Підростаючи, юна Маша все більше дивувалася безрадісному і метушливому життю своєї матері.
«Мама тільки й знає, що бігати: то на роботу, то по продуктових магазинах, у вічних пошуках чогось кращого і дешевшого.
У будинку постійно крутиться з цими вічними прибираннями, праннями, готуваннями. Навіть вислухати мене нормально не може, тільки киває та погоджується, коли я з нею розмовляю.
У неї в житті наче інтересів жодних немає. Одяг собі рідко купує і дешевше, манікюр чи зачіски не робить. Постійно якась сумна, стомлена і поникла.
Ось у Олени та Віри мами старші, і то набагато краще виглядають. А моя мама … Невже вона не бачить, як погано виглядає збоку? Чи знає і саме тому так для тата намагається?
Він все одно нею завжди незадоволений. Вічно або з друзями десь пропадає, або критикує та скаржиться, що все зроблено не так, як треба. А вона все терпить.
Ніколи маму не зрозумію! – категорично судила Маша у свої шістнадцять років.
Через п’ятнадцять років Марія з гіркотою несподівано згадала свої підліткові міркування про матір.
«Тоді я не розуміла маму, а тепер, виходить, повторюю її долю, ставши для чоловіка та синів таким же робочим конем, як і вона».
Звісно, все почалося не одразу.
Після заміжжя Марія почала з радістю виконувати так звані обов’язки подружжя: готувати, прибирати та купувати необхідне для сімейного гніздечка.
Це було легко, приємно і навіть давало радість. Сил вистачало на все: робота, догляд за собою та будинком, пошук цікавих рецептів та милих побутових дрібниць.
Незабаром у шлюбі були народжені сини.
Тільки ставши матір’ю, Марія зрозуміла, що запас її сил не безмежний і їй потрібна допомога.
Машині батьки жили в іншому місті, як і мати її чоловіка Дениса.
Маша дуже втомлювалася і почала просити чоловіка про допомогу.
– Денисе, я сьогодні цілий день молодшого з рук спустити не могла – зуби у нього ріжуться, замучив примхами. Зайди шляхом з роботи в магазин, купи продуктів для вечері.
– Не шукай собі виправдань. Шукай способи вирішення проблем, – повчав у відповідь Машин чоловік. – Інші ж жінки якось справляються з усім самі!
А ти тільки хочеш чогось від мене! Мабуть, з подружками проговорила півдня, от і не встигаєш нічого!
– Ти ж знаєш, що я давно лише вітаннями на дні народження з подружками обмінююсь. Більше ні на що не вистачає часу, – скривджена несправедливими претензіями, заявляла Маша.
– Це лише твої проблеми. Вчись встигати. І вечерю, до речі, ти мені огидну учора приготувала. Щоби такого більше не повторювалося, зрозуміла?
Щоразу Денис відмовляв Маші в допомозі по дому чи з дітьми, постійно наводячи як приклад дружин і подруг його друзів, які успішно виховують дітей і підтримувати вдома порядок, а й встигають працювати.
«Все можливе, за бажання. Шукай причини у собі, а не в дітях! Я і так на роботі втомлююся, вдома відпочити маю право. Це жіноча справа – з дітьми сидіти та лад у домі підтримувати.
Не впораєшся – сама винна. Тож не псуй мені настрій своєю кислою постатю!» – Повчав Машу чоловік на будь-яке її прохання про допомогу.
Навіть коли Марія вийшла на роботу, її внесок у сімейний бюджет чоловік сприймався як щось незначне.
Неодноразово Маша намагалася достукатися до чоловіка, пояснюючи, що теж працює та втомлюється, але він у відповідь лише сердився.
– Та що ти там працюєш? Штани в своєму офісі просто протираєш! Зарплата набагато менша за мою!
– Так я ж таку роботу знайшла, щоб дітей із садка раніше зустрічати, та й на лікарняних з ними сидіти. Адже в мене помічників немає.
– Прямо мати-героїня! Пишайся! Та тільки не забувай, що я сьогодні знову безлад вдома бачив. Значить, ти не справляєшся зі своїми обов’язками! Чи подобається грязнулею бути?
– Діти просто грали. Адже ти сьогодні раніше з роботи прийшов. Не встигли все прибрати.
– Як завжди, виправдання! Скільки я тобі вже казав, безлад у домі – тільки твоя вина! Що ти за жінка така обмежена, якщо не можеш нормально все в сім’ї влаштувати?
– Чому ти так став ставитися до мене? Адже я намагаюся для сім’ї! З раннього ранку до пізньої ночі тільки й готую, перу, прибираю, виховую, працюю.
А ти навіть дорогою додому ніколи в магазин не зайдеш хліба чи молока купити!
Сьогодні вихідний, сходи, будь ласка, із синами погуляти! Хоч чимось можеш допомагати мені ростити наших дітей?
