Ось уже рік сімейне життя Алли нагадувало якийсь цирк. Її чоловік, Гліб, приблизно 9 місяців тому повернувшись із відпустки, проведеної в суспільстві матері, несподівано влаштував їй скандал.
– А мама ж правильно говорить, – кричав розлючений чоловік, – ти мною користуєшся! Мене наше з тобою сімейне життя не дуже влаштовує.
– Це ще чому? – Поцікавилася Алла, – три роки, значить, влаштовувало, а зараз різко перестало?
– Так, саме так! Мені набридло за все брати відповідальність. Чому ти не працюєш? Невже тобі не набридло сидіти вдома? Ми скільки разів уже обговорювали це питання?
Алла відразу втратила інтерес до чоловіка. Дійсно, питання її працевлаштування Глібом порушувалося вже багато разів, він чи не силою намагався вигнати свою дружину на роботу.
Алла не розуміла, навіщо – до сімейного бюджету вона щомісяця вносила суму, майже в півтора рази більшу за внесок чоловіка.
Саме її пасивний заробіток і становив основу їхньої фінансової стабільності.
До 28 років Алла своєю працею заробила на двокімнатну квартиру.
У 30 років жінка поховала батька, і у спадок отримала трикімнатну у центрі міста.
Спочатку вона спадкову нерухомість планувала продати, але потім вирішила, що краще здавати в оренду – так до кінця свого життя можна було б отримувати дохід.
Як тільки в квартиру в’їхали орендарі, Алла відразу звільнилася з роботи і до заміжжя, в принципі, жила безбідно – дохід від здачі квартири покривав всі її потреби. Навіть удавалося гроші відкладати.
Алла розуміла, звідки у цих скандалів ростуть ноги – Гліба регулярно накручувала матір.
Свекруха, Євгенія Станіславівна, чомусь вважала, що якщо офіційного працевлаштування немає то це виключно зниклі люди. Пристойна людина обов’язково має працювати.
– А ти, Алло, довго будеш штани вдома просиджувати? – у лоб запитала у невістки Євгенія Станіславівна, – коли на роботу влаштуєшся?
– Навіщо? – всоте меланхолійно відповідала свекрусі Алла, – навіщо мені працювати?
– Щоб гроші отримувати! – дивувалася Євгенія Станіславівна, – щоб з людьми спілкуватися, щоб ціль у житті, зрештою, мати! Ти що, не знаєш, навіщо люди ходять на роботу?
– З грошима, Євгене Станіславівно, у мене проблем немає. Ви чудово про це знаєте.
Тато подбав про моє майбутнє. Дефіциту у спілкуванні з людьми не маю, у мене є подруги, родичі.
Тому я щиро не розумію ваших вимог, Євгенії Станіславівно.
– Чому мій син все має тягнути на собі? – продовжувала обурюватися свекруха, – він усю зарплату віддає тобі, ти на що її витрачаєш?
– Євгеніє Станіславівно, – втрачаючи терпіння, пояснювала свекрухи Алла, – з чого ви взяли, що я існую за рахунок вашого сина?
Його гроші покривають далеко не всі витрати. Я регулярно Глібу підкидаю зі своїх то на бензин, то на мобільний зв’язок, то на похід із друзями до бару.
Він працює, при цьому взагалі ніякої допомоги від нього не бачу. Він удома не робить нічого!
Щоб кран полагодити, мені доводиться викликати фахівця, полиці вішає «чоловік на годину».
Гліб приходить з роботи і відразу лягає відпочивати. Вам не здається, що йому взагалі гріх скаржитися?
– Так і має бути, – продовжувала вивчати невістку життя Євгена Станіславівна, – ти – жінка, на тобі все господарство.
Невже ти хочеш, щоб Гліб приходив із роботи, мив посуд, готував їжу?
А ти чим у цей час займатимешся? З подругами по магазинах шастати чи просто на ліжку лежати?
