– Ромо, я дуже хочу з тобою піти, але мені не вистачає грошей!
– Вибач, рідна, коли заробиш, тоді й підеш – з усмішкою відповів Христині її чоловік.
У нашому світі багато жінок топлять за рівноправність і відмовляються визнавати, що чоловік має бути в сім’ї головнішим. Христина була серед цих жінок і впевнена, що рівноправність – наше все.
Тільки так ми можемо говорити про якусь взаємоповагу у сімейному житті. За логікою все правильно, якби не одне АЛЕ.
Роман виявився ще важливішим. Виходячи заміж за таку людину Христина мала спочатку розуміти, що на неї чекає. Але вона ніколи не думала, що зайде так далеко.
Хочеш рівноправності? Тоді отримай і розпишись. Так-так, ось тут у шлюбному договорі. А його було складено дуже грамотно.
У разі розлучення Христина не могла ні на що претендувати: квартира, машина, бізнес… Все це лишається у Романа. Але головна сутність навіть не в цьому.
З самого першого дня сімейного життя кожен жив власним коштом. Роман поставив їй умову:
Або він головний і гроші спільні.
Або рівноправність у всьому і утримує вона себе сама.
Христина обрала другий варіант, але не думала, що дійде до такого абсурду. Хоча спочатку її все абсолютно влаштовувало.
– Окремий рахунок принесіть, будь ласка – щоразу ця фраза звучала, коли подружжя спільно вибиралося до ресторану і цей випадок не став винятком.
Їхні спільні друзі не переставали дивуватися тому, що відбувається.
– Дивні у вас стосунки, звісно. Ром, ти не думав, що ти чоловік і зобов’язаний платити за свою дружину – не вгамовувала Ліза, подруга Христини.
– Ні, у нас же рівноправність і кожен платить сам за себе – з усмішкою відповів Роман.
– Може вона, у такому разі, і шафу сама мусить рухати?
На це Роман нічого не відповів і, до того ж, досить вчасно підійшов офіціант, який допоміг йому уникнути відповіді.
Христина розплатилася та зрозуміла, що грошей у неї залишилося зовсім небагато, а до зарплати ще не скоро. Значить доведеться заощаджувати. Не страшно, що чоботи промокають. Відкладу покупку до наступного місяця.
І так було в них у всьому. Вони ділили витрати на продукти та на комунальні послуги. Навіть на подарунки своїм друзям вони скидалися.
Якось Рому та Христину запросили на весілля. Подарунок, звичайно, треба було подарувати недешевий. І в цей момент, як на зло, Христині затримували зарплату.
– З тебе 5 тисяч – без жодного збентеження сказав чоловік, коли підрахував на яку суму вийде загальний подарунок.
– Ром, тут така справа… Загалом мені зарплату затримують. Не міг би ти додати ці гроші за мене, а я потім одразу віддала б?
У відповідь чоловік лише посміхнувся і похитав головою.
– Не міг би. Значить сидиш удома.
– Ромо, я дуже хочу з тобою піти, але мені не вистачає грошей!
– Вибач, рідна, коли заробиш, тоді й підеш – з усмішкою відповів Христині її чоловік.
У цей момент дівчина схопилася за голову та розплакалася. Їй було настільки прикро, що чоловік чинить таким чином.
Адже це були їхні спільні друзі і на їхнє весілля вона чекала давно. Вже купила сукню, домовилася з перукарем і виходить даремно.
А виною тому принциповість Романа, яка завжди вставала між ними.
– Я не розумію, до чого твої сльози… Ти ж сама завжди хотіла рівноправності. Що знову не так?
Христина не вгамувалася і намагалася довести чоловікові свою правду:
– Так, але ж ти міг вибрати подарунок дешевше або дати мені в борг. Однак уперся ніби рогом і ніколи не йдеш назустріч.
– Христя, ти як маленька. Ну хто дарує на весілля подарунок дешевше? А про борг – ти мою позицію знаєш. У борг я не даю нікому. Навіть родичам. Тому вирішуй свої проблеми сама.