– Все! Дістала! Замовкни зараз же, інакше вдарю! – люто вигукував Денис і йшов до іншої кімнати.
Потім дзвонив друзям зі словами:
«Давай зустрінемося сьогодні, посидимо в тебе? А то моя знову розлютилася».
Потім він демонстративно залишав квартиру і залишав Марію з дітьми та домашніми справами.
Маша, зачинившись у ванній кімнаті, тихо ридала від образи та нерозуміння.
«Він мене не шкодує і не бачить мого болю. А найгірше, що наші діти спостерігають таке ставлення свого батька до матері.
Скоро вони, як і я колись, подумають, що їхня мама дивна, безвольна жінка. І мають рацію.
У мене, як і у моєї мами, не вистачає сили волі піти від чоловіка. Я ж думала, що ніколи такою не буду!
А тепер не знаходжу в собі сил уникнути чоловіка, який постійно тиранить мене і не поважає.
Виправдовую себе тим, що він не п’є запоями, не б’є і не зраджує, а отже, треба зберігати сім’ю…»
Минуло ще кілька років. Одного разу Маші терміново потрібно було відкрити надісланий на її електронну пошту документ, і вона взяла ноутбук чоловіка.
Відкривши його, довго з подивом дивилася на численні вкладки сайтів знайомств, де її чоловік намагався познайомитись із різними дівчатами.
Це була остання крапля, що переповнила чашу Маріїного терпіння.
«Ось моє терпіння та зусилля щодо збереження сім’ї і дали результат. Мало того, що Денис зовсім перестав мене цінувати і поважати. Тепер він ще й зраджує мені.
Дивно навіть не здивована. Мабуть, у глибині душі я вже давно чекала від нього зради. От і дочекалася.
Що ж мені тепер робити? Влаштувати скандал і вигнати? Ні, не можна діяти на емоціях. До того ж не спійманий – не злодій.
Завтра вранці я придумаю, що робити», – вирішила вона.
Наступного дня Маша створила на сайті знайомств профіль із чужим ім’ям та фото.
Потім, знайшовши профіль чоловіка, поставила його фотографіям лайки і вислала смайлик, що підморгує.
Денис не змусив на себе довго чекати і почав активно намагатися познайомитися з чарівною дамою.
З якимось болісним задоволенням Марія листувала від іншої жінки і дізналася, що Денис нібито в розлученні, оскільки він кинув дружину, яка змінила йому.
Ще Денис писав, що не палить і не п’є.
«Мабуть, забув, що курити ще в армії почав, та й спиртне останні роки кожні вихідні вживає», – посміхнулася Маша, продовжуючи листування.
«Я людина проста і позитивна. Багато працюю та заробляю. Мрію щасливу родину створити. Був би радий зустрітися з тобою. Тільки до себе запросити не можу, бо ж у комуналці після розлучення оселився.
Але можу приїхати до тебе в гості», – писав Денис так «Інесі», яка йому так сподобалася.
«Якщо хоче з’їздити в гості, не відмовлятиму йому в цьому задоволенні», – вирішила Марія, остаточно визначившись із планом своєї помсти.
Написавши від імені міфічної Інеси згоду на зустріч, Марія вказала адресу будинку, що у передмісті.
«Живу у приватному будинку за адресою: вул. Дачна, 78. Приїдь сьогодні після 23.00 з вином. Буду рада тебе бачити!” – саме таке повідомлення отримав Денис і, натхненний, почав збиратися, спішно збрехаючи дружині про терміновий виклик на роботу.
Марія лише зрозуміло кивнула, приховавши саркастичну усмішку. Дорога спраглиого пригод Дениса чекала довга – не менше години в один бік.
Потім він довго не міг достукатися до нібито очікуючої його господині і, зрештою, глибокої ночі, злий і засмучений, повернувся додому. На порозі він мало не впав, натрапивши на дві валізи речей.
– Ти з глузду з’їхала? Навіщо тут валізи на порозі стоять вночі? – обурився Денис.
– А це, любий, щоб тобі довго не збиратися, – спокійно відповіла Марія. – Інеса просила вибачитися за ніч кохання, що не відбулася. Сподіваюся, ти маєш ще варіанти, куди переїхати? А то цю квартиру мені моя бабуся заповіла. На неї в тебе правий немає.
Десятого червня Марія зненацька запропонувала подрузі зустрітися.
– Відзначимо річницю.
– Більше року не бачилися, – здивувалася та. – А що за річниця?
– Мого розлучення.
– Жартуєш?
– Навпаки – я вперше за останні кілька років розмовляю з тобою так відверто, – зізналася Марія. – Приходь, нарешті розповім тобі про те, як я важко з чоловіком жила, та кумедно з ним розлучилася!
Через рік Марія, що отримала розлучення, сміючись, ділилася з подругою цією історією:
– Ось так я й кинула свою валізу без ручки. Скоро зрозуміла, що жити без такого чоловіка, як у мене був, стало набагато легше та веселіше!