Прокинувшись у неділю на світанку, Галина підійшла до вікна і відчинила штори. Перші промінчики сонця увірвалися в будинок, осяявши весь простір приємним світлом. Так захотілося вибратися кудись.
Таких погожих днів у їхніх краях можна буквально перерахувати на пальцях. Ех, шкода, що чоловік зараз не поряд. Юру почали часто останнім часом відправляти у відрядження, та ще у вихідні. Начальство раптом вирішило проводити контрольні закупівлі по всій мережі супермаркетів та співробітників відправляли по черзі до різних найближчих міст.
До зарплати зробили надбавку невелику, зате Юрій готувався до нової сходинки кар’єрними сходами. Галину ж це не тішило. Їй від його підвищення не буде легше, роки біжать, наче вода в річці, хочеться жити, проводити час із коханим, а його немає поряд. Потім діти підуть, основна увага буде призначена їм, ось тоді й їздив би по відрядженнях, але таке життя без роботи залишитися теж не можна, а керівництво так і натякало, мовляв, кому не подобається, ніхто не тримає.
Галина зварила собі каву, прийняла прохолодний душ та подзвонила подрузі. Можливо, хоч із нею кудись сходять. Та хоч би посидіти у кафе на відкритій терасі.
Проте мобільник Віталіни не відповідав, а на домашній номер відповіла мама подруги.
– Доброго дня, Наталю Вікторівно, – привітала Галя, – Не можу до Лінки додзвонитися. Чи спить ще чи що?
– Та ні, вона ж на дачі, ще в п’ятницю поїхала. Завтра вранці звідти на роботу вирушить, а там зв’язку немає, сама знаєш.
– Ясно. А ви як? Здоров’я гаразд?
– Ой, і не питай, Галинко, – жінка зітхнула тяжко, – Радикуліт знову прихопив, аби він був неладний. Так би разом поїхали, там багато справ накопичилося, а тепер Віта одна старається, а в мене серце не на місці, не відпочине ніскільки у вихідні.
– Та не переживайте так, Наталю Вікторівно! Я зараз поїду до неї, та допоможу. А то нудьгувати втомилася у чотирьох стінах. Юрка знову у відрядженні, а мені хоч вовком вий. Тож навіть на радість буде. Куплю зараз якісь смачності та рвану до Віталінки!
– Ой, дякую тобі, Галинко. Дякую, люба!
– Та немає за що! Ви одужуйте!
Галина швиденько переодяглася, забігла в кулінарію, що була неподалік будинку і, купивши салати та тістечка, викликала таксі. По дорозі насолоджувалася краєвидами і думала про те, що треба переконати чоловіка виїхати на природу, доки погода дозволяє. Влаштувати романтичний пікнік, можна навіть купити невеликий мангал, посмажити шашлики, скупатися в річці, позасмагати. З батьками Галя часто виїжджала в дитинстві на природу, а Юрко чомусь не любитель, але спробує умовити. З такими думками Галина вийшла з таксі, вдихнувши на повні груди свіжого хвойного повітря.
Увійшовши у двір, Галя озирнулася. Трава до пояса, теплиця закрита, в таку спеку. Малина не підв’язана, адже Наталія Вікторівна казала, що Лінка має підв’язати кущі. Чи не сталося чого?!
Галина прискорила крок, все ще оглядаючись на всі боки і дивуючись. Проходячи повз альтанку, навколо якої рожеві кущі, завжди пахучі, поникли, мабуть, і їх Віталіна не полила за два дні, вона почала задихатися від поганого передчуття. Та що ж таке! А ось мангал, в якому, мабуть, зовсім недавно смажили шашлики. Грати лежали немиті, посуд на столі в альтанці не прибраний. На Віталіну це було не схоже. А що, коли хтось проник на дачу, а вона одна… Стало страшно від думок, що роїлися в голові, неначе докучливі бджоли.
