— Чому я маю переїжджати до тебе? Мати, ти що, з дуба впала? Мене все влаштовує! Чому я через тупого брата алкаша маю ламати своє життя? — Віра кружляла вітальнею і не знаходила місця від злості.
– Це моя квартира, я сама її купила. Мені начхати, що Борі потрібні гроші на клініку. Він мені навіть не рідний брат. І він ніколи до мене добре не відносився! — пирхнула дочка.
— Досить маячити, як більмо на оці. Сядь уже. — Ніна Федорівна відкинулася у кріслі.
– Ми сім’я, у брата біда. Ти ж бачиш, як зелений змій міцно схопив його. Йому самому не вибратися. — Жінка тяжко зітхнула.
— Допомагати Борі… Простіше залишити гроші на лавці. – Віра пронизливо подивилася на матір.
— Минулого разу ти на його лікування витратила 100 тисяч. А він… Як вийшов із клініки, того ж дня вижер залпом пляшку горілки. Прямо біля магазину. Адже йому півроку мізки промивали. – Не приховуючи роздратування, додала Віра і сіла на диван.
— Цього разу все буде інакше. Я знайшла клініку, яка надає гарантію. Платиш один раз… Якщо Боря зірветься, вони його вдруге безкоштовно лікують. Але в них майже немає осічок… — рішучим голосом відповіла Ніна Федорівна.
— Цей болбес точно зірветься, мамо. Навіть не починай. — Віра похитала головою.
— Вірочка, не будь такою жорстокою. Навіщо ти так говориш? — Ніна Федорівна вирішила натиснути на жалість. — Я ж його мати… Якби з тобою, не дай боже, що трапилося… Я б все віддала, щоб у тебе все було добре.
– Мамо, немає і крапка. Я не маю наміру жити з тобою. Мені не двадцять… І чоловік мій точно не погодиться… — Віра обхопила себе руками.
— Ну, тоді, коли ти не хочеш переїжджати, просто дай мені грошей на лікування сина. — сердито прошипіла мати. — Мені потрібно 300 тисяч. Можна частинами.
— Мамо, я не маю таких грошей. – Тобі пора! — Віра підвелася і жестом показала матері на двері.
— Нема грошей, візьми кредит. На ко’ні життя твого брата! — верещала Ніна Федорівна.
— Не смій підвищувати на мене голос у моїй власній хаті! — крикнула у відповідь Віра. — Мені начхати на цього напівдурня. Жодних грошей ти не отримаєш. Я не збираюсь здавати свою квартиру.
— Тоді на мене можеш не розраховувати! Тобі я померла. Свою і бабусину квартиру я заповідаю Борі… — Відкарбувала Ніна Вікторівна і з високою головою пішла до дверей. – У мене більше немає дочки.
Коли мати пішла, Віра впала в крісло, обхопила себе руками і заплакала.
— Ну, чому вона така складна? З ножем до горла. Ну, як так можна? — Віра не переварювала старшого брата від першого шлюбу матері… Боря все дитинство її штовхав і знущався з дівчини.
— Я цьому монстру жодної копійки в житті не дам… Яке лікування? Йому ніщо не допоможе… — Віра тихо схлипувала у кріслі.
Віра кілька годин просиділа у своїх важких думках, доки з роботи не прийшов чоловік.
– Кохана, що трапилося? — стривожено спитав Олег.
— Мама приходила… Сказала, що позбавить мене спадщини, якщо я не здам свою квартиру і не переїду до неї… — Віра кинулася Олегові на шию і знову голосно заплакала.
— У сенсі… Якщо ти не здаси квартиру? — Олег серйозно глянув на дружину.
— У прямому, коханий… — Їй потрібні 300 тисяч, щоби здати Борю в новий реабілітаційний центр. Ця дура вірить, що йому допоможуть. — Віра сперлася на підвіконня і обхопила голову руками.
— Грошей вона не має… Тому вона поставила мені запитання ребром. — Віра відчинила вікно і, висунувшись назовні, зробила кілька глибоких вдихів.
— Або я здаю свою квартиру, і ми з тобою переїжджаємо до неї… Або вона заповідає свою квартиру та квартиру бабусі Борисові. — Віра здригнулася від образи і переказала чоловікові розмову з матір’ю.
— Кохана, посваритися з матір’ю це не справа. — Олег несподівано для Віри став на бік її матері.
