Віра дуже шкодувала, що кілька років тому сама запропонувала своїй старшій сестрі безоплатну допомогу.
Тоді ситуація справді була важка – Христина залишилася без роботи, трьох дітей годувати було нічим.
Віра, тоді ще студентка, Христині запропонувала:
– Ти влаштовуйся кудись, а я буду за хлопцями дивитися. Ми з навчання приходимо приблизно одночасно, я зовсім поруч зі школою живу, їм навіть дорогу переходити не доведеться.
Нехай одразу після уроків до мене приходять, а ти потім увечері, як звільнишся, приходитимеш за ними.
Христина, звичайно, таку пропозицію зраділа. На роботу вона влаштувалась швидко і дітей фактично скинула нам молодшу сестру.
Віра з племінниками сиділа не лише вдень, а й уночі. Кілька разів на тиждень у Христини були «важливі» справи:
– Вір, сьогодні за хлопцем не прийду, – ставила молодшу сестру Христина перед фактом, – мені поїхати треба. Ну як це – куди? По справах! Ой, що я тобі по телефону зараз все розповідатиму?
З чоловіком я познайомилася, час ми хочемо провести вдвох. Ну, що незрозумілого? Ти вранці їх до школи відправ, після уроків зустрінь, а я завтра ввечері я їх заберу. Добре?
Віра покірно погоджувалась, у неї виходу іншого не було. Христина так би і продовжувала користуватися добротою Віри, якби не одна обставина – Віра закохалася і зібралася заміж, про що негайно повідомила старшу сестру:
– Ну все, Христино, на цьому моя допомога тобі закінчилася. Ми зі Славою з’їжджатися будемо, у нього своєї квартири немає, тому вирішили оселитися у моїй, орендованій. Сама розумієш, дітей більше приймати не зможу.
– Як це? – обурилася Христина, – а куди я їх діну? Ні, Віро, так справа не піде! Як хочеш, але діти тричі на тиждень залишатимуться у тебе з ночівлею.
Чудово знаєш, що в мене вже давно виробився своєрідний графік – я тричі на тиждень собі влаштовую вихідні!
– Христино, про це не може бути й мови. Ти що, мені пропонуєш заміж не виходити? У мене – однокімнатна квартира, спальне місце, вважай, одне. Моє двоспальне ліжко. Мені дітей де, на підлозі залишити?
– Ні звичайно! Самі на підлозі ляжте, а діти – на ліжку! Хочеш, щоб вони застудилися?
– Так, все! – рішуче заявила Віра, – я навіть чути, нічого не хочу! Більше дітей я не забиратиму, це моє останнє слово!
Христина на молодшу сестру образилася і з Вірою вони не спілкувалися понад рік. Потім помирилися на прохання матері.
Христина залишати своїх нащадків на Віру перестала, натомість пішли регулярні прохання позичити грошей.
Старша сестра майстерно тиснула на жалість, вона примудрялася викликати у Віри почуття провини, і та покірно розстібала гаманець.
За 5 років шлюбу життя Віри змінилося кардинально – вони взяли з чоловіком квартиру в іпотеку, Славі дісталася після матері благоустроєна дача недалеко від міста.
Жити в ній можна було й узимку, усередині будинку було проведено всі комунікації.
Віра всією душею полюбила свій заміський будиночок, і із задоволенням проводила там час. Поки що про нього не дізналася Христина.
– А що ж ти не хвалишся? – запитала якось старша сестра молодшої, – ти, виявляється, у нас щаслива власниця власної дачі?
– Вона не моя, – відповіла Віра, – це Слави спадщина.
– Ну ви ж у шлюбі, значить, у вас все спільне, – підморгнула Вірі Христина, – послухай, я тут хотіла тебе дещо попросити … Ти не даси мені ключі від дачі на деньок?
– Навіщо? – насторожилася Віра, – що ти там узимку робитимеш?
– Розумієш, у мене є залицяльник. Він, Вір, одружений, але мені подобається просто шалено! Ніяк не можу з ним розлучитися.
Так ось, дружина в нього – що той Шерлок Холмс. Постійно його чатує, стежить за ним, щось винюхує.
