– Вибирай: або я, або вона. Даю п’ять хвилин на збори. Вона точно не залишиться! Жодних ночівель. — Аліса вилаялася і сердито подивилася на Максима.
— Ти цю дівку вперше в житті бачиш, а вже розмовляєш із нею, наче ви все дитинство дружили. — випалила розгнівана жінка.
— Впала, як сніг на голову. “Мама, померла, батько виставив за двері, мені нема куди йти!” — Аліса передражнила сестру чоловіка, яка дві години тому раптово увірвалася в її розмірене, зрозуміле та затишне життя.
— Я взагалі не впевнена, що вона твоя сестра. Прізвище у неї не твоє… Тільки обличчям на тебе схожа. І це не сильно. Це може бути зовсім чужа людина, яка може нам зашкодити. — сердито і схвильовано додала Аліса. — Я гадки не маю, що в неї на думці.
— Алісо, я з матір’ю двадцять років не розмовляв. Я в душі не маю уявлення, що далі було в її житті, коли я у вісімнадцять років грюкнув дверима… — Максим зітхнув і сперся на підвіконня.
— Судячи з історії, опис квартири моєї матері та самої моєї матері, справді схоже, що вона знає, про що говорить. Мабуть, мама вдруге вийшла заміж… — Чоловік почухав бороду.
— У моєму рідному місті зараз глибока ніч. Її батько спить. Відповіді ми отримаємо лише вранці. Якщо він прийде до тями. Марина сказала, що він п’яниця… — Максим замислився.
— Заспівай чи не заспівай, Максе, мені начхати. Нехай збирає речі та провалює. Має п’ять хвилин на збори. Я не збираюся терпіти незнайому людину у своєму будинку.
— Аліса стала навпроти чоловіка і стиснула кулаки. — Щоб за п’ять хвилин ноги твоєї сестри в хаті не було. — гнівно випалила дружина.
— А якщо вона нашкодить нашій доньці? Мало що в неї на думці. — сердито додала жінка.
— Алісо, Марині нікуди йти. Її запійний батько дуже її замучав. Вона ледве вирвалася. Усі гроші витратила на дорогу до нашого дому. У неї немає речей… Їй і збирати нічого… — Максим глянув на невеликий пакет у передпокої і зітхнув.
— Якщо вона справді моя сестра, я не можу з нею так вчинити. Не можу просто виставити за двері. — Чоловік похитав головою.
— Давай хоч би вона кілька днів побуде з нами. Якщо з’ясується, що вона є моєю сестрою, я їй допоможу налагодити життя. А якщо виявиться, що це якась підстава, я першим її спущу зі сходів. — Чоловік уважно подивився на дружину.
— Іди, перевір Поліну та її уроки, а я з нею сама ще раз поговорю. Не подобається мені це все. – Аліса пішла на кухню.
— Марино, давай на чистоту. Тобі що від мого чоловіка треба? Якщо він, звісно, взагалі твій брат. – Зайшовши на кухню, прямо запитала Аліса.
– Аліса. Перед смертю мама розповіла мені про брата і дала його контакти. Я сама була в шоці. Якщо маю рідного брата, я хочу з ним познайомитися і подружитися. Це ж не заборонено. – Марина відволіклася від телефону і спокійно відповіла Алісі.
– Не заборонено. Але так уламуватися в наше життя без попередження і запрошення… Тобі не здається це дивним? — Аліса сіла навпроти сестри чоловіка. — Хіба ти не маєш друзів, у кого ти могла зупинитися?
— Навіщо треба було їхати через півкраїни невідомо куди? А раптом би нас тут не виявилося, чи мій чоловік тебе не пустив би? — Аліса запитливо подивилася на Марину.
— Залишатися у подруг, отже, залишатися в місті, з яким у мене пов’язані найнеприємніші спогади. — тихо відповіла Марина. — І я попросила всесвіт послати мені доброго брата. Я серцем відчувала, що все буде гаразд.
– Так собі відмовка, якщо чесно. Я думала, ти щось краще вигадаєш. – Аліса посміхнулася і налила собі чаю.
— І як ти бачиш своє життя далі? Ти ж не збираєшся жити з нами? — Аліса суворо подивилася на чоловікову сестру, всім виглядом давши зрозуміти, що вона точно не дозволить влізти в їхню родину.
