Ірина увійшла до квартири і тихенько почала роздягатися, намагаючись не розбудити маму. Ледве стримала стогін, коли знімала нові туфлі, якими натерла ноги.
– Що так рано повернулася? Втекла? Чи не сподобалося весілля? – У передпокій визирнула мама.
– А ти чому не спиш? Мене чатуєш? – різко відповіла Ірина.
Мама підібгала губи і пішла до кімнати. Ірина відчула укол совісті. Мама не спала, чекала на неї, хотіла дізнатися новини, а вона нагрубила. Ірина увійшла до кімнати, підсіла на диван до мами та обняла.
– Не підлизуйся. Не хочеш, не розказуй. Я потім все дізнаюся від матері Олени.
– Мамочка, вибач. Я втомилася, ноги ще натерла. Ресторан шикарний, гостей чоловік п’ятдесят чи більше було. Шумно, весело. А Оленка у білій сукні виглядала приголомшливо. І наречений красень… – перераховувала Ірина.
– А чого ж пішла завчасно? – Перебила її мама.
– Мамо, там усі такі важливі, надуті, як індики. Загалом не прості люди. А мені завтра рано вставати.
– Куди це? Завтра неділя, – здивувалася мама і пильно подивилася на дочку.
– Тим більше. Завтра вранці розповім. Все, я в душ. – Ірина цмокнула маму в щоку і пішла до своєї кімнати переодягатися.
Вона гидливо скинула свою ошатну сукню, яка в порівнянні з нарядами решти гостей виглядала дешевою і скромною. Потім прийняла душ, ретельно натерла мочалкою спину, де руки спітнілого товстуна торкалися її.
Він запросив Ірину на танець, не слухаючи її відмовок. Не битися ж було з ним. Міцно притискав Ірину до себе, свого великого живота. Вона відчувала на спині його вологі гарячі долоні. Задники туфель боляче врізалися у шкіру ніг. Ледве терпіла до кінця танцю.
А потім він підсів до неї за столик і почав підливати вина. Нікому не було до неї справи. Єдина знайома людина на весіллі, її подруга, була зайнята гостями та своїм новоспеченим чоловіком. Лише кілька разів Ірина впіймала на собі зацікавлений погляд. Але чоловік не зробив спроби, щоб позбавити її настирливого залицяльника.
Вона сказала, що їй треба в туалет і втекла. Біля ресторану взяла таксі та поїхала додому. Ні, вона не хотіла б такого весілля для себе. Все відрепетировано, як у спектаклі, де кожен має свою роль. Ірина відчувала себе масовкою.
Вона довго не могла заснути. У голові все ще лунала музика, дзвін келихів і розмови, тости, сміх… Вона згадала того чоловіка. Краще б він запросив мене танцювати, а не цей жирний . І нема чого про нього думати », – сказала собі Ірина, повернулася на бік, влаштувалася зручніше і незабаром заснула.
На зміну теплому вересню прийшов холодний та дощовий жовтень. Олена повернулася з весільної подорожі та запросила Ірину до себе у гості, поділитися враженнями.
Ірині й самій хотілося побачити, як живуть заможні люди. Але не з порожніми ж руками йти. Після занять вона зайшла в кондитерську і купила її улюблені тістечка. Вона виходила з магазину, коли зіткнулася у дверях із чоловіком. Він зробив крок назад, пропускаючи її.
– Це ви? – Раптом сказав він.
Ірина підвела очі і дізналася загадкового чоловіка з весілля подруги. Від несподіванки вона встала у дверях, як укопана.
– Виходьте ж скоріше, ми заважаємо, – засміявся він і потяг Ірину за руку в сторону від дверей.
– Ви так несподівано втекли з весілля, просто Попелюшка. Я не встиг навіть познайомитись. – Він усміхався, демонструючи рівні білі зуби.
– Але я не втрачала туфельку, – Ірина теж усміхнулася.
– Ви додому? Давайте я підвезу вас, – запропонував він.
– Ні, я до подруги, нареченої з весілля. Ви передумали йти за покупками? – Ірина здивовано підняла брову.
