Борис та Аліса виросли разом. Двоюрідні брат і сестра з дитинства були нерозлучні. Жили вони поряд, тому весь свій вільний час проводили разом.
Між молодими людьми почуття спалахнули, коли обом виповнилося по 14 років.
Вже тоді і Аліса, і Борис розуміли, що не можуть бути разом, тому що пов’язували їхні родинні зв’язки.
У 16 пара почала зустрічатися, але відносини їх тривали недовго – Аліса поїхала інше місто, вступила до коледжу і стала поступово забувати про своє перше кохання.
Боря теж навчався і, на відміну від Аліси, про свою кохану думав завжди.
Зустріч обидвоє уникали – Аліса, приїжджаючи до батьків на вихідні, намагалася зайвий раз з Борею не перетинатися, щоб знову не поринути у вир.
Бориса це дуже ображало, він вважав, що кохана давно знайшла йому заміну там, у місті.
Шляхи Аліси та Бориса знову перетнулися, коли молодим людям виповнилося по 25 років. Аліса повернулася до рідного міста, влаштувалася там на роботу і жила у батьків.
Боря, що на той час встиг одружитися і розлучитися, якось покликав двоюрідну сестру просто прогулятися, поговорити і нарешті з’ясувати, що між ними відбувається.
Відмовити Аліса не змогла – їй і самій набридло ховатися і тікати від самої себе. Зустріч закінчилася бурхливим примиренням. Пара знову возз’єдналася.
– Борисе, це неправильно, – постійно говорила Аліса своєму коханому, – мій батько та твоя мама – рідні брат та сестра. Він тобі – дядько, а вона мені – тітка! Ми з тобою – двоюрідні брат і сестра.
– Та кинь ти, – заспокоював Боря кохану, – ми в сучасному світі живемо. Ми ж із тобою не єдиноутробні, чи як це там правильно називається.
Так, ми родичі, але законом не заборонено одружуватися двоюрідним братам і сестрам. Ми нічого не порушуємо!
– Боря, ти можеш подумати, що не знаєш наших батьків. Та якщо мої дізнаються про те, що ми з тобою зустрічаємось, від мене відразу відмовляться!
Батько взагалі не знаю, що зі мною зробить! Не уявляю, Боря, як ми будемо жити. Слово честі, не знаю!
– Щасливо ми з тобою житимемо. І довго, – упевнено говорив Борис, – я в цьому не сумніваюся!
На 28 день народження Аліси Боря приготував для неї сюрприз – купив обручку і вирішив зробити пропозицію.
Аліса, бачачи, як коханий опускається перед нею на одне коліно, ледь непритомнівши – вона зрозуміла, що Боря збирається зробити:
– Устань! Негайно встань, – хапаючи за руки Борю і злякано озираючись, бурмотіла Аліса, – якщо хтось побачить? Відразу ж здогадаються, що ти робиш мені пропозицію!
Боря, ну я тебе прошу, будь ласка, устань! Подивися, як люди дивляться на нас. Аж раптом серед них є хтось, хто знає наших батьків!
– Аліс, – не зважаючи на паніку коханої, сказав Борис – ти вийдеш за мене заміж?
Аліса пропозицію спочатку не прийняла, бо злякалася. Місяць дівчина думала.
Розумом Аліса розуміла, що не може вийти заміж за свого двоюрідного брата, але й серця не могла заткнути.
Рівно через 30 днів після того пам’ятного вечора пара подала заяву до загсу. Батькам довелося зізнаватись – батько Аліси, коли дізнався правду, схопився за серце, а мати одразу заплакала.
– Та ви що робите? Весілля між близькими родичами неприпустиме! Та це величезний гріх, вам дітей спільних мати не можна!
Народяться інваліди. Господи, Алісо, скажи, що ти пожартувала!
– Мамочко, правда, це правда, – ридала Аліса, – я прошу вас, прийміть мій вибір! Я без Борі не можу жити. Мамо, ну ось так от сталося, в чому моя вина?
Ти ж за тата вийшла з любові, я теж хочу бути щасливою! Скільки років я намагалася забути Борю, але мені нічого не вийшло.
Мамо, я прошу вас, будь ласка, дозвольте мені вийти за нього заміж!
Борис приблизно в той же час каявся перед своїми батьками. Батько сина навіть не дослухав – він кинувся до Борі і з усієї сили вдарив його по обличчю.
-Забирайся звідси, щоб мої очі тебе не бачили! Це ж треба, яка ганьба! До см. ерті моєї люди будуть тебе, охальника, обговорювати, на мене пальцем показувати і в слід мені плюватися.
Не хочу тебе знати, у мене сина більше нема! Одружися з ким хочеш, тільки не тут, не в цьому місті. Їдь на інший кінець країни, туди, де тебе ніхто не знає.
І ніколи не смій сюди повертатися, не прийму! Ти мені не син!
Аліса та Боря втекли, вирішили підкорювати столицю. Молоді, але закохані один в одного люди мали невелику суму грошей, якої не вистачило навіть на орендовану кімнату.
Майже рік Борис та Аліса буквально виживали на новому місці, хапалися за будь-яку роботу, щоб отримати можливість оплачувати житло та купувати продукти.
Згодом ситуація виправилася – обоє влаштувалися на роботу, почали відкладати гроші на власну квартиру.
Аліса, у якої слова матері глибоко засіли в підкірці, боялася завагітніти.
