— Та як мені все це набридло! — Владислав із силою жбурнув у мийку тарілку із залишками їжі. — Ми навіть перший внесок на іпотеку вже рік зібрати не можемо, а не те, щоби власне житло відразу купити!
— Так немає інших варіантів, окрім як винаймати цю квартиру, — з досадою відповіла Тома. — Ще добре, що дідок-хазяїн не такий хапуга, як решта, і не здирає з нас три шкури!
— Все одно ми маємо щось зробити, щоб змінити своє життя! Я ходив до психолога, і вона мені сказала, що не можна стояти на місці, треба рухатися вперед!
— А ти що цього не знав?
— Тамаро, по-твоєму я даремно витратив гроші? Не втручайся, будь ласка! Я знаю, що мені робити! Ось подзвонив матері, попросив її пустити нас до себе. Вона погодилася, адже ми їй допомагатимемо, а не лежатимемо на дивані.
Тома навіть заплющила очі від злості. Ще б пак, жити в одній квартирі зі свекрухою для неї означало втрату самостійності, а дівчині зовсім не хотілося, щоб нею зневажали. До того ж, у Тамари не було впевненості, що там буде можливість зібрати потрібну суму, вона з великим сумнівом слухала чоловіка, що з блиском в очах розповідає про майбутні перспективи.
— Владе, ви з мамою обговорювали наш переїзд? Ти дізнався, скільки грошей вона братиме з нас на харчування, на інші витрати? Може краще залишитись тут, дешевше обійдеться?
— Томко, та яка ж ти дурна! Мені таке питання рідній матері соромно ставити. Нічого вона з нас не візьме за проживання, не зли мене! Це ти зі своєю ріднею спокійно можеш судити на такі теми, а я навіть чути про це не бажаю!
Владислав вилетів із квартири з силою грюкнувши дверима. Незважаючи на страшний гуркіт, замок не спрацював. Тамара, не стримуючи сльоз, що раптом наринули, і ридання побрела закривати квартиру, а заодно і згрібла в купу шматки штукатурки, що відвалилися зі стіни. У неї залишалося ще трохи часу, щоб привести себе в порядок і зібратися на роботу.
Увечері сварка продовжилася. Кожен із подружжя ще більше посилив свою позицію, підкріпив її вагомими доводами і став зовсім непробивним. Ситуація здавалася патовою, але тут пролунав дзвінок.
– Влад, Тамара, збирайтеся! Скільки на вас чекати можна? Синку, ти що, бідкаєшся на дорогу оренду, а коли настав час їхати додому, з’їжджати не хочеш! Як так виходить? Дивіться, я можу розсердитися!
Подружжю відразу стало не до скандалів. Підганяються періодичними дзвінками матері Владислава, вони жбурляли речі в мішки, складали посуд у картонні коробки, навіть вилили суп із каструлі, не встигнувши її помити, а просто обклали її газетами.
Добре, що у них був автомобіль, який вони взяли в кредит, щоб Влад з комфортом їздив на роботу, а не стояв більше години в автобусі, тримаючись за поручні. Замовляти таксі не довелося, тому за дві години після дзвінка молода пара вже опинилася на місці.
— Так, давайте, викладайте свої речі в коридорі, перетрушуйте їх усі! — мати Влада вискочила з вітальні і схопилася за голову. — Ви нам тарганів не привезли? А то я дивлюся, тут у вас навіть каструля немита, жах який! Синку, що ти свою господиню так розпустив, я навіть не знаю, як з нею уживатися доведеться!
— Мам, не гнівайся, будь ласка, все налагодиться. Тома хороша дівчина, ми не мали проблем із чистотою.
— Та я знаю, тобі все одно, хоч на кухонному столі трава виросте, не здивуєшся! Ну а з невісткою у мене розмова буде особливою.
Від такої зустрічі у Тамари захворіла голова. Ось це вони з Владом переїхали, на жаль, що вона не встигла нормально подумати, просто не дали на це часу. Та й на роботу звідси тепер їй доведеться добиратися півтори години. Добре Владу, у нього машина, але він її не дасть.
