Дверний дзвінок змусив Ольгу здригнутися. Чоловік, Олексій, буквально п’ять хвилин тому пішов із дому, голосно грюкнувши дверима після чергового скандалу. Жити так ставало нестерпніше з кожним днем, і щоразу після серйозної сварки Ольга давала собі слово, що неодмінно розлучиться з ним. Ось і зараз, вона вирішила остаточно і безповоротно, що більше ніколи не простить його образи, тим більше він посмів підняти на неї руку. Щоправда, тільки замахнувся, вчасно схаменувшись, але Ольга знала, наступного разу вдарить неодмінно, адже в кожному новому конфлікті він ставав дедалі агресивнішим. Вона тільки встигла відкрити шафу, щоб зібрати свої речі, як пролунав цей дзвінок. Ключі забув? Ольга обережно підійшла до дверей і, подивившись у вічко, повільно відчинила двері, опустивши руки і вирушивши до кімнати, щоб швидше завершити задумане. Прийшла мама. Та так не вчасно! Ольга знала, що зараз вона почне читати нотації, які вислуховувати не було сил.
– Ти що робиш? – запитала Інна Миколаївна, як тільки зайшла до кімнати слідом за дочкою. – Зовсім з котушок злетіла? Чи далеко зібралася зі своїми манатками?
– Я подаю на розлучення, мамо! Не можу більше всі ці приниження терпіти, постійні зради. Він приходить від іншої з усіма ознаками, але на мені зривається. Ну скільки можна?!
– Скільки треба, люба моя! Скільки потрібно. Від доброї дружини чоловік гуляти не стане ніколи! Запам’ятай це, як молитву заучи, і думай, що не так у тебе , і виправляйся. А дрібнички поклади назад, на полички, та акуратніше!
Інна Миколаївна почала витягувати з сумки речі та складати назад у шафу.
– Мамо, припини! Я більше не піддамся на твої вмовляння. Я все вирішила! Я повертаюся додому.
– Куди ти повертаєшся? – Усміхнулася отруйно мати, – Твій дім тут! Як тільки заміж вийшла, твій будинок поруч із чоловіком та дороги назад немає! А твою кімнату син брата зайняв. Хлопчик він уже великий, не годиться спати з батьками поряд.
– Який син брата? – Ольга округлила очі, – син його чергової співмешканки вже його сином став? Мамо, мій брат змінює жінок як одноразові рукавички, і ти його заохочуєш, а мене готова позбавити даху над головою? Я від тебе не чекала.
Ольга гірко видихнула, витягнувши з шафи чергову річ, яку мати поклала з сумки на полицю, а Інна Миколаївна вихопила її з рук і подивилася на дочку очима, сповненими гніву.
– Так! Заохочую! Тому що чоловік повинен приводити дружину у свій будинок, хоч би якою вона була. Це доля жінки від чоловіка залежати, тож ніякого розлучення! Зрозуміла? Навіть думати забудь.
– Та ні, я повторю, що все вже вирішила, і навіть якщо! Навіть якщо ти не пустиш мене до батьківського дому, я все одно знайду, куди піти, але тут нізащо не залишусь. Не про таку сім’ю мріяла я, щоб життя своє витрачати на якогось осла.
– Цей осел, як ти висловилася, між іншим, утримує тебе і мені допомагає непогано! Триматися треба за такого чоловіка!
– Мамо, ти зараз серйозно? За кого триматись? Тобі допомагає! Ну треба ж. А у мене він усю зарплату забирає, я на роботу ходжу пішки останнім часом. Говорить, спортом займатися корисно. Сам на машині їздить, а мене кудись відвезти – нізащо! Натомість коханок катає. Продукти купує такі, що з них готувати не хочеться, водночас потребує вишуканості, а потім повернеться, мовляв, не їсть таке. Він знущається просто, а ти за нього заступаєшся. Я більше не можу!
Ольга присіла на диван і, не в силах більше стримуватися, впустила обличчя в долоні і розплакалася, голосно, з надривом.
– Ой, годі сльози лити! – Фиркнула мати, – подумай краще, як ти довела чоловіка до такого стану. Адже він раніше на руках тебе носив. Чи не догодила чимось! Ось виправи все, і він знову колишнім стане.
– Мама! – Ольга схопилася на ноги, схопила свою сумочку і, забувши про речі, вискочила з помешкання.
