Я стояла в передпокої і тримала на руках свою дитину Машу, чудово розуміючи, що життя моє зараз руйнується. Костя психував, а я нарешті побачила справжнє обличчя свого чоловіка, який насправді був не таким, яким я його собі уявляла. Або терпіти все життя, або зробити так, як буде краще для мене – та сама фраза крутилася в моїй голові. І я вважаю, що ухвалила правильне рішення.
З серцем, що шалено колотиться, тремтячими руками, але з якоюсь дивною сміливістю я викликала таксі до маминого будинку. Машка плакала, але я щосили намагалася заспокоїти її, щоб не турбувати маленьке дитяче серце. Все спільне життя з чоловіком проносилося перед очима зі швидкістю світла, наповнюючи мою душу болем та розчаруванням. Мені було соромно, що я була з цією людиною багато років. Було соромно перед мамою, адже вона говорила мені про його корисливі наміри ще до весілля, але я її не слухала. Адже любила.
– Перепиши свою квартиру на мене, або я піду від тебе – Заявив мені нахабний чоловік
Я, звичайно, чула про те, що дівчата ведуться на мужиків із забезпечених сімей, щоб потихеньку присвоїти собі частину їхнього майна. Але щоб це робили чоловіки – рідко. І я навіть не підозрювала про те, що це станеться зі мною. Чому я? Чому цього не передбачала? Як можна знати людину кілька років, а потім зрозуміти, що насправді ти її й не знав? Хіба може любляча людина так чинити і нахабно маніпулювати, особливо коли ми зовсім недавно стали батьками? Як я справлятимуся одна з дитиною?
Ці й схожі думки переслідували мене всю дорогу до маминого дому. Я згадувала нашу першу зустріч, коли нас познайомили спільні знайомі. Було забавно, що наші друзі навмисне нас зводили разом, адже в нашій компанії всі були у відносинах, а ми обоє були вільні вже довгий час. Були молоді, швидко закохалися, швидко почали зустрічатись.
Все було чудово – часті зустрічі, цікаві побачення, подарунки та квіти. Щоправда, це було лише у перший рік стосунків, але потім мене це якось не хвилювало. Пам’ятаю, як часто він говорив про те, що має він не так багато грошей, а я допомагала йому, дарувала дорогі подарунки, допомагала виплачувати борги. А коли почали жити разом, найчастіше купувала їжу я. Але я була закохана, мені було неважливо його фінансове становище, я любила людину і саму думку про кохання та сім’ю. Так, він змінював роботу як рукавички, але я завжди вірила в нього та підтримувала. Коли батьки подарували мені квартиру, я розуміла, що це найкращий подарунок для нашої родини.
Так, ми іноді сварилися через гроші, але хіба не всі сваряться у стосунках? Весілля зіграли скромно, щоб не було зайвих витрат. Рідко кудись ходили, заощаджували. Але я думала, так живуть усі, а в майбутньому все буде краще, чоловік знайде хорошу роботу, і ми зможемо спокійно витрачати гроші на нові меблі, одяг, смачну їжу, ходити до ресторанів. Мене часом ображало, коли я купувала щось необхідне в будинок чи навіть якусь гарну кофтинку, а Костя ображався і соромив мене за непотрібні витрати. Я зовсім забула, що таке балувати себе і ходити на побачення з коханою людиною.
А коли я дізналася, що вагітна, то й зовсім довелося обмежувати себе багато в чому. Я намагалася багато працювати, поки мені дозволяв мій стан, але ближче до пологів мені стало важко це робити. Костя старався, але періоди, коли він звільнявся та шукав роботу, часом затягувалися. Він просто сидів удома і грав у комп’ютерні ігри, просив не квапити його, навіть іноді зривався. Але я завжди вірила, що це просто такий складний період і його треба пережити.
