– Я втомився, – сказав дружині Артур, – я хочу спокою. І ти, і діти мені набридли! Я хочу, щоб ви покинули мій дім. Я вирішив, що заслуговую на щастя.
Ти мені все життя зіпсувала, я тільки нещодавно це зрозумів! Як я жив із тобою? Не порозуміння, жодного єднання усі вісім років, що прожили разом…
Загалом, збираєтеся, щоб до вечора вашого духу тут не було!
Чоловік Арини був на одинадцять років старший. Заміж за Артура вона вийшла в дев’ятнадцять років.
Мати Ірини вибір дочки схвалила:
– З одного боку, така різниця у віці – це добре! Артур вже повністю відбувся, дорослий чоловік із гарною роботою та без матеріальних проблем.
Житло в тебе є, окрема квартира, за це я теж не переживаю. Виходь за нього заміж, він – гідна партія.
Ніна Валентинівна тоді не знала, що її зять, Артур, людина з дуже нестабільною психікою.
Аріна вже через тиждень після весілля зіткнулася з емоційними гойдалками.
Чоловік раптово, без видимої причини, став агресивним, почав її ображати, дорікати і навіть кілька разів намагався вдарити. Через три дні Артур знову став колишнім.
Старший син народився рівно за рік після весілля. Артур був щасливий. Новоспечений татко після виписки закотило свято, на яке було запрошено майже двісті людей.
Після того, як останні гості розійшлися, Артур дружину вперше вдарив:
– Ти на себе подивися, – кричав чоловік, – як ти себе при сторонніх поводила? Чоловікам усміхалася, кокетувала! Що, думала, не помічу?
– Артуре, – плакала Ірина, – та що ти таке кажеш! Люди підходили, вітали, мені було приємно, тож я й усміхалася!
– Хотіла мене на емоції вивести? Вітаю, у тебе вийшло! – говорив дружині Артур, не перестаючи завдавати ударів.
Розумом Ірина розуміла, що заміж вийшла за тирана. Вона думала навіть піти, але йти було нікуди, мати на той час вийшла заміж, продала свою квартиру і поїхала на ПМП в іншу країну.
Зі старшим братом стосунки були погані, він Ірину навіть слухати не став:
– Зі своїми проблемами розбирайся сама, до мене за допомогою не звертайся. Я взагалі вас родичами більше не вважаю.
Ви ж із матір’ю теж мене вважали чужим, коли квартири собі купували. Для мене кута у вас не знайшлося. Ви мене з життя викинули!
– Мені, Олегу, нікуди йти, прошу, допоможи!
– Чому я тепер тобі цей самий кут виділити повинен? Забудь взагалі мій номер телефону.
Ірина розуміла, що залишилася сама. Вона намагалася розмовляти зі свекрухою, але вона категорично заявила:
– Бути не може! Артур не здатний нікого образити. Ти, Ірино, вигадуєш. Як взагалі тобі не соромно очорнити ім’я сина?
***
Через два роки народилася ще одна дитина, і жити Ірині стало в рази гірше.
Працювати Ірині не дозволялося. Артур дружині гроші на господарство видавав під звіт: вимагав чеки, вклеював їх в окремий зошит. Примушував звітувати за кожен витрачений гривень.
– Це що? – тикаючи пальцем у чек, питав Артур. – Я хіба дозволяв тобі це купувати?
– Син попросив, розплакався у магазині, довелося витратитись. Артур, цей іграшковий меч всього вісімдесят гривень коштує.
– Справа не в ціні! – одразу звірів чоловік. – Справа в тому, що ти не слухаєшся!
Живеш за мій рахунок, сидиш у мене на шиї і ще дозволяєш собі непередбачені витрати! Звісно, ти ж грошей не заробляєш, зручно влаштувалася!
***
Із двома дітьми жити в однокімнатній квартирі було тісно. Коли Ірина завагітніла втретє, Артур завів розмову про продаж квартири.
– Я знайду клієнтів, квартиру продамо. У мене ділянка землі за містом є, там будинок збудуємо просторий.
Грошей, виручених за твою однушку, звичайно, на будівництво не вистачить, але в мене дещо приховано.
Думаю, за кілька років відбудуємо, обставимо та заселимося. А поки що поживемо у моїх батьків.
Ірина не хотіла розлучатися з єдиним житлом, але Артур змусив її продати квартиру. Переїхали до свекрухи та свекра, майже три роки там жили.
Усі домашні справи Олена Антонівна тут же переклала на невістку, Ірина аж до пологів доглядала членів сім’ї, готувала на всіх, прибирала великий будинок.
Ще й встигала доглядати тварин – батьки Артура тримали овець і кроликів.
Права голосу Ірина не мала, всі питання вирішувалися без участі. До будівництва жінку взагалі не припускали.
