– Шикуєш тільки за мій рахунок і сама нічого в житті не досягла – стверджував Ігор, жадібно вплітаючи суп за обидві щоки і чавкаючи.
– А нічого, що я теж цілими днями працюю? – обурилася Маша.
У відповідь її чоловік лише засміявся.
– працює вона. Та твою зарплату особливо не проживеш. Ким ти там працюєш? Простою училкою? Тоді чого ти дивуєшся?
Маша важко зітхнула і з презирством подивилася на чоловіка.
– По-перше, не училкою, а учителем.
– А по-друге? – перебив її чоловік.
– А по-друге, я люблю свою роботу.
– Так, люби, будь ласка. Ось тільки одним коханням ситий не будеш. Це я знаю по собі. До речі, де обіцяний пиріг?
– Не встигла приготувати. Довго перевіряла зошити.
У відповідь Ігор лише закотив очі.
– Тааак… Ще б грошей тобі це приносило.
Потім засунув стілець і пішов у кімнату дивитись телевізор.
Маша вже не вперше чула закиди на свою адресу. Чоловік постійно дорікав її зайвою копійкою. Якось він відчитав її за те, що вона вирішила сходити з подругами поїсти роли, але помилково взяла його банківську картку.
Здавалося б, бюджет загальний. Але Ігор дуже любив виставляти на показ, що заробляє він набагато більше за дружину.
Постійно стверджував, що без нього вона зникла б.
Місяць тому.
– Ох, синку, який же ти в мене молодець! І двері відремонтувати можеш, і шафу зробиш, і заробляєш ти гідно. Гордість моя! – примовляла свекруха і цілувала свого ненаглядного сина в верхівку.
А потім звернулася до невістки:
– Цінуй його, Маша! Такого, як мій син удень із вогнем не знайдеш!
– Я ціную, Ксенія Дмитрівно.
– Отож. До речі, а сама чому роботу кращу не знайдеш?
– В якому сенсі?
– В прямому.
– А чим Вас моя робота не влаштовує?
– А тебе вона сама влаштовує?
– Мене – так – впевнено сказала Маша і продовжила пити чай.
Але Ксенія Дмитрівна не вгамувалася. Такою вона уже людиною була, доки все не висловить, не перестане.
– А я б ось подумала про іншу роботу. Який сенс бути вчителем, якщо одні копійки заробляєш?
Так, свекруха дуже любила рахувати чужі гроші та лізти в сім’ю сина. Раніше Маша намагалася доводити їй свою позицію, але згодом зрозуміла, що це марно.
Тому воліла мовчати.
Однак чоловік не вгавав і пішов далі.
Якось він прийшов додому і почав вихваляти свою рідну сестру.
– А ти знаєш, що Катя стала керівником відділу якості.
– І що?
– Як що? У неї ж тепер зарплата буде набагато вищою!
– Припустимо, що далі?
Маша розуміла до чого хилить її чоловік, але вважала за краще включати “дурника”, щоб він від неї відстав.
– Так ти теж могла б змінити професію.
– Але Катя не міняла. Її просто підвищили на посаді.
– Значення не має. Головне, що тепер багато отримує і досить самодостатня жінка, на відміну від тебе.
Машу боляче зачіпали слова чоловіка, але вона намагалася не показувати йому цього.
“Дивно, коли всі вони встигли настільки захворіти зірковою хворобою? Ні, я зараз не про Катю. Вона одна нормальна з усіх їхніх сімейок. Але що Ігор, що свекруха. Ось хто дійсно спіймав зірку. Як же все це мені набридло” – розмірковувала Маша, сидячи біля вікна цього ж вечора.
Минуло ще кілька місяців і у Маші настала довгоочікувана відпустка. На диво, Ігор уже перестав пиляти дружину щодо нової роботи. Натомість Маша всерйоз замислилася над цим питанням.
У неї були деякі накопичення і вона твердо вирішила, що витратить ці гроші на перекваліфікацію.
Було вирішено освоїти курси програмування та отримати потрібну професію. Як вчителю інформатики, їй не склало особливих труднощів перенавчитися і освоїти нові навички.
Вона знала, що в неї обов’язково все вийде. До того ж, за цей час вона встигла заручитися підтримкою своєї рідної сестри.
– Я знаю, що в тебе все вийде, – сказала їй Люда.
– Ти думаєш?