Галина обережно підійшла до дверей, спробувала зазирнути спочатку у вікна, але на першому поверсі нікого не було. Проходити далі вона боялася. Прочинивши трохи двері, вона несміливо постукала, про всяк випадок, приготувавшись бігти, ось не дарма вона легкою атлетикою займалася.
З другого поверху почулися тихі голоси, а за кілька хвилин сходами вже збігав донизу чоловік, заправляючи на ходу халат. Галина охнула, притуливши до губ долоню, потім навіть очі потерла, а коли чоловік підвівся, як укопаний посеред кімнати, вона обережно переступила через поріг і здивовано почала говорити:
– Юро, а ти що тут робиш? – виглядала Галя розгублено і поки що не зрозуміла, що відбувається. Думок не було, тільки одне питання: «Як її чоловік потрапив до Віталіни на дачу?».
– А ти чого тут? – відповів Юрій питанням на запитання, і до Галини почало поступово доходити.
– Юрко, хто там? – на сходах показалася подруга в сорочці Юрія і погляд його нервово забігав.
– Галю, ти це… Істерик тільки не закочуй! Я не хотів… Так вийшло… Але ж ми дорослі люди, з кожним може статися, ніхто не застрахований від помилок.
Віталіна в цей час повільно спускалася сходами, з усмішкою поглядаючи то на Галину, то на її чоловіка, який нагадував у цей момент цуценя, що нашкодило.
Вона зупинилася на останній сходинці, спершись на перила, стояла мовчки, а на обличчі блукала щаслива посмішка.
Галина нічого не стала говорити, вона не знала просто, що можна сказати, кинула пакети з покупками, вискочила з дому, як ошпарена і помчала геть, подалі від цього місця. Добігши до станції, вона сіла на лаву і гірко заплакала, опустивши на долоні обличчя.
Дві найближчих, найдорожчих їй людини зрадили її раптово. Як жити з таким ударом у спину, Галя навіть не могла уявити. З Віталіною вона дружила з п’ятого класу, коли перейшла до нової школи. До цього в Ліни найкращою подругою була Світлана з сусіднього під’їзду, але та була старша на два роки і коли Віталіна познайомилася з Галею, у них було більше інтересів і спілкування зі Світланою стало тепер рідкісним, але воно тривало. Віталіна навіть була свідком на весіллі Світлани. Щоправда, Світлана дуже швидко з чоловіком розлучилася, а Віталіна з ним зустрічалася якийсь час.
Якось, коли Галина з Віталіною їхали до парку, на одній із зупинок до автобусу зайшла мама Свєти і, побачивши Ліну, накинулася на неї, чи не з кулаками.
– Я тобі зараз всі коси підсмикую, – кричала вона, – Як ти могла у подруги дитинства чоловіка відбити?! Та ти хоч знаєш, зараз така, що у Свєтки викидень тоді трапився, і тепер дітей уже не буде! Як таких шланд земля тільки носить! Нічого святого не лишилося.
Віталіна зблідла, як вибілена стіна, якийсь чоловік вгамував галасливу жінку, і наступної зупинки Віталіна вискочила з автобуса, а Галина слідом за нею.
– Лін, чого це вона на тебе визвірилася? – Запитала тоді Галина, – Ти ж говорила, що з Андрієм почала зустрічатися, коли його Світлана вигнала.
– Та нерозумна вона, її матуся, ось і городить город. Крайнього треба знайти.
Віталіна вся тремтіла, як листочок на осінньому вітрі, і Галині стало шкода її. Тепер лише доходила істина – не дарма тітка Тамара тоді на неї накинулася, і Свєтка Андрія вигнала не просто так.
Напевно, Віталіна лише свою однобоку правду Галі розповіла, а насправді руку приклала до їхнього розлучення. Як вона не здогадалася вже тоді, що від такої подруги треба триматися подалі. І тут Галя згадала, як Юра постійно захоплювався Віталіною. То натякне Галині, що не завадило б їй у подруги повчитися вибирати гардероб, то скаже, що у Ліни макіяж гарний, Галі теж такий би підійшов. І начебто, здавалося, що такого чоловік тільки говорить дружині, як хотілося б, щоб вона виглядала, і Галя так і розуміла ці фрази.
