– Аня, ти справді настільки тупа чи прикидаєшся?
Чоловік дивився на мене з неприхованим здивуванням.
– Гроші мають бути вкладені, а не знецінюватись у сорочці. Невже я маю пояснювати ці великі істини дорослій жінці?
Я втомлено зітхнула і відсунула кухоль чаю, апетит різко зник. Валера знову розпочав цю неприємну розмову.
Відколи я отримала у спадок від батьків все їхнє майно: трикімнатну квартиру, гараж зі старим авто та рахунок у банку на солідну суму, ця тема у нас піднімалася щодня.
Чоловік наполягав на тому, щоб я всю нерухомість продала, а виручені гроші разом із заощадженнями витратила на покупку та облаштування великого заміського будинку, в якому ми жили б разом з його батьками.
Така перспектива мене радувала мало, про що я прямо сказала одразу. По-перше, ділити одну кухню з іншою господинею в принципі так собі затія, а якщо до цього додати неприязні стосунки, що склалися у мене зі свекрухою, коктейль вийде вибухонебезпечним. По-друге. навіщо мені особисте майно перетворювати на спільно нажите? І, по-третє, я просто не витримую, коли на мене тиснуть.
А тиск був серйозний! Не встигла я відійти від першого шоку після втрати батьків, які згоріли буквально за 3 тижні від цієї «злощадної китайської болячки», як у гості з’явилася свекруха зі своїми ідеями, як мені розпорядитися спадщиною.
Я тоді ще навіть у нотаріуса побути не встигла і до пуття їсти нічого не могла, а ця діюча натура міцно взяла мене в обіг. Як я тепер думаю, вона розраховувала скористатися моїм емоційним станом і швидко все обготувати, але мені вистачило розуму і сили характеру, щоб послати її кудись подалі разом з її ідеями.
Ось тільки свекруха ніяк не могла змиритися з таким рішенням і всіляко накручувала Валеру. Наталія Анатоліївна була пані вольова, вона в принципі не терпіла відмов і свавілля, а тут я так безсовісно саботувала її геніальний план.
Півроку, що пройшли до моменту вступу в спадок, мене особливо не чіпали, так, час від часу чоловік або його мати піднімали тему, що набила оскому, але не більше.
Найцікавіше почалося, коли я вступила у право власності. Валера заводив розмову щодня про триповерховий котедж із власним басейном та затишним садом, нову машину та подорож на острови, та й не по одному разу. Методи перебрав усі, від лагідних умовлянь до ультиматуму та погроз розлучитися, тільки я ні на що не реагувала.
Чому я не розлучилася з ним? Питання хороше! Напевно, я просто не мала тоді на цей крок моральних сил. Я важко перенесла втрату і до нового стресу, який мені неминуче приніс би процес розлучення, була не готова.
Хоча той пресинг, який він на пару з мамою мені влаштували, був теж серйозним нервуванням.
– Аня, ти мене взагалі чуєш? В яких ти вічно хмарах витаєш? – З роздумів мене вирвав невдоволений голос мого благовірного.
– Я тебе чую, що я маю тобі відповісти? – спокійно запитала я.
Валера сунув мені під ніс свій смартфон і з жаром почав пояснювати, що знайшов чудовий варіант заміської нерухомості.
– Дивись який дім! І головне, за копійки віддають, ціна 10 мільйонів, натомість навіть посуд залишають. Заїдь і живи! Подивися, є басейн, великий гараж та альтанка з тандиром. Це ж просто мрія, Аню! Ми з мамою їздили вчора дивилися, ще краще, ніж на фото!
– Ну, якщо вам з мамою він так подобається, то купуйте, звісно! – Нещиро посміхнулася я і зробила ковток чаю.
Мабуть, Валера якось по-своєму мене зрозумів, він просто засяяв від радості й заходився мене обіймати, як «дошкільник кота».
– Ти ж моя розумниця! Ну, нарешті погодилася! Завтра ж поїдемо та почнемо все оформляти. Скільки в тебе на рахунку грошей? Потрібно буде відразу 10% внести завдаток.
Я відсторонилася від Валери і не без сарказму поцікавилася:
– А до чого тут мій рахунок? Я вже сто разів сказала, що в цій авантюрі не беру участі. Тупа тут явно не я, якщо це раз по раз доводиться повторювати! Якщо ви з мамою плануєте придбання, розраховуйте на себе у плані фінансів. давай навіть розлучимося до того, як ви угоду зробите, щоб ти був упевнений, що я ні на що не претендуватиму.
Я навіть випробувала якусь подобу насолоди, побачивши, як перекосило Валеру. Він стояв, відкриваючи і закриваючи рота і явно не знав, які ще привести докази, щоб продавити свою волю. Точніше волю Наталії Анатоліївни!
– Запам’ятай милий і рідні своїй скажи, все майно, яке дісталося мені від батьків, тільки моє! Продавати на догоду вам я не стану навіть гараж, – не даючи йому схаменутися прошипіла я.
