– Світлано, – спитала колега та найкраща подруга Наталя, – А ти випадково не вагітна?
Світлана повернулася з жіночої кімнати, бліда, як полотно. За обідом у кафе біля офісу вона відчула себе неважливо і, вибачившись, поспішила піти, залишивши половину свого обіду.
– Якщо тільки випадково, – посміхнулася Світлана, – Ми взагалі не планували вагітність, хотіли ще рік для себе пожити. Якщо чесно, Павлик так хотів, сама я, в принципі, вже готова мамою стати, але на нього не стала тиснути.
– Але, все вказує на те, – багатозначно кивнула подруга, – Одне точно знаю, зараз з тебе працівник ніякий, відпрошуйся і дмуй додому, скажи Василівні, що я тебе підміню.
– Дякую, Наталко, – усміхнулася з сумом Світлана, – мені насправді так нудно не було, напевно, ніколи в житті.
Начальниця, Ольга Василівна була жінкою суворою, але розуміючою, і лише глянувши на Світлану, сказала, не чекаючи її слів:
– У-у-у, мамо, та на тобі обличчя немає. Їдь ти додому, якось упораємося.
– Дякую, – сказала Світлана і вже біля дверей додала, – Я відпрацюю, якщо що.
Дорогою додому Світлана зайшла в аптеку, купила тест на вагітність і подумала, що якщо буде дві смужки, їй доведеться якось м’яко Павла підготувати. Що ж вдієш, якщо трапилося те, чого не чекали. У чоловіка був сьогодні вихідний, і Свєта згадала, що ввечері вона хотіла покликати Пашу погуляти Набережною. А тепер, мабуть, не вийде. Хоча, якщо відпочити трохи, подрімати, то можливо, надвечір легше стане, і прогулянка на користь піде.
Відчиняла двері Світлана акуратно. Подумала, що чоловік може спить. Останній тиждень він працював позаурочно, повертався додому ближче до півночі, а про вихідні взагалі забув. А тут видався перепочинок, і, напевно, він вирішив виспатися від душі.
У передпокої Світлана помітила жіночі туфлі, і одразу зрозуміла, що в гостях у них Олена Ігорівна, мати чоловіка. З невісткою жінка намагалася стосунки тримати на відстані, тому сина відвідувала завжди лише, якщо Світлани не було вдома.
– І що тобі дружина? Стінка чи що? – Почула Світлана і завмерла після таких слів, – Скажеш Свєті, що поїхав до мене допомогти по господарству, а я тебе прикрию. Теж мені знайшов про кого піклуватися, та я відразу казала, що вона тобі не пара. Треба було Кіру чекати. А то дивіться, образився, що без нього вона поїхала. Зате тепер, маючи закордонне стажування, вона і роботу знайде прекрасну. А яка стильна стала! А головне – в тебе закохана, як і раніше. Тож лови момент. Повеселіться від душі. Мати її каже, що свято буде з великим розмахом, все-таки, тридцять років буває в житті вкотре. Вони зняли будинок за містом.
– Мам, неприємно це все. Я ж несу відповідальність за Свєтку, тепер вона моя дружина. Я пошкодував уже взагалі, що з Кірою зустрівся після її приїзду. Навіщо ти лише цю зустріч організувала? Не бачив би її, і легше було б. А тепер місця собі не бачу за те, що їздив до неї.
– І що ж, ти шкодуєш, що провів час із такою жінкою?! Та інший би радий був, що його пам’ятають, люблять, чекають. А ти ще невдоволення висловлюєш.
– Мамо, але Свєта мене теж любить, я так не можу. Якби Кіра тоді обрала мене, а не стажування, то все було б інакше, а тепер багато змінилося. Мені важко було її забути, а ти звела нас знову. Ну навіщо? Я не хочу на день народження до неї йти, хотів порвати із нею взагалі всі стосунки, а ти знову вирішила за мене.
– І вірно! Потім дякую скажеш. Поряд з цією Світкою ти ніколи не станеш людиною, так і штани будеш у своєму офісі просиджувати, діти не будуть такими красивими, як з Кірою були б. Ну, невже мати всьому навчати повинна, Павлуш, ти дорослий мужик! Очі твої де? Та їх поряд не можна поставити. Твоя Світлана як торгашка з ринку, а Кіра витончена, жіночна, культурна, красуня! Я тільки тому рукою махнула, коли одружуватися збирався, що квартира є у Свєтки, все краще, ніж якусь безприданницю б у будинок привів. Кірі зараз батько подарував чотирикімнатну, а на ювілей мені по секрету розповіли, автомобіль їй новенький купили. Так що й чоловік її не буде скривджений. Допоможуть і з роботою, і загалом. І якщо ти знову вухами плескатимеш, то потім лікті пізно буде кусати, май на увазі.
