Зранку на роботі Марині стало погано. Вона відчула різку нудоту та запаморочення.
В останні пару днів вона вже відчувала легке нездужання, але намагалася не звертати на це уваги. А зараз їй стало по-справжньому погано.
– Що трапилося? – Занепокоєно повернулася до Марини сусідка по кабінету, Ганна.
– Та щось раптом знудило, і голова закружляла, – розстібаючи комір блузки і проводячи долонею по спітнілому чолі, озвалася Марина.
– А ти часом не вагітна? – хитро посміхнулася Ганна.
– Так, ну ні, скажеш таке! – відмахнулась Марина. – Швидше за все, з’їла щось несвіже.
– Що ти могла з’їсти несвіже, якщо ти затята прихильниця здорового харчування? – Захихотіла Аня.
Марина замислилась. А що, якщо вона справді вагітна? Та ні, не може бути. Або таки може…
– Слухай, Ань, я таки хочу перевіритися. Раптом правда. Я в аптеку зганяю.
Марина встала зі стільця, вийшла з кабінету і швидким кроком попрямувала до виходу з офісу.
Через десять хвилин вона стояла в офісному туалеті і не могла відвести погляду від двох смужок на тесті.
Вона вагітна!
Марина не знала, радіти їй чи засмучуватися. Вони з чоловіком Андрієм були поки що не готові до дітей. Але коли вже так вийшло… Раптом це доля?
Думки плуталися. Марина зрозуміла, що сьогодні їй уже не вдасться нормально попрацювати і пішла до начальниці, Ірини Іванівни, щоб відпроситись додому.
Начальниця, дізнавшись у чому справа, ласкаво посміхнулася:
– Звичайно, Марина, йди додому. Відпочинь, прийди до тями, а завтра я чекаю тебе на роботі.
Додому Марина не йшла, а летіла. Їй не терпілося поділитися новиною із чоловіком. Він сьогодні вихідний. Ось сюрприз буде, коли вона зненацька з’явиться на порозі, та ще й з такою звісткою!
Марина відчинила двері квартири своїм ключем, увійшла і запалила у передпокої світло.
Перше, що впало їй у вічі – червоні жіночі туфлі, що стоять у передпокої. Вона їх одразу впізнала, то були туфлі її подруги Алли.
– Що Алла робить у нас вдома, та ще й у такий час? – здивовано подумала Марина, заходячи до зали.
У залі нікого не було, а зі спальні долинали голоси.
Вже починаючи підозрювати недобре, Марина швидко пройшла на звуки, відчинила двері і завмерла на порозі.
Андрій та Алла захоплено про щось розмовляли.
Марина ахнула від несподіванки, і парочка злякано обернула голови в її бік.
– Марина-а-а? – розгублено простягнув Андрій. – Ти чому так рано?
Алла нічого не говорила, тільки куталася в ковдру та злякано плескала очима, дивлячись на подругу.
Що було далі, Марина насилу пам’ятала.
Здається, вона кричала, жбурляла речі, виганяючи чоловіка та подругу з квартири, потім упала на ліжко і довго надривно плакала.
А потім сиділа на підлозі, дивлячись у порожнечу.
Коли вона прийшла до тями, на вулиці вже стемніло. У квартирі стояла тиша.
Через п’ять днів Марина йшла до приватної клініки, щоб записатися на аборт.
За ці дні вона ухвалила тверде рішення.
Андрій прийшов додому лише один раз і те, тільки для того, щоб забрати свої речі і повідомити Марині, що вони розлучаються.
Виявилося, що вони з Аллою зустрічалися вже півроку і це кохання.
Марина не стала повідомляти Андрія про свою вагітність. Вона вже зрозуміла, що чоловік серйозно налаштований на розлучення і не хотіла утримувати дитиною людину, яка її більше не любила.
Вона довго думала, чи зберігати їй вагітність чи ні, і вирішила, що не хоче, щоб її хоч щось пов’язувало із зрадником, навіть дитина.
До того ж вона розуміла, що не потягне малюка сама. А допомогти нема кому: батьки живуть в іншому місті, а зарплати на няню не вистачить.
Згадуючи всі події минулого тижня, Марина дісталася клініки. Вона сіла в крісло перед кабінетом, чекаючи своєї черги.
За кілька хвилин вийшла пацієнтка, і з-за дверей пролунав голос лікаря:
– Заходьте!
Марина увійшла. Лікар відірвався від паперів і глянув на неї.
– Антоне?! – Здивовано скрикнула вона. – Невже це ти?
Антон був її однокласником і першим коханням. В одинадцятому класі Марина була таємно закохана в нього, але так і не наважилася зізнатися у своїх почуттях.
На випускному він запросив її на танець, а наприкінці вечора несміливо поцілував у щоку.
