Маша думала, що за 11 років шлюбу вона свого чоловіка вивчила від і до, проте нещодавно зрозуміла, що помилялася.
Багато років Марія і Борис жили у мирі та злагоді, сварилися в основному через дрібниці, але швидко мирилися.
Каменем спотикання стала квартира, до якої Борис, за великим рахунком, не мав жодного стосунку.
Маша не розуміла, чому він раптом вирішив, що йому дістануться якісь гроші з продажу цієї нерухомості.
Коли Маша та Борис вирішили одружитися, гостро постало питання житла – ні з ким із батьків молоді люди жити не хотіли. Машу не приймала мати Бориса, а Боря приймаком до тещі йти відмовлявся:
– Ну, давай підемо на зйом? – Запропонувала майбутньому чоловікові Маша.
– Ага, і з чого ми платитимемо? Ми, Маша, поки що великих грошей не заробляємо, на двох у нас виходить трохи більше 30 тисяч.
У найкращому разі, ми зможемо собі дозволити якусь убиту однушку.
Виїжджати на околицю міста теж незручно – до роботи добиратися довго. Може, до моїх ходімо?
– Ну ні, – відразу ж відхрестилася Маша, – мати твоя мене живцем з’їсть. Вона мене терпіти не може, ти ж чудово знаєш! Давай краще до моїх?
– Ага, ще чого! Ні, я з тещею та тестем жити не згоден. Не хочу, щоб мені неспроможність потім дорікали.
Вихід зі складної ситуації підказали батьки Маші – якраз до весілля доньки Валентина Микитівна та Федір Анатолійович добудували дачу.
Кілька тижнів провівши на новому місці, до міста повертатися подружжя відмовилося, у селищі їм сподобалося.
– Давайте ви, молоді, в’їжджайте в нашу квартиру і там живіть самі спокійно. Ми турбувати вас не будемо! Вирішили жити на дачі лишитися.
– Мамо, а як же робота? – Запитала у батьків Маша, – чи ви звільнятися хочете?
– Ні, навіщо? Будемо їздити. Машина, дякувати Богові, на ходу, бігає досить бадьоро. Піднімаємося з батьком ми рано, жодних проблем не буде.
У своєму будинку Маша, як виявилося, жити набагато краще! Тому вам ключі, вселяйтесь.
Маша батькам була дуже вдячна. По-перше, вона залишилася в будинку, в якому виросла, по-друге, платити лише комунальні послуги було набагато простіше, ніж винаймати для себе окреме житло.
Борис дружину попередив відразу:
– Надовго ми тут не затримаємось. Все одно треба думати про своє житло. Давай потихеньку вставати на ноги, шукати більш високооплачувану роботу.
Почнемо відкладати, зберемо гроші на початковий внесок та оформимо іпотеку.
Я тут порадився зі знаючими людьми… Загалом братимемо вторинку. Звичайно, вийде дорожче, але можна знайти таку, в якій навіть ремонтувати нічого не потрібно!
Деякі власники навіть меблі залишають.
Ну, гаразд, говорити нам поки що з тобою про це рано. Як зберемо на початковий внесок, тоді й почнемо шукати варіанти.
У квартирі батьків у Маші та Бориса народилося двоє дітей, загалом прожили у двійці подружжя 8 років. За цей час зібрали початковий внесок, взяли трикімнатну квартиру в іпотеку та почали готуватися до переїзду:
– Деякий дрібний ремонт зробимо і одразу в’їдемо. Добре, що власники зговірливі попалися, забрали лише деяку техніку з квартири, меблі практично всі залишили!
– Ну так, – скривилася Маша, – і ціну через це підняли! Простіше було б новий гарнітур купити до спальні за ці ж гроші. Я взагалі не зрозумію, навіщо ти погодився залишити це старе?
– Багато ти розумієш, – докорив дружині Борис, – гарнітур у нашій квартирі з дерева, міцний, ще років 50 прослужить точно! Такі меблі завжди будуть у моді. Вічно ти всім незадоволена!
Коли Маша та Борис переїхали до своєї квартири, батьки жінки вирішили у свою нерухомість пустити квартирантів, щоб квартира даремно не простоювала.
Показувати охочим квартиру доручили Маші:
– Ти, Маша, займися сама цим питанням. Нам постійно з селища в місто мотатися не з руки, тож тобі всі карти в руки.
Орендну плату поділимо чесно: половину – тобі, половину – нам. Ви тільки переїхали, гроші зайвими точно не будуть.
Батьки Бориса, на відміну Машиних, синові ніколи не допомагали. Свекруха, навпаки, примудрялася навіть у складні для сім’ї часи тягнути із сина гроші.
Борис давав, і часто із цього приводу вислуховував від дружини нотації. Маша навіть не здогадувалася про те, що свекруха суне свій ніс і до квартири її батьків.
Борис, коли дізнався, що орендну плату доведеться ділити на дві частини, зненацька обурився:
– Правильно мама каже, чи могли б тесть і теща гроші зі здачі квартири повністю віддавати нам! Кредит банку, до речі, ще 10 років виплачувати. Гроші не зайві!
Маші стало неприємно: її батьки так багато зробили і для зятя, і для онуків. Чому Борис цю допомогу не цінує?
– А ти що ж, вважаєш, що мамі з татом ці гроші не потрібні? А чому вони повинні на шкоду собі віддавати все нам?
– Вони і так чудово живуть, – гаркнув Борис, – господарством обзавелися, працюють обоє, у власному будинку живуть. Не те що ми!
