– Та скільки можна? – кричав Гена на дружину. – Тільки й чую від тебе: дай, дай. Я не банкомат, щоб постійно тобі видавати гроші, тим більше на якусь нісенітницю.
– Ти копійку на дитину затиснув і не прикривайся тим, що я багато в тебе прошу!
За столом сиділи бабусі і з подивом дивилися на скандал, що почався через торт. Олена замовила на день народження торт у кондитера, зробила передоплату. Торт привезли до застілля та попросили внести залишок суми. Тут молода жінка і зрозуміла, що в неї не вистачає.
Не хотілося просити чоловіка, але Олена подумала, що саме при батьках Гена промовчить. Помилилася, чоловік кричав з піною біля рота, що такі торти купують тільки багатії, і що тепер через це вони сидітимуть місяць на воді та хлібі.
– Оленки, – мама схаменулась, їй явно не сподобалося, що зять так кричить. – Давай я заплачу, скільки потрібно?
– Нічого не треба! – Закричав Гена.
– Мені не потрібні подачки. Сам заплачу! – змилувався все-таки чоловік.
Гена встав з-за столу і неохоче пішов у передпокій, бурмочучи щось собі під ніс. Олена була готова згоріти від сорому перед своїми батьками та людиною, яка принесла цей самий торт. Ігор, почувши крики батька, тут же зник у кімнаті.
Минуло кілька хвилин, і Гена повернувся до кімнати з гордим виглядом, тримаючи в руках торт.
– Ігор, йдемо свічки задувати! – крикнув він. – Дивись, який тато тобі гарний тортик купив, все як ти хотів, з людиною-павуком.
Прибіг хлопчик, який досі роздивлявся торт, і скандал зам’яли. Напруга трохи спала, і навіть Олена посміхнулася, тільки мати Олени, Ніна Петрівна, не знаходила собі місця.
– Оленка, – шепнула вона в передпокої перед відходом. – Візьми мою картку, мені пенсія приходить двадцятого.
– Мамо, мені не треба, – Олена хотіла відмовитися, але мати засунула.
– Бери, бери, у батька пенсія та зарплата, проживемо, вам потрібніша.
Олена обняла маму та тата на знак подяки і прибрала картку подалі, щоб чоловік про неї не знав.
– Ти навіщо за батьків почав скандалити? – Втомлено запитала Олена.
Вона не хотіла з’ясовувати стосунки, але дуже вже неприємно все це було.
– Нехай всі знають, що ти з мене останні гроші витягуєш, тобі має бути соромно, – невдоволено пробурчав чоловік.
– Це було свято сина. Ігор вже лякається твоїх криків. А ти його мало не зіпсував.
– На свято стільки грошей не треба! Могла й сама торт спекти, а не такі гроші віддавати. Тільки зганьбила мене перед батьками!
Олена більше говорити нічого не стала, знала, що марно, скільки років вони живуть, і конфлікти завжди через гроші.
– Мамо, а можна мені друзів запросити у вихідні до кафе? – Запитав Ігор наступного дня.
Син уже питав про це перед днем народження, але тоді Олена сказала, що подумає.
– Можна, – відповіла щаслива мама, до цього якраз прийде пенсія її мамі, вона звідти і візьме.
Ігор обійняв маму і втік, а ввечері вдома ще до тата підійшов, обійняв і сказав «дякую».
– Це ще за що? – не зрозумів Гена.
– За свято з друзями у кафе, – поділився задоволений син. – Я запросив Мішу, Катю, Даню, Льошу та ще нову дівчинку, забув, як звуть, ім’я у неї складне.
Олена була на кухні і не чула того, що відбувається у кімнаті. Вона забула попередити сина, щоб не розповідав батькові про кафе.
– Олена-а-а! – Гена вже злий ішов на кухню. – Яке кафе? Мені машину міняти треба, а ти знову тринькаєш!
– Мама сказала, що сплатить кафе Ігору, це буде їхній подарунок, – не знайшлася, що ще відповість дружина.
– Подзвони їй, скажи, щоб грошима дала, ми самі знайдемо їм застосування, – не розгубився Гена.
– Не буду, це подарунок Ігорові, а не нам, – вона відвернулася, щоб не дивитись на чоловіка, побоювалася його реакції.
– Тоді інший подарунок забираємо, надто багато для одного хлопчика подарунків, – заявив він і вже хотів йти до дитини, щоб відібрати новенький телефон, але Олена зупинила його.
– Ти не посмієш! На цей подарунок ти не витратив жодної копійки, і я не дозволю, – вперше в житті вона була готова відстоювати свою правоту.
Гена, явно злякавшись такої поведінки дружини, відразу відступив, щось сказав і пішов з дому. Олена чула, як грюкнули двері.
– Мамо, я щось не те сказав? – Запитав Ігор, забігаючи до мами. – Я не повинен був татові розповідати, так?
Олена погладила сина по голові.
– Та все правильно ти сказав, – відповіла вона.