Ми одного разу їй у готелі вже траплялися і якось повторення цієї ситуації не хотілося. Той скандал досі згадувати соромно. Чи можна ми на твоїй дачі час удвох проведемо?
– Христино, – докорила сестру Віра, – ну хіба так можна? Тобі вільних не вистачає? Ти з одруженим навіщо зв’язалася? Чого ти в чужу родину лізеш?
– Ой, давай тільки без моралі! У нього з дружиною все погано, вони постійно сваряться. І взагалі, разом до ладу вже давно не живуть, просто квартиру він ділити не хоче і дітей без батька залишати.
Та гаразд, не про це мова. Ну то що, даси ключики? Я обіцяю, Віро, що все буде гаразд, після себе залишу ідеальну чистоту!
Христина Віру вмовила та отримала ключі. Слава, коли дізнався, що своячка збирається провести час на його дачі, обурився:
– Віро, навіщо з нашої з тобою дачі робити будинок побачень? Вона що, всіх своїх коханців тягати туди збирається? Так і знай, я проти! Я гидую, зрештою!
– Не хвилюйся, Славе, вона обіцяла, що все буде добре. Сестра все-таки, як їй відмовити?
Віра, втім, і сама незабаром пошкодувала про свій вчинок. Через тиждень вона з чоловіком вирішила з’їздити на дачу та перевірити, чи все там гаразд.
Слава, щойно зайшовши у двір, запідозрив недобре:
– Ти подивись! М’ясо на мангалі смажили, вугілля просто посеред двору вивалили і все. Ну, що за люди! Чому обов’язково треба свинячити?
Віра тим часом зайшла в будинок і розлютилася – Христина своє слово не дотримала, всередині панував просто феєричний бардак.
Посуда стояла на столі брудна, у мийці виявилася сира куряча грудка, що давно зіпсувалася, тому запах стояв неймовірний.
У спальні – зім’яте ліжко, махрові рушники валялися на підлозі. Ванна кімната вся загажена, дзеркала заляпані мильними бризками.
Слава, озирнувшись, рішуче промовив:
– Ноги твоєї сестри, Віро, у цьому будинку більше не буде! Не ображайся, але я навіть жінкою після такого її назвати не можу. У неї вдома що такий бардак? Фу, прям наступати гидко – подивися, які плями на килимі!
Віра, природно, навела лад. Вона перед чоловіком почувала себе винною. Увечері, повернувшись додому, зателефонувала старшій сестрі, але Христина суть її претензій не зрозуміла:
– Ну так, не прибралися трохи, ну залишили по собі невеликий безлад. Ти чого кричиш?
– Невеликий безлад? – повторила Віра, – та ти бачила, що там взагалі діялося?
Христино, щоб більше ти ніколи до мене ні з якими проханнями не зверталася. Дорога на нашу дачу тобі закрита!
Це ще Слава не бачив, що я знайшла під ліжком!
– Ой, – захихотіла Христина, – ми їх викинути забули. Ой, як негарно вийшло … Ти вибач, Вір, розумієш, зі стр.астю впоратися не змогли. Так скучили один за одним! А чому мені на дачу приїжджати не можна?
– Та тому що, – огризнулася Віра і кинула слухавку.
Христина слова молодшої сестри всерйоз не сприйняла, через 2 тижні вона знову зателефонувала Вірі та попросила ключі:
– Віра, ну дуже треба! Ну, невже ти мене зрозуміти не можеш? Ми з Пашею 10 днів не бачилися, і в місті місць, щоб зустрітися, немає! Ти ж знаєш, яка у Паші дружина!
Віра спокійно повторила сестрі:
– Христино, я ж тобі сказала, що дорога на нашу дачу для тебе закрита. Ключі тобі більше не дам, можеш не просити.
Славко сказав, що з нього минулого разу було достатньо. У мене теж немає жодного бажання ще раз там наводити порядок.
Ти свій шанс втратила, більше, Христина ніяких побачень на моїй території!
Христина просто так відмовлятися від безкоштовного готелю не збиралася, тож зателефонувала матері та наскаржилася.