Не знаю, як далеко б зайшла ця розмова, але, на щастя, Валера схаменувся, що спізнюється на роботу, з ненавистю на мене подивився і пішов, так голосно грюкнув дверима, що в передпокої посипалася штукатурка.
Я похитала головою, зробила ще один ковток чаю і теж пішла на роботу, сподіваючись хоч там відволіктися. Через ранкові з’ясування стосунків з чоловіком я трохи спізнилася і влетіла в офіс за 2 хвилини до початку робочого дня. До мене відразу підбігла Людочка, наш офіс-менеджер і за сумісництвом моя приятелька.
– Анько, ну ти даєш, трохи на штраф не нарвалася! Ти ж знаєш, що з «спізненням» шеф не церемониться! Він, до речі, тебе вже двічі питав, бігом до нього в кабінет, а то потім доводитимеш, що вчасно прийшла!
– Тільки цього не вистачало! – похмуро пробурмотіла я і попрямувала до кабінету до начальника.
– Олександре Юрійовичу, дозвольте? – зазирнула я у відчинені двері.
Шеф підняв на мене очі документів і кивнув.
– Проходьте, Ганно Миколаївно, сідайте. Часу зовсім немає, тож давайте одразу до справи. У нас ЧП, мені вчора ввечері повідомили, що у Одесі начальник відділу збуту потрапив у ДТП, прогноз невтішний, на роботу точно більше не вийде, а залишати філію без керівника такого рівня аж ніяк не можна. Там сьогодні великий договір на погодженні, якщо пропустимо все будемо з голою … ем … зарплатою сидіти. Я розглянув усі кандидатури, ваша найперспективніша на мій погляд. Тільки рішення треба приймати прямо зараз і сьогодні ж їхати, якщо ви погоджуєтесь, часу на подумати немає. До офіційного звільнення Сергія будете виконувачем обов’язків, з наступним призначенням. Зарплата втричі вища, ніж у вас зараз, бонуси, відсоток від угод. Що скажете?
Я не могла вимовити жодного слова, сиділа ошелешено дивлячись на шефа. У голові думки проносилися з реактивною швидкістю. Я раптом виразно зрозуміла, що це найідеальніший варіант, та простить мене нещасний Сергій! Я зможу розпочати нове життя, забути про Валеру та його нахабну матір. Та й, що гріха таїти, це для мене запаморочливий прорив у кар’єрі!
Шеф моє мовчання витлумачив по-своєму і зітхнув.
– Я розумію, вам треба з чоловіком поговорити. Давайте вчинимо так, думайте годину, а потім просто озвучуєте мені остаточне рішення.
– Я згодна, Олександре Юрійовичу, на збір мені часу не треба, сьогодні готова їхати. Лише скажіть, кому справи передати.
Шеф зітхнув з полегшенням і посміхнувся.
– Просто гора з плечей! А як же ваш чоловік не буде проблем?
– Я розлучаюся, немає в мене більше чоловіка, – тихо відповіла я, в цю саму хвилину остаточно це для себе вирішивши.
– Це прекрасно! Тобто. вибачте, я не це хотів сказати, – зніяковів своєї бурхливої реакції Олександр Юрійович.
Я розсміялася похитала головою.
– Все нормально, я зрозуміла, що ви хотіли сказати. Отже, що з моїх обов’язків?
Весь наступний робочий день був сповнений суєтою. Дякую Людочці, вона взяла на себе організаційні питання, замовила мені квитки на літак та допомогла зібрати речі.
Говорити щось про зміни у своєму житті Валері я не вважала за потрібне, просто залишила йому коротку записку, що йду від нього і подаю на розлучення. Він намагався мені телефонувати, але кілька разів скинувши виклик, я просто його заблокувала, як і колишню свекруху.
Одеса зустріла мене неприязно, погода була просто огидна, суміш дощу і мокрого снігу і сильний вітер змусили здригнутися до кісток поки я добиралася до готелю, але це зовсім не затьмарило моєї радості від приїзду. Думати про погане та шкодувати себе не було часу, бо вже наступного дня робочі моменти поглинули мене з головою.
З контрактом у мене все вийшло, угода пройшла бездоганно, хоч успіх і коштував мені багатьох безсонних ночей та неабияких хвилювань. Всі свої обіцянки шеф виконав і я справді почала чудово заробляти.
Батьківську квартиру, гараж і машину, які так не давали спокою свекрусі, я продала, купивши на виручені гроші чудову квартиру в Одесі та нову машину. Я буквально закохалася у це місто та зрозуміла, що хочу тут залишитися. Досі не віриться, що у моєму житті все так вдало склалося.
А от про Валеру того ж сказати не можу. Після розлучення він опустився, почав зловживати міцними напоями та зовсім деградував. Жалості до нього я не відчувала, вважаю, що він отримав по заслугах. Нових відносин я не завела і поки не планую, довіряти протилежній статі поки не готова, та й без чоловіка чудово почуваюся, насолоджуючись свободою, достатком і своїм новим життям.