– Не хвилюйся, Алісо. Я добрий дизайнер. Я впевнена, що я швидко знайду роботу. Зніму собі щось і дружитиму з братом на відстані… — Впевнено відповіла Марина, наче заздалегідь підготувала відповідь.
Аліса хотіла поставити чергове незручне питання, але в цей момент на кухню увійшов чоловік із донькою.
— Марино, познайомся. Це твоя племінниця, Поліна. Поліна, а це твоя тітка Марина. — весело промовив Максим.
— Хто кому ким доводиться, то ми ще з’ясуємо. – пробурчала Аліса.
— Поліна, якщо ти зробила уроки, то можеш іти дивитись мультики. А нам, дорослим, треба поговорити. — Аліса провела доньку у вітальню і повернулася на кухню.
Після годинної розмови та чергового допиту із пристрастю подружжя вирішило залишити у себе Марину до з’ясування обставин. На жаль, тоді вони зовсім не здогадувалися, чим обернеться для них приїзд двадцятирічної дівчини, яка назвалася сестрою.
Наступного дня Марина запропонувала братові оновити дизайн усіх презентацій у його компанії, а заразом запропонувала свіжий та яскравий фірмовий стиль.
— Це менше, як я можу тобі віддячити за твою гостинність, братику. — Ласкаво заспівала Марина, показуючи братові яскраві, гарні дизайни.
А потім Марина прибралася в квартирі і помила всі вікна. Марина зробила те, що Аліса обіцяла чоловікові зробити місяць. Незважаючи на пристойний достаток, у подружжя не було хатньої робітниці. Аліса рішуче не хотіла пускати до хати чужих людей.
А ще Марина приготувала на всіх смачну вечерю, чим скорила серце брата. Так і не додзвонившись до її батька, Максим вирішив не винаймати сестрі квартиру, а залишити її у себе.
— Я тобі дам 50 тисяч на шопінг. — Максим знав, як умовити дружину. – Дай їй шанс до першого косяка. А я вирішу з її переїздом. Просто не так швидко. Мені потрібно трохи більше часу.
— Ну, дивись, Максиме. Якщо щось піде не так… Нарікай на себе… — Зі скрипом Аліса погодилася.
Марина намагалася щосили, щоб справити гарне враження. І по роботі Максиму нові дизайни робила, і за будинком стежила, і готувала їжу, і з уроками Поліні допомагала…
Єдина людина в сім’ї, яка найбільше напружувалася через раптовий приїзд Марини… Це була Аліса.
— Катя, вона надто ідеальна. Такого не буває. Я точно відчуваю, що десь каверза. Впала нам на голову незрозуміло звідки… Влізла до мого чоловіка в мозок, дочці нашій сподобалася… Я навіть не знаю, до чого причепитися. — скаржилася Аліса подрузі у спортзалі.
— А тільки я кажу чоловікові, щоб він її виставив за двері, то він мені відразу: “Досить ревнувати, це ж моя сестра. Як так можна”… — Аліса скривилася і вирушила на бігову доріжку.
Минуло два місяці. Марина виявилася не тільки тямущим дизайнером, а й тямущою порадницею. Завдяки її порадам проекти Максима пішли вгору. Прибуток зріс на двадцять відсотків.
Максим зняв Марині невелику студію поблизу офісу. Марина з’їхала. Але почала багато часу проводити з Максимом на роботі. І часто заглядати вечорами.
Найменше Аліса хотіла, щоб сестра Максима так щільно спілкувалася з її чоловіком. І заздрість, і ревнощі, і конкуренція за увагу… Аліса відчувала весь спектр негативних емоцій.
— А ось Марина каже…
— Ти знаєш, Марина тут порадила…
— Не знаю, мені треба дізнатися, що з цього приводу думає Марина…
Марини стало так багато в житті Аліси, що дружина Максима не знаходила собі місця від агресії.
— Нутром чую, що десь каверза. Все я так більше не можу. – Аліса знайшла старі документи чоловіка.
– Коханий, я сьогодні залишуся у подруги. Вона розлучилася з чоловіком, треба втішити. – Збрехала Аліса.
Аліса дізналася адресу покійної матері Максима, з якою чоловік не розмовляв багато років, і вирушила до неї в місто. Сіла на літак і полетіла за відповідями.