У результаті вони жили кілька років. Христина на весілля не пішла, а друзям довелося збрехати та послатися на погане самопочуття. Однак навіть не ця ситуація була найдивовижнішою.
Раптом Роман вирішив поїхати відпочити. Так, на відпочинок йому справді вдалося накопичити набагато швидше. Все-таки він мав свій бізнес, на відміну від Христини, яка працювала на найманні.
– Виходить, ти їдеш відпочивати без мене?
– Поїхали, якщо є така нагода.
Христина чудово розуміла, що коштів на відпочинок вона не має. І спробувала переконати чоловіка.
– Слухай, це вже занадто. Одна справа весілля, але ж не відпочинок. Зрештою, ми сім’я і маємо відпочивати разом.
У цей момент Роман розреготався.
– Послухай, то я й не проти. Але договір дорожче за гроші. Кожен платить за себе. Якщо ти не заробила за рік на відпустку, на які шиші ти зібралася їхати? Платити за тебе я не буду.
– Тоді давай відкладемо поїздку та поїдемо разом, коли в мене будуть кошти.
– Ні, я не маю наміру через тебе відмовляти собі у відпустці. Без образ.
І так, він справді поїхав відпочивати, незважаючи на аргументи дружини.
У цей момент Христина почала розуміти яку дурну помилку вона зробила, коли вийшла заміж за Романа. Вона справді не очікувала, що їхнє сімейне життя перетвориться на абсурд і дійде до такого.
Поки Роман був у відпустці, Христина набралася сміливості і вирішила розлучитися з ним. Справді, навіщо їй здався мужик, якщо вона сама себе може годувати?
Який сенс у людині, яка ніколи не дбає про тебе і не йде на поступки? Принципи завжди першому місці.
І саме у цей момент вона дізнається, що вагітна.
Роман був щасливий від цієї новини. Він давно мріяв про дитину. Якоїсь миті Христина навіть подумала, що, можливо, зробила поспішні висновки і з появою малюка їхнє життя зміниться на краще.
Проте абсурду побільшало подвійно.
Так, коли Христина вийшла у декрет, Роман узяв зобов’язання щодо утримання дитини на себе. Однак одразу сказав, що не допомагатиме няньчитися з ним.
Чи бачите він платить, вона займається дитиною. Навіть якщо хочеш спати та валишся з ніг – це твої проблеми.
– Кава на допомогу. На мене не розраховуй – говорив чоловік прямим текстом.
При цьому домашні справи також ніхто не скасовував.
Христина перестала впізнавати себе у дзеркалі. Недбалий пучок, м’ятий одяг і вічно втомлене обличчя.
– Люба, ти хоча б у порядок себе привела. Вибач, звичайно, але виглядаєш взагалі не айс. Скоро в одному ліжку спати з тобою не схочеться.
У цей момент Христину стали долати різні думки.
“А що якщо чоловік справді мене розлюбить? А якщо знайде іншу? Я ж не витримаю цього!
Хоча за фактом у буквальному значенні слова вона не витримувала прямо зараз. Одного “прекрасного дня” від втоми і недосипу в неї запаморочилося в голові. Вона практично мало не зомліла.
Добре, що встигла зателефонувати мамі, і та тут же приїхала. Інакше дитина могла залишитися в квартирі без нагляду.
– Дочка, ти остаточно себе довести вирішила? Куди твій чоловік дивиться?
Христина важко зітхнула і відповіла матері:
– Мам, ти ж знаєш, у нас договір…
– Яка ще домовленість, у вас маленька дитина… А ти себе так швидко доведеш. У нього зовсім мізків немає? – Не переставала обурюватися Зоя Олексіївна.
Увечері Христина вирішила поговорити з чоловіком, але бажаної підтримки від нього, як і раніше, не отримала.
– Люба, я тебе дуже люблю і переживаю, коли ти погано почуваєшся. Але ти зрозумій, такий договір. Ніхто не змушував тебе йти на цей крок.
– Роме, я більше так не можу…
– Розумію, тоді погодься, що я у всьому головний і все буде інакше.
