Олеся лежала в післяпологовій палаті і дивилася на свою малечу. Їх не виписували, як решту матусь із дітьми, тримали вже шостий день, вирішуючи як вчинити далі. Олеся так сильно втомилася. Сили закінчувалися. Хотілося якнайшвидше повернутися додому, прийняти нормальний душ, опинитися в обіймах коханого чоловіка і забути про всі негаразди. Маленькій Світланці поставили невтішний діагноз. Лікарі були впевнені, що дівчинка має серйозне відхилення.
– І як його не розгледіли на першому скринінгу, розуму не докладу, адже зараз медицина далеко просунулася, – журилася завідувачка. – Зазвичай у таких випадках відразу пропонують позбутися плоду. Зараз у вас є два варіанти: ви забираєте маля додому і займаєтеся її лікуванням, але відразу скажу, що відчутних плодів воно не принесе, або можете оформити відмову, і її переведуть у спеціальн…
Домовити Тамара Андріївна не встигла, бо Олеся перебила її та попросила замовкнути.
– Краще не кажіть нічого, ніж озвучувати такі страшні речі. Як ви можете пропонувати таке матері? Я не відмовлюся від своєї дитини. З якими труднощами не довелося б зіткнутися, ми пройдемо цей шлях разом.
Олеся вже поговорила з чоловіком, і він дотримувався такої ж думки, запевнив дружину, що вони впораються разом. А може, обидвоє просто не розуміли поки що всієї серйозності ситуації? Олеся поки нікому не розповіла про діагноз, поставлений дитині, крім чоловіка. Навіть своїй матері не казала. Вона боялася зустрітися із засудженням. Або просто сумнівалася у своєму рішенні та побоювалася, що комусь вдасться відмовити її залишати дитину?
На душі шкрябалися кішки. Хотілося вовком вити від безвиході. Скільки разів їй робили УЗД? І ніколи не знаходили жодних відхилень. Чи могли лікарі помилитися зараз? Адже вона ще така крихта. Хто знає, як все обернеться далі?
Тамара Андріївна лише знизала плечима, сказала, що підштовхувати до будь-якого рішення Олесю не буде, адже їй тільки робити вибір і планувати своє життя.
– У будь-якому випадку згодом ви зможете здати дитину до будинку…
– Ні! Припиніть! Будь ласка, припиніть! – благала Олеся.
Все відбувалося немов у маренні. Так хотілося прокинутися від нього. Вагітність протікала добре. Олеся чекала на здорову дитину. А що виходить тепер? Чи впорається вона? Найстрашніше було якось нашкодити дитині, зробити необережний рух і погіршити ситуацію. Олеся боялася навіть просто торкатися дочки. Їй хотілося думати, що це помилка, але лікарі запевнили, що провели нове обстеження, і діагноз встановили правильно. Скільки всього Олеся вже встигла прочитати в Інтернеті? Хтось писав, що після народження неможливо поставити такий діагноз, хтось казав, що все видно відразу, але сама Олеся ніяких відхилень не помічала. Дитина як дитина.
Тамара Андріївна вийшла з палати, а Олеся зморгнула сльози, змахнула їх тильними сторонами долонь та повернула погляд до дочки.
– Я не залишу тебе, сонечко моє. Мама завжди буде поруч, адже для того вона і дана таким світлим янголяткам. Правда? Я стану твоєю підтримкою та опорою. Хто б і що не казав. Разом ми з усім упораємося, обіцяю тобі.
Обіцянку, швидше за все, Олеся давала самій собі, але це не мало високого значення. Адже малеча немов відчула теплоту матері і розплющила очі, розсіяно дивлячись на ту.
Перед випискою Олеся встигла розповісти своїй мамі про діагноз. Таїсія Дмитрівна підтримала дочку, сказавши, що та ухвалила правильне рішення:
– Вона ще зовсім малесенька. Будь-які діагнози можуть поставити. Мені з тобою взагалі говорили, що до року доживеш максимум. Порок серця знайшли якийсь. І де він цей порок? Он яка красуня виросла. І Свєточка у нас розумницею та красунею виросте.
Підтримка матері лише зміцнила впевненість Олесі. Вона на правильному шляху і не зіб’ється з нього, навіть якщо почне видихатися. Поруч будуть люди, які обов’язково підтримають.
Олексій влаштував для своїх дівчаток грандіозну зустріч у день виписки, накупив безліч повітряних куль та квітів, все прикрасив у квартирі. Опинившись у такій затишній та рідній обстановці, Олеся нарешті змогла видихнути. Тепер уже й страхи зникли. Прибула впевненість, що молода матуся на вірному шляху.
Світлана багато спала і практично не вередувала, тому Олеся встигала відпочивати ночами, ще й мама добре допомагала, приїжджаючи практично щодня. Єдиною людиною, якій поки не повідомили правду про діагноз Свєти, залишалася свекруха. Жінка так любила роздмухувати з мухи слона, що Світлана побоювалася говорити їй правду. Поки що все було чудово. Хотілося, щоб саме так і залишалося далі.
