– Ти чого, вирішила поминки вдома влаштувати? – Увірвалася в квартиру колишня дружина Ігора і відразу повела носом у бік кухні, звідки по всій квартирі розходилися апетитні аромати, – дожили, на кафе заощадити вирішила!
– Які поминки? Тобі чого тут треба? – вражено спитала Галина у Тамари, схрестивши руки на грудях.
Вона зовсім не схильна була зараз спілкуватися з колишньою свого чоловіка, часу було обмаль. На завтра у них заплановано свято і Галина вирішила сама приготувати святковий обід, запросять додому найближчих людей і посидять у спокійній обстановці.
– Мені чого треба? – Усміхнулася Галина, – За часткою сина прийшла, поки ти тут чогось не нахімічила, знаю я таких! Зараз на поминках економиш, а потім розпродаси все тишком-нишком, і шукай вітру в полі?! Віддай половину всього, що у вас у шлюбі було нажито, моєму сину!
– Тамаро, ти в собі? Все гаразд з тобою? Такі речі кажеш, що підозри мимоволі виникають. Можливо, допомога якась тобі потрібна?
– Ти дурну не включай. Не станеш ділитися, я знайду на тебе управу, без усього зовсім залишишся. Ти думаєш, що я сама маю справлятися з сином? Без аліментів тепер туго доведеться, пенсія за втратою годувальника копійчана буде, та й поки її оформлю… Так що, давай поділимо все зараз, і розійдемося.
– Та що ти ділити зі мною зібралася? – все ще не розуміла Галя.
– Все, я ж сказала! І квартиру ось цю, – Тамара почала загинати пальці, – Думаєш, я не знаю, коли ви купили її? Через три роки після того, як побралися. Дачу звели! Непогана вийшла, мені син розповідав, коли ви його із собою на шашлики брали. Позашляховик! А ще малосімейку, яку ви в оренду здаєте! Що, думала, я нічого не знаю, і ти зможеш обдурити? Ні, не на таку нарвалась. Я можу тебе залишити без половини, тому краще погоджуйся, поки я добра.
Галина шумно видихнула. Чого цій Тамарі на думку спало? Так, квартиру цю вони з Ігором купили через три роки після того, як почали спільний побут, але більшу частину коштів вклала Галя. Вона продала свою затишну однокімнатну квартиру, додали накопичення Ігора і те, що вони разом встигли накопичити, і купили ось цю трійку. Але тільки оформили вони квартиру на Галину, як і решту майна, яке купували разом. Ігор відразу попередив, що колишня дружина його ще та пройдисвітка, свого ніколи не проґавить, а він непогано забезпечив їх із сином при розлученні. Залишив свою квартиру, оформивши дарування на сина, Томі віддав свою стару, але бадьору машину та й аліменти платив справно, щомісяця пристойними сумами. Крім того, якщо син звертався із проханням купити комп’ютер чи телефон, він ніколи йому не відмовив. Що ж найшло на Тому, Галі важко було зрозуміти.
– У мене там м’ясо вариться, – кинулася Галина на кухню, а Тома пройшла за нею. На столі лежали овочі, які Галина зварила для салату, щоби з вечора нарізати, адже вранці вже буде не до цього.
– А ти чого, салати на поминки зібралася готувати? – спитала Тома, потираючи підборіддя.
– Які поминки? – Тільки зараз Галина усвідомила суть того, що відбувається, і насупилась, дивлячись на Тому.
– Як це, які? А-а-а, – промовила єхидно Тамара, – Тепер усе ясно! Не хотіла, щоб ми з сином узнали! Як же я одразу не здогадалася. Ти ж хотіла тишком-нишком спадщину все оформити, добре, що я Ваньку зустріла, а то б ні з чим залишилися! Яка ж ти! Недарма я Ігорові казала, що ти не та, якою хотіла здаватися, він дурень, що одружився з тобою! Його Бог покарав за те, що кинув нас сином.
– Ми обидві знаємо, чому він від тебе пішов, – спокійно сказала Галина, – І взагалі ти сильно помиляєшся, Тамаро, що отримаєш щось із нашого з Ігором майна!
– Ось як! Тобі, виходить, все дістанеться? А сина мого де доля? Або ти подумала, що законів я не знаю. Все, що в шлюбі нажито, ділитися має навпіл, значить, спадок ти будеш з моєю дитиною порівну ділити! Ти навіть народити Ігору не змогла за стільки років, а все туди! За чуже добро вчепилася мертвою хваткою.
