– Мам, я з тобою поговорити хотів, – обережно почав син, забігши до батьків під час обідньої перерви.
– Про що ж? – Мати присіла навпроти Артема, – їсти будеш? Я пюре приготувала і котлети, ще гороховий суп вчорашній є.
Артем похитав головою. Адже мама знала, що він це все терпіти не може. Це, Сашко, молодший брат любив і пюре, і гороховий суп, і мати завжди готувала його улюблені страви, а якщо Артем просив картоплю посмажити, вона відмахувалася, мовляв, це шкідлива їжа.
– Дякую, не голодний, – сказав Артем і продовжив, – я прийшов попросити, щоб ви на дні народження Уляни утрималися від різних випадів на її адресу. Мама, Уля не заслужила такого ставлення до себе, вона всіма силами намагається зблизитися з тобою, дай їй шанс. Вона навіть день народження відзначати не хотіла, я її умовив і хочу, щоб вона почала почуватися частиною нашої родини.
– А я що, хіба погано ставлюся до неї? Завжди тільки у справі говорю. Якщо вона нікчемна господиня, то мусить сама це знати і не ображатися.
– Мама, Уляна чудова господиня. Так, вона щось робить не так, як ти, але в неї чудово виходить і в будинку затишок підтримує і готує.
– Ой, чого вона там готує? Будь-яку сухом’ятку, та ще й гостру, з такою їжею тільки шлунок псувати, а про який затишок ти говориш? Адже вона навіть постільна білизна не гладить ніколи!
– А чого його гладити, у нас машинка і сушить, і гладить, не так, звичайно, як праска, але для постільної білизни ідеальна річ. Анжелка Сашкіна зовсім по дому нічого не робить, але ти з нею така дружна, що навіть цього не помічаєш.
– Так, Анжелка не подарунок, зате вона мені онуків народить скоро, а твоя Улянка – пустоцвіт! І сам залишився без спадкоємців, і нас онуків позбавив.
– Мам, ти сама казала, що як тільки діти виростуть, так ви з батьком спокійно зможете пожити, свободу здобудете. Ось і насолоджуйтесь життям! Я ж вам путівки подарував до кращого санаторію, а ти їх здала і Сашку гроші віддала.
– Віддала, – скинула голову Тамара Миколаївна, – бо Сашко без роботи був на той час, а ти йому допомогти не міг нормально.
– Подарувати йому його місячну зарплату, це мало, по-твоєму? – Артем уже почав шкодувати, що вмовив дружину святкувати її день народження і прийшов сюди.
– Звичайно, мало, – обурилася мати, – проживи на ці копійки спробуй! Самі з Улянкою як сир в маслі катаєтесь.
– Мама! Ти чудово знаєш, чого мені варто було свій бізнес на ноги поставити, але я не скажу, що став мільйонером. Так, ми не потребуємо ні чого, але хто ж не давав і Сашку чимось серйозним зайнятися, а не в конторах за копійки штани просиджувати. Як був лінивим, так і залишається!
– Ти не чіпай брата! Не тобі його судити! Хто як може, той і живе.
– Все, годі, я сюди не сваритися прийшов. Навпаки, хочу налагодити стосунки. Ти поговори з Анжелою, щоб вона теж поводилася. Потрібно якісь спільні теми для розмови знаходити, а не критикувати мою дружину на порожньому місці.
– А я мовчати не збираюся, якщо що не так, і Анжелці рот не закриватиму, вона має право теж на свою думку.
– Ясно, – видихнув Артем, – шкода, що ми не можемо дійти порозуміння.
– Та гаразд, ти не дуйся, – скривила губи мати на кшталт посмішки, – Не будемо ми твою Ульку критикувати, нехай насолодиться святом. А ти це… Там, перевів би Сашку тисяч десять, він уже боїться сам тебе просити, а йому ж на співбесіди їздити, та й букет якийсь твоїй дружині купити доведеться.
– У мене зараз немає зовсім вільних грошей, – сказав Артем, проковтнувши солоний ком, – Сашку я пару тижнів тому переводив, а вчора шубу купив Уляні, в подарунок. Основні засоби у мене завжди в обороті.
Сказав, ніби намагався виправдатися, а на душі вже кішки шкрябалися від того, що він для власної родини завжди був ніби дійна корова. Коли він почав підробляти, щоби купити собі костюм на випускний, мати вициганила всі заощадження, адже Сашко захотів навушники, не з дешевих.
– Віддам я тобі, – пообіцяла мати, – ось принесе батько зарплату і поїдемо за костюмом.
Але зарплату затримали, а потім і потреби не було, Артем, розуміючи, що костюма йому не бачити, вирішив просто не йти на випускний. І не пішов.
Натомість, коли у Сашка випускний був, тут уже мати підготувалась заздалегідь. І костюм з голочки, і сорочка відомого бренду, і туфлі! Вбрала, наче нареченого.