– Я так радий нашій несподіваній зустрічі, що ладен пожертвувати всіма тістечками світу, – сказав він, помітивши в руках Ірини фірмову коробочку магазину. – Ходімо. – Він узяв Ірину під лікоть і підвів до свого позашляховика.
Вона раніше не їздила у таких великих та комфортних машинах, втім, у простих теж їздила нечасто. Він впевнено вів машину, не питаючи адреси. Ірина захвилювалася.
– Я знаю, де мешкає ваша подруга. Ми з її чоловіком партнери та друзі, – пояснив він, помітивши зляканий погляд Ірини.
Поки їхали, він розповів про себе, що звуть його Вадим, розлучений, у нього є лабрадор.
«Багатий, гарний, успішний. І приємний. Все як хотіла мама », – подумала Ірина.
– Ти чого так пізно? Я вже хвилюватися почала, – сказала мама, коли Ірина повернулася додому.
– До Олени заїжджала. Ну і живе вона тепер … – На радість мами, Ірина в подробицях описувала будинок і подругу, що загоріла посеред вогкої осені.
– А як ти дісталася туди? Адже вона живе тепер у «Долині жебраків».
Так за очі називали багате котеджне селище мешканці міста.
– Мене підвіз знайомий, – неохоче сказала Ірина, засмутившись, що необачно дала мамі їжу для нових розпитувань.
– На весіллі познайомились? Він із «цих», сподіваюся? Ти хоч дала йому номер свого телефону?
– Так, мам, наполегливо засунула йому, – з роздратуванням сказала Ірина.
– А що ти злишся? Діловий чоловік звернув на тебе увагу, а ти й пирхнути можеш, знаю я тебе, – сказала мама.
– Я не пирхнула, номер телефону дала. Все? Допит закінчено? – З роздратуванням запитала Ірина.
– Що з тобою? Чого ти злишся?
– Набридли твої розпитування. Невже тобі так хочеться скоріше збагрити мене? – Скипіла Ірина.
– Не говори дурниць. Я дбаю про твоє майбутнє, щоб ти вийшла заміж за гідну людину, як твоя подруга. А не за жебрака студента. Чи хочеш перебиватися з хліба на воду?
– Мамо, коли це ми перебивались із хліба на воду? – примружила очі Ірина.
– Ну, це я так, трохи перебільшила, – винувато сказала мама. – Дочко, невже він тобі зовсім не подобається?
– Мам, припини. Я не хочу поки що заміж.
У кімнаті Ірини задзвонив мобільник, і це врятувало її від подальших суперечок з мамою. Дзвонив Вадим.
– Я вирішив не відкладати у довгу скриньку і подзвонити тобі. Що ти робиш у неділю?
– Нічого особливого, готуватимуся до занять на понеділок.
– Весь день? Погода відмінна. Пропоную кінну прогулянку. Ти колись каталася на конях? Ні? Тоді я заїду за тобою об одинадцятій.
Ірина погодилася, забувши запитати, коли вони перейшли на «ти».
Ірина бачила лише старих робочих коней у селі у бабусі. Завжди боялася підходити до них. Вона отримала море емоцій та вражень від прогулянки.
Вадим гарно доглядав, обережно вводячи її у свій світ великих грошей та можливостей. Він умів розмовляти з людьми так, що йому було важко відмовити. Перед ним відчинялися будь-які двері. Ірині лестила увага дорослого чоловіка.
Наступного вихідного він несподівано прийшов до них додому з букетом квітів та тортом. Ірина соромилася своєї маленької квартирки, потертого килима на підлозі, потемнілих шпалер. Але Вадим цього не помічав. Усміхався, жартував, уважно слухав. Сказав, що у дитинстві жив із батьками у такій же затишній квартирі. Мама танула від його комплементів.
– Не чоловік, а мрія, – сказала вона, коли Ірина повернулася додому. – Якщо він зробить тобі пропозицію, ти ж не відмовиш йому? – Вона з надією подивилася на дочку.
– Мамо, ми лише кілька разів бачилися. Яку пропозицію? – обурилася Ірина.
Але перед Новим роком Вадим справді зробив їй пропозицію і подарував колечко з діамантом.
– Господи, як я рада. Тепер можу спокійно померти, – сказала мама, притиснувши руки до грудей. Ірина лише похитала головою.