А зараз раптом осяяло – що, якщо Ліна тут зовсім не винна, ні, безумовно, є її вина, але раптом, ініціатором був саме сам Юрій?! Віталіна дівчина видна, струнка, без зобов’язань, ось і вирішив зазнати новизни відчуттів. Хоча, яка тепер різниця, хто був ініціатором, головне, що вони обидвоє зрадили.
Галина витягла з сумочки вологі серветки, витерла обличчя і пройшла до каси, але виявилося, що електричка в місто буде лише через дві години, таксі викликати неможливо, тому що зв’язку зовсім немає, і Галя поплелася пішки, вздовж залізничних колій. Скільки часу йшла, вона не знала, але коли мимо промчала та сама електричка, яку вона не стала чекати, бо важко було сидіти на одному місці з гнітючими думками, Галя зрозуміла, що йде вже кілька годин.
Телефон у кишені повідомив про вхідне повідомлення, отже, з’явився зв’язок. Галя не стала навіть дивитися, хто їй пише чи про що сповіщають. Вона так і брела, поки на вулиці не стемніло і вона не помітила вдалині вогні вечірнього міста.
Діставшись до будинку, вона вже не відчувала ніг від утоми. Мріяла прийняти душ, дійти до ліжка та забути, забути про цей день, викреслити його з пам’яті назавжди.
Але вдома вже був чоловік, і варто було Галині переступити через поріг, як він миттю опинився поряд і опустився перед нею навколішки.
– Вибач! – Він склав перед собою долоні і з благанням в очах дивився на Галю.
— Таке неможливо пробачити,— тихо відповіла вона,— Дай пройти! Я у ванну, а ти речі збирай. У моїй хаті немає місця зрадникам.
– Галюша, я виправлюся! Ти дай мені шанс!
– А ти дав би? – спитала Галя суворо, і Юрій підвівся на ноги, розправивши плечі.
– Я ні. Але ж ти жінка, це зовсім інше!
– У зради немає статі, це просто зрада, – сказала Галя і, зайшовши у ванну, зачинилася зсередини.
Юрій не збирався йти, і тільки коли Галя вийшла з душу і пообіцяла зателефонувати братові, він приречено поплентався до шафи збирати свої речі.
Галя навіть здивувалася, що їй не боляче, коли Юрій пішов, не було погано без нього. Душа нила від образи, від розчарування, але не від розриву стосунків, які ще недавно здавались Галі дуже міцними. Вона не хотіла мучитися роздумами, просто вирішила для себе, що буде далі життя. Все буде в неї, як і раніше, тільки без Юрія.
До кінця тижня Галина вирішила подати на розлучення. Навіщо тягнути, якщо розбите ніколи не склеїти. Але не встигла вона цього зробити, коли їй зателефонували. Юрій у реанімації, його збив самокатник, що мчав на шаленій швидкості.
Поборовши гіркоту образи, Галина помчала до лікарні. У реанімацію її не пропустили, але з лікарем поговорити вдалося.
– Прогнози втішні дати не можу, на жаль, – розвів руками літній лікар, – Занадто серйозні травми, але дива трапляються, – сказав і залишив Галину наодинці з її похмурими думками. Як вона шкодувала в ту мить, що так грубо вчинила з чоловіком. Наговорила йому купу гидот, поки він речі збирав, адже могла промовчати, але ні. І ось тепер вважала себе причетною до цієї трагедії. Адже він переживав, був неуважним, от і сталося лихо.
Галина просиділа в коридорі до самого вечора, навіть задрімала під мірний стукіт крапель дощу по склу. Коли з відділення вийшла молоденька медсестра і гукнула Галю, вона здригнулася від несподіванки.
