-Ну що, приймай блудного чоловіка! Уявляєш, я зрозумів – краще за тебе нікого бути не може! Ого, непогано виглядаєш! Ну, посунься вже, дай пройти коханому чоловікові! – Матвій спробував втиснутися між дверним отвором та дружиною, яка не зрушила ні на сантиметр.
-А якими, власне, долями, ти тут виявився? Начебто ми все вирішили. Ти – безцінний скарб та суперприз, а я недостатньо зусиль докладала, ні?
-Ой, кинь розігрувати тут із себе вражене самолюбство. Мабуть, уже й наготувала мені, і сама при повному параді, – Чоловік спробував обняти дружину, одночасно зрушуючи її з місця.
— А з чого я маю тобі щось тут організовувати? – Ліза щиро не зрозуміла натяку.
-Я ж тобі повідомлення відправив. Невже не бачила? – Матвієві не вірилося, що Ліза могла так поставитися до його повернення.
-Так ти ж попросив номер твій видалити. Я й вилучила.
-Ліз, та кинь! Не розігруй із себе того, ким не є.
Ліза дивилася на чоловіка, а перед очима кадрами з’являлися події місячної давності.
Виходячи заміж за Матвія, Ліза була впевнена – призначення дружини – затишний будинок та задоволений чоловік. Так жили її мати та бабуся, так привчили й Лізу. З самого весілля вона тримала будинок в ідеальній чистоті, на кухні завжди вигадувала щось дивовижне, та й у спальні намагалася не лінуватися. Адже чоловік має отримувати все, що хоче вдома, інакше потягне його отримати це в іншому місці.
У такому ритмі життя Ліза і подумати не сміла про власні потреби. Поступово вона й сама звикла не звертати на себе увагу, і чоловіка привчила до цього.
А Матвій і до весілля не вирізнявся вмінням піклуватися про когось – крім себе. Вихований мамою і бабусею, любимий і розпещений, він, немов ніжна квіточка, була передана в дбайливі ручки Лізи, і згодом став ще більш примхливий, ніж був до весілля.
Посаду чоловік займав невисоку, тому самостверджувався вдома, тиранячи дружину. Ліза, незважаючи на те, що була талановитим дизайнером, просиджувала на низькій посаді та зарплаті, не наважуючись просити підвищення. Вона допомагала старшим колегам із виконанням їхніх завдань, а потім дивилася з кута, як вони пожинають лаври.
-Лізок! Допомагай! У мене катастрофа! Вчора купила путівки, що горять, до Туреччини на вихідні. На пару днів лечу загарчик оновити. – Начальниця Лізи ніколи не зверталася до дівчини на ім’я, якщо не збиралася повісити на неї якусь свою термінову справу.
-Вітаю. – Ліза внутрішньо напружилася, тому що на вихідні чоловік змусив їхати на дачу до батьків. Їхати на дачу його мовою означало наготувати на всю компанію, а до цього закупити всі необхідні продукти. Коли встигнути виконати всі прохання чоловіка та ще й завдання начальниці, Ліза просто не уявляла.
-Треба мені твоє привітання! Я і так свою удачу усвідомлюю. Тобі доведеться трохи попрацювати понаднормово. Не хвилюйся, потім, коли-небудь компенсую. А якщо забуду – буде в тебе плюс до карми. Загалом, ось матеріали завдання. До понеділка чекаю на ідеальне виконання. Ну, ти знаєш, наче я сама це зробила. А ти знаєш, я погано не роблю.
– Ти взагалі ніяк не робиш уже рік, за тебе весь відділ робить, як негри на плантації! – Подумала Ліза, але вголос лише несміливо помітила:
-Ольга Костянтинівно, я не зможу. У нас із чоловіком сімейне свято на дачі. Я у вас тиждень тому відпрошувалася раніше в п’ятницю піти. У мене безліч справ.