Вона не збиралася більше сперечатися, засвоїла за два роки заміжжя, що до нічого хорошого це не приведе. Мати стоятиме на своєму, тому що її особисті проблеми завжди були вищими за проблеми доньки. Ще про сина вона дуже турбувалася, намагалася догодити у всьому, а Ользі діставалися лише невдоволення та закиди. Але більше вона не хотіла підкорятися чужим інтересам. Вона розлучиться з чоловіком, це було вирішено, і впорається з усім сама, без жодної допомоги. Зарплату Ольга отримувала пристойну, на оренду невеликої квартирки та на скромне харчування точно вистачить, ще зможе трохи відкладати.
Втерши від сліз очі, Ольга брела пустельними вулицями, не помітивши навіть, що вже давно стемніло. Вона, звичайно, впорається, знайде собі житло і заживе по-новому. Нехай буде одна, зате спокійно та вільно. Але це буде після, а куди піти зараз, адже грошей не було навіть на ліжко у хостелі. Зупинившись посеред вулиці, Ольга озирнулася на всі боки, щоб зрозуміти, де знаходиться і куди можна податися, щоб провести ніч у безпеці. Район був новим, довкола гарні багатоповерхівки, доглянуті дворики. Ольга зайшла в один із освітлених дворів і присіла на лаву, вона зовсім не знала, що це за місце, хотіла визначитися з геолокації, але виявила, що телефону в сумці немає, і тут же згадала, що залишила його на комоді в передпокої. Що робити, Ольга не могла навіть уявити, і стало трохи моторошно від того, що може з нею статися вночі. Залишалося тільки запитати людей, як дістатися звідси хоча б до вокзалу, на тролейбус грошей вистачило б, але чи ще ходитимуть тролейбуси, поки вона відшукає зупинку, адже вона не знала навіть приблизно, котра година. Зважаючи на те, що на вулиці не було ні душі і світло горіло не у всіх вікнах, можна було припустити, що настала ніч.
Ольга обхопила себе руками і почала розгойдуватися з боку на бік, коли біля під’їзду, біля якого вона сиділа, зупинилася машина і з неї вийшла молода жінка. Подякувавши водію, вона попрямувала до під’їзду і, помітивши Ольгу, підійшла до неї несміливо:
– Вибачте, у вас все гаразд? – Запитала і завмерла, глянувши в її обличчя.
А в Ольги в голові спогади промчали вихором так блискавично, що все кружляло, мов у дитинстві карусель. То була Галя, сестра колишнього хлопця Ольги, Антона. Два роки тому він безслідно зник, хоча здавалося, що було в них кохання . Вони вже й одружитися збиралися, і обручки в ювелірному приміряли, а одного разу він не прийшов на побачення, не відповідав на дзвінки, а потім надіслав повідомлення – «Пробач, люблю іншу. Прощай». І заблокував її номер. Як вона тоді переживала, думала, що жити далі не зможе, та й не хотіла. Якби не Олексій, який у цей час виявився поряд, хто знає, чим усе закінчилося б. Він і раніше не давав Ользі проходу буквально. Знав, що в неї з Антоном усе серйозно, але його наполегливості можна було позаздрити. Дарував букети без приводу, приходив додому, навіть із Інною Миколаївною познайомився, поки Ольги не було вдома, і сказав, що завоює серце її дочки. Мама тоді була в захваті, хвалилася дочці, який букет їй Олексій приніс, який торт! А Ольга твердила, що в неї Антон є, і нехай він дарує скромні букети, зате щиро, і вони не в’януть на другий день, як квіти, подаровані Олексієм. Інна Миколаївна лише невдоволено фиркала, а коли Антон зник із життя Ольги, дорікали при кожному випадку:
– Говорила я тобі, ось до Олексія придивилася б давно.
І Ольга придивилася, аби тільки помститися Антонові, але покохати вона Олексія не змогла, та він не вимагав нічого зайвого. І спочатку, як і сказала Інна Миколаївна, дружину на руках носив буквально, ось тільки швидко йому це набридло, став пізно повертатися, спати окремо, перестав дарувати подарунки, робити компліменти, зате багато вимагав, і навіть почав забирати у Ольги всю зарплату . При кожній сварці казав, що недостойна вона такого, як він, не того поля ягідка, і радіти повинна, що він її пошкодував, одружився, інакше так і страждала б від того, що її позбувся як від непотрібної речі. Ці слова до болю зачіпали, розкривали рану, що не гоїться. Незважаючи на зраду Антона, Ольга не могла його розлюбити, і навіть вибачила б, якби він попросив, а ось Льоші не могла вибачити образливих слів, зрад, образ. Антон її жодного разу не обізвав, не нагрубив, і хоч був скупий на ніжні слова, але своїм ставленням переконував, що йому можна довіряти. От тільки помилилася Ольга, довірившись. Однак, досі не могла повірити, що він з нею вчинив так підло.