Весілля гуляли за містом на початку березня, коли сонце щедро ділилося своїм теплом, бурульки на дахах танули дзвінкою краплею, а в повітрі пахло весною та надією. Надією на щастя та кохання. Ірина поставила умову, що весілля має бути скромним, без зайвого галасу. Вадим не заперечував.
Після весілля Ірина переїхала до чоловіка.
– Хоч буде з ким поговорити. А то у дружин друзів чоловіка на думці тільки вбрання, СПА та шопінг закордоном. Думаю, вони за все життя жодної книги не прочитали, – раділа Оленка.
Вони знову жили недалеко один від одного. Олена вже була на шостому місяці вагітності.
Але Вадим нікуди не відпускав Ірину одну. Вранці до інституту її відвозив його водій, після занять заїжджав за нею. Якось скасували лекцію та заняття закінчилися раніше. Ірина пішла додому пішки. Погода стояла тепла. Весна остаточно увійшла до своїх прав. Нирки на деревах набрякли, ось-ось проклюнуться перші листочки.
Її наздогнав однокурсник Саша. Вони зайшли до кафе, випили по чашці кави. Як же Ірина скучила за простим спілкуванням. Так, вона ні в чому не знала потреби, але спілкування не вистачало. У групі з недавніх пір її цуралися.
– Про що замислилась? – Запитав Сашка.
– Мені час, – замість відповіді сказала Ірина, яка похмуріла.
– Він контролює тебе? – насторожився Сашко.
– Ні, просто справді час, – Ірина встала з-за столу.
Коли вона прийшла додому, Вадим уже чекав на неї.
– Де ти була? – холодно спитав він.
– В Інституті.
– Не бреши. Лекцію скасували, але ти не зателефонувала водієві. Чому? Щоб зустрітися із коханцем?
– Це не коханець, ми в одній групі вчимося, – розгубилася Ірина.
Вадим ніколи так грубо не розмовляв із нею. Його очі стали холодними та колючими, як крижинки.
– Ми просто зайшли до кафе. Що в цьому такого? – Ірина не хотіла виправдовуватися, але виправдовувалася.
– Ти тепер моя дружина. У мене багато конкурентів, заздрісників, ворогів, які тільки й чекають, щоб я оступився, зробив помилку. Ти не маєш права підставляти мене.
– Хіба я тебе підставила тим, що посиділа з однокурсником у кафе? – обурилася Ірина.
– Ти нічого не розумієш? – Вадим схопився з великого м’якого дивана і підійшов до неї.
– Не треба так розмовляти зі мною, – різко відповіла Ірина та зробила крок назад.
– Я не відпускав тебе, – прошипів крізь зуби Вадим, боляче схопив її за руку і притяг до себе. – Якщо ти не слухатимешся…
– То що? Вб’єш мене? Коли я стану лікарем, ти будеш у всіх моїх пацієнтах бачити своїх ворогів та моїх коханців? – Ірина спробувала вирвати руку з міцних сильних пальців чоловіка.
Вона не зрозуміла, що сталося. Навіть болю не відчула. Тільки у вухах задзвеніло так, що решта звуків змовкни. Вадим щось говорив, його губи ворушилися, але через галас у голові Ірина не розбирала слів. До рота потрапляла солонувата кров із розсіченої губи, а обличчя стало чужим. Вадим присунувся ближче.
– Ти зрозуміла? – Розчула вона.
– Я… – Губи не слухалися, вона їх не відчувала. – Я зрозуміла, – насилу вимовила вона.
Вадим так швидко вдарив, що Ірина не встигла притулити голову рукою. Удар відкинув її. Від болю в потилиці вона знепритомніла.
Коли Ірина прийшла до тями, Вадима поряд не було. Все її тіло здригалося від стримуваних ридань. Вона насилу піднялася на ноги, дійшла до сходів на другий поверх. У спальні впала ниць на ліжко і дала волю риданням. Наплакавшись, вона хотіла сходити за льодом на кухню, але двері спальні виявилися замкненими. Ірина не помітила, коли Вадим встиг замкнути її.