Павло важко зітхнув, а Світлана завмерла в очікуванні його відповіді. Вона забула навіть, що неважливо почувалася, ніби все навколо зникло, навіть вона сама, залишилися тільки ті слова, що долинали з кімнати.
– Не знаю навіть, – з нотками сумніву, нарешті, вимовив Павло, – з одного боку, Свєтку шкода, вона ж ні в чому не винна, з іншого – як Кіру бачу, все на світі забуваю.
– Ось, – тріумфально вигукнула свекруха, – А я що говорю?! Старе кохання не іржавіє! А Свєтка і без тебе не пропаде, з квартирою її будь-який підбере. Ти про себе дбай, а не про неї.
Світлана стояла, ні жива, ні мертва. Вона не знала, як було б краще вчинити. Пройти демонстративно до кімнати та виставити і чоловіка, і свекруху? Напевно, не можна так. Найкраще все обміркувати. Вона вийшла з квартири так само нечутно, як і увійшла і вислизнула непомітно з під’їзду. Викликала таксі та поїхала до батьків.
– Світулька, на тобі обличчя немає. Що трапилося? – Розхвилювалася мама, Таїсія Віталіївна.
– Та не знаю, мамо, так погано стало на роботі. Купила тест, схоже, не вагітність. Нудить жахливо, слабкість, ніколи такого не було.
– А якщо отруєння? – припустила мама. – Давай-но, я тобі дам активоване вугілля, може, полегшає.
Світлана кивнула і пройшла на кухню. Таїсія Віталіївна швидко прийшла за нею, тримаючи в руках стандарт вугілля. Випивши таблетки, Світлана подивилася на матір, яка без слів питала, чому дочка в неї та ще й у такий час. І Світлана, не чекаючи питань, розповіла все, що почула у своїй квартирі півгодини тому.
– Що думаєш із цього приводу? – Запитала, закінчивши переказ, і важко зітхнула.
– Та що тут думати, – мати похитала головою, – ти ж знаєш, нам із батьком ця родина з самого початку здалася дивною. Взяти тільки те, як Олена збирала залишки їжі в кафе, коли відзначали ваші заручини. А за столом тільки й розпитувала про квартиру – як вона тобі дісталася, з якої нагоди, чи немає інших власників, чи немає боргів по комуналці. Потім синові накази суворі давала, коли тебе пішов проводжати. Та й сам Паша власної думки ніколи не мав. Костюм на весілля вибрав той, що мама порадила, а не ти. Усього вже не згадаєш, але внутрішні підказки зазвичай невипадкові.
– Жаль тільки, що я вас з татом не послухала. Я не зможу з ним жити далі. Аби вагітності не було, інакше становище погіршиться.
– Ну, люба моя, тут уже як Богові завгодно. Ми не можемо сперечатися з Його рішенням. Нарікати не варто, все добре, що нам дається. І цей шлюб був для чогось тобі потрібен. Досвід, можливо. А може, ще все налагодиться. Можливо, ти не так зрозуміла.
– Мам, я ж не дурна, там все гранично ясно. А я шкодувала, що він багато так працював останнім часом. Готувала смачніше, масаж намагалася зробити, навіть якщо сама втомлювалася, як це безглуздо виглядало. Але, ти маєш рацію, негативний досвід – теж досвід.
– Ну, нічого, все буде добре, – обійняла доньку мати і налила чай, підсунувши блюдо з пирогом, – Пий чай і відпочинь, а потім і вирішиш, як краще вчинити.
За дві години Світлана виспалася у своїй кімнаті, де жила до заміжжя, так як давно не висипалася. Прокинувшись, навіть подумала, що спала цілу добу. Але минуло трохи часу. У цей час задзвонив телефон. Таїсія Віталіївна зазирнула в кімнату дочки, а Світлана, багатозначно кивнувши, відповіла і ввімкнула гучний зв’язок.
– Так, Павлуш, привіт! – сказала з награною радістю.
