Ірина Тимофіївна старшого сина Володю народила зарано. Через молодість і недосвідченість вона його практично не виховувала, вся турбота про малюка лягла на плечі її батьків.
Ні, народився Вова в законному шлюбі, ось тільки ні матері, ні батькові хлопчик виявився не потрібним.
Шістнадцятирічна Ірочка, замість того, щоб навчатися та виховувати сина, разом із чоловіком бігала дискотеками.
Вони ж молоді, вони ще не догуляли – навіщо їм дитина?
Вова років до 8 проживав із бабусею. Потім мати ніби взялася і за розум і сина забрала.
Відносин споріднених і теплих між ними не виникло. Вова до матері, та й до батька теж ставився із прохолодкою — авторитету батьки в нього не мали.
З рідного гнізда Володимир випурхнув рано — у 16 років, вкотре посварившись із матір’ю, хлопець пішов із дому.
Завдяки підтримці бабусі Вова вивчився, почав заробляти. Власним житлом молодик був забезпечений — бабуся ще за життя подарувала йому свою квартиру, чим викликала величезне невдоволення у дочки:
— А чому ти, мамо, через законних спадкоємців першої черги перескакуєш? – Запитувала Ірина у бабусі. — Чому ціла трішка має дістатись Вові?
— Бо тобі квартиру вже купили. — пояснювала Марія Степанівна. — А у Вовки нічого немає, от у мене душа за нього болить.
Знаючи твій характер, Іро, ти його і на поріг не пустиш, якщо щось трапиться.
Ми з твоїм батьком самі на цю квартиру заробили, тож я й вирішую, як розпорядитися своєю нерухомістю.
Ірині Тимофіївні довелося змиритися. Мати їй переконати так і не вдалось.
Вова зустрів Світлану в тридцять років — на той момент чоловік уже досить міцно стояв на ногах: працював, розвивав власну справу, мав автомобіль.
Наречену жебрачкою теж не можна було назвати – Світлана, як і її майбутній чоловік, досягла певних успіхів у кар’єрі, вона давно вже не залежала від батьків, і сама себе забезпечувала.
Свою свекруху Світлана побачила лише на весіллі:
— Молода така. – Вразилася наречена. — Більше 45 років і не даси — доглядає себе, напевно, не дивно. Втім, гроші, мабуть, у неї водяться. Цей брючний костюм із останньої модної колекції я в журналі таке бачила.
Без пригоди на весіллі не обійшлося.
Коли молодята виходили із РАГСу, Ірина Тимофіївна несподівано кинула невістці прямо в обличчя жменю рису.
Добре, що Світлана встигла відвернутися:
— Мамо, ти що робиш? – Не витерпів Володимир. – Це що за витівки?
— Щоб у вас гроші були! — незворушно пояснила Ірина Тимофіївна. — Усі завжди так роблять.
Світлана нічого свекрусі не сказала, адже дівчина не хотіла псувати ні собі, ні гостям свято.
Пізніше, вже сидячи за столом, вона тихенько попросила чоловіка доглядати матір:
— Ти б попросив Ірину Тимофіївну вести себе трохи тихіше. І скажи ще: танці мають бути скромнішими — ну їй богу, аж дивитися соромно!
На думку Світлани, Ірина Тимофіївна поводилася просто непристойно. Свекруха відверто чіплялася до її двоюрідного дядька, чим викликала бурю негативних емоцій у дружини нещасного.
Перед танцем молодих, напідпитку Ірина Тимофіївна зажадала, щоб на Світлану за традицією напнули білу хустку, але наречена категорично була проти:
— Не треба мені нічого натягувати на голову, зачіску помнете! Ірино Тимофіївно, заспокойтеся вже зрештою!
Та не потрібне мені дотримання жодних традицій! У нас сучасне весілля! Вова, вгамуй свою матір!
Володимир, звичайно, після урочистості з матір’ю виховну бесіду провів, але Ірина Тимофіївна жодної вини за собою не відчувала:
– А що я зробила поганого? Я, навпаки, старалася для вас.
Хустку обов’язково треба надягати, все так роблять, як і рисом молодих теж обсипають – таким чином сім’ї багатства бажають.
Не зрозумію я, чим ви незадоволені?!
Ірина Тимофіївна через деякий час після весілля Вови втратила роботу — фірму, де довгий час працювало сорока шестирічна жінка, було продано, і нові господарі вирішили повністю змінити штат.