Галина була старша за Антона на тринадцять років, після смерті мами вона ростила брата, і Антон був вдячний їй. Коли познайомив Ольгу з Галею, та сказала, що рада за них, і впевнена, що брат її зробив правильний вибір, він однолюб, і Галя зізналася, що побоювалася, що брат закохається в якусь вітряну чи розпусну, і мучитиметься все життя , А Ольга їй сподобалася, так що стосунки із сестрою нареченого були найтеплішими. Тільки зараз погляд Галини був надто суворим, і Ольга це відчула, навіть пересмикнулася від холоду.
– Ти що тут робиш? – Запитала Галя сухо, але без злості, – Прийшла прощення просити?
– За що? – Ольга сильно здивувалася і додала. – За те, що твій брат мене покинув?
– Антон тебе покинув? – усміхнулася Галина, – і це кажеш ти?! Зіпсували хлопцю життя, долю покалічили, а тепер невинність корчиш? То навіщо прийшла?
– Я не знала, що ви тут… – Ольга насилу стримувала сльози, зовсім нічого не розуміючи, – Я випадково… Просто йшла і…
Втриматися все-таки не вдалося, надто багато навалилося разом, а холодний тон Галини взагалі вибив із колії.
– Так, видно, розмова нам буде нелегка, – зітхнула Галина, – йдемо чаєм напою, а то замерзла вся. Заразом і розповіси, чому ти раптом випадково опинилася тут.
Ольга покірно встала і пішла за сестрою Антона.
У квартирі ще пахло свіжим ремонтом та новими меблями. Знявши взуття у передпокої, жінки пройшли на кухню. Галина одразу ввімкнула чайник і сіла за стіл навпроти Ольги, уважно подивившись їй у вічі.
– Не буду юлити, – сказала вона, перервавши паузу, що тривала, – Не в моєму це характері. Запитаю прямо. Ти знаєш, де був Антон весь цей час?
– Напевно, з новою коханою, – знизала плечима Ольга.
– З якою ще коханою? – хмикнула Галя, почервонівши від обурення.
– З тією, через яку пішов від мене. Він мені повідомлення тоді надіслав, що покохав іншу, вибачився і заблокував.
– Ясно, – видихнула Галина і, вставши зі стільця, почала розливати чай, – Ось, пий і слухай. Мій брат провів півтора роки в колонії поселення на далекій півночі, бо твоя мати звинуватила його в крадіжці.
-Не може бути, – заїкаючись, Ольга відставила в бік склянку з гарячим напоєм.
– Тобто ти хочеш сказати, що нічого не знала? – підвела Галина брови.
– Звичайно, ні! Але як це можливо? – Запитала, а в голові вже вишиковувався пазл.
Інні Миколаївні ніколи не подобався Антон, зате, як тільки познайомилася з Олексієм, бажання видати доньку саме за нього не давало жінці спокою. Але невже вона насправді здатна на таку підлість – зламати людині життя заради своїх цілей? Чи вони це зробили разом із Льошею? Багато питань, на які поки що відповідей не було.
– А де тепер Антон? – запитала неслухняними губами Ольга, але Галина відповіла не відразу, мабуть, думала, чи варто говорити.
– Він у сусідньому під’їзді живе. Три місяці тому ми отримали квартиру, коли наш будинок розселяли під знесення. Пішов у себе, нормальну роботу знайти не може з судимістю. Ніяка освіта та червоний диплом тепер ролі абсолютно не відіграють. Машини ремонтує замість кар’єри за спеціальністю.
– А я можу його побачити? – несміливо, охриплим від хвилювання голосом спитала Ольга.
– Я зателефоную йому, якщо захоче, прийде, – пообіцяла Галя і вийшла з кухні.
Через десять хвилин Антон уже сидів навпроти Ольги і дивився в її заплакані очі.
– Я відчував, що ти не знаєш. Телефон у мене одразу забрали, то повідомлення писав не я. А та обручка, про зникнення якої заявила Інна Миколаївна, мені, мабуть, Олексій підклав на роботі в кишеню куртки. Коли повернувся на волю, хотів тебе знайти, чатував біля будинку, але ти там, як виявилось, уже не жила.
– Якби я знала! – Ольга розплакалася ще дужче, а Антон притиснув її до себе.
– Пішли до мене?! – Запропонував він, – Галині спати пора, вона працює з ранку до пізньої ночі, а я тебе проводжу … потім …
– Мені нікуди йти, – схлипнула Ольга.
– Ну що ж, то краще, значить, у мене залишишся. Буде час поговорити про все, у мене завтра вихідний, так до речі.