Донька росла, а сварок побільшало. Я намагалася займатися побутом та дитиною, Костя працював, але так і зберіг звичку постійно звільнятися. У ті моменти ми сильно віддалилися один від одного, пам’ятаю навіть, як підозрювала, що в нього є хтось на боці, але це так і лишилося здогадами без підтверджень. Я ще тоді почала замислюватися про людину, з якою пов’язала своє життя. Чи такої сім’ї я хочу? Чи нормальні наші стосунки? Чи зміниться моя кохана людина через якийсь час? Ці та інші питання, що спливають у моїй голові щодня, не давали мені спокою, а розмови з чоловіком не допомагали. Я дійсно відчувала себе самотньою і не розуміла, чи з тим людиною я хочу прожити все життя.
Я не знала, як зібратися з думками та розповісти мамі про те, що трапилося, але мені так хотілося з кимось поговорити, вилити душу, а мама – це та людина, яка завжди вислухає та зрозуміє.
— Давай Машеньку сюди, зараз я покладу її спати, а ти поки постав чайник і спробуй заспокоїтися, — з особливою турботою і ноткою занепокоєння в голосі привітала нас мама.
– Добре, – стомлено відповіла я і передала сонну доньку в мамині руки. Поки мама укладала дочку, я ввімкнула електричний чайник і сиділа, дивлячись у вікно. Серце потроху заспокоювалося, руки вже не тремтіли, але порожнеча в душі нікуди не йшла. Я підбирала слова, з яких треба було почати, щоб розповісти мамі всю правду про те, що зі мною відбувався весь цей час і до чого все спричинило. Мені було складно зізнатися, що вона мала рацію. Але тепер потрібно було нічого не приховувати і поділитися з нею своїми почуттями. За хвилин десять мама прийшла на кухню, налила нам свіжозаварений чай, дістала шоколадку і відчайдушно сказала:
— Ну, розказуй, Катюш.
Я вирішила почати з останніх слів чоловіка, після яких я вирішила зробити те, що зробила:
— Костя сказав мені, щоб я переписала свою квартиру на нього або він піде з родини.
Мама спочатку округлила очі, потім тяжко і глибоко зітхнула і відвела погляд.
– І що ти збираєшся робити? – Запитала мама, одночасно даючи мені шанс поділитися думками і натякаючи на правильний вибір.
— Знаєш, мам, а я не терпітиму таке. Після його слів у мене ніби рожеві окуляри спали, і я побачила його справжнє обличчя. Так-так, я знаю, що ти мене попереджала і таке інше, коли ви з татом вирішили віддати мені ту квартиру, щоб я могла будувати свою сім’ю і вже мати дах над головою. Але ж ти розумієш, я йому вірила, я думала, що він не такий, що він любить мене і щиро хоче зі мною прожити все життя. Але як же я помилялася, сльози самі собою полилися з очей, а в горлі стояв ком. Мама сіла поряд зі мною, обняла і почала гладити по голові.
Мама мовчки сиділа навпроти, даючи мені можливість виговоритись.
— Я шкодувала його, адже ви дали мені фінансову безпеку, а його батьки не могли собі дозволити купити квартиру сину. Можливо, через те, що він завжди мав не так багато грошей, він вирішив, що може претендувати на мою квартиру, адже ми вже одружені, у нас вже є дитина. І він так часто про це твердив, щоразу ображався і сердився на мене, коли я йому відмовляла. Говорила, що краще тоді ми назбираємо на свою квартиру, але ця залишиться при мені. Вже просто з принципу відмовлялася, тому що насторожувала його це прагнення. Але він навіть слухати не хотів, йому було байдуже. “Перепиши квартиру і тоді все буде добре” – він завжди так казав.
— Ти не розповідала мені про це. А я ще тоді, на вашому весіллі, відчула щось недобре, коли розмовляла з його батьками, — мама раптом згадала одну ситуацію. — Вони постійно наголошували на квартирі, яку ми тобі подарували, і натякали на те, що вона стане його, адже чоловік — голова родини. Я пам’ятаю, як пішла від цієї розмови, сказавши, що ця квартира твоя, а на вашу спільну ви накопичите самі, якщо захочете.