Серце завмирало від щастя, але вона так зніяковіла, що навіть не дозволила хлопцеві проводити її додому, про що згодом довго шкодувала.
Після випуску Антон поїхав до іншого міста вступати до медичного, і з того часу вони більше не бачилися, хоча Марина часто згадувала про нього.
І ось зараз він сидів перед нею – дорослий, змужнілий і такий самий красивий.
– Маринко! Оце зустріч!
Антон явно радий був її бачити.
Він підвівся з-за столу, підійшов і обійняв її.
Ця несподівана зустріч так здивувала Марину, що вона на якийсь час забула про свої біди.
Хвилин десять колишні однокласники жваво розмовляли.
Раптом Антон схаменувся:
– Ох, що ж це ми балакаємо! Ти ж у мене на прийомі! Розповідай, із чим прийшла?
Ця фраза повернула Марину в реальність і її обличчя знову похмуріло.
Вона важко зітхнула і розповіла колишньому однокласнику про все: про зраду чоловіка, про зраду подруги, про несподівану вагітність.
– І ти вирішила позбутися дитини? – уважно глянув на неї Антон.
– Так! – твердо сказала вона.
Після огляду Антон запропонував колишній однокласниці:
– Марино, а давай сьогодні ввечері сходимо в кафе, посидимо, поговоримо. Все-таки аборт – це серйозне рішення, його не можна приймати ось так одразу. Ти не проти?
– Добре.
Їй хотілося поспілкуватися з Антоном, якнайбільше дізнатися про його життя.
Увечері Марина та Антон сиділи в маленькому кафе і говорили про все на світі. Згадували шкільні роки, жартували та сміялися.
Вперше за останній тиждень Марина відчула себе добре. Їй подобалося спілкуватися з Антоном і не хотілося йти.
Раптом Антон завів розмову про вагітність Марини. Він почав умовляти її залишити дитину, казав, що вона пошкодує, адже малюк не винен у зраді її чоловіка.
– А в тебе є діти? – перебила його Марина. – Ти взагалі одружений?
– Був… Але я не можу мати дітей. Дружина пішла від мене, коли дізналася про це. – тихо промовив Антон і опустив очі.
Повисла пауза. Антон відвів убік очі. Коли він знову глянув на Марину, по її щоках текли сльози.
– Знаєш, – прошепотіла Марина, – а я ж у душі хочу цю дитину, але боюся, що не впораюся.
– Ну що ти! Звичайно впораєшся! А якщо буде важко, я завжди поряд. – з усмішкою запевнив її друг і підбадьорливо погладив по руці.
Розмова закінчилася тим, що Антон запропонував Марині стати її особистим лікарем та вести вагітність.
Вперше за останні дні, Марина спала спокійно. З душі наче камінь упав.
– Ех, була б я сміливіша, тоді, на шкільному випускному, можливо ми з Антоном зараз були разом… – засинаючи, думала вона.
Наступного вечора у квартирі Марини пролунав дзвінок. Вона відчинила двері і завмерла від подиву. На порозі стояв Антон із пакетом свіжих фруктів у руках.
– Прийшов відвідати свою пацієнтку! – трохи бентежачись, усміхнувся він. – Можна, можливо?
– А як ти дізнався про мою адресу? – розгублено спитала Марина.
– Вона же вказана у твоїй медкарті! – засміявся друг.
– Ну тоді заходь! – Усміхнулася господиня.
Марина та Антон сиділи на кухні, пили чай і розмовляли.
– Знаєш, Марино, – раптом сказав Антон, – а я ж був закоханий у тебе в школі. Але боявся зізнатися. Тоді, на випускному, коли ми танцювали, я вирішив, що маю шанс. Але ти втекла від мене.
– Ох, якби ти знав, як я потім лаяла себе за це! – з жаром відповіла Марина. – Я теж була закохана в тебе, але дуже соромилася. Я часто тебе згадувала потім, шкодувала, що ти поїхав до іншого міста.
Декілька хвилин Антон мовчав, щось обмірковуючи. Потім глянув Марині прямо в очі і серйозно сказав:
– Марино, а може бути ще не все втрачено? Можливо, доля дає нам другий шанс?
– Але ж я вагітна… від іншого чоловіка. – розгублено сказала Марина. – Навіщо тобі чужа дитина?
– Ну і що? Своїх дітей у мене все одно ніколи не буде, а батьком хочеться стати. – тепло посміхнувся Антон.
– Я згодна. – зніяковіло вимовила Марина і знову відчула себе закоханою старшокласницею.
Антон присунувся до неї, обійняв і поцілував. Марина міцно пригорнулася до нього. По її щоках потекли сльози. Але цього разу це були сльози щастя.