– Ти знаєш, у мене дядько помер від пияцтва. Якщо ми справді можемо допомогти твоєму братові… То чому б не спробувати? — Чоловік увімкнув у вітальні світло і взяв зі столу пляшку води.
— Я знаю, що ти не в захваті від брата, але ти робиш це не для нього, а для своєї матері. — Олег зробив ковток і лагідно глянув на дружину. — Наскільки мені відомо, у тебе з нею завжди були добрі стосунки.
— Твоя мати… Я так розумію, після розлучення Борис переїхав до неї… Ти хоч уявляєш, як їй важко? Такого ворогу не забажаєш… — Олег похитав головою.
– Давай потерпимо твою маму півроку… У мене з нею нормальні стосунки… – Олег підійшов до дружини і взяв Віру за руку.
– Кохана, ти ж знаєш, я б тобі із задоволенням допоміг грошима, але я все вклав у свій новий проект. У мене окупність розпочнеться лише за півроку. Якраз усі дружно в’їдемо у світлу смугу. — Олег умів умовляти.
— Мама отримає тверезого Борю, ми повернемося до твоєї квартири. Все буде гаразд… — Олег хотів ще щось додати, але Віра його перебила.
— Олеже, йому не допомогла минула реабілітація, він зірвався в день виписки. Я думаю, що це гроші на вітер… — Віра тяжко зітхнула.
— Ну, зірветься цього разу, це вже буде не наша проблема. Ми чесно пішли назустріч! — Олег на мить задумався, а потім додав. — А ти попросиш, щоб вона поговорила з бабусею. Щоб вона тобі одразу заповіла квартиру.
Того вечора Олег та Віра ще довго обговорювали, що робити. У результаті Олег переконав Віру здати її квартиру та переїхати до матері. Почувши приємну новину, Ніна Федорівна швидко забула про образу і в два рахунки вмовила бабусю Віри включити внучку до заповіту.
Борю здали до клініки. Півроку Віра та Олег жили у квартирі матері. Конфліктів майже не було. Жили досить дружно. Подружжя займалося своїми справами, а теща своїми. Потім повернувся Боря. Дуже тихий. Віра ніколи його таким не бачила.
Він прийшов з однією спортивною сумкою і замість фрази в стилі: “Мати, а є що пожерти”… Несміливо з себе видавив: “Мамо, можна я тут тихенько поживу…”
Віра та Олег мали розпрощатися з орендарями за тиждень. Борису поставили розкладачку у вітальні, де півроку жило подружжя. Якби герої тільки знали, чим закінчиться ця історія.
Олег та Віра повернулися з роботи. Борис уже спав. Подружжя тихо лягло на диван і заснули в обіймах одне одного.
Першою прокинулася Віра. Боря сидів на розкладачці і тихо розмовляв сам із собою.
– Ні, я тебе не випущу. Я тепер добрий. Я добре поводжуся. — тихо шепотів чоловік.
— Випусти, я влаштую тут страшну помсту за те, що вони мені зробили. За всі ті страждання, які я зазнав. – відповів Борис сам собі не своїм голосом.
У Борі були заплющені очі. Було видно, що він марить. Віра з жахом пригорнулася до чоловіка. Олег розплющив очі. Віра злякано подивилася на чоловіка і жестом показала, щоб він звернув увагу на її брата.
— Я тебе не випущу, ти поганий, ти зробиш усім боляче. – шепотів Борис.
– Випусти мене! Через помсту прийде задоволення. — Чоловік завмер у божевільній посмішці.
– Ні, не випущу! Я хочу нове життя… — Боря стиснув у руках подушку.
— Негайно випусти, я хочу на волю! — Борис ще хотів щось сказати, але Олег його перебив.
– Борисе! Що з тобою? У тебе все добре? — Олег схопився з ліжка і різко ввімкнув світло.
– А? Що? — Борис злякано глянув на чоловіка і міцно вчепився у розкладачку.
– Ти розмовляв сам із собою! — Олег грізно глянув на заспаного брата дружини.
— А, ой, вибачте… — зніяковіло пробурмотів Борис. — Мені просто снився жах. – Це більше не повториться.
Олег вимкнув світло і ліг поруч із Вірою. Борис швидко заснув, а подружжя ще довго крутилося, думаючи над словами Бориса. Наступного дня, коли Борис пішов із матір’ю гуляти, Віра стривожено підійшла до чоловіка.