Так діло, люба моя, не піде! Давай берись за розум, знайди собі роботу і живи, як усі нормальні жінки!
Алла, природно, на поводі у свекрухи йти не збиралася, її спосіб життя повністю влаштовував.
Гліб все частіше і частіше став чіплятися до дружини з різних приводів – причіплявся чоловік до кожної порошинки:
– Ти, Алло, не працюєш, грошей не заробляєш, весь день сидиш удома і прибрати нормально не можеш? Подивися, який шар пилу на підвіконні!
– Я сьогодні квартиру провітрювала, а ми поряд із проїжджою частиною живемо, тому трохи пилу й осіло. Зараз протру. Чого ти наводиш паніку?
– Мені набридло повертатися додому з роботи в хлів, – репетував Гліб, – невже складно прибратися до мого приходу?
Я сьогодні на роботу в м’ятій сорочці пішов, ти чому звечора її не погладила?
Піджак навіть в офісі зняти не міг, боявся, що пальцем на мене колеги тицятимуть і хихикатимуть за спиною!
– А в тебе що, рота нема? Ти не міг попросити? Коли тобі потрібно, я завжди одяг прасую! Сьогодні був вівторок, я тобі у неділю костюм випрасувала. Що із сорочкою трапилося за один день?
– Ось ти навіть цього не знаєш! Я тобі вчора казав, що пляму поклав, коли обідав. Попередив, що в прання брудну сорочку кинув. Так і валяється, мабуть, і досі в кошику?
Ти, Алло, маючи вдома машинку-автомат, навіть речі мої вчасно випрати не можеш! Це нікуди не годиться!
Алла розуміла, що Гліб до неї чіпляється навмисне, і робила все, щоб не піддаватися на провокації та не влаштовувати скандалу.
До чоловіка ще були живі почуття, але б не хотілося через дрібні побутові розбіжності рушити шлюб.
Місяць тому подружжя сильно посварилося. Дійшло до того, що Гліб зібрав свої речі і з’їхав від дружини.
Алла почала генеральне прибирання. У планах було розібрати шафи, позбутися непотрібного одягу, викинути купу коробок, що височіла в коморі.
В одній із них жінка виявила гроші. Перерахувала їх та здивувалася – майже 100 тисяч! Свої заощадження Алла зберігала на карті, з чого слідував висновок, що заначка належить Глібу.
Алла чоловіка спитала спокійно, спочатку вона не збиралася з Глібом лаятись і взагалі не претендувала на ці гроші:
– Це твоє? Я сьогодні у коморі знайшла.
– А що ти риєшся там, де тебе не просять? – раптом розлютився Гліб, – що ти винюхуєш?
Алла образилася:
– Я давно хотіла поклади в коморі розібрати, простір звільнити. Там же все покотом: і твоя зимова гума, і якісь речі старі, і коробки порожні.
Добре, що не викинула, зазирнув. Це ти від мене гроші ховаєш, чи що?
– Віддай сюди, – закричав Гліб і силоміць висмикнув з рук Алли коробку, – це мої гроші! Ти до них жодного стосунку не маєш, цілий рік я їх відкладав.
– Так, будь ласка, – спокійно відповіла Алла, – я начебто б у тебе їх і не просила. Просто якось трохи прикро. Міг би сказати про те, що гроші на щось відкладаєш. Я своїх доходів від тебе не приховую.
– У тебе немає доходів, – викарбував Гліб, – ти не працюєш, на моїй шиї сидиш. Теж мені, варто ще й розмірковує.
– Це я на твоїй шиї сиджу? Та як прожити у Києві на 20 тисяч удвох можна?
Хоча почекай, зарплата у тебе, мабуть, зовсім не 20 тисяч, раз ти ще й збирати примудрявся. Брехав, виходить?
Слово за слово, і подружжя посварилося. Гліб почав збирати свої речі. Чоловік розраховував на те, що його дружина зупинить, але Алла тільки мовчки за ним спостерігала.