– Ваш чоловік прийшов до тями, – сказав все той же лікар, який сидів за столом у кабінеті, куди запросили Галину, – але прогнози зовсім невтішні. Він уже не зможе повноцінно жити і навряд чи ходитиме.
У Галі серце опустилося вниз від цих слів. Вона насилу проковтнула грудку, що застрягла в горлі, і осипленим голосом запитала:
– Я можу його побачити?
– Взагалі, не можна в реанімацію заходити, але як виняток… Зараз попрошу санітарку, щоб вам винесли халат і бахили. І не більше п’яти хвилин!
– Добре. Спасибі вам!
Побачивши Юрія, Галина не стрималася. Розплакалася, а він дав знак рукою, потім з великими труднощами промовив:
– Іди, я не хочу, щоб мене шкодували. Іди!
Галина вийшла з палати, але не тому, що Юрій так сказав, вона боялася, що не зможе впоратися з емоціями, які її переповнювали в цей момент.
Суперечності терзали зсередини. Вона хотіла розлучитись, але не встигла, а кинути законного чоловіка в біді вона не зможе, не так була вихована. Він потребує підтримки і турботи і вона не зможе зрадити так, як він зрадив, хоча це буде ще більшою зрадою. Галина вирішила, що допоможе Юркові стати на ноги, а потім і розлучиться, виконавши свій обов’язок. Але коли прийшла до нього наступного дня, медсестра повідомила, що не можуть її пропустити, оскільки сам хворий попросив нікого не пускати до нього, дружина не виняток.
Галина вийшла з лікарні з тяжким серцем. Вона чудово розуміла, що відчуває зараз чоловік.
Через кілька днів Галині зателефонував лікар Юрія і повідомив, що чоловік наполягає, щоб його перевели після виписки до будинку інвалідів. Галя ж наполягла, щоб її пропустили до чоловіка.
Побачивши дружину, Юрій повернувся до стіни.
– Я ж просив не приходити. Я не хочу тягарем бути, йди!
– Піду, коли ти встанеш на ноги, – твердо сказала Галя.
– Я ніколи не встану! – голосно заперечив чоловік.
– Юро, – Галя присіла на краєчок ліжка, – Я не можу забути те, як ви з Ліною вчинили. І повір, мені дуже боляче й досі. Але я не зможу спокійно жити, знаючи, що ти страждаєш ще більше, ніж я, адже тобі зараз набагато гірше. Я не кину тебе в такому стані, і хоча б спочатку після виписки буду поруч, а потім буде видно.
Як не намагався заперечувати Юрій, Галя його не слухала. А коли лікар сказав, що в будинку інвалідів, куди так рвався Юрій, поки місць немає, він погодився пожити у Галі, але тимчасово.
Тепер подружжю доводилося звикати до нових реалій. Галя годувала Юрія сніданком до того, як піти на роботу, залишала йому обід, а повернувшись додому, готувала свіжу вечерю, потім робила йому масаж, обтирала мокрими рушниками, бо до ванни добратися не було можливості, переодягала, і лягала спати.
За місяць Галина була не схожа на себе. Юрій сердився від своєї безпорадності і просив Галю зателефонувати до лікаря – чи не з’явилися місця в казенній пристані. Галя казала, що місць нема, але сама нікуди не дзвонила.
Якось повернувшись із роботи, Галя так і завмерла на порозі. Юрій стояв, спершись на спинку ліжка, і посміхався, а по скронях стікав тонким струмком піт.
– Як? – тільки й промовила Галя.
– Все завдяки тобі! – Відповів Юрій з нотками радості, – Я бачив, як тобі непросто і так захотів полегшити твоє життя, що почав потихеньку займатися і одного разу встав. Зараз уже можу майже впевнено стояти на ногах, тож і вирішив тебе здивувати. Намагатимуся тепер ще активніше. Я хочу зробити для тебе набагато більше, ніж ти зробила для мене.
Галя була рада і не спромоглася приховати цю радість. Вона міцно обійняла чоловіка і розплакалася.
