– Якщо я з’їм ще одне тістечко, я лусну, – промовила Наталка, – поїхали краще назад.
– Ай, не хочу, – відповіла Аня, – Васька мій знову на рибалку збирається. Це має цілий ритуал. До нього тим часом краще навіть не підходити. Пішли краще у кіно!
– У тебе вдома що, телевізор загубився?
– Ні, але на великому екрані! Попкорну візьмемо!
– Сільська душа дорвалася до міста! – Усміхнулася Наташа. – Ти ще запропонуй на каруселях покататися!
– Каруселі – це вже перебір, а ось кіно – саме те!
– Гаразд, підемо в кіно, – здалася Наталка, – ти мені ось що скажи, а чого це в тебе мужик весь будинок у страху тримає, коли на рибалку збирається?
– Та не в страху, – Аня невизначено махнула рукою, – просто стає галасливо і метушливо. Гачки, наживки, волосіні, вудки… Бігає туди-сюди!
– Затятий рибак?
– Ще який! Ого! Бачила б ти його. З дому виходить на свою рибалку, наче людство від голоду рятує! Що ти!
– Дурне хобі, – Наташа похитала головою, – риба ця смердюча, кісток у ній неміряно! Спочатку чисти, потім смаж! Краще вже в магазині купити філе та не паритися!
– Ні, тут у нас порозуміння, – відповіла Аня, – сам наловив, сам чисти та готуй. Я тільки їм!
– А чи часто він у тебе на мокрий промисел їздить? – Запитала Наталка.
– Коли як. Іноді раз на місяць, а коли в нього щось там із рибного йде, то й кожні вихідні.
– А ти так спокійно його відпускаєш? – Здивувалася Наталка.
– Ну так. А що? – Не зрозуміла Аня. – Їде сумний, приїжджає задоволений. Неголений, брудний, весь у тині та з рибою. Які питання?
– У мене ніяких, у тебе мали виникнути! – Зауважила Наталка. – Дивись, поїде на рибалку, а підчепить русалку! Потім лікті кусатимеш, що за чоловіком не додивилася!
– Наташ, ти вибач, але я довіряю чоловікові, – серйозно промовила Аня. – І це вірно. А якщо довіри немає чи ревнощі зашкалює, то навіщо такі стосунки? Нервівки, підозри, побоювання. Псувати собі нерви можна і на роботі, а вдома має бути тихо, спокійно та затишно!
– Думай, що хочеш, – Наталка відмахнулася, – я тобі статистику скажу: половина таких ось затятих рибалок навіть вудки не розмотують! Подумай над цим!
– Гаразд, статистичне бюро, у кіно підемо?
– Гаразд, пішли, – здалася Наталка.
– Ось я риби наловлю і сім’ю всю нагодую, – муркотів собі під ніс Вася, укладаючи снасті.
– Дуже багато не лови, з вух скоро попре! – підспіла Аня, коли повернулася з вояжу до міста.
Вася засміявся:
– Це вже як піде! Якщо Дімка спочатку купатися полізе, то клювання тільки надвечір і буде.
– А ловити не буде кому, – це Аня натякнула на каністру, куди Вася злив міцне.
– Таке також може бути! – І знову засміявся.
– Акуратніше ви там, – сказала Аня, – за буйки не запливайте!
– А нам море по коліно, океан нам по… кхе, до пояса! – Вася вчасно виправився. – Не турбуйтеся, ми за безпечний відпочинок!
– Особливо коли твій Костя п’яний намет завалив, і ви о другій годині ночі його наново ставили, – пригадала одну з історій, що Вася привозить із рибалки.
– То був форс-мажор, і він за це вже отримав!
Рано вранці він цмокнув дружину в щоку і відбув на старому УАЗику, а Аня ще дві години проспала до роботи.
Вася мав своєрідний графік роботи. Якщо йому потрібні були три або чотири вихідні дні поспіль, щоб з’їхати на рибалку, вони в нього були, але іноді він поспіль працював десять, а то й дванадцять днів. Та й вихідні випадали не за графіком, а як Бог покладе на душу.
