Віталік чудово знав, як його мати вміє маніпулювати, вона й раніше на ньому зазнавала цього прийому.
Чоловік останні півроку втратив спокій – його мати раптово зненавиділа його дружину, хоча раніше начебто все було добре, конфліктів між Людмилою Михайлівною та Юлею не виникало.
Вони досить мило спілкувалися, знаходили спільні теми розмови. Юля жодного разу Віталіку не сказала, що не хоче їхати з ним на дачу до мами, та й мама теж ніколи не була проти візитів невістки.
Чоловік довго гадав, що сталося. Зіставивши факти. Віталік зрозумів, що поводитися інакше мати стала після того, як Юля завагітніла.
Подружжя дуже довго намагалося зачати дитину, і цілих 6 років жили без дітей.
Прокручуючи в голові події останніх півтора року, чоловікові згадалися спочатку гострі фрази, які стала дозволяти собі відпускати на адресу Юлі його мати:
– Тобі, Юлю, слід бути обережною, – якось сказала Людмила Михайлівна своїй невістці.
– Що ви маєте на увазі? – посміхнулася Юля.
– У всіх вагітних пустують гормони. Вони ж їдять будь-що і у величезних кількостях, набирають по 30-40 кг за 9 місяців, а потім плачуть, не знають як вагау скинути і ображаються, якщо чоловіки на бік дивитися починають.
Юля засміялася:
– Та гаразд вам, Людмило Михайлівно. Віталік пообіцяв, що любитиме мене будь-яку. Правда, дорогий?
– Справді, – кивнув Віталій, – я, мамо, із цього приводу взагалі не хвилююся. Якщо Юля захоче скинути вагу, вона її скине.
Наступного разу, коли Людмила Михайлівна побачила невістку, вона відпустила їй комплімент з приводу стрижки:
– Ніколи б не подумала, що ти віриш у ці безглузді прикмети. Вагітність – не привід, Юля, себе так запускати. У тебе волосся зараз на бурульку схоже! Давай я тебе до свого перукаря запишу?
– Не треба, Людмило Михайлівно. Дякую. Від запаху аміаку мені погано стає, та й у кріслі довго сидіти не можу, спина хворіти починає.
Ні Юля, ні Віталій тоді на слова матері не звернули уваги. Людмила Михайлівна вимовляла підколки невістці з посмішкою, ніхто у цих фразах другий, прихований сенс не шукав.
Юлі та Віталію здавалося, що Людмила Михайлівна піклується про невістку.
Пізніше почалися «поради». Людмила Михайлівна, що називається, лізла в кожну бочку зі своєю думкою:
– Юля, під час вагітності в жодному разі не можна носити джинси! Тому що не можна, я тобі це говорю!
– Людмило Михайлівно, це спеціальні. Дивіться, тут великий еластичний пояс якраз під животик.
– Щоби більше в них я тебе не бачила! Що, у тебе іншого вбрання немає? До речі, давно хотіла спитати: яку ти носиш білизну? Сподіваюся, ти розумієш, що вона має бути вільною? Дихаючою?
Не обійшлося і без суперечок на дитячу тему. Людмила Михайлівна була категорично проти, щоб дитина жила окремо від батьків.
Коли Юля та Віталік почали готувати другу спальню у своїй квартирі для дитини, мати та теща, дізнавшись про це, відразу принеслася в гості:
– А ви тут чим займаєтесь? – суворо запитала Людмила Михайлівна, – Юля ти чому фарбою дихаєш? А загалом, що тут відбувається?
– Так ми для дочки куточок окремий готуємо. Ми хочемо, щоб у неї з дитинства була своя кімната.
– Дитина має спати поряд з батьками! – відрізала Людмила Михайлівна, – вона прокинеться одна, злякається! Ні, тягніть ліжечко до себе, ставте поряд зі своїм ліжком!
Юля, це дуже зручно, тобі навіть вставати вночі не доведеться. Дитина взагалі завжди повинна відчувати присутність матері. Що це за мода така, одразу ж після народження дітей відселяти?
Віталій трохи посперечався з мамою і все ж таки відстояв свою точку зору. І знову ж таки цю ситуацію конфліктною не можна було називати.
Так, Людмила Михайлівна висловила свою думку, але вислухала думку «опонентів» і начебто заспокоїлася.
Загострюватися атмосфера в сім’ї до краю стала, коли дитина вже народилася. Нині доньціі Юлі та Віталіка було вже півроку, а пристрасті так і не вляглися.
Юля не хотіла підписувати виписку. У пологовому будинку їй довелося провести цілих 5 днів.
Дочка народилася слабкою, лікарі за нею спостерігали. Юлія думала, що повернеться додому і відпочине, але в Людмили Михайлівни щодо цього були свої плани. Віталік, до речі, в них не був присвячений.
Подружжя зустріла галаслива компанія. Юля, коли увійшла до своєї квартири, від несподіванки навіть здригнулася.
Племінник Людмили Михайлівни, двоюрідний брат Віталія, голосно клацнув хлопавкою. Добре, що малеча від цього тріску не прокинулася.
Віталій здивувався:
– Що тут, власне, відбувається?
– Свято, – крикнула Людмила Михайлівна, – внучку ми зустрічаємо!
Юля посміхнулася через силу:
– А чого ви раніше не попередили? Ми якось гостей не чекали.
– А ми вирішили сюрприз вам зробити, – прокричала племінниця Віталіка, п’ятнадцятирічна Мілана, – ну, чого варте? Проходьте, все готове!