— За словами Марини, у квартирі мав проживати її батько. – Аліса задумливо дивилася на хмари.
— Навіть якщо він безпробудно бухає, якісь відповіді я точно отримаю. – Аліса покрутила в руці склянку томатного соку.
А далі сталося те, що Аліса зовсім не чекала. Такий поворот подій Аліса точно не могла уявити.
Приїхавши на вказану адресу, Аліса зателефонувала у двері. Але жінці ніхто не відкрив. Тоді Аліса зателефонувала до сусідки. Двері відчинила привітна мила жінка у спідниці та у бордовому светрі.
— Здрастуйте, а тут живе чоловік покійної Валентини Петрівни? — чемно поцікавилася Аліса.
– Який чоловік Валентини Петрівни? Валентина Петрівна ніколи не мала чоловіка. Скільки її знаю, вона завжди виховувала сина одна. Максим, здається, його звали. Він потім виїхав до Києва. Як я пам’ятаю, його мати не пробачила. За те, що він залишив її… Давно це було… — Сусідка зітхнула.
— А ви, власне, хто будете? — Жінка поправила окуляри і пильно подивилася на Алісу.
– Далека родичка. — незворушно відповіла Аліса.
— Скажіть, як же її дочка від другого шлюбу… Марина? Хіба ви її не знаєте? — обережно спитала Аліса.
— Валентина Петрівна ніколи не мала доньки. — Слова розрізали сходову клітку старої багатоповерхівки, що покосилася.
– Як не було дочки… – розгублено повторила Аліса.
– Так. Після від’їзду сина Валентина Петрівна все життя прожила сама. — викарбувала сусідка.
— Правда, була одна доглядальниця, така привітна дівчина. Мені одразу сподобалася. – Помовчавши кілька секунд, додала жінка.
— Ось ця дівчина? — Аліса дістала телефон та показала сусідці фотографію Марини.
– Так, це вона. — Сусідка ствердно кивнула. — Точно вона.
— Ну, тримайся, курко. Я зараз тобі влаштую. – Аліса вибігла з під’їзду і викликала таксі.
– В аеропорт, будь ласка. – Аліса сіла в машину і гнівно стиснула ремінець від сумки.
Першим рейсом жінка повернулася до столиці.
– Треба терміново поговорити! — Аліса увірвалася до офісу до чоловіка.
— Алісо, в чому річ? – Максим відклав документи і схвильовано глянув на дружину.
— Марина не та, за кого себе видає. У твоєї матері ніколи не було дочки. І якби ти з нею хоч іноді підтримував зв’язок, ти знав би про це! – випалила Аліса.
– Що? Як це ніколи не було дочки? — Чоловік завмер у розгубленості.
– А ось так це, Максе. Вона працювала останні роки у твоєї матері доглядальницею. Дізналася подробиці про життя твоєї матері… Дізналася подробиці про тебе і приїхала до тебе до Києва. Ти її щасливий квиток зачепитися за місто. — Аліса стала навпроти чоловіка і обхопила себе руками.
— Не може бути… — Максим не міг повірити своїм вухам.
— Ще як може… — Аліса не приховувала свого невдоволення. — Жінка у подробицях розповіла про свою поїздку.
— Так вона ж нам не нашкодила… Он скільки всього гарного зробила і для компанії, і для нас. Вона хороша людина… — зніяковіло пробурмотів чоловік.
— Сьогодні добра, а завтра погана. – випалила Аліса.
— Вона вдерлася в наше життя обманом. Я тобі казала, щоб її ноги не було в нашому домі, як відчувала, що десь каверза… — Аліса різко видихнула повітря і посміхнулася.
— А ти пустив її до нашої родини. Роботу їй дав, квартиру винайняв. Абсолютно чужій людині. Яка нам ніхто. — Алісу пересмикнуло від злості.
— Алісо, але вона ж не зробила нічого поганого… Завдяки її дизайну та свіжим порадам, усі наші справи пішли вгору… — Максим уперше в житті не знав, як поводитися. Чоловік шалено любив дружину, але всім серцем розумів, що Марина йому здорово допомогла.
— Може, є якесь пояснення. — Максим взяв телефон та попросив запросити до кабінету Марину.
— Ах, мабуть, забув… Я її попросив забрати Поліну зі школи. Я сам із цими нарадами сьогодні не встигаю… — Чоловік повісив слухавку.