Раїса Вадимівна хоч і приїжджала рідко, постійно сюсюкалася з нею, мріяла, що як та почне ходити, буде возити її по центрах, що розвивають.
Якось Раїса Вадимівна приїхала без настрою. Вона одразу всім своїм виглядом показала невдоволення, не пройшла до кімнати, щоб привітати внучку та похитати її на руках, як це робила раніше.
– Я з тобою поговорити хочу дуже серйозно, Олесю, – стискаючи губи в тонку смужку, сказала Раїса Вадимівна.
Олеся вже розуміла, про що йтиметься, але не хотілося їй, щоб ця розмова відбулася. Боялася вона, ще й Льоша, як на зло, був на роботі.
– Вам Льоша розповів, так? – Запитала Олеся приглушеним голосом.
– Розповів! Відразу мали розповісти, а вони приховували щось. Ти розумієш, що означає цей діагноз? Той, що у вашої дитини? Як він впливає розвиток? Це зараз вона мала, а що буде, коли підросте? Ти серйозно хочеш такого життя?
Олесі неприємно було слухати такі слова від свекрухи, яка нещодавно сюсюкалася з малюткою, виставляючи себе дбайливою бабусею та роблячи фотографії для соціальної мережі.
– У мене вибору не було. Я не могла якось вплинути на дитину, що народилася. Ви знаєте чудово, що під час вагітності я дотримувалася всіх рекомендацій лікаря. Все було добре. Як так сталося – я не знаю. Не можу знати, що вплинуло на дитя. Вона моя дочка. Ваша онука. Хіба тепер ви будете любити її менше?
– Та навіщо мені потрібна така онука? А вам така дочка? Ти добре подумай, що буде далі. Послухай мене. А якщо мені не віриш, то подивися відео, як живуть люди з таким діагнозом. Ви з Льошею вже для себе жити не зможете. Взагалі ніяк!
Свекруха замовкла, очікуючи на Олесю, але тій зовсім не було чого додати.
– Відмовся від такої дитини, не псуй моєму синові життя. Льоша поки не розуміє всієї серйозності, а коли дійде до вас обох, прикипить до дитини всією душею … Ви вічно будете скандалити, в результаті все закінчиться дуже погано. Я знаю свого сина – він любить волю. Він не зможе сидіти прикутим до дочки з відхиленнями. Він про подорожі мріяв, а не про життя доглядальниці.
Нижня губа затремтіла від образи, але Олеся не дозволила собі плакати. Вона витримала натиск свекрухи і з упевненістю подивилася на ту.
– Якщо вам не потрібна така онука, то й робити вам у моїй квартирі нема чого. Ідіть. Я нічим не допоможу вам, Раїсо Вадимівно. Льоша зробив свій вибір. Я не змушую його залишатися поряд зі мною. На цьому вважаю розмову вичерпаною.
Свекруха намагалася обуритися, достукатися до Олесі, але зрозуміла, що якщо не припинить, молода мати викине її з помешкання. Жінка пішла, але пригрозила, що невістка ще гірко пошкодує про ухвалене рішення. Нічого хорошого від такого життя не слід чекати. Олеся і не чекала нічого, вона просто насолоджувалася щастям материнства і не розуміла зовсім, що не так з дитиною? Навіть педіатр розвела руками та сказала, що спостерігатимуть. Чи сумнівалася вона у поставленому діагнозі?
Минуло півроку. Олеся почала спостерігати роздратованість у поведінці Олексія. Чоловік перестав повертатися з роботи з квітами, частіше затримувався, та й взагалі поводився якось відсторонено. Якось Олеся наливала борщ, і в цей момент маленька Світлана заплакала в кімнаті.
– Піди, похитай її трохи. Я тобі накрию.
– Не піду я нікуди, – викарбував чоловік. – Набридло, що вона вічно кричить. Права була мама, сказавши, що треба було відмовитися від неї ще тоді. Це твій вплив і твоєї матері. Я готовий був залишити Світланку в пологовому будинку, але ти ж ходила б нила. Твоя самопожертва завжди дратувала мене.
– Як ти можеш говорити таке, Льоша? – приглушеним голосом спитала Олеся.
Вона поставила тарілку поруч із плитою, відчуваючи, що тіло миттєво перетворилося на ватяну масу. Дотримуючись за стільницю, Олеся намагалася глибше дихати.
– Як є, так і говорю! Виє вічно, репетує, наче її хтось ріже. Це вже поперек горлянки стоїть. І ти вся у ній. А мені хтось увагу приділятиме? Хто проведе час зі мною? Ти не думала, що я чоловік, який потребує ласки коханої дружини?
– У Свєти зараз зубки ріжуться. Всі діти у цьому віці кричать. Це нормально.
– Це не нормально! – підвищив голос чоловік. – І дочка у нас ненормальна. Ти чудово знаєш про це.