Коли Артем з Уляною познайомився, він уже твердо стояв на ногах – закінчив інститут, починав свою справу, але вони вирішили обійтися без весілля, просто розписатися і поїхати відпочити на кілька днів.
– От і правильно, – сказала тоді Тамара Миколаївна, – ні до чого всі ці витрати, і поспішила нагадати, що у Сашка незабаром день народження, він би хотів ігровий комп’ютер.
Артем подарував йому комп’ютер, мрії повинні збуватись, думав він.
Артем з Уляною були разом уже сім років, а мати все ніяк не могла змиритися з тим, що тепер син їм менше допомагає, ніж до одруження, тому й злилася на Уляну, мовляв, безприданниця, лише заради грошей із ним живе. Сама ж Уля всіляко намагалася збудувати відносини з родичами чоловіка, її батьки жили дуже далеко, а вона, як приїхала в це місто вчитися, так і залишилася тут, бо зустріла Артема. Сашко з батьком до неї ставилися нормально, а от свекруха та Сашина дружина немов шукали привід, щоб насолити.
Артем згадав, як молодший брат збирався одружитися, тепер мама не говорила, що без весілля краще обійтися, навпаки, вирішила закотити бенкет на весь світ, адже Анжела хотіла пишне весілля. Щоправда, оплачувати банкет довелося Артему. Просили, як завжди, у борг, а вийшло – навіть частину не повернули.
Ось і тепер, почувши, що Артем посмів купити дружині дорогий подарунок, Тамара Миколаївна спочатку зблідла, потім почервоніла, а потім, витягнувши губи тонкою стрункою, прошипіла, не в змозі боротися з емоцією:
– Знаєш що, синку! Занадто дорогі подарунки балують людей. Краля твоя без шуби обійдеться, а ці гроші краще братові своєму віддай, йому потрібніше, вони з Анжелою готуються батьками стати!
– Мама! – Артем уже не міг тримати себе в руках. – Коли ти це вже припиниш? Все Сашка, Сашка! Тепер уже я не маю права подарувати дружині шубу, заради Сашка знову ж таки!
– Та навіщо їй шуба, скажи?! Вона до тебе прийшла в пуховичку і нічого! Що ж їй батьки шубу не купили? Дурня знайшла і їде на тобі, а ти давай, потурай!
– Уля на півдні жила, ти знаєш, там шуби не носять. А тепер вона мешкає в Сибіру! Вона до пацієнтів і в морози виїжджає, часом по півгодини на маршрутку чекає в мінус тридцять.
– А-а, ну зрозуміло! – Закивала головою Тамара Миколаївна, – скоро вона в тебе позашляховик вимагатиме, потім особняк на своєму морі, яхту! Все життя на неї оратимеш!
– Мамо, Уляна у мене не вимагає нічого, і припини вже знаходити в ній ті недоліки, які просто відсутні.
– А ти не смій грубити мені! Ось із дружиною своєю так розмовляй, а до матері май повагу! І знай, ти мені завдячуєш своїми успіхами. Ми тебе з батьком виростили, вигодували, а тепер ти маєш нам допомагати. А ти на якусь дівку чужу всі прибутки зливаєш! Брату рідному не можеш допомогти.
– Уля мені не чужа, а братові я допомагаю завжди! Навіть більше, ніж він заслуговує. І зауваж, Уляна мені жодного разу не сказала, що я гроші із загального бюджету віддаю братові щомісяця. Так, брату, не треба так дивитися на мене. Думаєш, я не знаю, що навіть те, що вам з батьком перекладаю, ти Сашкові віддаєш.
– Та як ти смієш дорікати рідному братові? Жінок у тебе може бути багато, а батьків та брата інших уже не буде! Ми твоя сім’я, а вона так, швидкоплинне явище. Коли зрозумієш, що мати мала рацію, зустрінеш іншу, а Уляні ручкою помахаєш.
– Ну все, достатньо! Який же я дурень, що знову сподівався до тебе достукатися. Мамо, адже ти не дружину мою ненавидиш, а мене. Все життя я був відламаною скибкою, а Сашко – світлом у віконці. Навіщо я тільки намагався налагодити стосунки? Сам не знаю. Але зараз прозрів. Не треба до нас у суботу приїжджати. І з цього моменту не варто розраховувати на мою допомогу та підтримку.
– Та я подам на аліменти! Ти повинен нам допомагати.
— Невже ти готова піти заради молодшого сина? Мамо, схаменись, щоб не довелося пошкодувати! Аліменти тобі точно ніхто не присудить, та й якщо б не так, мене не налякаєш цим. Я все сказав, а ти роби, як вважаєш правильним, але пам’ятай – у тебе тепер лишився один син.