– Ох, Томо, Томо, – похитала головою Галина, – не думала, що люди можуть бути настільки меркантильними. Я хотіла б вірити, що ти просто розіграш влаштувала, не більше. Але мені, на жаль, не до веселощів зовсім, бо справ ще багато, боюся всього не встигнути, тож змушена просити тебе піти.
– Нікуди я не піду, доки не домовимось про поділ майна. Чи ти хочеш, щоб я…
– Томо, не продовжуй, – Галина зняла з плити каструлю і, витягнувши м’ясо з бульйону, переклала в тарілку, потім знову уважно подивилася на непрохану гостю, – Ти в моїй квартирі та умови диктую я. Тому, або ти йдеш мовчки, або я дзвоню до поліції!
– Та це я тебе в поліцію відправлю! За шахрайство! Захотіла все собі захопити. Не вийде!
Вигукнула Тома, артистично сплеснувши руками, та так і завмерла на місці, а рот її повільно почав відкриватись.
У коридорі стояв Ігор. Він сьогодні влаштував для друзів щось на кшталт «холостяцької вечірки». Вони з Галиною хоч і жили разом уже дев’ять років, а розписатися доки не встигли, і ось, на завтра було призначено урочистість, яку вони вирішили відзначити вдома. Поки Галина робила заготівлі для святкових страв, дозволила Ігорові зустрітися з друзями, ті наполягали.
– Давай, Ігоре, згадаємо молодість, як ми вечірку влаштовували, а ти ж, коли вперше одружився, Томка не дозволила тобі навіть просто з нами посидіти, так і не було у вас нормального життя. Тож, виправляй помилку, хоч із Галиною тобі дуже пощастило, але все ж таки, поваж традицію. – Говорили друзі, і Ігор не заперечував.
Посиділи в барі вдень, випили, поговорили, додому повернувся, щоправда, з моторошним головним болем. Хотів допомогти Галині, але вона відправила його спати.
– Ти краще відпочинь, я сама впораюся, а то ще не вистачало, щоб ти завтра з похмілля мучився. Я готую, а тобі посуд мити. Згоден? – Усміхалася вона.
– Згоден, – кивнув Ігор і, цмокнувши Галю в щоку, подався до спальні, не забувши сказати, що йому дісталася найкраща жінка у світі.
І ось тепер він, стоячи в коридорі, слухав розмову колишньої дружини та майбутньої і переконувався, як же йому з Галею пощастило. Подружнє життя з Тамарою він згадував завжди, як страшний сон. Одружився з нею у двадцять років, як модно було говорити тоді «по зальоту», але Тома ще до весілля почала добиватися своєї «головності». Їй хотілося, щоб усе і завжди було так, як вона хоче, а чоловік повинен підлаштовуватися під її капризи. Коли народився син, вона стала більш вимогливою. Вважала, що всі чоловіки синів хочуть, а значить чоловік її має обожнювати і на руках носити буквально повинен. Залишала малюка з Ігором, варто йому повернутися після роботи, і тікала до подруг, пояснивши, що їй потрібен відпочинок. Ігор намагався зайвий раз з нею не скандалити, але коли одного разу, отримавши на роботі невелику травму, був відправлений начальником додому по обіді, він ніби в вульгарний анекдот потрапив, в якому чоловік повертається раніше додому, а дружина не одна. Щоправда, Ігор себе повів інакше. Він потис руку зблідлому чоловікові, що притискав до себе старі джинси і подякував за те, що прискорив його з Томою розлучення.
Зібрав речі і пішов, відчувши полегшення. І хоч нікуди було піти, він вирішив, що в нього неодмінно все буде з часом, а поки що зніме щось на перший час. Натомість спокійно поживе, без докорів та скандалів, без істерик Тамари та її постійного невдоволення.
Так він і познайомився із Галиною. Вона здавала свою квартиру. Мамі потрібен був догляд, Галя не могла працювати, а гроші були потрібні. Потім мами Галиної не стало, Ігор підтримав її того непростого моменту. Жити вони почали разом, але Ігор не поспішав зробити Галі пропозицію, хоч і отримав на той час розлучення з Тамарою. Боявся знову обпектися. Але Галина виявилася повною протилежністю його колишньої дружини – спокійна, домашня, готувати кохала, затишок наводила. З нею Ігор став почуватися коханим та бажаним. Він навіть зовні змінився – розправив плечі, перестав боятися каверзи, і через три роки спільного життя він запропонував Галині узаконити відносини, але вона відмовилася. Вона не завагітніла за весь цей час і вважала, що причина в ній, адже у Ігора була дитина.
