– Ну нарешті то! Дочекалася! Я вже думала, що ви ніколи не доїдете! Що так довго, синку? Знову, мабуть, Свєточку свою в соняшниках фотографував? Минулого разу ви саме через це затрималися в дорозі, – Наталя Миколаївна, як завжди, у своєму репертуарі, від початку відпустки сина зі невісткою, шкідничала.
– І вам вітання! – Єхидно сказала Світлана, – Наталя Миколаївна, а ви що, не знаєте, чи що, що від нашого міста до вашої дачі їхати цілих чотири години? Та ще й за пробками. Начебто ми вперше приїжджаємо! І так, у соняшниках я, звичайно, теж сфотографувалася. Тільки не я, а ми всі, усією родиною. Дивіться, які гарні фотографії вийшли. Ми тільки поріг будинку переступили, а ви одразу чимось незадоволені. Візьміть ось краще Артема на руки, а я піду Дімі допоможу речі принести.
– Ой, ні, Світлана. Знаєш, мені тяжкості зараз піднімати не можна. Лікар суворо заборонив.
– Що правда? І чому ж? Що цього разу?
– Та я картоплю полола минулого тижня, спину так сильно потягла, що ні зігнутися, ні розігнутися не змогла. Тепер ось бережу себе.
– Ну, треба ж, як цікаво. І так завжди, щоразу, як ми до вас приїжджаємо, у вас щось болить. То спина, то рука, то голова. І щоразу ви не можете ні з дітьми допомогти, нічого вдіяти. Чудова відпустка на нас чекає, я вже в передчутті. А мені ж Діма зовсім інше обіцяв.
– Дуже цікаво. Зараз ми його й спитаємо, що це він тобі обіцяв. А я тобі все сказала. Внука брати не можу!
Світлана злобно подивилася на свою свекруху, а та, ніби не чуючи того, що каже невістка, тільки досить усміхалася.
Ну, звичайно, для неї приїзд сина і невістки був припливом свіжої робочої сили. Наталя Миколаївна від родини сина жила далеко за триста п’ятдесят кілометрів. Так склалося. Жила вона сама. З чоловіком розлучилися ще років двадцять тому, де він зараз, ніхто й не знав. Діма вивчився, влаштувався на роботу у великому місті, там же одружився, купив квартиру, облаштувався та жив приспівуючи. Він багато разів пропонував матері переїхати ближче до його родини. Але Наталя Миколаївна чудово розуміла, що у Діми та Світлани скоро підуть діти, це ж треба з ним сидіти, допомагати.
– Навіщо мені на пенсії усі ці проблеми? – Відповідала вона сусідці, коли та в черговий раз запитувала Наталю Миколаївну про те, чому вона ніяк не погоджується переїжджати до сина, – Світлана вже третім вагітна, а старшому ще й п’яти років немає. Скільки вона народжуватиме, одному Богові відомо. Я нянькою до них не наймалася. Самі народжували, самі хай і розхльобують – заявила свекруха.
– Ех ти. Бабуся називається. Дімка в тебе єдиний син. Завжди такий добрий був, добрий, послужливий. Молодець, одним словом. А ти навіть допомогти йому не хочеш.
– Знаєш, що, Іванівно, там у Свєти мама та тато живуть поруч. Вони молоді ще, ось нехай самі допомагають.
– Так вони ж працюють, у них і батьки старенькі живі ще, і дача ще, де вони врожай на дві сім’ї саджають, у них і так турбот повний рот, ти сама говорила. А ти тут сама живеш як королева. Спиш до обіду, на дачі спокійно своїми грядками займаєшся.
– А мене для цього держава на пенсію і надіслала, щоб я займалася лише тим, чим хочу. Мені ніхто з Дімкою не допомагав. Чоловік гуляв, бабусі усі в селах жили далеко. Виростила ж якось.
– І Дімка твій бабусь своїх пам’ятає?
Наталя Миколаївна на хвилину замовкла.
– Ось, то й воно. І тебе онуки потім навіть не згадають. Тьху. Слухати тебе не хочу! І звідки тільки такі шкідливі бабки беруться!
Але ніщо не могло переконати самотню пенсіонерку в тому, що вона щось онукам чи синові винна. Вона навпаки, тільки й чекала на сина з невісткою, щоб ті допомогли їй на дачі по господарству. Ну, звісно, дуже зручно вона влаштувалася. Діма, як тільки приїжджав, починав наводити лад на городі. Адже мамі важко одній, дуже він її любив і шкодував.
То він дрова пиляє і акуратно складає в дров’яник, то яму закопує, яку робітники ще з минулого року залишили, то призьбу треба підняти біля будинку, то димар почистити в лазні. Загалом, справ там завжди було вище за дах. Завжди було чим зайнятися.