Цілу ніч вони проговорили, згадуючи минуле, розповідаючи, як жили один без одного.
– Я так і не забув тебе, як не намагався, – зізнався Антон, – і розлюбити тебе не зміг…
– Я теж не змогла, – зітхнула тяжко Оля, – але чи вибачиш ти мене, що вийшла заміж за іншого?
– Давай забудемо про все, ніби нічого не було, – сказав Антон, – ми обидвоє стали жертвою обставин, які створили інші, але ми впораємося, ми будемо разом, і нам тепер ніхто не завадить. Адже так?!
– Так, – кивнула Ольга і уткнулася в його сильне плече.
Наступного дня Ольга з Антоном поїхали у квартиру Олексія за її речами.
Відчинивши двері своїм ключем, Ольга зупинилася, і дала знак Антону, почувши голос Інни Миколаївни, яка підвищеним тоном вимагала в Олексія гроші і лаяла його за те, що досі не знайшов Ольгу і не повернув додому.
– Годі гроші клянчити в мене, – кричав Олексій, – І шантажувати мене досить! Можете хоч зараз своїй дочці розповісти цю правду, мені тепер начхати. І я не нянька їй, щоб бігати шукати, де вона вештається. Ви що, серйозно думаєте, що вона мені так потрібна була? Так, був інтерес якийсь спочатку, а найбільше хотілося мені Антону насолити, відвести в нього Ольгу і його позбутися заодно, щоб дорогу не переходив мені. Адже мене мали підвищити, вже все було схоплено, а тут він намалювався, весь такий фахівець. Сам напросився, тільки тепер мені байдуже. Тепер він навряд чи взагалі знайде роботу. А вам дякую, що допомогли запроторити його за ґрати. Але я сповна розрахувався з вами за те, що оббрехали цього олуха. Ось, тримайте ще десять тисяч і все! Забудьте моє ім’я, мою адресу, і те, що я був вашим зятем, тому що я подаю на розлучення!
– Ах ти гaд! Та ти ж мені присягався, що закоханий у мою дочку, що житиме з тобою як сир у маслі, що й мені допомагатимеш, що жити без Оленки не зможеш. Такі пісні співав про розбите серце, і все заради зиску якогось? Та краще б вона за Антона вийшла заміж! А я ще заступалася за тебе, її звинувачувала. Так і знай, я розповім усе поліцейським! Нехай і доведеться мені відповісти, та й ти не залишишся без покарання! Я то вірила у твою любов до неї!
– Хто повірить вашим дурницям? – розсміявся Олексій, – ще й у психлікарню ризикуєте потрапити, будьте обережнішими. Доказів немає, це брехня! Потім не кажіть, що я вас не попереджав.
Ольга зайшла до кімнати, з прищуром дивлячись то на матір, то на колишнього тепер уже чоловіка.
– Оленько, ти … Все чула так? – запобігливо запитала Інна Миколаївна, – пробач мені, це ж біс поплутав, я б ні за що…
– Мамо, ти продала моє щастя! Як ти могла?!
– А ти де ніч провела? – грубо спитав Олексій.
— Не твоя справа, — різко відповіла Ольга, і в цей час за її спиною встав Антон.
– Не раджу до неї наближатися, – сказав він розлюченому Олексію і звернувся до Олі, – збирай спокійно речі, тобі ніхто не завадить.
– Ой! – сплеснула руками Інна Миколаївна, – який ти став! Позмужнів! Чоловік справжній! Антоне, ти вже пробач мені, хотіла щастя дочки, а зробила навпаки. Це все він! Ось цей гaд мене вмовив. Пробач, прошу, я все скажу, якщо знадобиться.
– Та хто твоїм словам повірить?! – Олексій намагався хоробритися, але видно було, що присутність Антона тут його насторожила.
Зібравши речі, Ольга та Антон залишили квартиру, Інна Миколаївна вийшла слідом за ними, залишивши на комоді десять тисяч, отримані від Олексія.
Антон уже наступного дня звернувся до суду за реабілітацією. Він встиг записати сповідь Олексія на диктофон і той поніс заслужене покарання як організатор, а Інна Миколаївна відбулася легким переляком, хоч і отримала невеликий умовний термін. Антона відновили на колишньому місці роботи, а невдовзі він отримав підвищення. Як тільки Ольгу з Олексієм розвели, вони з Антоном подали заяву до РАГСу і, нарешті, змогли реалізовувати свої мрії, а спілкування з Інною Миколаївною звели до мінімуму, розуміючи, що очікувати від неї можна чого завгодно.