– Розумієш, – казала вона винувато, – Я не можу народити тобі дитину, а якщо ти захочеш знову випробувати радість батьківства? Ні, Ігоре, я так не можу. Можливо, ти зустрінеш іншу жінку, яка подарує тобі сина чи дочку. Адже життя така штука, не хочу, щоб ти вважав себе зобов’язаним залишатися зі мною.
Але Ігор собі все вирішив. Навіть якщо Галя не народить йому дитину, він ніколи не залишить її, адже таку жінку можна зустріти нечасто.
– Добре, як скажеш, Галю, але я ніколи не зможу й подивитись на іншу. Ти єдина і я тебе полюбив усім серцем. Тож якщо ти мене не проженеш, сам я ніколи від тебе не піду.
Того ж року вони купили квартиру просторіше і Ігор вирішив оформити її на Галину, він повністю довіряв їй, був упевнений, що вона ніколи його не зрадить. Потім вони разом звели дачу, а квартиру, яку Галина отримала у спадок від мами, малосімейку, вони здавали в оренду. Тамарі повідомляти про те, що з Галею стосунки не узаконені, Ігор не збирався, сказав лише, що одружився, коли Тамара приходила вмовляти пробачити її та повернутися назад.
А нещодавно Ігор випадково зустрів колишню подругу Томи, яка розповіла йому про те, що сина Тома народила зовсім від іншого чоловіка. Ігор не хотів вірити, що його жорстоко обдурили і зробив таємно тест на батьківство, який підтвердив, що Ігор не є батьком сина Томи. Він поділився такою шокуючою новиною з Галиною і повідомив про те, що дітей у них немає з його вини, він пройшов ще й обстеження.
– Я знаю, як ти мріяла про дітей, Галино, тому готовий піти, аби ти була щаслива. Можливо, ти зустрінеш того, хто зробить тебе щасливою. А мене вибач, адже я й сам не знав.
Але Галя міцно обняла його й розплакалася.
– Дурний, адже я так люблю тебе, що готова жити і без дітей. І знаєш що, якщо твоя пропозиція одружитися все ще в силі, то я згодна!
Наступного дня вони подали до РАГСу заяву, а завтра мала бути реєстрація шлюбу. Після цього Ігор планував звернутися до суду, щоб відмовитися від батьківства та перестати платити аліменти, також він хотів повернути свою квартиру, адже він дізнався, що Тома має житло, яке вона приховувала від нього, де й проживав спокійно справжній батько її сина.
– А ти чого мене поховати вирішила? – Запитав Ігор і Тома здригнулася.
– Так… Це… Ваньку зустріла, він лика не в’яже, запитала, з якого горя так набрався, а він і каже, мовляв, з Ігором прощалися, а завтра похорон.
– Похорон холостяцького життя, він хотів сказати, – поправив Ігор, – Ванька весь вечір це товкмачив. Тож, не вгадала ти, Тамаро. Прийдеться без спадщини обійтися. І так, ще, не хотів заздалегідь «утішити», але раз прийшла… Тепер ти не тільки без аліментів залишишся, а й без моєї квартири.
Тамара дрібно заморгала, і почала мотати головою.
– Ти не посмієш, я квартиру не віддам, ти її синові подарував!
– Ось саме, «сину»! Про що і сказано прямо в договорі дарування, але оскільки сина у мене, як виявилося, немає, то й договір визнають недійсним. І все б нічого, можливо, я не став би цього робити, якби син твій не почав відкидати мене останнім часом. Я все зрозуміти не міг, що відбувається, а тепер усе стало на свої місця. Адже ти його з біологічним батьком зблизити намагаєшся, кажеш, що це він подарунки дарує, які я передавав. Тож, як кажуть, сама напросилася.
Тамара спробувала накинутися на Ігора, погрожувала неймовірною розправою за його нечуване нахабство, але він, взявши її за плечі, мовчки вивів за двері.
Повернувшись на кухню, він ніжно обійняв Галю і вкотре нагадав, що найкраща жінка у світі вже завтра стане його законною дружиною.