А Аня працювала за стандартною п’ятиденкою. Тому явище чоловіка з риболовлі чи не щоразу було сюрпризом. І цього разу не стало винятком.
Прийшла Ганна з роботи, а на кухні Вася вже чистить рибу:
– Анюточко, привіт! – крикнув він. – Я зараз такої вухи зварганю, пальчики проковтнеш! А завтра можна на запруду з’їздити, на вугіллі щучку посмажити!
– Ну так, чоловік з риболовлі, починаються рибні дні! – Усміхнулася вона.
– То це ж чудово! Корисно, смачно, і я сам все готую!
– Одні плюси! – Засміялася Аня.
– Смачна рибка, – схвалила Наталка, – де купила?
– Що означає, де купила? – Здивувалася Аня. – У мене в хаті цілий рибалка живе!
– І давно він у тебе по морях роз’їжджати став? – Поцікавилося з лукавою усмішкою Наташа.
– Якими морями? – Не зрозуміла Аня.
– За звичайним, – хмикнула Наталка. – Прізвище цієї риби – Палтус. Хоч на експертизу віддай. А палтус – риба морська!
Аня розуміючи, переводила погляд із риби на подругу і назад.
– Я тобі казала, що риболовля це дуже специфічне хобі, але ж у тебе довіра! От і лопай морську рибку, яку твій Вася примудрився у річці виловити!
Аня пригнічено мовчала.
– Приготовлено дуже смачно, Васі передай, що він молодець! А я піду, мабуть, тобі є про що подумати.
Аня й замислилась. І думки у неї в голові тинялися від необразливих, що рибалка не вдалася, а Вася посоромився з’явитися без улову, до страшних, що для нього рибалка стала прикриттям для чогось дуже поганого.
Як не хотіла Аня не втручатися в ситуацію, але викинути з голови цей факт вона не могла.
Проблема «рибалок» в інтернеті виявилася не новою, а відловлювали таких товаришів за допомогою геолокації.
«… Дівчатка, – писали на форумах, – не мучтеся муками совісті! Краще знати, де ваш чоловік і з ким, ніж потім вирішувати непідйомні проблеми з розлученнями та розподілом майна!…»
А Аню якраз і накрила моральна сторона питання.
– Стежити за власним чоловіком і при цьому говорити про довіру?
– Лицемір чистої води, – погоджувалась Наталка, – але іншого варіанту все одно немає.
– Не знаю не знаю…
– Справа твоя, – Наталка тицьнула в неї пальцем, – але чи не ти казала, що головний спокій без нервів. Нехай вчинок не зовсім етичний, але краще перевірити та спати спокійно.
Аня встановила в телефон чоловіка потрібну програму, коли він був у лазні, і навіть перевірила його наступного дня.
– Працює! – Зраділа, а потім зрозуміла, що це не привід для радості. – Що ж, побачимо.
Тільки дивитися не було на що. Вася постійно працював. А як брав вихідний, то один день. І, природно, ні про яку рибалку й не йшлося.
А через півтора місяці він збирався на рибалку. Але не так, як завжди, з жартами, піснями та примовками, а сумно, скомкано і повсякденно.
– Васю, все нормально? – Запитала Аня.
– Та на роботі заколупали! Андрійович якісь норми нові вигадав, вимагає, не зрозумій чого, – він відмахнувся. – Ось з’їжджу на рибалку, розвіюсь, відпочину…
– Добре, Васю, – кивнула Аня.
Про програму навіть не згадала.
Увечері, по дорозі з роботи її наздогнав Василя приятель Костя:
– Анько, годі гайки закручувати! – Накинувся він на неї.
– Чого?
– Кажу, вистачить Ваську забороняти на рибалку їздити! Що з тобою трапилося? Раніше розмови поперек не було, а зараз він у тебе на прив’язі, що цуценя сидить! Душа рибалки, вона свободу любить! Вдавиться він на прив’язі, як є вдавиться!