Не вчити ж сина вічно мовчати і приховувати від батька, та й батькові час би вже змінитися, стільки років вони разом живуть, і завжди одне й те саме. Олена сіла на стілець, налила собі гарячий чай і трохи заспокоїлася, згадуючи своє життя.
Олена та Гена одружилися вісім років тому, ще до весілля вони обговорили тему фінансів.
– Спільного бюджету не буде, – заявив чоловік. – Усі гроші мають бути тільки в мене. Тож ти всю зарплату переказуєш мені.– Як тобі? – Не зрозуміла Олена. – А мені як бути без грошей?
– Я дам тобі свою картку і контролюватиму твої витрати.
Олена спочатку погодилася, ну що такого, щоб бюджет був у руках чоловіка? Цілком нормально, особливо якщо він економний і вміє відкладати.
Перший рік спільного життя Олена щомісяця переводила всю зарплату до копійки чоловікові, отримала його картку, і щомісяця вона вислуховувала те саме.
– Ти багато витрачаєш, завтра на роботу пішки, – заявив якось Гена.
– Зима на вулиці, я замерзну, – навіть не подумавши образитися, заявила Олена.
– Якщо швидко йтимеш, то не замерзнеш. А взагалі, думати треба було заздалегідь, перш ніж із подругами в обід у дороге кафе йти.
Олена не відповіла, вона справді сходила з подругами в кафе, тільки не в дороге, а в звичайнісіньке. Замовила собі тістечко та каву, рахунок вийшов 90 гривень.
Але Гена вирішив, що це недозволена витрата для їхньої родини і відрахував дружину, скоротивши їй витрати до кінця місяця.
Довелося Олені відмовитися від автобуса та взимку ходити до роботи пішки. Але це вона ще перенесла, а от коли в неї зламався замок на зимових чоботях, стався скандал.
– Гена, мені потрібні гроші на чоботи, – сказала вона. – Я додивилася в магазині, потрібно дві тисячі.
– Ще чого можна на розпродажі взяти за тисячу.
– Мені такі не потрібні.
– Отже, треба було ходити акуратніше, – глибоко зітхнув чоловік. – Грошей цього місяця більше немає.
Тоді Олена зайняла у подруги і чергову зарплату чоловікові переказувати не стала. Він спочатку сердився, кричав, а потім заявив:
– Якщо ти хочеш так, значить, витрати всі ділимо. Комуналка навпіл, іпотечний платіж теж, та й товари. Олена погодилася, зарплата у неї була немаленька, їй цілком вистачало і на обов’язкові платежі, і на найпотрібніше. Тепер вона могла собі дозволити і в кафе сходити, і купити нову річ навіть залишалося небагато.
Потім Олена дізналася, що вагітна, дитину вони не планували, хотіли за кілька років. Але Гена був щасливий такого несподіваного поповнення в сім’ї.
– Гена, мені потрібні гроші, – сказала Олена, коли їй у лікарні прописали дорогі вітаміни.
– В чому проблема? Адже ти отримуєш зарплату, – спокійно сказав він.
– Отримую, але мої гроші вже скінчилися. Здала кілька платних аналізів, потім треба було нові речі купувати, старі мені малі. Купила щось для малюка, я тобі показувала.
– Ти хотіла бути самостійною, ось сама і крутись, – заявив спокійно чоловік. – А нічого, що це і твоя дитина теж? Значить, всі витрати навпіл! – Не поступалася Олена. – Поки він не народився, ніяких навпіл, – відповів Гена так само спокійно.
– Я так більше не можу, – плакалася Олена матері. – У мене ні копійки немає, а він може собі дозволити все, що хочеться. А мені доводиться не тільки на себе витрачатися, а й на малюка, але й що, що він ще не народився.
– Оленко, тобі не можна нервувати. Давай я додам, скільки тобі треба?
Мама допомагала Олені з аналізами, примовляючи:
– Не моя справа, дочко, але навіщо тобі такий чоловік? Грошей не дає, не допомагає… Адже важко так…
– Та думала, мамо, я над цим, багато думала, але не можу я дитину одну без батька залишити. Може, ще зміниться? Я впевнена, як побачить Ігора, одразу зміниться і грошей йому буде не шкода.
– Може, звичайно, і таке бути, – сумно відповіла жінка і допомагала зі зборами до пологового будинку.
Чоловік фінансово у зборах ніяк не брав участі. Однак після пологів із пологового будинку забрав, квіти привіз, удома все приготував сам. Навіть жодного слова не сказав, сюрприз зробив, тоді щаслива Олена сказала мамі.
– Ну ось, кажу, зміниться.
Бабуся тільки щасливо посміхалася, адже головне, щоб діти були щасливі.
Але потім Ігор захворів, знадобилося багато грошей на ліки, а Гена відмовлявся їх купувати.
– Треба лікувати не хімією, яку в аптеках продають дорого, а народними методами. Мед там, журавлина.
– Мед і журавлину немовлятам не можна! – мало не плачучи прохала Олена.