Така умова була схожа на шантаж, а Христина з дитинства ненавиділа шантажистів і на це були свої причини.
Роман був надто принциповий, щоб поступитися і має намір до останнього добиватися свого.
– Знаєш, я більше не терпітиму це. Скільки можна? Я не знаю жодної такої родини, де дружина щоразу платить за себе. Відмовляє собі у новому одязі та манікюрі, виглядає як не знаю хто… З цим я вже змирилася. Але тобі начхати навіть на моє здоров’я.
– Це не так! – почав сперечатися Роман.
– Це так! Тому я йду від тебе! Ні до чого такий чоловік поруч, з яким, як за кам’яною стіною, я себе не почуваю.
Христина забрала сина та поїхала до матері. Довгий час їх не розводили та давали шанси на примирення. До того ж Роман був проти. Зрештою, все одно розвели.
Христина вирішила розпочати нове життя. До того ж, вона не хотіла, щоб їхній син мав подібну модель сім’ї. Так, вона помилилася, але не хотіла ламати життя своїй дитині.
Розлучення було вірним рішенням і потрібно було зробити це набагато раніше.
Зоя Олексіївна допомагала дочці і із задоволенням няньчилась із онуком. Чого не скажеш про Романа, який згадував про Ваню тільки у вихідні і то не кожні. А згодом і зовсім перестав приїжджати.
Він жив своїм життям. Подейкували, що навіть почав зустрічатись з колегою по роботі. Але Христину це вже не хвилювало.
У голові було єдине питання:
“Цікаво, у кафе вона теж сама за себе платить?”
Втім, яка різниця. У неї тепер все по-іншому. Треба вирощувати сина і дати йому найкраще.
Добре, що зараз розвинені сучасні технології та вдалося знайти роботу на віддаленні. Одним словом, поступово життя почало налагоджуватися.
Коли Ваня підріс, вона навіть записалася на танці, щоб якось урізноманітнити своє життя. До того ж, їй дуже сподобався її партнер із танців Андрій.
Він був досвідченішим танцюристом і із задоволенням ділився з нею своїм досвідом. Якоїсь миті вони стали набагато ближче спілкуватися і часто переписувалися вечорами.
Його зовсім не бентежило, що Христина мала дитину. Навпаки, він дуже хотів познайомитися з ним. Ось тільки вона не була готова до такого кроку.
– Може, повечеряємо сьогодні разом?
– Чому б і ні?
Христина звикла розраховувати тільки на себе і не почала сильно шикувати в ресторані.
А Андрій навіть питати не став. Замовив їй різні тістечка і дивився, як вона їх їла.
Наприкінці вечора він попросив у офіціанта рахунок. За звичкою Крістіна дістала картку, щоби розплатитися. Проте Андрій подивився на неї з подивом.
– Ти мене образити хочеш? Прибери це! – наполегливо сказав він Христині.
У свою чергу офіціанту пояснив, що рахунок загальний.
Христина справді була здивована. Адже вона йому не дружина, і вони навіть не дівчина. У той час, як чоловік завжди платив лише за себе.
– Надалі запам’ятай, якщо ми прийшли до ресторану, значить плачу я і жодних відмов не приймаються.
Проте не перевелися справжні чоловіки. І Андрій це ще неодноразово підтверджував на своєму прикладі.
Через півроку вони одружилися. Він виявився не лише галантним чоловіком, а й дбайливою людиною. Душі не чув у Вані який називав його татом.
Одного дня пролунав телефонний дзвінок. З’явився знайомий номер. Але на цю людину Христина вже не чекала.
– Я хочу бачити сина – впевнено заявив Роман.
– Дивно, що ти згадав про нього лише через стільки часу. Втім, не хвилюйся, у нього є батько, хай не біологічний, зате справжній.
Роман почав хитро сміятися в слухавку і сказав:
– Дивно, і хто тебе таку витерпів?
– Напевно той, кому важливіша сім’я, а не принципи.
У цей момент Христина скинула виклик та заблокувала його номер назавжди.
А ви як вважаєте, чи допустима така модель сім’ї? На чиєму ви боці?