Світлана теж без діла ніколи не сиділа. Незважаючи на те, що дітей у неї було вже троє, мала меншенька, вона встигала все. У будинку одразу скрізь підлогу намиє, щоб дітям бігати було чисто. Наготує перше, друге та компот, на всю родину. Все покривала та постільну білизну перепере, перегладить, на кухні генеральне прибирання наведе, щоб було чисто та зручно. Наталя Миколаївна тільки сидить та команди роздає. Тому вона дуже раділа приїзду сина. Чудово влаштувалася бабуся.
Тільки от свекруха зовсім навіть не здогадувалася, що насправді Світлана їхати до неї, та ще й у довгоочікувану відпустку чоловіка, ніколи не горіла бажанням. І якщо раніше Діма її вмовляв, пояснюючи, що мама вже старіє, їй потрібна допомога, так, і з онуками добре б побачитися, то, після народження третього сина, Артемки, дружина поставила чоловікові ультиматум.
– Дімо, ти як хочеш, але ми з дітьми цього року, влітку, до твоєї мами на дачу не поїдемо. Я вже цей город бачити не можу.
– Як так? – Діма аж злякався, – що сталося?
– Дімо, ну, ти серйозно? Ти наче сам нічого не бачиш і не розумієш.
Діма здивовано глянув на дружину і чекав на роз’яснення.
– Ну, гаразд ти. Це твоя мама, ти її рідко бачиш, хочеш їй допомогти, бла-бла-бла. Але я з дітьми на який туди їду? Що мені там робити? Внуків бабусі показати, то вона на них навіть не дивиться. Минулого разу вона забула, скільки років Андрієві, чотири чи п’ять. Вона з ними не хоче ні няньчитися, ні проводити час, ні гуляти, ні грати. Їй вони взагалі їй не цікаві. А я там, як Попелюшка, відмиваю весь будинок і тільки й роблю, що готую з ранку до вечора і сама займаюсь дітьми. Тому тобі вже заздалегідь список дуже важливих справ заготовлено. Мені вже тоді простіше вдома залишитися, тут Андрій та Ваня в садок ходитимуть, і моя мама завжди на допомогу прийде, якщо треба.
– Світлано, ну так не можна.
– Серйозно? А так, як твоя мати, можна? Все! Вирішено! Їдь один, допомагай мамі, а ми на тебе вдома чекатимемо.
– Ні, давай домовимося по-іншому. Я з мамою поговорю. Вона допоможе тобі з хлопчиками, і мене не надто завантажуватиме. Ми багато гулятимемо на свіжому повітрі, смажитимемо шашлики, ходитимемо на річку і в ліс. І буде у нас у всіх повноцінна відпустка. Мама готуватиме і забиратиметься сама. Адже ми все-таки в гості їдемо.
Світлана погодилася, але в глибині душі таки не вірила, що щось може змінити її свекруху. Аж надто Наталя Миколаївна любила себе.
І невістка виявилася ой як права. Ця відпустка, нарешті, розставить усі крапки над і.
– Ну що, речі всі принесли? Розклалися? Дімо, ходімо, я тобі зараз покажу, що треба за цей тиждень зробити.
– Мам. Ми ж з тобою домовилися. На цей раз ми приїхали відпочивати.
А свекруха, насправді, вислухала сина, коли той їй оголосив, що цього разу вони зі Світланою хочуть у відпустку, а не трудову повинність нести, але вирішила, що зробить все одно по-своєму. Невістку вона не любила, допомагати їй з дітьми у свекрухи не було зовсім ніякого бажання. А до сина вже давним-давно ставилася споживчо. Мовляв, я тебе виростила, тепер ти, синку, віддай мені борг. Давай, матері допомагай усім, що можеш.
Діма і так щомісяця, чи складно їм було зі Світланою, чи ні, завжди надсилав мамі грошей. Не хотів син, щоб мама перебивалась.
Жінка замовкла. Дуже їй ця ідея не сподобалася. Але, подітися нікуди, вона вирішила, що пару днів не смикатиме сина, а потім він сам все одно вирішить їй допомогти. Та й Світлана в бардаку і з порожнім холодильником теж довго не протягне. Адже Наталя Миколаївна спеціально щоразу, коли син із невісткою приїжджали до неї в гості, не прибиралася і особливо не готувала. Щоб Світлана, яка дуже любила чистоту, все одно взялася за ганчірку.
– І взагалі, Наталя Миколаївна, ми з дороги. Ми всі голодні. Ви нас нагодувати не хочете?
– Так зазвичай ти сама все готуєш, Світлано, коли приїжджаєте…
– Мама! – Діма вже почав нервувати.
Бабуся знехотя попленталася на кухню, накривати на стіл. Хлопці в цей час весело гралися, піднімаючись і спускаючись сходами вгору і вниз.