Їй було неважливо, що каже чоловік, головне, умовити його купити ті самі ліки, які призначив лікар, але чоловік був непохитний. Знову довелося звертатися до мами.
Потім на якийсь час Гена заспокоївся, навіть грошей давав, яких вистачало на все потрібне. Олена тоді дуже щаслива ходила, нарешті, дочекалася.
Але минула кілька місяців, і все повернулося на круги своя. Олена заспокоювала себе і перед мамою чоловіка вигороджувала.
– Це на якийсь час, у нього труднощі на роботі.
– Це він переживає через машину, тож гроші економить.
–Загалом виправдань було багато, і Олена завжди вигадувала їх сама. Тільки тепер, після скандалу через торт перед батьками, вона зрозуміла, що виправдання для чоловіка закінчилися.
Було нудно й нестерпно почуватися злиденкою, яка не має ні на що правий.
Син канючив поруч із мамою.
– Мамо, завтра не буде кафе?
– Буде, синку, обов’язково буде.
– А тато сердився…
– Він не сердився, тобі здалося.
Гена прийшов пізно ввечері і, ні слова не сказавши, одразу ліг спати. Олена теж промовчала, а вранці вона прокинулася раніше, щоб зібратися в кафе. Чоловік, як виявилося, вже не спав, він сидів на кухні і явно чекав на розмову.
– Сніданок готуй, – сказав він замість доброго ранку.
– Сьогодні сніданку не буде, ніколи, йдемо до кафе, учора сказала.
– А я сказав, що ви нікуди не підете. Зайве витрачання грошей.
– Гроші нам дала моя мама, так що можеш не переживати, – Олена налила собі чай і присіла за стіл, подивилася чоловікові у вічі. – Що з тобою відбувається? Адже це наш син, загальний. Він хоче бути таким самим, як і всі. Ходити до кафе, до парків атракціонів, а ти тільки й робиш, що шкодуєш йому на це грошей. Адже дитинство закінчиться.
– У моєму дитинстві такого не було, – пробубнив чоловік.
– Тоді дай йому можливість це все отримати, – не поступалася жінка, дуже їй хотілося, щоб чоловік зрозумів її і разом з ними провів вихідний день.
– Ще чого! Я і без цього виріс нормально.
Гена більше нічого не сказав, і Олена зраділа цьому. Вони спокійно пішли з Ігором в кафе, чудово провели час, по дорозі назад син вмовив маму зайти до батька в гараж.
Тоді правда і відкрилася.
– Ти купив другий гараж? – Олена здивувалася, побачивши, що у чоловіка два гаражі об’єднані між собою. – І мені не сказав? Звідки гроші?
– Тобі яка справа, я працюю, а отже, заробляю…
– А на нас у тебе завжди не вистачає… – промовила невпевнено Олена, проходячи гаражем і розглядаючи багату обстановку всередині. – І кухню ми поміняти не можемо, і кімнату Ігору…
– Ти навіщо прийшла? Настрій мені псувати? – Огризнувся Гена, – Єдине місце, де я можу спокійно проводити час! Краще за сином дивися, щоби нічого не зламав.
Засмучена Олена забрала Ігора, і вони пішли додому.
Олена вирішила залізти в телефон чоловіка та перевірити його рахунки. Добре пароль від телефону вона добре знала, від банківських додатків теж. Саме за цим заняттям її й застукав чоловік.
– Все подивилася? – промовив Гена зухвалим голосом.
– Ти весь цей час переказував гроші своїй мамі? – Олена ошелешено переводила погляд з його телефону на незворушне обличчя чоловіка.
– Не твоя справа, куди я гроші витрачаю! Продукти додому купую, комуналку плачу, що ще треба? – Заявив чоловік.
– Мені доводиться випрошувати у тебе кожну копійку. Адже я тобі всю зарплату відправляю! Бюджет, ти казав, що загальний, треба копити!
– Не виходить поки що збирати, – чоловік висмикнув свій телефон з рук дружини.
І Олена вибухнула, це було останньою краплею.
– Збирати не виходить? А другий гараж купувати? А матері перекидати щомісяця? Твій син ходить у стоптаних кросівках, ми не можемо купити йому комп’ютер, я не була в перукарні років п’ять!
– Тобі щось не подобається? Вона моя мати, і я маю їй допомагати! – Гена був упевнений, що дружина покричить та перестане.
– Все мені не подобається! Абсолютно все! Поверни мені мою зарплату за минулий місяць!
– Ще чого, твою зарплатню ми вже витратили.
– Все досить! Я йду від тебе, – раптом сказала Олена, сама не чекаючи від себе таких слів.
– Куди? У тебе навіть грошей нема, нічого немає.
Олена не відповіла, наступного дня встала ранком зібрала сина і поїхала до мами.
Гена не міг повірити, що його завжди покірна дружина втекла, навіть приїжджав домовитись, адже його доходи сильно просіли без її зарплати.
Але дружина не стала з ним розмовляти, подала на розлучення та на поділ майна, відібравши у чоловіка половину квартири та один гараж, а втратити нерухомість для Гени було найстрашнішим…