-І що? Ти мені пропонуєш здати путівку? Ти серйозно ставиш на один рівень своє вошиве дачне свято та мою Туреччину? Ну ні, люба! Ти спочатку зробиш усе, а потім поїдеш мужичку своєму котлети смердючі смажити! Інакше полетиш геть, а я знайду більш кваліфікованого співробітника! Замість тебе вздовж бака для сміття черга стоїть з тих, хто за пояс весь твій «професіоналізм» заткне.
Лізі хотілося заперечити, але вона за звичкою не наважилася. Мовчки взявши з рук начальниці папку, вона полізла відчиняти пошту. Ольга завжди надсилала додаткові завдання поштою, щоб підловити Лізу на невиконаних умовах.
-Ліз, скільки можна прогинатися? Не набридло? – До жінки підійшов колега, з яким вона вже п’ять років працювала за сусідніми столами. Нерідко чоловік допомагав їй розгребти найбільш термінові замовлення.
-А що я зроблю? Пропонуєш брикнути і позбутися роботи? Мене чоловік із дому виставить. – Ліза відкрила папку і свиснула від обсягу дорученої справи. Замовлення на тиждень, а виконати треба за дві ночі. Ось точно, замовлення для Попелюшки.
– Вона тебе не вижене. Крім тебе ніхто так добре не вміє її роботу робити. Вона це знає, але тримає тебе в страху. Та й твій чоловік звик на шиї в тебе кататися! Скільки там у вас років спільного життя?
-Сім років. І він не катається на моїй шиї.
-Ну так! Тільки ось випрано – погладжено, наготовлено – це звичайні теми твоїх розмов. Ніколи ти не обговорюєш відпочинок, салони краси та нові вбрання. Подивися на себе! Тобі трохи за тридцять, а ти себе на бабку перетворила! – Ліза не помітила, що колега вкладає у слова надто багато емоцій. Та й взагалі дуже часто став навколо неї витися.
-Ром, тобі що нема що робити?
-Хочу, щоб ти навчилася відсіч давати. А поки що – допомогти тобі хочу. Давай твоє завдання, я його зроблю. А це номер доставки – готують класно! Пошкодуй себе – купи все готове на стіл! Це ж і твоє свято.
Ліза подякувала за допомогу в роботі, а ось щодо кейтерингу навіть думати не стала. Вона вважала, що краще за неї ніхто не приготує.
Цілу ніч вона не спала, парила, варила і смажила десятки страв, якими планувала здивувати гостей. Упакувавши все, поїхала на дачу, куди чоловік поїхав напередодні, нібито підготувати будиночок до свята. Ліза раділа, що встигла все зробити швидше, аніж планувала. У неї був час привести себе в порядок перед святом, та й із чоловіком побути наодинці. Останнім часом у них майже не виходило побути вдвох. Він став затримуватися на роботі, міг і у вихідні виїхати виконувати термінову справу. До того ж, Лізу часто завантажувала роботою начальниця.
Гості мали прийти ввечері, тому півдня у подружжя точно було. Ліза збігала в магазин, купила пляшку дорогого вина та фруктів для побачення з чоловіком.
Проте вже під’їжджаючи до дачі вона зрозуміла – побачення не буде. Автомобіль одного з гостей уже стояв біля воріт. Точніше, гості. Начальниця Матвія, яку він зажадав запросити на їхнє свято, вже встигла прибути. Причому не лише прибути, а й освоїтися. Перед будинком валялися її туфлі та деякі предмети гардеробу. Все ще не розуміючи, що відбувається, Ліза увійшла до будинку.
Недвозначність заняття, якому захоплено надавався чоловік і його начальниця, змусила Лізу впасти в ступор і просто мовчки стояти в дверях, спостерігаючи зраду. Чоловік не відразу помітив Лізу, а помітивши, обрушився на неї зі звинуваченнями.
-Чого приперлася раніше часу? Хто тебе кликав? Смажила б далі свої котлети! Обламала мені весь відпочинок.
-Я хотіла влаштувати нам побачення. – Ліза незручно махнула пакетом, у якому брязнула пляшка та келихи.
-З тобою? Насмішила! Ти на себе давно дивилася в дзеркало? Бабця на базарі та та гарніша! Дістала мене! Некрасива, недоглянута, у ліжку нудна, як варена вобла. Загалом, я від тебе йду!