Високий дохід Ірина Тимофіївна втратила, тому не придумала нічого кращого, як спробувати сісти на шию до свого сина:
— Вова, я зараз перебуваю просто у тяжкому становищі. Деякі накопичення у мене, звичайно, є, але їх, сам розумієш, надовго не вистачить. Мені потрібна твоя допомога.
Вова такій новині не зрадів:
— У мене немає можливості тебе утримувати — маю тепер свою сім’ю. Можу тисяч 5 на місяць виділяти, але не більше.
— 5 тисяч на двох? Та ти що смієшся? Цих копійок на мене одну не вистачить, а я, між іншим, сестричку твою виховую. Давай бодай 15 тисяч!
— На сестричку ти отримуєш аліменти. З Олегом, твоїм колишнім чоловіком, я спілкуюся, тому достеменно знаю, що гроші тобі переводяться без затримок.
Він тобі 10 дає чистими, не рахуючи покупки подарунків, одягу та оплати різних гуртків для Алінки.
Олег, до речі, навіть харчування в школі своєї доньки оплачує. І тобі 10 тисяч на місяць не вистачить?
– Не вистачить, звичайно! – відрубала Ірина Тимофіївна. — Дружина твоя працює, ви разом, напевно, тисяч 70 на місяць отримуєте. Обидвоє начальники.
Вова, не скупий, невже ти мати свою на узбіччі життя залишиш?
Скандали з цього приводу тривали довго. Світлана ж взагалі була проти, щоб чоловік якось фінансово допомагав своїй матері:
– Я не зрозумію, Вово, за що? Може, звичайно, це і не моя справа, але вона тебе до ладу не виховувала.
Ти вже з 16 років був наданий сам собі. На весілля вона нам ні копійки не подарувала, зате примудрилася кавоварку під шумок поцупити. Яка їй допомога?
Вова від свого рішення відступатися не мав наміру, тому Ірині Тимофіївні довелося погодитися на 5 тисяч.
Незважаючи на «відверто тяжке становище», на яке жінка постійно скаржилася оточуючим, час і гроші на відпустку та розваги вона знаходила.
У перших числах травня Ірина Тимофіївна зателефонувала синові і наказала:
– Так, давай Алінку забери до себе на 2 тижні.
– Навіщо? – поцікавився Володимир.
— Їду я. Нерви потрібно підлікувати, останнім часом дуже погано почуваюся.
– Я не можу. — одразу ж відмовився Володимир. — Найми няньку. І взагалі, від чого ти так втомлюєшся? Ти ж зараз не працюєш.
– Від усього! — гаркнула Ірина Тимофіївна. — Від виховання доньки, від побутових проблем, цієї щоденної рутини. Ні, варіант із нянею мені не підходить. Я можу доньку тільки тобі довіряти.
— Ми зі Світланою працюємо, хто за Алінкою дивитися буде? До школи вона сама не дістанеться, доведеться з пересадками їхати. Хто її супроводжуватиме? Подзвони до Олега, нехай він забере.
— Дзвонила вже! — розлютилася Ірина Тимофіївна. — Не може він, сказав, щоби я свої проблеми вирішувала сама.
Вова після розмови з матір’ю набрав вітчима.
Олег дуже здивувався:
— Та я дня три вже з твоєю матір’ю не розмовляв, не дзвонила вона з приводу Алінки і нічого мені не говорила.
Звісно, заберу, прямо зараз поїду. Що за жінка? Чому постійно у неї виникають якісь проблеми?
Навіщо віддавати дитину тобі, коли Алина має рідного батька? Я хіба колись Ірі відмовляв у чомусь?
— Це вона нам нагадити захотіла! – Пояснила чоловіку Світлана. — Щоб життя медом не здавалося, Алінку зібралася спихнути на якийсь час. Яка таки мати твоя важка людина, мені дуже складно її терпіти.
Ірина Тимофіївна відпочила — із відпустки повернулася засмаглою, але нещасною.
Виявляється, там за кордоном вона залишилася без зв’язку. Телефон якісь безсовісні люди вкрали просто на пляжі.
— Не знаю тепер, Вово, що робити. — нарікала Ірина Тимофіївна. — У мене ж у мобільному все життя. Номер я відновлю, а ставити його куди? Вова, мені потрібний телефон.
Володимир чудово знав, що просто так від матері він не відчепиться, тому погодився допомогти мамі з цією проблемою, але зовсім скоро про це пошкодував:
– Це що? — витріщилася на сина Ірина Тимофіївна. – Це мені?
— Телефон, як ти просила. – відповів мамі Володимир. – А що не так?