– Так я ж … – Почала говорити Аня, та вчасно зрозуміла. – А не твоя справа! Ти своїй дружині будеш вказувати, як поводитися, а зі своїм чоловіком я сама розберуся!
– У, ти якась грізна, – промовив Костя, – загнала Ваську під каблук! Отак найкращі люди і закінчуються для суспільства!
А вдома, перш за все, Аня влізла в телефон, подивитися, де її благовірний рибу ловить. Крапка на карті нічого не дала. Дике місце, щоправда, біля річки.
Аня стрибнула в машину і полетіла координатами.
– Васю, а чого ти тут? – Запитала вона ошелешено.
– А ти чого?
– Я тут подумала, у вас тут риболовля, – розгублено відповіла вона.
– Ага, он, одна за одною, тільки тягати встигай! – відповів він похмуро.
Аня знайшла його на березі річки. Але він не ловив риби, а просто сидів на березі і дивився на воду. Ні намет не поставив, ні снасті не дістав, ні багаття не розпалив. Просто сидів на березі в гордій самоті, відмовившись від світу.
– Васю, з тобою все нормально? – Запитала Аня, так само стривожено.
– Анюто, проблеми заїли, – він важко зітхнув, – з’їхати вирішив від людей, перезавантажитися. Дістало все! Андрійович ще цей…
– Мені залишитися чи додому повернутися? – Запитала вона.
– Їдь краще додому, – сказав він сухо, – потім, якщо треба буде, поговоримо.
– Ех, Наташка-Наташка, накрутила ти мене, дарма, а Васю проблеми заїли. З’їздила я до нього на рибалку, а він у смутку на березі річки сидить. Зовсім один! І не п’є навіть просто сидить!
– То це добре, мене ти в чому звинувачуєш?
– А в тому, що з такими порадами я могла спочатку скандал влаштувати і сімейне життя поламати! А потім уже звинувачувати не було кого!
– То радуйся, що ти продумана! Тепер знаєш, чого він купує рибу. Погано йому. От і втішатимеш, як він тобі морського чогось з риболовлі принесе!
– Ну так…
І полетіли тижні-місяці. То Вася карасів відро принесе, то щучку. А то й камбалу. Тільки увага Аня не загострювала. Розуміла, що Вася просто відпочивати їздив без рибних справ.
Чергова рибалка Васі збіглася з Аніним вихідним. Від нудьги залізла вона у додаток, щоб дізнатися, в якому ставку чоловік портки мочить, а виявилося, що не у водоймі, а посеред невеликого селища.
– Цікаво, – промовила Ганна, – чекаючи, коли крапка рушить по карті.
До вечора крапка не зрушила, а ввечері зробила коло до траси і повернулася.
– Треба їхати, – вирішила Ганна.
З’їздила на свою голову. Побачила. Сфотографувала, та назад повернулася.
А коли за три дні повернувся Вася, вона пред’явила фото та запитала:
– Відразу сказати не міг, що в тебе сім’я на боці?
– Ань, там вийшла така дурість, – говорив він, опустивши голову, – ми з риболовлі надвечір заїхали туди за добавкою. Костя все виклав. Взяли два літри та й залишилися переночувати. Там якось незрозуміло все вийшло, але й забули. А потім вона мене дитиною до стіни притиснула і каже, чи то допомагай, чи до суду підемо.
– А ти вирішив, що допомагатимеш? – Запитала Аня.
– Ну, якось, так, – пробубнив він, – через суд воно ж розкриється. Аліменти там, та й так далі.
– Я двох дітей бачила, – сказала Аня, – Хлопчик дворічний і немовля. Твій який?
– Хлопчик одразу вийшов, – прошепотів Вася, – а другий теж мій. Ну вийшло так.
– Ясно, ти ночуєш у сараї, завтра їдемо до загсу і розлучаємося, – спокійно сказала Аня.
– Ань, може, якось так житимемо?
Вона на нього подивилася холодно, як на стороннього.
– Ні, Васю, якось так, ти з тією жінкою живи і дітей рости. А я п’ятою зайвою бути не хочу.