Якось, після того, як Тамара отримала права, вона спробувала взяти автомобіль і поїхати на ньому на роботу, так був жахливий скандал. Незважаючи на те, що чоловік залишався цього дня вдома, він не дозволив їй сісти на місце водія, відвіз сам. Після того як Тома не витримала і розплакалася на роботі, її давня подруга погодилася з нею кататися містом в обідній час. Рита жила сама, і в неї був старенький автомобіль.
– Томочка, – втішала жінка подругу. — Я людина самостійна, вирішила навчити тебе водити машину та навчу! Головне не бійся, все буде гаразд.
Рита була дуже пунктуальною і скрупульозною людиною, тому через кілька місяців подруги видихнули, Тома нарешті навчилася керувати автомобілем.
— Про що ти задумалася, прокинься, мрійниця! — свекруха схопила Тому за руку своїми довгими і чомусь липкими пальцями. — Ану, марш на кухню! Скоро мій чоловік повернеться з роботи, його годувати треба, а в квартирі таке безладдя, мотлох свій скрізь розкидали.
Незважаючи на такий поспіх, Влад сидів на кухні і спокійно пив чай із варенням, дбайливо налитим матір’ю в невелику піалу. У відповідь на прохання Тамари про допомогу, чоловік насмішкувато пирхнув і чомусь присунув варення до себе.
— Я зайнятий, розбирайся сама зі своїми жіночими справами. Я що, посуд за тебе мити повинен? Не чіпляйся, сама впораєшся, ти дівчина міцна.
— Владе, який посуд, про нього не йдеться! Мішки з нашими речами потрібно перетягнути до дальньої кімнати! Там в одному з них комп’ютерний монітор із системником, мені його не донести.
— Дай мені кухоль чаю випити спокійно, зовсім змучила своїми криками, йди звідси!
– Ти це серйозно? Додому переїхав і почав мені гидоти говорити!
– Подумаєш, цаца яка! Я тебе не вилаяв і не образив, просто сказав, щоб йшла і займалася справами, а не стояла в мене над душею, коли я їм!
Тамара різко розвернулася і вирушила переносити речі. Але швидко зробити це не вдалося. Тому, коли до квартири зайшов свекор, у неї ще залишалася пара мішків. Літній чоловік мовчки відсторонив її, сам підняв найбільший мішок і переніс куди треба, так само вчинив він і з вузлом.
— Тамаро, ти що тут одна? А де Владислав, невже він удома і не допомагає? — Євген Федорович запитливо подивився на засмучену невістку. — Схоже, що так і є! Гаразд, іди до кімнати, я сам розберуся.
Але, мабуть, у нього нічого не вийшло, бо за кілька хвилин пролунав пронизливий жіночий вереск. Зойки свекрухи стихли нескоро, чоловічих голосів не було чути, і Тамара зрозуміла, що свекор потрапив у опалу. Їй було дуже соромно. Першого ж вечора стала героїнею домашніх розбірок, як же тепер жити далі? Невже вона зовсім не здатна спілкуватися?
Тома вирішила, що завтра їй треба поводитись дуже тихо, погоджуватися з усіма, особливо зі свекрухою і не лаятися з Владом. Тамара дуже боялася втратити чоловіка, адже якщо він її вижене, то їй не буде куди податися.
Цілий місяць Тамарі вдавалося не викликати лють свекрухи. Вона хоч і злилася на неї, але до скандалів справа не доходила. Як Тома й припускала, своїх грошей вона у цій родині не побачила. Влад забирав у неї все до копійки та пояснював свої дії гострою необхідністю, то йому потрібно ремонтувати машину, оплачувати рахунки за електрику чи закуповувати продукти в оптовому магазині.
— Владе, я що, тут одна працюю? Твоя зарплата де, куди ти її діваєш?
— Я що, перед тобою повинен звітувати? Нічого собі, заявочка! Ти живеш у домі моїх батьків і ще права качати намагаєшся? — Влад із силою схопив її за підборіддя і рвонув угору. — Не смій мені такі запитання ставити!