— Та цей мотлох навіть у руки взяти соромно. Такі бабусям купують чи першокласникам, бо якщо втратить, то не шкода. Ти мені, дорослій жінці, своїй матері, даруєш це?
— Нормальний це телефон, Ірино Тимофіївно. У мене такий самий, 2 роки служить вірою і правдою і жодних нарікань у мене до нього немає.
— Та ти помовчи! — психанула Ірина Тимофіївна. — Подобається тобі з кожним, ширвжитком ходити, так, будь ласка.
А мені, будь ласка, купи нормальний смартфон. Вова, так, давай, збирайся та поїхали до магазину, я сама телефон собі виберу.
– Нікуди я не поїду. Знаю я тебе чудово – тобі тільки дай волю, то ти мобільник собі тисяч за 50 візьмеш. Чи цей бери, чи ходи взагалі без телефону!
— Якась подачка! — несподівано заплакала Ірина Тимофіївна. – Дожила! Рідний син на мені заощаджує.
Не треба мені нічого, забирай — краще взагалі без зв’язку залишитися, ніж з цим убожеством ходити.
Світлана та Володимир вийшли на вулицю:
— Запити, звичайно, у твоєї мами, Вово… — простягла Свєта. — Я не зрозумію, що вона з багатої родини?
– Ну так. Бабуся з дідусем заможними людьми на той час були — вони квартиру матері купили окрему на повноліття, освіту їй гарну дали, потім ще одну вишку сплатили, коли вона в 23 професію змінити захотіла.
Та й бабуся розповідала, що балували її у дитинстві. Вона ж буквально донедавна добре заробляла, звикла до розкоші. Тільки я чомусь тепер плоди пожинаю.
Ірина Тимофіївна приїхала до сина пізно вночі. Достукалася вона не відразу, оскільки син із невісткою міцно спали:
– Чого так довго? — обурилася жінка, коли заспаний Вова нарешті відчинив їй двері. — Довго я мушу на сходах стирчати! Невже не чуєте?
– А що сталося? Ти чого приїхала?
— ЧП у мене сталося. Сусідна квартира здається, там зараз живуть шестеро чоловіків. Постійно звучить гучна музика, чимось смердить на сходовій клітці, люди туди ходять незрозумілі.
Сьогодні опівночі мене розбудив шум черговий раз і я пішла сваритися.
Відкрив мені якийсь бородач і відразу погрожував, що мені кінець, якщо я не заспокоюся.
А я сама живу, звичайно, злякалася. Поживу кілька днів у вас, не хочу повертатися в квартиру. А поліцію я вже викликала. Нехай порядок там наведуть.
— Ну, проходь, — відсторонився Володимир, — у вітальню. Зараз я принесу білизну і розкладу диван.
— У тебе є друга спальня. – Докорила сина Ірина Тимофіївна. — Що ж я, як бідний родич, спатиму на дивані? Постели мені там.
Вова вирішив все відкласти до ранку, йому просто не хотілося будити дружину, адже Світлана погано себе почувала.
Але Ірина Тимофіївна зробила все, щоб невістка прокинулася — вона голосно розмовляла, вказувала синові, кілька разів вимагала її змінити постіль тільки тому, що їй не подобався колір.
Світлана, що тільки недавно задрімала, прокинулася, почула голос свекрухи і розлютилася:
Це вже в жодні ворота не лізе! – подумала жінка, накидаючи халат. — Ну, зараз я влаштую їй!
— Ось чого тут цирк влаштовуєте, Ірино Тимофіївно? Вкладайтеся вже. Це вам ранком нікуди не треба йти, а ми з Вовою працюємо.
— Не лізь не в свою справу! — незважаючи на невістку, процідила Ірина Тимофіївна. — Чого командуєш, ніби то твоя квартира? Повертайся в спальню та носа звідти не показуй! Ми без тебе тебе розберемося!
Тут уже не витерпів Володимир:
– Так, все, мамо, з мене вистачить! Тут ти жити не будеш ні дня — збирайся та їдь. Хоч додому, хоч у готель, хоч куди — головне, щоб якнайдалі звідси!
Я не дозволю тобі в такому тоні розмовляти зі своєю дружиною – вона тут господиня!
Ірина Тимофіївна образилася та поїхала, пообіцявши синові більше ніколи з ним не розмовляти.
Світлана та Вова особливо не засмутилися, чудово знали, що надовго її не вистачить.
Володимир намагається мінімізувати контакт із матір’ю, а Світлана взагалі зі свекрухою не спілкується.