– Привіт, Свєт, – відповів Павло і забарився, – Як ти, додому збираєшся?
– Ні, затриматися довелося, – сказала Світлана, підморгнувши мамі, – А ти як відпочиваєш? Погуляємо ввечері?
– Та я сказати хотів, що до мами поїду допомогти. І… Ночувати залишуся в неї, там багато справ накопичилося по будинку. Ти не образишся? – Запитав здавленим голосом і Світлана зітхнула.
– Їдь, Паш, мені не звикати вже. Повеселилися від душі, – посміхнулася і додала, – У сенсі, мамі допоможи як треба, не поспішай, я не ображусь.
Скинувши виклик, Світлана подивилася на матір.
– Ну, от і все, тепер ти переконалася, що я правильно все зрозуміла?
Таїсія Віталіївна кивнула мовчки.
– Ходімо вечеряти, зараз батько прийде.
Після вечері Світлана збиралася додому.
– Залишилася б, – запропонував батько, – То рідко бачимося, ну куди на ніч дивлячись?!
– Поїду, – рішуче сказала Світлана, – Зберу його речі, вранці майстра викличу, щоб замки поміняв, і все, кінець мого сімейного життя! А потім поїду з вами на дачу, і там зауважимо, всі вихідні разом проведемо.
– Я таксі тобі викликаю, – озвався батько, – І дивись, ловлю на слові з приводу дачі!
Додому Світлана поверталася у змішаних почуттях. Розуміла, що не можна прощати таке, і треба виставити чоловіка раніше, ніж він сам вирішить піти, але Павла вона все-таки любила і дуже боляче повернутися зараз і знатиме, що більше нічого не повториться.
Вийшовши з ліфта, Світлана з жахом завмерла. Двері її квартири намагався відчинити якийсь незнайомець.
– Ви що творите?! – скрикнула Світлана і дістала з сумочки газовий балончик тремтячою рукою. – Я зараз сусідів покличу, відійдіть від моїх дверей!
– Від ваших дверей? – Витягнувся чоловік, повернувшись до Світлани, – з якого дива? – Я купив цю квартиру, а хто ви така, я не знаю!
– Що означає купили? – обурилася Світлана, червоніючи від гніву і перебираючи в голові різні варіанти шахрайства.
– То й значить, переказав гроші продавцю, і оформили документи через інтернет. Сьогодні я приїхав у місто, взяв у ріелтора ключі і хочу потрапити до своєї квартири, тільки замок заїло.
– Замок заїло? – Світлана підняла підборіддя, – А може, ключ не той?! Або у вас відмичка? Ви з мене дурну не робіть! Відійдіть від дверей негайно і йдіть подалі від моєї квартири, інакше я за себе не ручаюсь. Стресів вистачить на сьогодні!
– Нікуди я не піду, – запротестував чоловік, – З документами у мене все гаразд.
Він витяг з сумки папку і, знайшовши потрібний папір, простяг Світлані, – ознайомтеся, і самі йдіть далі, – Чистоту угоди, між іншим, найкращі юристи перевіряли.
Світлана, відчувши, як хвиля паніки захльостує, пробігла поглядом по документу, а потім істерично засміялася.
– Ви адресою помилилися, юначе! Це вулиця Полежаєва, а вам потрібен провулок! Будинки, схожі, і там, і тут. Так що ви трохи не дійшли до пункту призначення. Дозвольте мені пройти! І, вибачте, у мене був важкий день.
Чоловік відійшов від дверей і підняв із підлоги дорожню сумку.
– Вибачте, заради Бога, – заговорив він винувато, – Навіть не звернув уваги на цю дрібницю.
…Незважаючи на втому, Світлана зібрала всі речі Павла, і задоволено оглянувши спорожнілі шафи, лягла спати. Вранці вона насамперед перевірила тест на вагітність, який, на її велику радість, показав лише одну смужку. Потім викликала майстра із платної фірми, і вже за годину у її вхідних дверях стояли нові замки.
Потім Світлана викликала таксі і, відправивши речі чоловіка на адресу його матері, зателефонувала Олені Ігорівні, попросила зустріти машину.
– Я з вашим сином розлучаюся, речі до вас відправила, бо адреси Кіри не знаю, – сказала спокійно Світлана, і відчула, як радіє свекруха від її слів.