А коли Юрій уже впевнено ходив без жодної опори, він знову почав розмову.
– Галя, я тепер знову в строю, і мені час піти, як ти хотіла, але я не хочу. Я готовий все життя скупати свою провину і дарувати тобі радість. Ти вчинила зі мною дуже благородно, незважаючи на те, що я зробив, і я не зможу за все життя тебе віддячити. Прошу тебе, дай мені шанс?
Галина дивилася на чоловіка і не знала, що відповісти, а потім зрозуміла, що їй не хочеться, щоб він ішов, і вирішила дати йому шанс.
Через рік Галина народила синочка. Юра на той момент працював на новому місці, отримавши підвищення, вони навіть подумували про розширення житлоплощі. Юрій, як і обіцяв, зовсім інакше ставився до Галі. Тепер у її улюбленій вазі завжди стояли свіжі букети, вечори та вихідні вони проводили разом, на природу виїжджали, а в сині чоловік і зовсім душі не чув. Допомагав купати малюка, вставав до нього вночі, щоб Галя краще виспалася.
Коли Тимофію було три роки, батьки повели його до парку. Юрій катав сина на дитячих каруселях, а Галя пішла купити воду.
– Ну, привіт, подруго, – Віталіна подала їй у віконце пляшку води та вийшла з кіоску, – Давно не бачились.
Галя була здивована бачити Ліну як продавця. Під її лівим оком красувався свіжий синець, але Галі не було цікаво, як вона докотилася.
– А ти знаєш, – почала подруга колишня, без передмов. Хобі у мене таке було – у всіх подруг чоловіків відбити, а потім кинути. І всі вони тепер розлучені. Крім тебе! Та тому, що дурна ти, я чула, що ти сама його змусила до тебе повернутися. Але все одно, я свого досягла, тому що я найкраща!
– Я бачу, – спокійно сказала Галина.
– Та що ти бачиш? Це я вдарилася об дверцята.
Галина мовчки відвернулася і поспішила до чоловіка та сина.
– Шкода, що ти не поповнила ряди розведенок, – крикнула слідом Віталіна, – зіпсувала мою статистику, але ще не вечір?!
– А ти чого така бліда? – спитав Юрій, коли вони з Тимфійком підійшли до Галини.
– Привід побачила, – спробувала вона пожартувати, але було не до жартів. Згадувалась дача, Юрко з Віталіною, та її слова «Ще не вечір».
– Може, підемо качечок нагодуємо? – Запропонував Юрій.
– Іншим разом, – сказала Галя, – Я втомилася.
Тепер спокою не було Галині. Вона навіть подумала про те, що даремно вибачила Юрія, довіра підірвана, так дуже важко жити. Вона не витримала і спитала чоловіка прямо:
– Юра, а ти зміг би ще раз змінити? Красивих жінок багато, стільки спокус.
– Красивих багато, а ти така одна. Я пообіцяв тобі. Більше ніколи я тебе не засмучу, повір.
І вона знову повірила. А одного разу до неї підійшла колега, загадково посміхаючись.
– Галка, я вчора твого з бабою бачила, – У Галини дихання перехопило, очі миттю стали вологими від сліз, а колега продовжила, – Вона йому на шию прямо вішалася серед білого дня, а він її так гарно відшив, я навіть позаздрила. Я фотографію зробила.
І вона повернула телефон екраном до Галі. Хто б сумнівався, то це була Віталіна!
– Він їй сказав, що таких як його дружина, більше немає, і він надто цінує твою довіру, щоб її ще раз втратити. Галь, а що було? Розкажи!
– Нічого не було, – посміхнулася Галина, – була перевірка на якість почуттів, але це у минулому.
Цього вечора Галя приготувала святкову вечерю. Юрій привів сина з садка, і вони разом подарували мамі великий букет її улюблених чайних троянд.
– Ти в нас найкраща, – сказав Юрій, і вони з Тимком міцно обійняли Галину…