Не довго думаючи, він заштовхав дружину в кімнатку, виділену ним батьками і зачинив двері. Жодної думки про те, що він поводиться неправильно, не майнуло в його голові. Влад був упевнений у своїй правоті, недаремно йому мама завжди казала, що він повинен тримати дружину на короткому повідку, інакше вона почне плутати волю та вільності. Ну, вже тепер він з Тамарою обов’язково впорається, і мама в цьому допоможе.
Тома забилася в куток на старому дивані і довго сиділа дуже тихо. Години через дві чи три дівчина раптом зрозуміла, що їй дуже шкода себе, але зараз вона хоче тільки страждати, ображатися і плакати від образи. Напевно, слід щось зробити, можливо подзвонити Риті?
— Рито, ти вибач, що дзвоню пізно ввечері, але мені треба з тобою порадитися.
— Звісно, розповідай, що трапилося, разом подумаємо.
Розмова була довгою, але за весь час у кімнату ніхто не зайшов. Її не покликали вечеряти, просто забули. У вітальні голосно грала музика, вся родина дивилася розважальну програму, до Тамари долинав сміх свекрухи та Владислава.
Тома спокійно зібрала у невелику сумку свої документи, а також документи на машину, бо кредит брала вона на себе та сплачувала внески зі своєї зарплати.
За хвилину Тамара гірко зітхнула і вирушила в нікуди. Принаймні так подумали ті, хто нагадався за неї через півгодини. Крик у квартирі стояв неабиякий. Невтішний Влад виявив, що документів на машину немає, як і самого автомобіля.
— Мамо, — кричав на матір розлючений син. — Ти що наробила? У неї ж зарплата більша, ніж у мене вдвічі! Де я тепер таку наївну знайду, вона вірила мені, у неї навіть запитань до мене майже не було! Що я тепер робитиму, пішки, чи на роботу ходити?
– Заспокойся, синку, – мати Влада зло посміхнулася. — Автомобіль твій, ти на ньому їздив!
— А-а-а, — волав щосили синок. – Я їздив за довіреністю, це її машина! Ось де вона мене підловила! Не треба було тобі на неї так різко натискати, потім би потихеньку задавила своїми вимогами, служницею вона була б у нас, але ти поквапилась!
А Тамара сиділа з Ритою на кухні, їла смачне рагу, приготовлене подругою і розповідала про те, що сталося. Більше вона не збиралася ловитися на вудки хитромудрих наречених. Тепер вона збиралася трохи прийти до тями, розлучитися і виїхати в інше місто, подалі від колишніх родичів. Перед нею було все життя, заради якого не варто підставляти себе під підбори людей, які бажають пожити за чужий рахунок.
Через кілька тижнів, проведених у подруги Рити, Тамара трохи оговталася від пережитого і почала будувати плани на майбутнє. Вона вирішила продати машину, щоб розрахуватися з кредитом, що залишився, і хоч якось розплатитися з Ритою за її гостинність. У душі дівчини теплилася надія розпочати нове, вільне життя, залишивши позаду помилки минулого.
Був вечір суботи, коли Тамара допомагала Риті зі збиранням, як раптово пролунав гучний стукіт у двері. Дівчата переглянулися з побоюванням.
– Хто це може бути так пізно? – подивилася на Тому Рита, прямуючи до дверей.
Через вічко вона побачила розлюченого Владислава в компанії якихось міцних хлопців.
– Томко, це твій колишній чоловік прийшов! – прошепотіла Рита з подивом і позадкувала від страху назад. – Схоже, не один!
Тамара похолола від жаху. Владислав завжди був запальним, а зараз, мабуть, прийшов за своєю машиною. Що йому варто наробити у пориві гніву?
– Рито, не відкривай! Не відчиняй, я тебе прошу! – благала Тамара тремтячим голосом. – Він здатний на все в такому стані, що завгодно може зробити. Коли злий – він себе не контролює взагалі! Найкраще викликати поліцію!
Але було пізно – зовні почувся оглушливий гуркіт, і масивні двері злетіли з петель. На порозі стояв Владислав із перекошеним від гніву обличчям. Поруч із ним маячили двоє міцних хлопців загрозливого вигляду.