— Я, звичайно, ні на що не натякаю, але, здається, у мого брата у клініці протік дах. Він не в собі… — Віра налила чай і сіла на кухні навпроти Олега, який устав на годину раніше.
— Він хотів з кимось поквитатися. Чує моє серце, йшлося саме про нас. – Віра тривожно подивилася на чоловіка.
— Кохана, не бери на думку. Це марення людини, яка півроку була замкнена в кімнаті з серйозними препаратами. Там лікарі, професіонали… Бачиш, він не зірвався, як минулого разу… Все добре. – Олег спробував заспокоїти дружину.
Наступної ночі Борис знову марив. Віра записала його слова і вирушила до лікаря.
— Тут диявол із Богом бореться, а поле битви серця людей. — Лікар Бориса посміхнувся.
– Серйозно? Лаврентію Петровичу, ви зараз процитували Достоєвського? – Віра з обуренням подивилася на лікаря.
– Я за це 300 тисяч відвалила? За демонів у голові свого безглуздого брата, якого будь-якої миті може переклинити? А якщо він влаштує нам криваву вендетту за те, що ми його запроторили? — сердито додала жінка.
— Не хвилюйтеся, Віро Сергіївно. Все буде в порядку. У нас найпросунутіша система лікування від алкоголізму з усіх можливих. Найновіші методи та найкращі, передові препарати… — Лікар з гордістю глянув на стіну кабінету, від стелі до підлоги, прикрашену різними грамотами.
– Ми зараз ще нові препарати тоді додамо. На тлі картини ремісії вони стабілізують і зміцнять його тверезий та спокійний стан. — впевнено додав чоловік.
Перед сном Борис чесно проковтнув і старі та нові пігулки. А посеред ночі Віра знову прокинулася з чоловіком від страшного крику.
– Випусти мене! — закричав Борис не своїм голосом.
— Ну, все, з мене вистачить! Завтра на огляд до психіатра. – Віра розбудила матір.
Вранці Віра, Олег, Ніна Федорівна та Борис поїхали до психіатричної лікарні, яку порекомендували у центрі реабілітації. Бориса обстежували півдня. А потім головлікар попросив усіх родичів Бориса зайти до нього до кабінету.
— Шизофренія, розлад особистості, маніакально-депресивний синдром… На жаль, після скасування алкоголю у нього стільки психічних розладів вилізло, що на його прикладі можна писати докторську. — Лікар відпив каву та продовжив.
— Дуже добре, що ви так рано звернулися. Йому ще можна допомогти. Але лікувати треба негайно. І треба буде залишати його. На рік. Коштуватиме пів мільйона. — Лікар пильно подивився на Ніну Федорівну.
— Ніно Федорівно. — Лікар спеціально звернувся до матері. — Рішення треба ухвалювати зараз. Повірте, зараз звідси його найлегше забрати…
– Та ми згодні, ми обов’язково знайдемо гроші! — випалила Ніна Федорівна.
— У сенсі ми знайдемо гроші? – Віра подивилася на чоловіка, а потім на лікаря. — Є ж безкоштовні установи… Навіщо одразу платні.
— У безкоштовних закладах вашому братові спалять мізки. І він на все життя стане овочом. — Лікар похитав головою. – А ми даємо гарантію. Якщо у Бориса після лікування станеться загострення, ми його вдруге безкоштовно вилікуємо.
— Ти хочеш, щоб мій син став інвалідом? — Ніна Федорівна люто подивилася на дочку. — Звісно, ми знайдемо гроші. Можете не сумніватися.
Лікар дав вказівку залишити Бориса у клініці, а Ніна Федорівна з Вірою та Олегом вийшли порадитися.
— Так, я візьму кредит, а ми його гаситимемо з оренди твоєї квартири. – Скомандувала Ніна Федорівна.
– У сенсі з моєї квартири? Мамо, ти серйозно? Ми й так із Олегом у тебе півроку жили. Ти що… Хочеш, щоб ми ще стільки ж жили? – Віра категорично була проти.
— І я взагалі не певна, що йому тут допоможуть. – Віра недовірливо окинула поглядом гарний інтер’єр клініки. — Тут все надто ідеальне. Я нутром відчуваю підставу.
– Ти просто хочеш нашкодити моєму синові! Що ж ти за така дочка? Ти тільки думаєш про себе. — Ніна Федорівна опустилася на диван і затуляла обличчя руками.