Юля трохи посиділа з гостями та вибачившись, пішла до спальні. Чоловіка вона попросила:
– Можна я трохи полежу, Віталю? Слово честі, дуже втомилася. То тиші хотілося, а тут… Гості.
Віталік і сам був не радий, але ж не виганяти родичів. Довелося йти приймати вітання.
Людмила Михайлівна стала постійно вчити в житті невістку, у сім’ї періодично спалахували дрібні сварки та непорозуміння, в основному через різні погляди на виховання.
Юля у відкритий конфлікт зі свекрухою втручатися не хотіла, слухала, хитала головою, але потім все одно робила по-своєму.
Людмилі Михайлівні це не подобалося. Вона, бачачи, що невістка ніяк не хоче користуватися її мудрими порадами, починала промивати мізки синові:
– Новонароджену дитину треба купати в солоній воді! Навіщо взагалі мило використовувати? У них шкіра чиста, дуже тоненька та ніжна. Не можна щоб мило на неї потрапляло!
– Мамо, Юля сама знає. Я роблю так, як вона велить.
Поясни дружині, що від моїх порад носа не треба відвертати! Я своїй онуці тільки добра бажаю.
Юля кілька місяців намагалася зберегти добрі стосунки зі свекрухою, але з кожним днем їй все складніше вдавалося не реагувати на нападки Людмили Михайлівни.
Та взяла за правило щодня приходити в гості до сина та перевіряти, чи все в сім’ї гаразд. Юля одного разу після безсонної ночі якось різко відповіла свекрусі на чергове дурне питання, і Людмила Михайлівна обурилася:
– Ти як зі мною розмовляєш? Чому грубиш?
– Вибачте, Людмило Михайлівно, вирвалося. Я не хотіла вас образити. Просто поставте себе на моє місце: я вночі спала лише годину, і хотіла трохи відпочити вдень, поки дочка спить, а ви мені прилягти не даєте.
Малятко прокинеться вже через півтори години, а я очей не зімкнула! Мені ще вечерю готувати і деякі справи по дому робити.
Ви щоразу вимагаєте показати вам речі Нікі – нюхаєте навіщось їх, оглядаєте досконало. У мене, Людмило Михайлівно, немає часу на це все.
Якщо ви мені дійсно хочете зробити добро, то візьміть Ніку, коли вона прокинеться і погуляйте з нею небагато. Я хоча б пару годин посплю.
Людмила Михайлівна образилась і пішла. Дорогою додому вона зателефонувала синові, висловила йому все, що думає про невістку.
Перед тим, як покласти слухавку, мати впустила:
– Краще б вона взагалі не народжувала! Після пологів характер зіпсувався, стала якась нервова, сіпана. Якщо раніше я до неї добре належала, то тепер навіть бачити не хочу!
Віталік, намагаючись згладити ситуацію, запросив свою матір на вечерю. Чоловік планував у спокійній обстановці обговорити їхні стосунки і нарешті дійти спільного знаменника.
Людмила Михайлівна у гості з’явилася не одна, разом із нею прийшла і її онука, Мілана.
Віталік, який своїми руками готував вечерю, на зайвого гостя не розраховував. Звичайно, страви були приготовлені із запасом, але трапилося непередбачене.
Коли всі сіли до столу, несподівано прокинулася маленька Ніка. Юля, вибачившись перед гостями, підвелася і пішла до дочки.
Віталік, щоб їжа подружжя не охолола, прибрав її в мікрохвильову піч. Мілана, швидко розібравшись зі своєю порцією, сказала, що не наїлася.
Віталік, згоряючи від сорому, запропонував племінниці бутерброди, на що Людмила Михайлівна насупилась.
Віталік несподівано знайшов вихід зі становища:
– Зараз я піцу замовлю. Ти яку любиш?
– З грибами, – відповіла Мілана.
Віталік вийшов, а Людмила Михайлівна дістала з мікрохвильової печі тарілку і поставив її перед онукою:
– На, їж. Юльці все одно худнути треба, погладшала після пологів жахливо. Спати ляже голодною. Нічого страшного.
Віталік на балконі розмовляв телефоном зі службою доставки, коли раптом почув голосний крик матері. Прибігши на кухню, чоловік побачив, як мати, ридаючи, потирає щоку:
– Вона мене вдарила, Віталю! По обличчю!
Юля стояла поряд із свекрухою і уривчасто дихала. Не розібравшись у ситуації, у пориві гніву Віталік скомандував дружині:
– Негайно піди! Тобі хто дозволяв взагалі мою маму бити по обличчю?
Юлю двічі просити не довелося – вона підхопила доньку і, в чому була, вибігла надвір.
Вже пізніше Мілана Віталію розповіла, що насправді, коли Юля повернулася і зібралася сісти поїсти, його мати підійшла до невістки, з силою вщипнула її за бік і відпустила при цьому чергову гидоту.
Віталік 8 днів намагався додзвонитись до дружини, але вона ніяк на контакт не йшла.
На дев’ятий день Юля разом із батьком та братом приїхала до квартири, щоб зібрати речі.
Віталік намагався порозумітися з дружиною, казав, що тоді він просто не розібрався в ситуації та втратив контроль над собою, але Юля чоловіка не пробачила.
Вона зібрала речі та повідомила про те, що подає на розлучення. Шлюб через деякий час був розірваний.