Вірі передзвонила мама з претензією:
– Вір, ну тобі невже шкода? Ну пусти ти Христину з дітьми на день. Зараз дзвонила, мало не плаче, каже, що ти племінникам на дачу забороняєшся! Я, звичайно, розумію, що це Славина власність, але…
– Мам, та які племінники! Христина собі одруженого завела, ось з ним на дачу нашу та тягається! Ти навіть не уявляєш, який безлад вона після себе залишає.
Минулого разу я 12 годин після неї порядок наводила! Ти, мамо, можеш на мене ображатись, але до себе я більше її не пущу. Досить з мене!
Христина у молодшої сестри ключі від дачі більше не просила, тому Віра вважала конфлікт вичерпаним.
Весною вони зі Славою поїхали за місто, щоб підготувати город до посадки та навести лад на території.
Чоловік смажив шашлики, а Віра із задоволенням копалася в палісаднику, коли раптом почула знайомий голос:
– Відкривай, Віро, до тебе гості!
Слава, почувши голос сестри, скривився, а Віра безпорадно подивилася на чоловіка:
– Давай швидше, – поспішала її старша сестра, – у нас з Пашею зараз руки від тяжкості сумок відваляться! Ой, а ви м’ясо смажите? Так? А ми вчасно!
Діти, проходьте, зараз тітка Віра нас усіх нагодує. Слава, а ти, будь ласка, баньку розтопи. Паша був просто захоплений твоєю парною. Ну заходимо, заходимо, хлопці. Проходьте відразу в будинок, роздягайтеся.
Віра, яка до цього мовчки спостерігала за гостями, схопила Христину за рукав і запитала:
– А я не зрозумію, що відбувається? Ти чого сюди прийшла? Хіба я тебе запрошувала?
– А я що, маю у тебе ще й дозвіл питати? – З викриком відповіла Христина, – захотіла і приїхала. Подзвонила мати, сказала, що ви тут, на дачі.
Ми теж зібралися та приїхали відпочити. Чи ти нас виженеш? Ти Славку поквап, нехай з лазнею швидше розбирається. Вечеріє, поки вона нагріється, поки ми викупаємось.
А, Віро, до речі! У тебе ж домашнє вино тут стоїть, ми з Пашею минулого разу його брали, він у підвалі кілька пляшок знайшов. Дістань одну до столу!
Зараз, почекай, я переодягнуся і повернуся. Хлопцям якраз їхню кімнату покажу.
Такого нахабства Віра терпіти не збиралася. Мало того, сестра порушила її заборону, так і ще й притягла із собою не лише трьох дітей, а й свого одруженого друга.
Віра рішуче пішла за Христиною:
– Значить так, дорогі гості. Збирайтесь і на вихід! Тут вам не раді. Вас сюди ніхто не запрошував перед вами тут танцювати ніхто не збирається.
Жодної лазні, ніякого винця до столу і ніяких ночівель! Я тобі, Христино, ще раз повторюю: дорога на цю дачу тобі закрита! Ну чого встали? На вихід!
Племінники та Павло мовчки підхопили пакети та вийшли з дому, а Христина накинулася на молодшу сестру зі звинуваченнями:
– Ти мене чому ганьбиш? Що ти поводишся тут, як господиня? Це Слави дача, а він мене звідси не виганяв. Мовчки стоїть, слова не каже!
Нікуди я звідси не поїду. Ми півтори години на дорогу витратили, куди я на ніч дивлячись разом із дітьми подінусь?
– А це не мої проблеми. Звідки приїхала, туди їдь. Давай, давай швидше, дільничний живе через два будинки, я швидко зараз до нього схожу.
Христина з дітьми та Павлом стояли за хвірткою та чекали, коли за ними приїде таксі.
Віра взяла Славу під руку та зайшла з ним разом додому. Про свій вчинок жінка ні краплі не шкодувала, вона й так свого часу надто багато дозволила своїй старшій сестрі.
Христина, повернувшись до міста, відразу зателефонувала матері і нажалілася, але та зненацька стала на бік Віри.
Сестри тепер не спілкуються, Христина Вірі так і не змогла пробачити її вчинку.