– Я впевнена! Тому нічого не бійся та йди.
– От тільки десь потім роботу шукати… – задумалася Маша.
– З цього приводу не хвилюйся. До нас у компанію завжди потрібні відповідальні спеціалісти.
Маша була вдячна сестрі за підтримку. Адже її вона зараз потребувала як ніколи раніше.
Минуло ще три місяці, і Маша отримала заповітний диплом про перекваліфікацію. Тепер вона була програмістом.
У школі педагогічний колектив щиро шкодував, що Маша звільнялася.
– Дуже, шкода, Маріє Петрівно, правда.
– Мені також, але треба рухатися далі.
– Ви до нас у гості хоча б заглядайте.
– Обов’язково – сказала Маша і попрощалася з колишніми колегами.
Їй було дуже приємно, що її оточують такі позитивні і розуміючі люди. Чого, на превеликий жаль, не скажеш про чоловіка.
Вона вирішила поки що нічого не говорити. Нехай це буде сюрпризом.
Перший місяць стажування пройшов чудово. Її взяли на посаду молодшого спеціаліста. Через півроку Маша показувала чудові результати і вже стала старшим фахівцем, який навчав стажистів.
– Я ж казала, що все в тебе вийде! – підбадьорювала її Люда.
– Спасибі тобі. Інакше б я не впоралася.
– Кинь, все б у тебе вийшло. І загалом, що в тебе з настроєм?
Маша промовчала, але сестра все зрозуміла по її очах.
– Знов посварилися?
– Так.
– Що цього разу?
– Цього разу він мені почав наводити як приклад свою нову колегу. Нібито яка вона молодець, не те, що ти…
– М-так, це вже щось новеньке. Я сподіваюся, ти не сприйняла це на свій рахунок?
Маша промовчала.
– Так зрозуміло. Ходімо?
Сестра схопила її за руку.
– Куди?
– Ти забула, що ми ще не відзначили твій диплом та підвищення посади?
– Знаю.
– Отже, треба виправляти.
Дівчата пішли до кафе і веселилися там до пізнього вечора. Маша настільки поринула в цю атмосферу, що забула попередити свого чоловіка.
Повернулась додому досить пізно.
– Ну, і де ти вешталася? – невдоволено спитав Ігор.
– Давай ти будеш простіше розмовляти?
– А давай ти попереджатимеш, коли затримуєшся. Щось на твій зовнішній вигляд не скажеш, що ти зошити перевіряла.
Так, Ігор досі не знав, що Маша влаштувалась на нову роботу.
Вона пішла в іншу кімнату, а він почав ходити за нею по п’ятах і висловлювати своє невдоволення.
– Ось з кого тобі точно треба брати приклад, то це з Соні. Дружина друга мого Ваньки. На роботі не затримується та завжди приходить вчасно.
Як тільки Маша почула на свою адресу чергове порівняння, причому не на свою користь, нерви її здали.
– Досить! Я не маю наміру це більше терпіти!
Вона жбурнула книгу на стіл, а потім продовжила.
– По-твоєму, я все роблю не так! Робота у мене не така. Посада не така. Кажу не те й не так. Припини!
Її чоловік явно не очікував на таку реакцію, але не розгубився.
– Я лише сказав правду.
– Правду? Та що ти знаєш про правду?
Вона дістала з сумки диплом про перекваліфікацію, що весь цей час носила з собою, і шпурнула на стіл.
– Полюбуйся! Ах так. Я тепер працюю в одній із найпрестижніших IT-компаній міста.
– Ти жартуєш? – Здивувався чоловік, розглядаючи її диплом.
Він просто не вірив своїм очам і стверджував, що такого просто не може бути.
– Та ні. Ти не змогла б. У тебе ж кишка тонка.
Він, як і раніше, заперечував цей факт, хоча сам чудово розумів те, як безглуздо виглядає збоку.
– Ти знаєш, я вирішила розпочати нове життя.
– Що ти маєш на увазі? Ти ж його вже почала.
Маша похитала головою і взяла свою валізу для того, щоб зібрати речі.
– Не зовсім. Насамперед я піду від того, хто ніколи в мене не вірив і лише порівнював із кожним. Тепер у мене зовсім інше життя. В оточенні людей, які є для мене підтримкою та опорою.
Коли Маша йшла, Ігор також не вірив у те, що відбувається. Однак безглуздо відкидати те, що бачиш на власні очі.