– Я до тебе більше не повернуся, – прорепетував Гліб, вискакуючи з квартири, – поживеш сама, подумаєш над своєю поведінкою. Надумаєш вибачитись – подзвони, поговоримо. Може, я тебе і пробачу!
Алла, як і належить у таких випадках, півгодинки поревіла, а потім подумала: і якого біса вона засмучується?
Гліб пішов, а натомість до неї повернулася свобода! Можна спати до обіду, можна з подругами зустрічатися тоді, коли їй заманеться.
І не доведеться тепер ні в кого за тиждень до зустрічі дозвіл випрошувати.
Чарівність життя без чоловіка Алла оцінила відразу. Гліб витримав лише 5 днів – він якось увечері зателефонував дружині та запропонував:
– Давай зустрінемось? Напевно, нам треба поговорити.
– Навіщо? – Меланхолійно відповіла Алла, – все обговорити можна і по телефону. Мені зараз ніколи, через півгодини до мене прийдуть подруги, у нас тут сабантуйчик невеликий намічається. А що ти хотів?
– Та я подумав і вирішив, що ти досить покарана. Я зараз приїду!
– Так, стоп! Чекай, – зупинила чоловіка Алла, – я тебе назад не кликала, куди ти зібрався?
– Ну як… Додому, – зам’явся Гліб, – до тебе, до своєї дружини.
– Не треба, – посміхнулася Алла, – я поки що не готова. Давай ми з тобою пару-трійку місяців гостьовим шлюбом поживемо? А там побачимо.
Як, до речі, життя спільне з мамою?
– Вона мені набридла, – зізнався Гліб, – ніякого спокою! Поводиться ще гірше, ніж ти! Шкарпетки не там поклав, кухоль за собою не ополоснув, роззувся не там.
Гаразд тобі вимудрятись, давай я приїду?
Алла наполягла на своєму, і Гліб змушений був погодитися.
Щоб не жити з матір’ю, чоловік зняв собі студію за 30 тисяч. Тепер Глібу доводилося самому дбати про себе, дружині він практично щодня дзвонив зі скаргами:
– Я нічого не встигаю, я тут голодую! Ні їжі приготувати собі, ні одяг випрати, ні погладити не можу!
Дві сорочки вже праскою пропалив. Щоб квартиру оплачувати, довелося в заначку влізти, вже 70 тисяч звідти витратив. А це двох місяців ще немає, як ми з тобою живемо окремо! А далі що буде?
– Ну ось бачиш, як все складно, – посміхалася Алла, – я без тебе чудово живу, і при цьому не працюю, а ти на свою зарплату сам себе прогодувати не можеш. Парадокс, Глібе, тобі не здається?
Невістці почала телефонувати і свекруха – Євгенія Станіславівна вмовляла Аллу пробачити її сина:
– Ну гаразд, посварилися, з ким не буває? Давайте, миріться! Чого один одного мучите? Гліб за тобою вже скучив. Ну хіба, Алло, не можна знайти компроміс? Зробити так, щоб усіх все влаштовувало?
– А я тепер, Євгеніє Станіславівно, сумніваюся, думаю, чи потрібен мені ваш син чи ні?
Як виявилося, мені одній прекрасно живеться! На колишніх умовах я його точно не прийму.
Можливо, зійдемося, якщо Гліб на себе частину домашніх турботу візьме – сміття почне виносити, або посуд мити після вечері. Тільки так!
Гліб був готовий на все, аби Алла його прийняла назад. Подружжя знову зійшлося, і тепер чоловік беззаперечно робить все, що попросить його дружина.
Більше розмов про пошук роботи з дружиною Гліб не веде, розуміє, що левова частка їхнього сімейного бюджету складається з грошей Алли.
Тільки Євгенія Станіславівна залишилася незадоволеною – вона вважає, що її син – підкаблучник.