– Борю, а ти ніколи не пробував піти і попросити грошей у своєї мами? Чи це ми, навпаки, будь-яку її забаганку виконувати повинні?
– Звідки у мами гроші? – одразу розлютився Борис, – вона пенсіонерка!
Якось нечесно, Борю, виходить! Тобі не здається? Мої нам допомагають, твої – ні. Навпаки, з нас лише тягнуть та тягнуть!
Подружжя посварилося і 2 дні один з одним не розмовляло. Борис вважав, що він має рацію, а Маша точку зору чоловіка не поділяла.
Конфлікт Марії все ж таки вдалося погасити. Жінка, роблячи перший крок до примирення, ще не знала, що справжні проблеми на неї чекають попереду.
Борис, як виявилось, не збирався відмовлятися від легких грошей.
Квартиранти попалися безладні. Спочатку все було добре, потім пішли затримки з оплатою, сусіди почали скаржитися Маші на гучну музику та сумнівні компанії.
Порадившись із батьками, Маша вирішила квартирантів виселяти. З першого разу позбутися мешканців у жінки не вийшло – коли вона прийшла повідомити квартирантів про виселення, їй просто не відкрили.
У квартирі голосно гриміла музика, чулися голоси, переважно чоловічі.
Маша довго стукала у двері, але безрезультатно. Наступного дня жінка прийшла вже з пол.іцією. Щойно зайшовши до квартири, Маша одразу ж пошкодувала про те, що ніколи раніше не приходила сюди з перевіркою.
Любовно створений Машиною мамою затишок квартиранти перетворили на хаос: диван у вітальні втратив ніжку, тумби в спальні зламані, в комоді не вистачає полиці, дверцята кухонних шаф трималися на чесному слові.
Маша, насилу позбувшись квартирантів, які не бажали з’їжджати, зателефонувала батькам і запропонувала:
– Мам, можливо, ну її, цю здачу? Давай я квартиру замкну, і нехай вона стоїть закрита? Де взяти гроші, щоб після кожного мешканця ремонт робити?
– Маш, може, ми її продамо? Як ти вважаєш? Згоду на угоду даси?
– Добре, мамо, давайте продамо. Я не проти.
Борис, коли дізнався про те, що квартира виставляється на продаж, несподівано зрадів:
– Чудова новина! У цій квартирі 1/2 частка – твоя, значить половину вартості ми заберемо собі!
– Не буду я ці гроші брати, – відразу ж оголосила чоловіку Маша, – нехай вони всі батькам дістануться. Ми й так здорово отримали з цієї квартири.
Стільки років жили безкоштовно, потім орендною мама з нами ділилася. Батьки хочуть розширювати господарство, поголів’я збільшувати. Господарські споруди доведеться ще зводити, сіно закуповувати, корми.
– Тобто як це – не візьмеш? – обурився Борис, – чому це? Тобі, я не зрозумію, Маша, гроші, чи що, зайві? Не здумай відмовлятися! Частка належить тобі, отже, і гроші за неї теж твої!
– Боря, припини! Я тобі пояснила, що гроші повністю віддам батькам! Все, розмова закрита. Не порушуй більше цієї теми.
Борис 2 дні з дружиною не розмовляв, а потім за вечерею сказав:
– Ти знаєш, Маша, раз ти така багата, від грошей можеш відмовитися, але мені мою частку будь ласка віддати! Ось сюди на цей стіл покласти.
– Яку частку? – Не зрозуміла Маша, – про що ти, Борю, кажеш?
– Я твій законний чоловік, так що все, що належить тобі, автоматично ділиться між нами. За законом! Виходить від твоєї 1/2 моя – половина. Ось і віддай мені її!
Маша уважно вдивлялася в обличчя чоловіка. Вона до останнього сподівалася, що Борис просто жартує:
– А взагалі яке відношення до цієї квартири маєш ти? Її купували задовго до нашого знайомства, долю мені тато подарував на повноліття. Я тоді знати не знала про твоє існування!
У будь-якому випадку ця квартира дошлюбна, а дошлюбне майно навіть при розлученні не ділиться!
Борис ображено засопів – було видно, що до такого результату чоловік був не готовий. Небагато помовчавши, чоловік Маші видав:
– А я юриста найму! І якщо треба, до суду піду! Мені, знаєш, гроші не зайві! Все одно я досягну, щоб ти половину від своєї частки мені виплатила.
Маша не могла повірити своїм вухам: і з цією людиною вона прожила стільки років? Якоїсь користі та меркантильності за Борисом раніше жінка не помічала, і тепер вона опинилася між двома вогнями.
Звісно, батьки б дочки не відмовили, і половину вартості квартири віддали б без розмов, але Маша гроші брати не хотіла. Вона взагалі не розуміла, чому чоловік претендує на майно, що не належить йому?
Сварки між подружжям гриміли щодня. Борис активно в інтернеті шукав юристів, які б могли безкоштовно його проконсультувати.
А Маша всерйоз замислювалася над тим, щоб свою частку подарувати батькові. Так вона позбавила б себе зайвих проблем.
Батькам про вимоги Бориса Марія нічого розповідати не стала – їй було просто соромно за чоловіка.
В принципі, Маша вже була готова до будь-якого результату, навіть до розлучення. Навіщо триматися за чоловіка, для якого гроші важливіші за сім’ю?
Борис не втрачає надії збагатитися рахунок продажу квартири тестя і тещі, а Маша тим часом умовляє батька прийняти її частку в дар.