-Але я ж заради тебе все робила! Намагалася, догоджала! – Ліза відчула, як затремтів голос і по щоках покотилися сльози.
-Погано намагалася!! Не стежила за собою! А за мене треба боротись! Ось тепер залишайся сама і подумай над своєю поведінкою. – Чоловік навіть не вважав за потрібне встати з ліжка або випустити коханку з обіймів. Ліза запам’ятала погляд розлучниці – впевнений, насміхаючись, зневажаючий!
Вона сіла в машину і поїхала навмання. У голові крутилася лише одна думка – чого йому не вистачало? У будинку чистота, випрано, погладжено, смачно наготовлено. Сама непогано виглядала. У всякому разі, Ліза здавалася собі цілком пристойною. Довга коса, скромний одяг, натуральна краса. Вона не нарощувала нігтів та вій, не фарбувала волосся і не збільшувала частини тіла. Коханка чоловіка була повною протилежністю. Але Матвій сам забороняв дружині змінювати зовнішність, вважаючи лише природну красу прийнятною.
Ліза зупинилася біля узбіччя і гірко заридала.
– Чого йому треба? Я ж ідеальна господиня! Якщо треба, змінилася б ще, аби йому догодити.
У цей момент завібрував телефон. Дзвонив Роман.
—Ліза, вибач, якщо відволікаю від нереальної тусовки, але мені терміново потрібна твоя професійна порада. Я тобі фото скинув. Перш ніж послати мене далеко і без хліба, глянь одним оком – підійде нашій турецькій зірці такий варіант? – Роман тараторив, побоюючись, що Ліза дуже зайнята. Але почувши в трубці її схлипування, змінив тон і спитав суворо.
-Що трапилося? Чоловік образив? Ти де зараз? Давай я приїду!
-Не треба приїжджати, все гаразд. Фото зараз подивлюся. Все нормально, я просто різала цибулю.
— Відірвати б пір’я цьому Чіполліно! – пробурчав Роман.
Ліза відповіла колезі та поїхала додому. Хотілося побути в тиші та подумати про майбутнє, але вдома все нагадувало про те, як чоловік вчинив із нею. Не витримавши тортур, Ліза зібралася і пішла прогулятися. Кілька годин вона безцільно блукала вулицями, поки не зупинилася біля вітрини модного магазину. За склом кілька мініатюрних продавщиць вбирали манекен, щоб показати покупцям варіанти готового образу. Ліза дивилася на речі, які ніколи б і не подумала купити. Цінник перевищував її доход за кілька місяців.
Задивившись, Ліза помітила, як неприязно дивляться дівчата. Вона перевела погляд з манекена і продавщиць на своє відображення. Подивилась і жахнулася. На неї дивилася втомлена, заплакана, виснажена тітка з пучком на голові, у старомодній спідниці та затрапезній блузці. Адже це було її вихідне вбрання, в якому вона передбачала ввечері вийти до гостей. А може, чоловік має рацію – і вона не боролася за нього. Не думала про те, що йому просто неприємно бути поряд з такою негарною жінкою. Ліза вирішила будь-що-будь відвоювати чоловіка у суперниці. І насамперед вирушила до салону краси.
На щастя, майстри салону швидко зрозуміли, що їй потрібно, і рішуче відмовили від непотрібних процедур збільшення губ і подібних до неї. Перукар відрізав зайву довжину волосся, освіжив колір та зробив модну стрижку. Потім майстер нігтьового сервісу та візажист у чотири руки упорядкували обличчя та руки дівчини. Після всіх процедур на Лізу із дзеркала дивилася зовсім незнайома дівчина, яка відрізнялася від тієї, що увійшла до салону, як небо від землі.
Наступним став магазин одягу. Ліза хотіла на честь свята купити собі набір дорогого посуду. Тепер місце посуду зайняли нові стильні речі.
