– Лідо, смакоти якоїсь до чаю купи, до нас сьогодні мама прийде!
– Знову?!
– Ну що означає “знову”. Просто прийде, як завжди.
– Ось саме що як завжди! – Ліда з тугою «передчувала» черговий вечір у компанії матері чоловіка. – Толю, вже вп’яте цього тижня! Як, втім, і минулого, і попередніх… А сьогодні, між іншим, вихідний, я так сподівалася провести його тільки з тобою.
– Люба, ну не нагнітай, це ж моя рідна людина, зрештою.
…Ні, не те, щоб Ліда недолюблювала Ніну Аркадіївну, маму свого чоловіка. Просто коли свекруха настільки часто заявляється в гості без запрошення, складається враження, ніби вона тут не гостя, а господиня… І Ліду ця ситуація останнім часом почала гарненько напружувати.
Тим більше що Ніна Аркадіївна, мучившись від нудьги, у ході своїх візитів все частіше почала повчати Ліду, як правильно господарювати. То штори невістка вибрала «якісь немодні», то посуд якось не так миє… Загалом, причіпок і повчань щось надто стало.
А Толі як і нормально. Ну, швидше він вдавав, що нормально. Все-таки не аби хто в гості постійно заходить, а мати! Він би і радий проводити затишні домашні вечори (а ночі й поготів) тільки наодинці з дружиною, але не виганяти ж рідну маму! Яка, однак, і на ночівлю теж почала частенько залишатися.
Бувало, досидить у сина з невісткою допізна, а потім спохоплюється і каже:
– Ой, діточки, транспорт не ходить уже, а на таксі дорого. Може, я у вас переночую, га?
Та й як тут відмовиш.
Ніні Аркадіївні у житті, звичайно, не дуже пощастило. Чоловік давним-давно покинув – коли Толі всього три роки було, а особисте життя з того часу так і не склалося. Залишивши марні спроби знайти чоловіка хоча б для так званих легких необтяжливих стосунків, вона пішла з головою в роботу, а вийшовши на пенсію, відчула себе марною і нікому не потрібною.
А тут ще й єдиний син, він же за сумісництвом єдине світло в віконці, одружився… Звичайно, Ніна була рада за нього, але остання ниточка, що хоч якось її тримала на плаву, ніби обірвалася… Тепер він свою сімейне життя будуватиме, а їй, Ніні, що залишається? Сумне пенсійне існування, город на дачі у вихідні та самотні вечори перед телевізором?
Категоричне небажання миритися з «таким літнім життям», повна відсутність друзів – і от привіт ірраціональна ворожість до невістки.
– Толю, ну якось. Твоя мама могла б вже давно урізноманітнити своє життя і не шукати сенсу оного тільки в тобі!
– Лідо, ну ти ж знаєш, як їй самотньо.
– Знаю, любий, але їй би власним життям жити, а не в наше з тобою лізти. У нас у місті, між іншим, класний центр дозвілля вже кілька років функціонує, там купа цікавих напрямків якраз для категорії 50+, там би вона і друзів давно знайшла, і взагалі не сумувала б точно. Невже ти їй про нього ніколи не говорив?
– Ні, якось не подумав про це…
– Привіт, діти! – у своїй звичній манері по-господарськи увійшла до їхньої квартири Ніна Аркадіївна. – Ну, приймайте гостю.
І знову Ліда вислуховувала, як і що вона зробила по господарству «неправильно». Цього разу претензії свекрухи стосувалися Лідиного способу приготування млинців.
– Та годі вже, Ніно Аркадіївно! – втративши самовладання на другій годині цих суперечок, розгнівалася Ліда.
– Чого «вистачить»?! – здивовано заплескала очима свекруха.
– Вашої присутності у нашому житті вистачить! По самісіньке горло ситі вже. Я вже якось без вас розберуся, що мені готувати і як жити!
І тут раптом потрапив Анатолій.
– Лідо, що ти собі дозволяєш? – обурено вигукнув він. – Як ти розмовляєш із моєю мамою? Ти це, коней попритримай!
— Як би тобі самому не довелося своїх коней притримувати, тільки вже на самоті! Любий, якщо так триватиме, адже я й піти можу!
– Ти моєму сину не угрожай! – обурилася слідом за сином Ніна Аркадіївна. – Бач, йти вона зібралася…
– Толю, – Ліда потягла чоловіка за руку, відводячи його в іншу кімнату, – ти мене вибач, звичайно, але з цим треба щось робити!
– Лід, ну ось чим тобі заважають її візити? Що вона, до рідного сина в гості, чи не має права ходити?
– Тим, що вона тут майже оселилася, я на це не погоджуюся! Я хочу жити з тобою, а не з твоєю матір’ю! Теплі стосунки батьків та дорослих дітей, це, звичайно, добре, але…
– Знаєш що, люба, – Толя мучився суперечливими почуттями, адже і дружина має рацію, і за матір прикро, – ти все-таки занадто строга до моєї мами! А взагалі… ох, утомився я від вас обох сьогодні! Хочеш її вигнати? Виганяй! Хоча ні! Піду я сам спочатку прогуляюся.
– Толь, ну ти куди зібрався?..
– До друзів схожу, розвіюся на пару годин. Ні, найкраще на весь вечір! Все, я пішов, раніше за дев’ять мене додому не чекай!
На ходу накинувши пальто, Анатолій пішов, виразно грюкнувши дверима.
– Радуйся – до чого своїми істериками Тольку довела, що він аж із хати піти захотів! – невдоволено буркнула Ніна Аркадіївна.