На ранок обличчя ще більше розпухло, розбита губа боліла. Вадим так і не зайшов до неї. Телефон він також забрав, навіть не подзвонити.
Ірина бігала по кімнаті, шукаючи вихід. Вона опинилася під замком, як птах у клітці. Клацнув замок.
– Ну що, схаменулась? – У дверях стояв Вадим.
– Ненавиджу! Випусти мене! – вигукнула Ірина.
Рана на губі тріснула, вона відчула смак крові.
Новий удар відкинув її на ліжко. Удар, хоч і не сильний, припав на ту саму половину обличчя. Ірина заволала від болю. Вадим знову замкнув її.
Перед обідом завжди приходила прибиратися жінка. Ірина вмовила її випустити її. Ключ стирчав у дверях. Жінка відкрила та ахнула, побачивши обличчя Ірини.
– Він уб’є мене, що я випустила вас, – тремтячи від страху, сказала вона.
– Скажіть, що я вас обдурила, попросила принести води, а сама вибігла, – сказала Ірина і почала спускатися вниз.
– Куди ж ви у такому вигляді? Маску надягніть, прикрийте обличчя, – порадила жінка.
Ірина подякувала їй, одяглась і вийшла надвір. До свого будинку вона йшла манівцями, ховаючи обличчя від випадкових перехожих. Вони кидалися від неї. Мама сплеснула руками.
– Як же так? А здавався такою порядною людиною. Вибач мені, дочко. Я ж як краще хотіла. А якщо він прийде сюди? Двері тонкі, ногою легко вибити.
– Не кажи нісенітниці, мамо.
Ірині було все одно. Гірше вже не могло бути. Але вона все ж таки зателефонувала Саші і попросила приїхати. На останньому курсі він підробляв у швидкій, набираючись досвіду. Він обробив рани на обличчі, викликав лікаря, щоб зафіксувати побої, зняв на камеру телефону обличчя Ірини і відправив знімки Вадиму, підписавши, що якщо він сунеться до неї або спробує вдарити її ще раз, знімки відразу потраплять в інтернет.
Вадим більше не з’являвся. Тільки через два тижні спали набряки, і зблідли синці, Ірина змогла повернутися до інституту.
Розвели їх із Вадимом швидко. Влітку, після держекзаменів, Ірина із Сашком зайшли до кафе. Раптом повз них пройшов Вадим. Він не помітив Ірини, був цілком зайнятий молодою супутницею. Коли Вадим вийшов у туалет, Ірина підсіла до дівчини.
– Будьте обережні, а краще біжіть від нього, дівчино. Він побив мене. Якщо щось не так зробите, він зробить з вами так само.
– А ви хто? – недовірливо спитала дівчина.
– Його колишня дружина. Будь ласка, не кажіть йому, що бачили мене. Тікайте, поки не пізно. – Ірина швидко вийшла з кафе, не чекаючи повернення Вадима.
Через скляні двері вона бачила, як він повернувся, про щось спитав свою супутницю. Вона безневинно знизала плечима. « Не сказала », – полегшено видихнула Ірина.
– Навіщо ти розмовляла з нею? А якщо вона розкаже йому? – обурювався Сашко, вийшовши слідом за нею з кафе.
– Я б нізащо не вийшла за нього, якби мене вчасно попередили. Я намагалася дізнатися, чому він розлучився з дружиною, але всі вдавали, що не знають. Навіть Оленка, – сказала Ірина.
Вони з Сашком поїхали до іншого міста. Після спеціалізації він став хірургом, а Ірина працювала кардіологом. У них народився син. Мама більше ніколи не влазила в життя дочки зі своїми порадами.
Якось, сидячи у перукарні, Ірина прочитала у старому журналі про скандальне вбивство. «Бізнесмен Вадим Пронін жорстоко вбив свою дружину», – говорив заголовок. « Дурна дурочка, не скористалася попередженням », – зітхнула Ірина.
А за вікнами перукарні прогулювався Сашка з коляскою.
« Як добре, що він поряд, що є Дімка, що мама здорова, а гроші… Гроші – справа наживна. Їх потрібно рівно стільки, щоб залишатися людиною », – подумала Ірина.
– Ходімо, – покликала її майстер, що звільнилася.