— Мамо, ти думай, що кажеш. Я стільки років пахала, щоб у мене була своя квартира. А тепер заради тебе я змушена її здавати. Ми й так жили з тобою півроку і зазнавали всіх незручностей… — Віра вирішила йти до кінця.
— А крім мене, більше нікого не бентежить, що у цій клініці говорять так само, як і в тій, де Боря лікувався від алкоголізму? — Олег почухав бороду і подивився на жінок. — Ціни приблизно однакові. І ця фраза… Вдруге лікуємо безкоштовно…
– До речі так! Віра схопилася за правильний аргумент. Зараз дещо перевіримо… — Віра дістала телефон і почала щось дивитися в інтернеті.
— І ти туди… — Ніна Федорівна з обуренням глянула на Олега.
— Я думала, що ти людніша і розумніша, що ти будеш на моєму боці, а ти… Тільки й думаєш про свою зручність! — Жінка знову заплакала.
— Що ж ви за нелюди! Як так можна! Ви за свою жадібність у пеклі горіти будете. — Жінка вилаялася.
– Мамо, дивись! Я перевірила на спеціальному сайті цю клініку та ту клініку, в якій Боря лікувався від алкоголізму. — Віра з останніх сил тримала себе в руках, щоби не нахамити матері.
— І тут, і там ті самі засновники. — Віра сіла до матері та простягла телефон.
— І за відгуками… Якщо відкрити офіційні сайти… Все добре. А якщо подивитися інші сайти… Люди пишуть, що у цих двох клініках більше калічать. — Віра похитала головою.
– Так згоден. Це пахне лохотроном. В одному місці типу допомагають від алкоголю, але спеціально руйнують психіку, щоб здерти більше грошей та лікувати тут. — Олег сів на диван біля тещі.
— Мамо, подивися… Ось справжні відгуки… Тут люди кажуть, що до лікування людина пила, але була осудною… А після лікування перестала пити, але отримала проблеми з психікою. Точно лохотрон. – Віра спробувала показати матері відгук, але та й слухати нічого не хотіла.
— Ви… Теща схопилася і брудно вилаялася! Ви змовилися, щоб моєму Борі погіршало… Я вас ненавиджу! Я сама все вирішу! У мене вже немає дочки. Будь ти проклята, Віро! — Ніна Федорівна схопилася і закричала на весь коридор.
– Ти в житті не отримаєш мою квартиру! І на бабусину теж не розраховуй! — Жінка кинулася до лікаря до кабінету. — Мій Боря, я врятую тебе!
Віра та Олег переглянулись і мовчки пішли збирати речі. Мати вмовила бабусю переїхати до неї. Квартиру бабусі вона продала та внесла пів мільйона на лікування сина.
Бориса лікували цілий рік, але краще чоловіку не стало. Тоді Ніна Федорівна підвищила ставку та заплатила за другий рік лікування мільйон. А потім ще мільйон за третій рік. А потім гроші скінчилися…
Коли гроші закінчилися, Ніна Федорівна намагалася змиритися з дочкою. Кажуть, плакала, на колінах стояла… Благала допомогти грошима.
Олег на той час почав добре заробляти… Віра теж у кілька разів збільшила дохід. Але подружжя навідріз відмовилося допомагати. Бо найкраще розуміли, що матір Бориса розводять одним із найжорстокіших і найвитонченіших способів.
Борис видужав. За півроку видужав. Коли його перевели до звичайної державної клініки. Зі скрипом у серці та неприкритим розпачом Ніна Федорівна особисто його перевезла, коли закінчилися гроші.
Віра та Олег мали рацію. У приватній клініці був лохотрон чистої води. Половина діагнозів була вигадана, а половина ліків лише провокувала неадекватну поведінку.
Сьогодні Ніна Федорівна, як і раніше, звинувачує у всіх бідах Віру та Олега. Інакше виявиться, що вона даремно продала квартиру своєї матері та втратила так багато грошей. А це жінка нізащо не готова прийняти.
Віра та Олег виховують доньку в радості та злагоді. В них все добре. Збираються купувати великий заміський будинок. У вихідні вони п’ють вино. Небагато. В міру. для атмосфери.
— А ти знала, що найбільші проблеми у житті не від келиха вина? – Олег голосно відкрив пляшку і ласкаво подивився на дружину.
— Звісно, знаю, коханий. Найбільші проблеми у житті від людської дурості. За нас! — Віра дзвінко цокнулася келихом.