– Де моя машина, тварюка?! – Влетів у квартиру Владислав, хапаючи онімілу від страху Тамару за плечі. – Віддай ключі негайно, або нарікай на себе!
– Владе, послухай, заспокойся! – Тамара судорожно проковтнула, намагаючись зібратися з думками. – Машина… вона вже продана… Я не могла більше їздити на ній після всього, що сталося…
На мить запанувала тиша. Потім Владислав видав рев пораненого звіра:
– Та як ти посміла розпоряджатися моєю власністю?
Він з силою відштовхнув Тамару, і та, втративши рівновагу, звалилася на підлогу.
Раптом ззаду налетіла на нього Рита – вона спритно вчепилася за руку Владислава, не даючи йому замахнутися для удару.
– Не смій її чіпати, псих! – вигукнула вона.
За кілька хвилин до квартири увірвалися поліцейські у формі та знешкодили Владислава з подільниками. Їх викликали сусіди, які спостерігали за всім, що відбувається у дверне вічко.
Тамара розплакалася від пережитого потрясіння, а Рита кинулася її обіймати та заспокоювати.
Через тиждень після інциденту з Владиславом Тома востаннє оглянула кімнату, де вона пережила стільки безсонних ночей, сповнених душевної боротьби, тепер навіювала ностальгічні почуття. Саме тут, за чашками міцного чаю, дівчата вели душевні бесіди про життя, ділилися таємними мріями та планами на майбутнє. Рита виявилася для Тамари справжнім ангелом-охоронцем у цей важкий час.
– Ну от, здається, я зібрала все необхідне, – сказала Тамара, міцно стискаючи в долонях ручку пошарпаного чемодана.
Рита кинула на неї уважний, трохи стурбований погляд:
– Томко, ти впевнена, що готова до цього? Я можу ще якийсь час дати тебе притулок. Раптом у новому місті розпочнуться труднощі?
Тамара вдячно посміхнулася і похитала головою:
– Ні, люба, я маю зробити цей крок. Ти ж знаєш, як я мріяла вирватися з тяжкого полону, побудувати самостійне життя. Тепер чи ніколи!
Вона міцно обняла Риту, стримуючи вдячні сльози. Ця жінка була для неї більше ніж просто подругою – справжньою дороговказом у непроглядній темряві.
Рита відсторонилася і дістала з кишені конверт:
– Візьми… Це тобі спочатку. Облаштуйся як слід, а там почнеш нову блискучу кар’єру – я в тебе вірю!
Тамара здивовано подивилася на конверт, потім підвела погляд на Риту:
– Але я не можу… Ти й так зробила для мене так багато!
– Жодних заперечень, – засміялася Рита. – Вважай, що це позичка від найкращої подруги. Колись ти обов’язково мені віддаси.
Подруги ще раз міцно обійнялися. Тамара відчувала, як її переповнюють почуття вдячності та любові до цієї дивовижної жінки.
Цього вечора вона сіла в поїзд, вирушаючи в інше місто – подалі від токсичних стосунків та людей, які тримали її в кайданах страху та безвиході. Душа дівчини була переповнена рішучістю розпочати життя з нового, чистого аркуша.
Дивлячись у вікно вагона на краєвиди, що проносяться, Тамара відчувала, як з кожною хвилиною подорожі з її плечей ніби спадає величезний вантаж. Вона глибоко вдихала на повні груди, передчуваючи нові горизонти, осяяні променями надії та свободи.
У цей момент дівчина відчула, що справді готова розкрити обійми нового, прекрасного життя – такого, про яке вона навіть не сміла мріяти всі ці роки.
Тамара насолоджувалася свободою після розлучення і рідко згадувала про минулі неприємності зі свекрухою. Однак одного дня вона випадково познайомилася з Мариною, яка розповіла не просто про проблеми з владною свекрухою Наталією Семенівною, а й про те, як та навмисно зірвала їхнє весілля та медовий місяць, аби лише втримати сина поряд.