Артем швидко вийшов із кухні, за кілька кроків подолав коридор і вискочив із квартири, як ошпарений. Лаяв себе за те, що знову піддався шаленій ідеї склеїти стосунки. Не варто на це сподіватися, та й Уляну вмовляти не варто залишитись тут спочатку. Але все можна виправити! Артем мало не підстрибнув від радості, вирішивши змінити подарунок дружині.
У суботу Артем з самого ранку підніс Уляні величезний букет хризантем та сережки.
– Дякую тобі, – дружина міцно обійняла його і розплакалася, – Ти завжди такі дорогі подарунки мені даруєш, мені навіть ніяково.
– Я готовий дарувати тобі весь світ! – усміхнувся Артем, – але на сьогодні це ще не всі подарунки. Увечері ми йдемо в ресторан, а потім на тебе чекає дуже приємний сюрприз!
В цей час у двері зателефонували, і Артем пішов відчиняти. На порозі стояла Тамара Миколаївна, бліда, мов полотно.
– Артем, нам терміново потрібні гроші. Терміново! Анжела від Сашка пішла. Йому треба повернути її, а без подарунків там і робити нічого, ти знаєш. Я додзвонитись до тебе не могла, довелося приїхати. Дай нам тисяч двадцять.
– А чи варта вона того? – Запитав Артем, – Анжела ваша.
– Про що ти кажеш, вона ж нашого онука виношує, Сашко повинен терміново помиритися з нею.
– Мамо, скажи, – Артем пильно подивився їй у вічі, – а тобі взагалі, потрібен цей онук чи онука? Адже ти крім Саші нікого любити не можеш! А про гроші я тобі вже сказав. Хоча… Стривай!
Він пішов у кабінет, коли з кухні вийшла Уляна:
– Доброго дня, Тамара Миколаївно! А що ви не проходите? Я чай свіжий заварила. Бажаєте?
– Не до чаю мені, – буркнула свекруха, махнувши рукою. Про день народження старшої невістки вона не згадала, а Уля не стала нав’язувати свою компанію, повернувшись на кухню.
Артем прийшов із кабінету з великим пакетом:
– Ось, – простяг він матері, – передумав дарувати шубу Уляні, їй вона не знадобиться, забирай. Хочеш продай, а хочеш подаруй своїй улюблениці, дивишся, ще на кілька місяців повернеться до Сашка.
Тамара Миколаївна стояла кілька секунд, мовчки ляскаючи очима, а потім розвернулася і попрямувала до ліфта. А Артем вирішив взяти себе в руки, хоч і було прикро та боляче.
У ресторані, під час вечері, Артем узяв Улю за руку і заглянув у її сяючі щастям очі.
– Рідна моя, я хочу подякувати тобі за те, що ти в мене є. Я дуже люблю тебе і вірю, що ми все життя будемо разом. А ще я хочу, щоб ти була безмежно щасливою і пропоную здійснити твою мрію. Ми переїжджаємо у твоє місто, як ти мріяла!
Уляна склала долоні разом і прикрила очі на мить:
– Ти не жартуєш? Це і є твій сюрприз? – Вона посміхалася, і на душі стало ще тепліше.
– Не жартую! Я все вже обдумав, справи поступово переведу туди, а поки що тут впорається мій заступник. Для педіатрів там теж робота знайдеться, ну, якщо ти не передумаєш працювати, адже я завжди казав, що сам зможу сім’ю забезпечувати.
– А в мене теж для тебе сюрприз, – загадково подивилася на чоловіка Уляна, – у нас буде малюк!
Артем не витримав, вийшов з-за столу і, піднявши дружину на руки, міцно притиснув до себе, не стримуючи сліз, що проступили.
Незабаром подружжя переїхало до міста дитинства Уляни, купило будиночок неподалік її батьків і зрозуміло, що саме про таке сімейне щастя були їхні мрії. Коли ніхто нічого не вимагає, не розпалює обстановку, у колі близьких людей ти почуваєшся невимушено. З батьками Улі стосунки склалися чудові, а ось про своїх родичів Артему довелося забувати, та це було і на краще. Батькові він іноді дзвонив, але той весь час зводив розмову, побоюючись, що дружина почує.
– Артеме, я дуже радий тебе почути, але мати буде незадоволена, якщо дізнається, що ми спілкуємося, – казав він.
Пізніше від батька Артем дізнався, що справи у них не найприємніші. Їм довелося розміняти свою троячку, щоб Сашко з дружиною не блукали чужими квартирами. Жити з батьками Анжела не хотіла і їм купили окрему квартиру, а собі змогли дозволити лише кімнатку в комуналці. Мати намагається кожну копійку заощадити, щоб Сашкові віддати, не образити. І навіть те, що онук зовсім не схожий ні на кого з батьків, Тамару Миколаївну не бентежить, аби Сашко був щасливий.
Але Артема їхні стосунки більше не хвилювали. Уляна народила красуню доньку і тепер у них був новий приємний клопіт…