Очі защипало від сліз, що навернулися. Так чи діяв вплив свекрухи? Олеся зовсім не впізнавала свого чоловіка. Завжди дбайливий і уважний він перетворився на одержимого.
– Я не примушувала тебе ні до чого. Ти сам погодився, що ми маємо забрати доньку і пройти цей шлях разом із нею. Якщо тобі щось не подобається, йди. Я не тримаю тебе.
– Ось і піду! Мені не подобається. Я втомився. І взагалі… у мене три місяці вже жінка інша, із нормальною генетикою.
Далі Олеся не слухала. Вона помчала до дочки, взяла її на руки, щоб заспокоїти, але відчувала, що й сама потребувала заспокоєння. Хотілося ридати в голос, кричати, аби випустити біль, який тепер розривав усе всередині, терзав на частини.
Молода жінка намагалася не зважати на чоловіка, який збирав свої речі. Вона зосередилася на дитині і намагалася не думати про образливі слова, так недбало кинуті Олексієм на адресу сім’ї. Він вважав, що дружина має проблеми з генетикою? А чи не замислювався, що це з ним щось не так? Та й взагалі поки що діагноз залишався під питанням. Педіатр казала, що вони спостерігатимуть, але вона дала надію, що могли припуститися помилки. Яким би найновішим не було обстеження, а людський чинник ніхто не скасовував. Дівчинка розвивалася з невеликим відхиленням від свого віку, але й там педіатр вважала, що справа в народженні трохи раніше за визначений термін. І Олеся вірила їй, хапалася за припущення жінка, як за рятівну соломинку. А ось чоловік вирішив здатися та залишити їх. Навіть якщо він одумається згодом, пробачити зраду Олеся вже не зможе. До жінки миттєво дійшов сенс почутого: Олексій вже давно зраджує її. Ось і знайшлася причина його підвищеної дратівливості та затримок на роботі останнім часом.
Чоловік пішов. Олеся намагалася не плакати, не нервувати зайвий раз, щоб не перегоріло молоко, адже його зараз потребувала її дочка. Вони з чоловіком клялися один одному, що будуть разом і в горі, і в радості, але горе розділило їх, розкидало по різні боки барикади. Дивлячись на дочку, Олеся анітрохи не шкодувала, що не відмовилася від малечі. Їй буде заради кого жити і боротися, а не просто виживати, маючи жалюгідне, фальшиве існування.
Замислюючись, чи справжні почуття Олексія, якщо він так швидко знайшов дружині заміну, Олеся не могла знайти відповідь на це питання. Та й не дуже старалася. Який сенс, якщо стосунки зазнали поразки? Закінчилися надто швидко.
Батьки підтримували Олесю, як могли. Жінка не стала корчити із себе горду та незалежну і в процесі розлучення подала додатково на аліменти. Яка-небудь фінансова допомога зайвою не буде, а з дочкою чоловік та його родина все одно не бажають спілкуватися.
Коли маленькій Світлані виповнився рік, дівчинці зробили повне медичне обстеження і потішили матусю новиною, що діагноз у пологовому будинку їм поставили помилковий. Дівчинка розвивалася з найменшим відставанням від норми, але навіть це вважалося цілком звичайним явищем, адже не всі діти повинні відповідати встановленим рамкам.
– Напевно, ще й школу із золотою медаллю закінчить, – казала педіатр.
Дзвонити та розповідати новини вже колишньому чоловіка Олеся не стала. Який сенс, якщо він зовсім не цікавився станом доньки і переводив жалюгідні крихти, аби його не посадили за несплату. Олексій створив нову сім’ю, забувши про жінку, якій присягався в коханні, та доньці.
Минуло п’ять років. Світлана розвивалася тепер уже дуже активно. Вона любила співати та танцювати, брала участь у різних конкурсах. Коли вона посіла перше місце на міському конкурсі дитячої пісні, і про них з Олесею показали репортаж на телевізорі, жінці почав надзвонювати колишній чоловік. Він раптом різко захотів познайомитися з дочкою, адже вона звичайна і анітрохи не схожа на хвору, але Олеся заборонила наближатися до них. У Свєти тепер був новий тато. Справжній. Чоловік, з яким Олеся пов’язала своє життя, коли дочці виповнилося два з половиною роки. Він на руках носив своїх дівчаток, незважаючи на те, що Світлана була йому нерідною, любив її і став кращим татом, про якого інші можуть тільки мріяти. Аліменти на доньку Олексій давно не платив, тому Олеся погрозила, що якщо посміє вторгнутися в їх зі Світлом життя, вона обов’язково подасть заяву, і його посадять, адже боргів назбиралося вже чимало. Раїса Вадимівна теж намагалася домовитися з Олесею, тож їй хотілося познайомитися з онукою. Жінка лебезила перед колишньою невісткою, говорила, як сильно вона шкодує, що в минулому грубо обійшлася з нею, але тепер це вже не мало жодного значення. Слово не горобець – вилетить, не зловиш.