– Павлуша розповів тобі? Ну ось і славно, я рада, що ви без скандалу розлучаєтеся. Знайдеш ти собі ще краще мужика, навіщо тобі оболтус мій здався, я завжди говорила, що ти кращого гідна…
Світлана скинула виклик, посміхнувшись спритності свекрухи. Потім зателефонувала на роботу, попередила, що прийде за кілька годин і вирушила до РАГСу, подати заяву на розлучення.
– Ну що, – запитала Наталка, як тільки Світлана зайшла до кабінету, – Тест зробила? Дві смужки?
– Ні, – похитала Світлана головою, – Одна. Мабуть, таки отруїлася. І я розлучаюся! Більше нічого не питай, потім все розповім, а зараз треба працювати!
– Ну як завжди, – махнула подруга рукою, – на найцікавішому місці!
Увечері у двері Свєти зателефонували. Виглянувши у вічко, вона побачила на майданчику чоловіка, який вчора адресою помилився. Відчинила двері та здивувалася. У його руках був величезний букет білих троянд.
– Ось, це вам, – сказав чоловік, посміхаючись, – Приношу свої щирі вибачення. Так незручно почуваюся весь день.
– Та що ви, дрібниці, – усміхнулася Світлана у відповідь, – З кожним може статися. Дякую за квіти, мені ніколи таких букетів не дарували.
– Шкода, – чоловік зніяковів. – Ну, я піду.
– Так, – Світлана кивнула, – До побачення.
Вона зайшла в квартиру і подумала, що чоловік їй не дарував квіти, знову ж таки на вимогу свекрухи. Якось він приніс Світлані букет із трьох тюльпанів, і по телефону похвалився матері, що подарував дружині квіти, а та його вичитувала півгодини, та так голосно, що Світлана все чула. Говорила, що це марна трата Квіти зав’януть через пару днів, а гроші викинуті, краще б собі купив зайву пару шкарпеток.
Світлані було дуже неприємно це чути, але чоловік з того часу їй більше ні квіточки не подарував, навіть на день народження та на восьме Березня.
Вона поставила троянди у вазу, коли зателефонувала мама і нагадала про те, що у вихідні Світлана обіцяла з ними на дачу поїхати.
– Там сусіди відпочиватимуть, запропонували разом шашлики смажити. Ти не проти?
– Звісно, ні, – відповіла Світлана, – пам’ятаю, як раніше ми всі разом збиралися, дядько Коля на гітарі грав, співав так гарно.
– Так, сиділи біля вогнища, і так було спокійно, – підтримала мати. – Ну, і зараз попросимо дядька Колю заспівати.
Приїхавши на дачу, Світлана ніби в минуле повернулася, як добре вона себе тут почувала завжди. А ще у дядька Колі з тіткою Варею був племінник, Філька, він постійно в них літо проводив, і Світлана з Фількою бігали до річки, ловили карасиків і приносили місцевим котам, що тинялися дільницями, у пошуках їстівного. Як було добре! Потім вони підросли, Світлані було не цікаво їздити на дачу з батьками, а Філька до тітки з дядьком теж рідко приїжджав.
– Ну, а у вас якісь новини? – Запитав батько Світлани у дядька Колі, коли вони розводили вогонь у мангалі, нанизували м’ясо на шампури, а жінки готували салати.
– Гарні! До нас Філька переїхав. Квартиру у місті купив. Його ж батьки загинули рік тому, із дружиною не пощастило. А крім нас у нього тепер немає нікого, як і в нас, крім нього. Ось і наважився на переїзд.
Біля хвіртки зупинився позашляховик, і дядько Коля махнув рукою в бік машини.
– А ось і він! Дивіться, як подорослішав. Не впізнати!
Світлана обернулася і підвелася з лави. До них прямував той незнайомець, з яким її доля звела нещодавно біля дверей її квартири.
– Це ви? Ти? – Світлана дивилася на нього і не могла повірити, то це друг її дитинства, Філіп.
– Світлано? – Чоловік був не менш здивований, – Ось так зустріч! Ніколи б не впізнав!
Вони кинулися в обійми один одного і Світлана навіть розплакалася.
– Нічого собі, жарти долі. Я просто слів не можу знайти.
– А й не треба слів, – сказав Філіп, – Все в житті складається так, як буде краще.
Світлана втягнула в легені побільше свіжого повітря і подумала, то Філіп має рацію. Все буде обов’язково добре!