Повернувшись додому, Ліза зауважила, що зникли речі чоловіка. Вчора, у запарку підготовки до свята, вона навіть не звернула на це уваги. Мабуть, він заздалегідь вирішив і спланував. А свято влаштовував, щоб зганьбити і принизити дружину при гостях.
Матвій не повертався додому майже місяць. Не дзвонив і не писав. Ліза вже почала думати, що все її перетворення не мало сенсу, адже час минав, а чоловік не бачив того, якою вона стала.
Щоб бути готовою до раптового повернення чоловіка, Лізі довелося освоїти науку стежити за собою. Вечорами вона почала влаштовувати пробіжки, важкі сніданки та вечері взагалі зникли з її життя, адже чоловік любив смачно поїсти. Поруч із ним і Ліза налягала на шкідливе.
Проживши в такому режимі лише місяць, Ліза помітила зміни у зовнішності. Але зовсім несподівано вона усвідомила, що зміни торкнулися внутрішнього вмісту. Тепер вона не хотіла повернути чоловіка. Вона бачила, як змінився погляд оточуючих і це додало їй впевненості. Роман, який тепер важко приховував своє захоплення новою Лізою, буквально силою змусив її піти до начальника і попросити підвищення. Ліза вже за два тижні після невдалої річниці обійняла нову посаду і досить впевнено в ній освоїлася. Вона із задоволенням зауважила, що зацікавлені погляди їй почали посилати й інші чоловіки. Відчуття жінці сподобалося, тому вона вирішила впритул зайнятися своєю зовнішністю.
І ось, через місяць самотнього життя, збираючись на ранкову пробіжку, Ліза почула дзвінок у двері.
Не дивлячись у вічко, вона відкрила її, бо чекала побачити Романа, який тепер вирішив бігати з нею вранці, аби частіше бувати поруч. Ліза намагалася вдавати, що не розуміє його натяків. Нині вона була не готова до нових відносин. Та й зі старими треба було розібратися.
Проте, на порозі вона виявила не Романа, а чоловіка. У м’ятому костюмі, сильно потяганого і схудлого.
-Ну привіт! Зустрінь блудного чоловіка! Я вирішив, що вибираю тебе. Ти все ж таки рідніше. А Машка хоч і красуня, але готувати не вміє, та й у хаті у неї свинарник. Загалом, ти перемогла у боротьбі, забирай свій головний приз! – Чоловік розвів руки, щоб Лізі зручніше було кинутися йому на шию.
Але молода жінка не поворухнулася і не зрушила з місця, щоби впустити чоловіка назад.
-Ну що за спектакль? Покарати мене вирішила? Досить, адже я й передумати можу.
-Скатертиною дорога. До речі, я вже на розлучення подала. Незабаром нас розведуть. Розділу майна не буде, квартира моя, ремонт у ній ти так і не зробив. А автомобіль мені батько купив. Він на нього оформлений. Загалом, не тримаю тебе, мій дорогоцінний трофей! Катись до своєї ненаглядної. Ідеально причесаної та нафарбованої. А мені ти більше не потрібний. До речі, мене на роботі підвищили, тож я ще й фахівець хоч куди!
-Брешеш! Не могла ти за місяць стільки встигнути. Мабуть, ревіла, та скаржилася на долю весь час.
-Ну так, а між справою тіло і голову впорядкувала. І виявилося, що не потрібний ти мені. Так, було боляче та прикро. Але ж і з тобою я не була щаслива. Що не робила, як не старалася, тобі все не подобалося. Як не намагалася догодити – ти знаходив привід лаяти і ніколи не хвалив. Дякую за стимул, а тепер вільний! – Ліза зачинила двері перед носом чоловіка.
Вперше з моменту, коли побачила Матвія в ліжку з коханкою, Ліза відчула себе так легко і вільно. Наче крила за спиною виросли. Вона вирішила не йти на пробіжку. Захотілося просто прогулятися містом. Часу до роботи залишалося достатньо, щоб дістатися до офісу пішки.
Ліза одягла найкраще плаття, зробила макіяж і укладання, а потім, з гордо піднятою головою вирушила підкорювати світ.