— Хмм… Отже, він це перейняв і від своїх батьків, — замислилася я, а потім продовжила розповідь. — Загалом вкотре Костя порушив цю тему, і ми почали знову сваритися. Знаєш, як буває – дивишся на людину і розумієш, що зовсім її не знаєш. Думаєш, що він любить тебе, а в результаті йому потрібна була квартира або взагалі, можливо, якась влада та авторитет наді мною та дочкою. Зрештою, після його остаточної фрази, я зрозуміла, що так продовжуватися більше не може. Я зібрала тоді всі сили в кулак і сказала, що має два дні, щоб зібрати свої речі і з’їхати.
— І правильно зробила, Катюша! – Підтримала мене мама. — Це він зараз, уявимо, доб’ється того, що ти перепишеш на нього квартиру, на яку, між іншим, довгий час заробляли ми з твоїм татом, а потім одного чудового дня візьме і видворить тебе з Машкою звідти, сказавши, що за законом це його квартира. І тоді, доню, було б усе набагато складніше та гірше.
– Так я розумію це. Тому й вирішила, що з таким чоловіком я не зможу спокійно жити, не боячись зради його боку. Краще перервати все на корені, ніж потім опинитися на вулиці. – сказала я з упевненістю, але з важким каменем на душі.
Майже до глибокої ночі ми з мамою сиділи на кухні і розмовляли. Вона підтримувала мене, стверджувала, що допомагатиме з донькою, що в жодному разі не покине мене. І мене це заспокоювало, я набиралася сил, щоб ухвалити рішення про розрив наших стосунків із чоловіком і думати про те, як давати собі раду далі одній з маленькою дитиною на руках. Мені було дуже страшно, але я розуміла, що це було єдино правильним рішенням.
Протягом наступного дня я отримувала багато повідомлень на телефон від чоловіка, в яких він то сердився, то обіцяв виправитися, то лаявся, то казав, як любить нас із дочкою. Звичайно, мені було важко від таких повідомлень, але я вже ухвалила рішення і відмовлятися від нього не збиралася. Я розуміла, що цими словами він показав свої справжні бажання.
«Він, може, й любив мене, але хотів отримати вигоду від стосунків зі мною. Як же так – ставити ультиматум коханій людині, від вирішення якого залежить доля сім’ї?» — Ця думка останнім часом крутилась у мене в голові.
І приймати це рішення, причому, маю я. Спочатку я вибирала між подругами та ним, потім між весіллям та відпочинком, тепер я повинна обирати між квартирою та збереженням сім’ї? Ні, це перебір. Якщо у стосунках з ним я маю постійно чимось жертвувати, аби він залишався зі мною, то що це тоді за стосунки?
Коли я переконалася в тому, що чоловіка вдома немає, я вирішила повернутися до квартири сама, залишивши дочку з мамою. Те, що я побачила, шокувало мене… Вся квартира була перевернута вгору дном: дзеркало в передпокої розбите, на підлозі розлиті різні рідини та залишки їжі, яку я готувала пару днів тому, штори в кожній кімнаті були порвані, десь обдерті. або забруднені шпалери, практично весь посуд перетворився на уламки, що не можна було пройти не поранившись, деякі мої футболки та сукні були порізані на дрібні клапті, зламані стіл та стільці валялися по всіх кімнатах, і лише деякі дитячі меблі були вцілілими.
Я втратила мову. Не знала, як реагувати на влаштований чоловіком хаос у квартирі, де ми жили кілька років. Я стояла і дивилася на все це, а потім голосно заревіла, випускаючи назовні всі емоції та біль від побаченого. І це зробила людина, яку я любила, з якою хотіла провести все життя…
У пориві емоцій я вирішила зателефонувати до чоловіка і дізнатися, навіщо він це зробив:
— Костю, я просто не розумію, навіщо? Що я такого зробила, щоб ти дозволив собі зігнати всю злість на моїй квартирі? Яке ти мав право так чинити? Я б ніколи так з тобою не вчинила!