– Погуляє та прийде! А тепер настав час би і вам уже піти.
Ображено насупившись, Лідина свекруха почала збиратися. Різким рухом застебнувши блискавку на куртці, вона раптом сіла на табуретку і розплакалася.
– Ніно Аркадіївно, – розгубилася Ліда, – ну ви чого. Заспокойтесь будь ласка. Що трапилося?
– Знаєш, Лідко, тобі добре говорити, мовляв, своїм життям живіть, «мамо», а від нас відчепіться, без вас розберемося, те-се… А воно є в мене, це життя-то своє? Як кинув мене його батько, – Ніна сумно кивнула у бік дверей, за якими пару хвилин тому зник Толя, – так і все життя в мене навперейми пішло!
Ніна Аркадіївна, схлипнувши, продовжила свій сумний монолог:
– Ніхто на мене і не дивився з того часу, як невидимкою якоюсь для мужиків була! А тепер уже й поготів не буде нічого, в моєму віці… Ось ти, наприклад, Лідка, дамочка видна, навіть якщо з сином розлучишся, вмить собі нового чоловіка знайдеш…
– Та не збираюся я з вашим сином розлучатися…
– От і чудово, а я… Та чорт з нею, з особистим життям уже – я друзів так і не нажила до пуття!.. У мене було три подружки всього, і ті по інших містах давно роз’їхалися, а нових знайти якось не вдалося. Думаєш, радісно мені стирчати цілими днями одній в моїй порожній квартирі? У мене, люба моя, крім сина, не залишилося нікого!
Замислено дивлячись на свекруху, Ліда раптом згадала своїх бабусь. Одна, після смерті чоловіка, який пішов у віці вісімдесяти років, прожила ще п’ятнадцять років насиченого цікавого життя, не сумуючи і знаходячи позитив навіть у якихось дрібницях. А друга, після того, як її тридцятирічну покинув чоловік, так само, як і Ніна Аркадіївна, практично добровільно загнала себе в соціальне затворництво і жодних радощів життя більше не знала.
– А я ще танцями займалася, до речі, – раптом додала Ніна, сумно посміхнувшись. – Давно, правда, й небагато. Ненадовго мого запалу вистачило, кинула за півроку, хоч і подобалося мені…
– Слухайте, Ніно Аркадіївно… А коли ви востаннє за келихом вина з друзями сиділи?
– Років п’ять тому, мабуть, не раніше! Хоч із келихом, хоч без… Нема в мене нікого, кажу ж тобі! Якщо ти натякаєш, щоб я йшла звідси до когось на посиденьки, то…
– Ні, я не на це натякаю, – Ліда встала навшпиньки, відкрила верхню стулку буфета і дістала пляшку легкого десертного вина. – Ось воно, рідне; хотіла на нашу з Толею річницю залишити, та гаразд… Сідайте!
Толя справді прийшов додому лише на початку десятої, як і погрожував. Побачивши матір і дружину, що мирно сидять на кухні і про щось задушевно розмовляють, він неабияк здивувався.
– А чого це тут у вас робиться?
– Іди звідси, Толику, не заважай! – з жартівливою строгістю сказала йому мати. – Дай нам з Лідочкою спокійно поговорити про те про це.
– О, воно воно як, – усміхнувся Анатолій. – Ну, балакайте на здоров’я, я в душ і спатиму.
– І ось ще що, Ніно Аркадіївно, – проводжаючи свекруху, сказала їй Ліда, – там є ще й такий напрямок, як воно називається… не пам’ятаю, щось на зразок танців у абсолютно вільному стилі, коли всі просто збираються та рухаються під музику як завгодно, просто стрибають і танцюють від душі. Один суцільний позитив та ненапружна рухова активність. Навіть ніяких танцювальних навичок не потрібно, хоча у вас вони, до речі, є … Ось і освіжіть їх заодно на практиці!
– Коли, кажеш, цей мультидозвільний центр відкрився?
– Три роки тому.
– Треба ж, а я ні сном, ні духом про нього… Зовсім у своїх чотирьох стінах зв’язок із реальністю втратила.
– Ось там ви її чудово і відновите. У мене купа знайомих вашого віку там тусується, пардон за молодіжний сленг, і всі дуже задоволені. Реально, можете мені вірити, там все дуже круто організовано, у багатьох там, як друга молодість, починається. Ви тільки не думайте, що я хочу відвадити вас від сина! Я ваше життя хочу наповнити чимось, що дозволить вам не концентруватися виключно на Толі.
– Дякую, Лідочко. А ти зовсім не така злюка, як я гадала. Пробач мені, перечницю стару…
– Яку ще стару, ви що! – засміялася Ліда. – У ваші п’ятдесят сім? І не перечниця, не перебільшуйте. Та й ви мені вибачте, не завжди я з вами ввічлива була…
Культурно-дозвіловий центр, про який Ліда розповіла свекрусі, справді став для Ніни Аркадіївни просто порятунком. Нові цікаві знайомства, відмінне проведення часу, можливість знову реалізувати свої танцювальні вміння – загалом, нудьгувати їй і справді не довелося.
Ліда та Толя були дуже раді за неї. А в гості до сина та невістки Ніна тепер почала заходити раз на два-три місяці, виключно за попередньою домовленістю.
– Нарешті вона ожила…
– І слава богу, Толю. У твоєї мами ще стільки радостей попереду.
Розібравшись із проблемою своєї свекрухи, Ліда зітхнула з полегшенням.