вечері.
— Не вийде, Катюша, вони поїхали до осені на море… От як повернуться, то одразу. – Не відволікаючись від телевізора, спокійним голосом відповів чоловік.
— Гаразд, котику, я спати… Втомилася. — Підібгавши губи, Катерина пішла до спальні.
Всю ніч Катя погано спала. Вона ніяк не могла зрозуміти, що саме приховує її чоловік… Але жіноча інтуїція їй точно підказувала, що Вадим щось приховує. А наступного ранку Катю чекало нове шокуюче відкриття.
Ясного суботнього ранку Вадим і Катя вирушили до торгового центру за покупками. Вадим від душі купив Каті дві нові яскраві сукні та красиві рожеві туфлі.
В обійми пара рухалася у бік знакового ресторану, який зустрічав гостей своїм затишком на верхньому поверсі комплексу.
— Сергію, це ти? — Десь позаду пролунав гучний запитальний вигук.
Катя обернулася, а Вадим зненацька прискорив крок.
– Точно! Я одразу тебе впізнав. Тільки довге волосся та ніс інший… — Незнайомий чоловік обійшов Вадима і пильно глянув йому в очі. — Але ж ти ж помер…
— Чоловіче, ви мене з кимось сплутали! — не зменшуючи швидкості, сухо відповів Вадим.
– Сірий, ти що? Це ж я, Мишко. Мишко Городецький… Ти що мене не впізнав? — Незнайомий чоловік напружився. Було видно, що він намагався зрозуміти, чи впізнав його Вадим чи ні.
— Чоловік, ще раз вам говорю, я вас перший раз бачу… Я не Сергій. Ви мене не за те прийняли… Ідіть своєю дорогою. — Вадим різко смикнув Катю вперед і попрямував до входу в ресторан.
— Я був на твоїх похоронах! Ти не вмер… Ти не вмер! Живий… Серьога… Живіше за всіх живих… Ну і справи! — крикнув чоловік і завмер удалині.
– Коханий, що це зараз було? — Катя запитливо подивилася на чоловіка.
– Без поняття, Катюша. Мене вважали за когось іншого. Буває… — Вадим незворушно глянув у меню і зробив замовлення.
— Не вірю… У нас у стосунках все гаразд, але я тобі не вірю! — У цей момент Катя зазнала сильного почуття тривоги.
— Я обов’язково маю подивитися, що в нього в телефоні… Я відчуваю, що саме там я знайду відповіді. – У моменті всі страви для Каті стали абсолютно несмачними. Найбільше у світі Катя хотіла дізнатися правду.
Увечері Катя запропонувала Вадиму випити вина. Сама дівчина тільки вдавала, що п’є і випила не більше келиха… Коли Вадим міцно заснув після майже цілої пляшки, Катя обережно приклала телефон до пальця чоловіка і розблокувала екран.
Катерина тихо прокралася у ванну. Те, що Катя побачила на телефоні чоловіка, шокувало жінку.
Спочатку Катя відкрила листування чоловіка в одному з месенджерів. Майже всі листування були по роботі, крім одного.
В одному листуванні Катя дізналася, що її чоловік найняв Іллю та Дар’ю, а точніше, Гліба та Ксенію, зобразити його друзів. Це були актори, яким Вадим заплатив , щоби вони зіграли свої ролі.
У листуванні докладно обговорювалися теми для розмови та питання. Було розписано цілий сценарій. Від хвилювання Катя сіла в холодну пусту ванну і затулила рота рукою. Але найцікавіше почалося, коли жінка відкрила альбом із фотографіями.
Погортавши фотографії на кілька років тому, Катя жахнулася. На них була зображена зовсім інша людина… Той самий Сергій, якого гукнув незнайомець у торговому центрі.
У чоловіка було коротке волосся та інший ніс… Фотографій було небагато, але Катя побачила достатньо.
– Господи, значить, Вадим мені скрізь брехав. Він не з того міста, яке мені назвав. І на торті написано “Сергій”… Значить, він таки Сергій… Або був Сергієм… А в паспорті його ім’я Вадим… — Катерина не знала, що думати.
Тієї свіжої травневої ночі, сидячи у ванній, Катя точно знала, що Вадим не той, за кого себе видає. Жінка згадала про погрози не чіпати телефон чоловіка та ще більше злякалася.
Наступного дня Катя вирішила поговорити з чоловіком серйозно і запропонувала зустрітися після роботи в людному кафе. Про всяк випадок Катя взяла з собою всі свої гроші та документи.
— Чи мало що буде далі… Якщо він мені погрожуватиме, я до нього не повернуся… — Підходячи до кафе, Катя міцно стиснула сумку.
Ніщо не віщувало лиха… Катя пила сік і читала книгу.
– Тихіше. Чи не привертай уваги. — Вадим тяжко приземлився поряд із Катею і схопився за бік.
– Дай свій палець. – Вадим різко схопив великий палець Каті і притис його до свого телефону.
– Тепер цей телефон у тебе. Охороняй його як зіницю ока… — Вадим вклав у руки Каті свій телефон. Чоловік двічі моргнув і нервово облизав сухий рот губами.
— Вадиме, в сенсі… Що відбувається? — Катя злякано подивилася на чоловіка, забувши про свій план наїхати з десятком незручних запитань.