— Від тебе потрібно просто переписати квартиру на мене! Я маю бути її власником, адже чоловік має бути головним у сім’ї, а значить і квартира має бути записана на чоловіка. Ти вирішила пожадувати і бути гордою, хоча ти навіть сама не заробила на цю квартиру. Якби ти послухала мене і зробила так, як я сказав, все було б гаразд! — почав кричати чоловік у трубку, і я зрозуміла, що він намагається переважити всю провину на мене.
— Після твоїх слів і те, що ти зробив, ти більше не чоловік. У цій квартирі жили не лише ми з тобою, а й наша спільна дочка. Поки ти шукав роботу і засиджувався в комп’ютері, я думала про те, як би нам оплатити комуналку, полагодити душ, зібрати ліжечко, купити зручні меблі. Я можу ще довго перераховувати. — Мені було прикро від його слів і від несправедливості щодо мене.
— Ну, ти ж сама казала, що це твоя квартира, тому ти сама цим і займалася. Те, що іноді хочу відпочити за іграми, це нормально. Поки я чекав на співбесіди, я намагався хоч якось відпочити. — почав виправдовуватись Костя.
— Поки ти знаходив час на відпочинок, я щодня займалася домашніми справами, доглядала нашу дитину, не спала і вигадувала шляхи, при яких я б сама вийшла на роботу, щоб у нас були гроші. Але ти лінувався навіть допомогти прибратися, приготувати вечерю або прокинутися вночі, щоб заспокоїти Машу. Ти завжди стомився, у тебе завжди немає настрою. Але замість того, щоб знайти нормальну роботу, ти намагаєшся вмовити мене переписати на себе квартиру. Що ж ти так до неї прикопався?
— Я не почуваюся повноцінним чоловіком, доки квартира за законом належить тобі. Я головний у сім’ї, і все майно має бути записане на мене, — з нахабною впевненістю заявляв Костя.
— Не треба зараз перекладати все на мене. Якщо до весілля ця квартира належала мені, то вона й буде моя. Якби ми разом нагромадили на квартиру, що я тобі й пропонувала, тоді була б інша розмова.
Костя спробував мені заперечити, але я й не думала зупинятися.
— Знаєш, Костю, я справді не чекала від тебе такого вчинку. З цією квартирою ти зовсім забув про те, що ми взагалі сім’я. Я думала, що ти любиш мене, а тобі завжди потрібно щось інше. Я втомилася підлаштовуватися під тебе, тому я вирішила розійтися раз і назавжди. – Відрізала я і повісила слухавку.
Після розмови я зателефонувала мамі з відеозв’язку і показала їй те, що зробив чоловік перед своїм відходом. Цього ж дня про це дізнався і мій батько, який, м’яко кажучи, був уражений такими новинами. Десь через годину він приїхав до мене, і я розповіла йому всі подробиці, уткнувшись йому в плече. Тато намагався мене заспокоїти і запевняв у тому, що допоможе прибрати квартиру та зробити в ній ремонт, щоб ми з Машею продовжили спокійно жити.
Поки квартира перебувала в ремонті, а ми з батьками потихеньку відновлювали її, Маша жила у моєї мами. Десь через місяць ми з Машею змогли назад переїхати до нашої квартири і почати нове життя, де будемо тільки ми вдвох. Я не шкодую про своє рішення і навіть про те, через що мені довелося пройти, тому що знаю – я заслуговую більше. Любляча людина ніколи не матиме корисливих цілей, вона не перевертатиме всю квартиру від злості та образи.
Люблячий чоловік повинен оберігати свою сім’ю та робити все можливе для благополуччя своєї сім’ї. Так, доведеться несолодко, але краще так, ніж із “неправильним” чоловіком. Я знаю, що обов’язково з усім справлюся, особливо знаючи, що мене підтримує моя сім’я. Я люблю себе і свою дочку і колись зустріну чоловіка, який піклуватиметься про нас і за яким я буду як за кам’яною стіною.