– Що ж ви так галасуєте! Перестаньте! – роздратовано крикнула бабуся, тут вам не стадіон, годі гасати!
– Наталя Миколаївна! Ви навіщо на дітей голос підвищуєте?
– А що вони так поводяться, ніби з ланцюга зірвалися!
– Вони маленькі рухливі діти. Вони й повинні так поводитися! – невістка різко осадила свекруху.
Вечеря пройшла спокійно. Не хотіла, звичайно ж, мати Діми доглядати гостей. Але, бачить, що Світлана цього разу не кинулася ні готувати, ні забиратися, подітися нікуди, довелося самій усе робити.
– Що ж ви схопилися так рано! А зараз же зачиніть двері в мою кімнату! Дайте мені поспати. Що ж це діється? Я у власному будинку вже виспатися нормально не можу.
– Наталя Миколаївна. І вам доброго ранку. Ви що ж зранку раніше на своїх онуків так кричите? Діти завжди рано встають. Ви що, не знали? Ну, потерпіть. Ми ж до вас не назавжди приїхали. Я думала, може, хоч цього разу ви будете радіти дітям, та, мабуть, я помилилася.
– Бач, ти. Ти мені тут не вказуй, на кого кричати, а на кого ні. Я звикла довго спати. А твої пацани, від них жодного спокою.
Діма тим часом вийшов на поріг будинку і солодко потягнувся:
– Краса ж, добре. Природа, свіже повітря. Світлано, зараз снідаємо і на річку поїдемо, збирайся.
– Як це на річку? А дрова як? – відразу почала обурюватися мама.
– Мам, не цього разу, – Діма відразу різко її осадив, може з нами? Скупатися?
– Ну вже ні. Звільніть. Це ви сюди прохолоджуватися приїхали, а в мене справ безліч. Теж мені, помічнички. Ліс, річка. Прямо, як у санаторії – розважальна програма.
Наталя Миколаївна була дуже незадоволена, що син та його родина разом веселяться, сміються, гуляють та чудово проводять час.
На якийсь час Світлані навіть здалося, що все добре, і ця відпустка, нарешті, справді буде справжньою відпусткою. Але те, що вона побачила, повернувшись додому, шокувало її.
– Наталя Миколаївна! І як це розуміти? – свекруха тягла сама, величезний стос дерев’яних полін і акуратно розкладала їх у сараї. І судячи з кількості вже складених дров, таких стосів вона перетягла багато, – вам же не можна тяжкості піднімати! А ви що робите?
– Та я, та це, – свекруха не знайшла, що відповісти.
– Я так і знала! Ви все вигадали, аби навіть не торкатися своїх онуків. Усе з вами ясно! А я, наївна, і справді думала, що ви змінилися, і, нарешті, дозволите своєму синові та його сім’ї хоч трохи розслабитися у вас у гостях, з дітьми допоможете. Але ні, у вас тільки одне на думці – ваші справи та турботи. Все інше вам не важливо. Від вас взагалі виходить лише негатив. Діти вам заважають, я вам поперек горла. Вам би тільки щоб Діма приїхав і працював тут на вашій дачі. Так, ви хоч раз свого сина запитали, він може втомився. Може, відпочити хоче, полежати, поспати. Вам мене не шкода, ну хоч би його пошкодували. Він працює як клятий, а ви тільки нових завдань йому вигадуєте щоразу. Все! Більше я жодного дня тут не хочу перебувати. Немає у вас ні душі, ні співчуття. Все вам не те, та не так. Залишайтеся тут самі з собою! Завтра вранці ми їдемо.
– Світлана! – Чоловік спробував хоч трохи згладити конфлікт.
– Що Світлана! Так, їй все негаразд. Дітей я народжувала даремно, галасують вони надто голосно, годувати всіх вона втомилася, Діма, теж не такий, радіє життю з сім’єю, замість того, щоб забруднитись у цьому болоті. Якщо хочеш, залишайся тут зі своєю улюбленою матусею. Моєї ноги більше ніколи не буде у цьому будинку.
– Ну і слава богу – пробубнила ледве чутно під ніс свекруха.
Багатодітний батько опинився перед дуже складним вибором, з одного боку, кохана дружина та діти, з іншого боку – мати, яка б вона не була, але це мама. Але Діма таки вибрав Світлану з дітьми. Рано-вранці вони, навіть не попрощавшись, поїхали до себе додому. Світлана з того дня більше ніколи не спілкувалася зі своєю свекрухою. Лише Діма зрідка їздив відвідати матір і допомогти їй у господарстві.
А Наталя Миколаївна, наче й рада. Тепер у неї на дачі завжди тиша та спокій. Не треба нікого годувати, ні про кого дбати. Все, як вона мріяла.