— Нема часу пояснювати, — випалив Вадим. — Той чоловік учора… У торговому центрі… Він мене впізнав. І вчора в соціальних мережах написав, що я живий… — Вадим покликав офіціанта та попросив склянку води.
– Як це розуміти: “ти живий”? А ти що, був не живий? – Катя нічого не розуміла.
– Так, Михайло все правильно сказав. Насправді мене звуть Сергій, і я рік тому я інсценував свою смерть. Точніше мені допомогли. — Чоловік жадібно відпив води.
— У сенсі тебе звуть Сергій? І ти інсценував свою смерть? — Катя насилу підбирала слова.
— Я працював під прикриттям в одному великому злочинному угрупованні… Там стільки зла… Ти навіть уявити не можеш… Величезний синдикат темряви… Як у твоїх серіалах. — Вадим різко подивився на всі боки.
— Мене розкрили і довелося змінити зовнішність, паспорт… Я потрапив до програми захисту свідків. Переїхав. До вчорашнього дня бандити думали, що я мертвий… Моя смерть і похорон були дуже переконливими. Окрім батьків… Ніхто не знав, що я живий.
— Тепер телефон… Перед тим, як мене розкрили, я вкрав у них мільйон доларів. У криптовалюті гроші на спеціальному рахунку… Ось тут… У тебе є доступ… — Вадим показав на телефоні спеціальний додаток.
— Ми мали летіти з тобою через місяць на інший кінець світу і жити там довго і щасливо… Але, походу, тобі доведеться летіти прямо зараз і без мене… — Вадим посміхнувся.
— Вадику, я вагітна… Я нікуди не полечу без тебе… — У Каті на очах навернулися сльози.
– Що? — Вадим зблід.
– Я тільки сьогодні вранці узнала. – Катя двома руками схопила чоловіка за руку. – У нас буде малюк.
– У тебе буде… – Слабким голосом прошепотів Вадим і відпустив бік.
— Вадику, у тебе кров… — Катя з жахом подивилася на забруднену кров’ю сорочку. Ти поранений? Чому одразу не сказав…
— У цих людей скрізь зв’язки… Мене вранці спіймали, коли я під’їжджав до роботи. Мені вдалося вирватися, але мене поранили… У лікарню мені не можна… Мені кінець. А ти живи. Ви з дитиною живете. Заради мене.
— Ці гроші… Вони не повинні дістатись таким злим людям. — Вадим стиснув від болю зуби і знепритомнів.
— Ти не помреш у мене на руках, навіть не надумайся! – Катя відкрила сумку, найшла тампон і засунула його в кульовий отвір.
Потім дівчина набрала батькові. Вперше за п’ять років.
– Тату, довго пояснювати. Але зараз ти маєш врятувати життя мені та моєму чоловікові. А заразом і своєму майбутньому онукові.
— Ну і що, що ти у відставці, у твоїй професії колишніх не буває!
— Так, я пам’ятаю, що ми посварилися, бо я обрала кіно, а не піти твоїми стопами… Але зараз це менше, про що я хочу знову сперечатися.
— Давай ми на один день розмовлятимемо знову один з одним, а потім можеш далі зі мною не розмовляти…
— Ні, я поки що гаразд… Але там якийсь синдикат бандитів найвищого рівня… За день знайшли чоловіка, який був у програмі захисту свідків. Вони його поранили, але він дивом втік.
– Що? Негайно викинути телефони і приїхати на те місце, де я з тобою найбільше любила грати в дитинстві?
— Тату, а я не можу викинути його телефону, там секретна інформація і дуже багато грошей…
— Зрозуміла… Свій телефон викинути до біса, у телефоні чоловіка розбити корпус, вийняти акумулятор і сім-карту.
— Та рану закрила, як ти вчив, але він зовсім в поганому стані…
— Зрозуміла, зловлю машину. По-старому. Витягнувши руку. І не під камерами…
— Ми висуваємось…
Пройшов деякий час і Катя і Вадим з допомогою її батька виїхали і змінили свої імена на Ольга та Микола.
І ось Ольга та Микола сиділи на березі моря і милувалися гарним тихим краєвидом.
— Мамо, тату, дивіться, яку велику фортецю я збудував… — Дзвінкий голос дитини порушив тиху морську ідилію.
— Всім фортецям фортеця. А найбільша фортеця… Це наша родина. — Микола весело обійняв хлопчика.
— Коханий, тримай полуницю. — Ольга простягла дитині велику червону ягоду.
— І навіть якщо проти нас буде вся земна куля, я не перестану тебе любити! — Микола ніжно подивився на жінку.
– А я тебе! Героя мого найкращого роману. — Ольга міцно поцілувала чоловіка.
— Але за те, що ти хотів зламати мені тоді пальці, якщо я чіпатиму твій телефон… Я тебе ніколи не пробачу. — Ольга весело штовхнула Миколу в бік, повалила на гарячий пісок і ніжно пригорнулася до його серця.
– Б’ється…
– Завдяки тобі…
Сонце вирвалося з капкана хмар і яскраво висвітлило обличчя двох нових людей та одного дуже милого хлопчика. Сонце, яке завжди однаково світить як усім добрим, так і всім поганим людям.