– Що ти зробив? — закричала Аліса. — Скасовуй все. Негайно до школи! Ця шахрайка навіть не сміє наближатися до нашої дочки!
— Так вона вже багато разів нам допомагала з Полінкою… — Максим спробував заступитися за Марину, але Аліса його вже не чула. — Жінка вибігла із офісу.
— Не при дитині. — спокійно відповіла Марина, коли біля воріт школи Аліса була готова накинутися на неї, як шуліка на польову мишу.
— Поліночка, йди на дитячий майданчик. — Аліса злегка підштовхнула доньку і люто дивилася на Марину. Максим стояв поруч і судомно думав, що робити.
— Ти шахрайка, ти сядеш у в’язницю! Злісно прошипіла Аліса, міцно стиснувши лікоть Марини. — Ми знаємо, що Валентина Петрівна не мала доньки.
– Ясно. Отже, ви дізналися правду. Тоді настав час сказати вам те, що я мала сказати на випадок, якщо ви дізнаєтеся правду. — незворушно відповіла Марина.
— Я справді не дочка Валентини Петрівни. Я її доглядальниця. І останні три роки я провела з твоєю матір’ю, Максиме. — Дівчина подивилася на чоловіка, який завмер і уважно вслухався у кожне слово.
— За останні три роки я стала дочкою для твоєї матері. Майже рідною дочкою. Я могла переконати її оформити квартиру на мене, але я так не зробила. Хоча заслужила. — Марина зітхнула.
– Твоя мати бачила мою порядність і перед смертю попросила мене приїхати до тебе. Сказала, що ти допоможеш мені в житті влаштуватися. На подяку за те, що я про неї дбала замість тебе останні роки її життя. — Марина на мить замовкла, а потім продовжила.
— Мої батьки померли рано, і я не маю нікого в місті. Ти сам знаєш, я круто малюю, але там нема майбутнього. Тож я поїхала.
– Твоя мати все життя переживала, що ти обірвав із нею спілкування. Так, вона не захотіла їхати і тебе не хотіла відпускати… Такою вона була людина. Але вона завжди хотіла найкращого для тебе. Хоч і не могла впоратися з деякими своїми тараканами.
— Тільки в останні дні життя вона вибачила тебе. Її остання воля була… Щоб ти мені допоміг… Вона ж знала, що я допоможу у відповідь. І всім від цього буде гаразд. Як ти сам бачиш, наша співпраця виявилася взаємовигідною.
Марина закінчила думку і перевела погляд на Алісу.
– Я не збираюся вести в тебе чоловіка, Алісо. Я надто вдячна за той шанс, який ви дали мені в житті. І якщо у вас вистачить сил мене зрозуміти і прийняти як хорошу людину і корисного співробітника.
— Ви отримаєте в моєму обличчі одного з найвідданіших людей у житті. Що завжди буде на вашому боці. Погодьтеся, це дорого коштує.
– На цьому у мене все. Дякую, що вислухали. – Дівчина інтуїтивно кивнула.
— До речі, ось лист від твоєї матері. Вона просила його передати тобі, якщо ти дізнаєшся правду. Можеш перевірити листа на справжність. Це її почерк. — Марина простягла Максимові конверт.
Максим розгорнув листа і почав читати. Майже одразу чоловік відвернувся і заплакав. Максим завернув за ріг будинку, щоб його ніхто не бачив. Повернувшись, чоловік теплим поглядом подивився на Марину і прошепотів: “Дякую”.
Марина лишилася. За роки життя поряд із сім’єю Аліси та Максима, дівчина багато разів здорово виручала подружжя. Вона стала надійним помічником для Максима та гарною подругою для Аліси. Як справжня сестра.
Справи Максима успішно розвивалися. Через три роки після цієї історії Марина стала повноцінним партнером. Дівчина зустріла своє кохання і народила двох чарівних доньок. Сьогодні Аліса, Максим, Марина та її чоловік, Аркадій, дружать сім’ями.
Дивовижний збіг обставин чи інтуїція Валентини Петрівни… Марина, яка в житті не зробила нікому нічого поганого, отримала свій щасливий квиток.
Кажуть, що по-справжньому рідним і близьким… Людина стає не кров’ю, а близькістю духу.