Щомісяця вона робила тест і тільки побачивши одну смужку, заспокоювалася. Борис, навпаки, наполягав на продовженні роду:
– Та все це нісенітниця, Алісо! Ну що, мало прикладів, коли у шлюбі між родичами народжуються здорові діти?
Чому ти вирішила, що в нас неодмінно має народитися інвалід?
– Ні, Борю, навіть не вмовляй, дітей я не хочу! Вибач мені, коханий, але це не обговорюється. Я ретельно оберігаюсь і сподіваюся, що контрацепція мене ніколи не підведе!
Борис намагався допомогти Алісі, пропонував піти до психолога, щоб вирішити цю проблему, але вона категорично відмовилася.
Тоді чоловік пішов на хитрість – він підмінив таблетки, які регулярно приймала Аліса і через 2 місяці довгоочікувана вагітність настала.
Аліса билася в істериці:
– Я піду та зроблю аборт! Ця дитина не повинна народитися, Борю, невже ти не розумієш? Ми не лише своє життя ламаємо, а й життя цієї дитини!
Уявляєш: народиться хворий малюк, і як він житиме?
Добре, поки ми з тобою здорові, ми доглядатимемо його, а що потім? Що буде, коли ми підемо? Де він виявиться? У якомусь інтернаті?
Ні, я народжувати не буду!
Борі величезних зусиль варто було умовити Алісу зберегти дитину. Жінка регулярно відвідувала лікаря, не пропустила жодного скринінгу та заспокоїлася лише після слів фахівця:
– Малюк повністю здоровий, жодних патологій я не бачу. Розвивається в нормі, все гаразд. До речі, ви матимете дівчинку.
Аліса тільки на останньому триместрі змогла насолодитися своїм становищем. І вона, і Борис дуже чекали на дочку, навіть ім’я для дівчинки вже обрали – Агата.
Пологи почалися вчасно, Борис зі спокійною душею відвіз дружину до лікарні, здав її з рук до рук лікарям і поїхав додому.
Забирав Алісу він через 5 днів у напівнепритомному стані .
Сталося те, чого найбільше боялася Аліса – дівчинка залишилася інвалідом.
І Аліса, і Борис дуже багато сил і часу витратили, щоб досягти справедливості. Лікарі, які недбало поставилися до породіллі, були покарані.
Мати і батько не втрачали надії все ж таки поставити доньку на ноги, вони збирали гроші на реабілітацію, возили дитину двічі за кордон, але дива не сталося – Агата залишилася в інвалідному візку.
Єдиною людиною з «минулого» життя, з яким Аліса після втечі зберегла стосунки, була її шкільна подруга, Марина. Але й та її зрадила.
У пориві відчаю після чергової невдалої реабілітації Аліса виплакалася подрузі, а та швидко рознесла новину про інвалідність дочки Бориса за всіма своїми знайомими.
Чутки дійшли і батьків подружжя. Мати Аліси дізналася у Марини номер телефону та зателефонувала дочці вперше за кілька років:
– Це тебе Бог наказав, – плювалась я.дом родичка, – все життя тобі тепер цей хрест на собі нести. Ніколи ти зі своєї шиї хомут цей не скинеш. Ніколи, чуєш, ніколи не смій сюди приїжджати!
Не вздумай привозити свою дитину! Ти що думаєш, цей овоч комусь потрібний? Розплачуйся за свої грі.хи все життя.
Ненавиджу, краще б я тебе не народжувала! Ти на все життя з батьком зламала! Досі люди у нас за спиною шушукаються і тебе обговорюють!
Аліса з діагнозом доньки не одразу, але змирилася. Інвалідність Агати не завадила батькам любити її більше за життя.
Коли дівчинці виповнилося 6 років, Аліса народила абсолютно здорового хлопчика.
– Ну ось, а ти переживала, – казав Борис дружині, – все у нас з тобою, люба, буде добре! Не хвилюйся, ще трохи і квартиру ми купимо свою. Агата розумна, я впевнений, у житті вона влаштується. І колясочники досягають успіхів!
Батьки Аліси згадали про існування доньки лише через 12 років.
Напевно, доля все-таки покарала їх за злі слова на адресу своєї дитини – мати і батько Аліси потрапили в аварію і теж, як і онука, втратили можливість самостійно пересуватися.
Доглядати їх не було кому, тому батьки зажадали допомоги у дочки:
– Ми зараз у дуже складному становищі, – скаржилася Алісі мати, – ми без тебе не впораємося. Якщо батько ще якось ходить із тростиною, то я взагалі з ліжка не встаю. Я ніг не відчуваю! Повертайся додому.
– Вибач, але я не приїду, – відповіла Аліса, – у мене вже давно немає дому. Точніше, він є тут, Києві.
Ви багато років тому відмовилися від мене, ви викреслили мене з життя. Ви навіть добрим словом не допомогли, коли я цього потребувала!
Ви проклинали мене, моїх дітей і мого чоловіка, ви бажали болісної смерті моїй доньці.
Вас навіть той факт, що народилася Агата абсолютно здоровою, а в інвалідне крісло сіла через лікарську помилку, не зачепив!
Чого ти тепер від мене хочеш? Допомоги? Я не вважаю за необхідне допомагати чужим людям!
Батьки Аліси знайшли вихід зі становища – їх доглядають далекі родичі в обмін на квартиру.
Аліса і Борис, незважаючи на проблеми, що на них навалилися, живуть щасливо. Вони підтримують одне одного, виховують дітей та вірять у світле майбутнє.