Ірина хотіла, щоб у їхньому будинку була окрема кімната для кожної дитини, але Артур чинив опір:
– Навіщо? У нас є троє синів, вони можуть жити в одній кімнаті. Краще я більярдну обладнану та простору спальню для батьків.
Ти не забувай, що вони нам допомагають, ми в них взагалі безкоштовно живемо!
– А якщо моя мати захоче приїхати в гості? – Запитала Ірина, – напевно, потрібно окрему спальню для гостей …
– Сподіваюся, що не захоче! А якщо й приїде, то щось придумаємо. Де розмістити тещу, знайдемо.
Ірина нарівні з чоловіком працювала, допомагала йому обробляти будинок зсередини, вони самі клеїли шпалери в кожній кімнаті.
Артур якось швидко забув, що Ірина продала свою квартиру і віддала йому гроші.
Коли будинок був повністю готовий, Ірина дізналася, що будинок за документами належить її свекрусі.
Жінка прийшла в ужас.
– Артуре, ні в мене, ні в дітей тут часткою немає? Але як це так? Це ж незаконно!
– Ще як законно, – усміхнувся чоловік, – у мене скрізь, Ірино, є зв’язки. Яка різниця на кого оформлено будинок? Ти що, кинути мене хочеш? Вже про розлучення думаєш і про розподіл майна?
– Та до чого тут це? – обурилася Ірина. – У мене було своє житло, ти змусив мене квартиру у хорошому районі продати. Сказав, що ми будинок відбудуємо!
Будинок відбудували, але чомусь він раптом став належати твоїй матері! Вона хоч карбованець у будівництво вклала?
Після цих слів Ірина отримала ляпас.
Артур нахилився над дружиною і промовив:
– Не лізь туди, куди тебе не просять! Якщо я так вирішив, то так і буде! Документально будинок належатиме моїй матері. Все, крапка!
***
Артур загорівся ідеєю стати фермером:
– Це золота жила, – казав чоловік, – візьму землю в оренду, засію її пшеницею чи кукурудзою. Урожай потім продам. Трактор потрібний! Давай-но, Ірино, матері своїй подзвони, хай грошима підсобить.
– Звідки в неї, Артуре? Що ти думаєш, вона там приспівуючи живе?
– Думаю, що ні чого вже точно не потребує! Ти мені сама казала, що у вітчима твого є власне житло, що мати квартиру продала і гроші приховала. Давай дзвони. При мені номер набирай!
Ніна Валентинівна погодилася дочці допомогти, дала двісті тисяч. На них Артур купив у сусіда трактор.
З фермерством якось не сталося. Чоловік, не маючи жодного досвіду, не зміг з першого врожаю окупити всі витрати, зазнав збитків. Трактор Артур потім перепродав.
Відносини з чоловіком псувалися з кожним днем, Артур часто почав говорити, що вона і діти йому заважають:
– Скажи їм, нехай припинять кричати, – висловлював дружині чоловік, – вони мені відпочити не дають! Від тебе, Ірино, абсолютно ніякого толку. Обернися довкола, ми живемо в хліві!
Ти примудрилася новий будинок перетворити на хлів менше ніж за рік! Чому такий бруд довкола?
Ірина оглядала прибрану вітальню і думала, що чоловік навмисне шукає привід з нею посваритися.
Скандали стали гриміти все частіше, Артур уже не соромився регулярно піднімати руку на дружину та хлопчаків.
Якось повернувшись від батьків напідпитку, чоловік скомандував:
– Збирайся і йди. Дітей забирай із собою.
– Куди я піду, Артуре? Що відбувається?
– Ти мені набридла! Я більше не хочу тебе бачити. Завтра ж подам на розлучення.
Аріна злякалася:
– Артуре, у мене немає грошей, я навіть житло зняти не можу. Куди піду з дітьми?
– А це не мої проблеми, – відповів чоловік, – я зараз знову поїду до батьків, увечері, коли повернуся, щоб вас тут не було. Зрозуміло?
Артур поїхав, а Ірина стояла обдзвонювати своїх подруг із «минулого життя». Чоловік зробив усе, щоб позбавити Ірину близьких людей.
Тільки одна з п’яти погодилася дати притулок:
– Приїдь, звичайно. От я так і знала, що рано чи пізно так станеться! Не здавався твій чоловік надійним.
Приїдь, у мене якраз брат гостює, він юрист і досить непоганий. Думатимемо, як витягти твої гроші з цього будинку.
Цікаво, як він закон оминув? У будь-якому разі дітям у цьому будинку мали виділити частки. А вони взагалі десь прописані?
– Не знаю, у якогось родича Артура. Він цим займався сам, я, якщо чесно, нічого до ладу не знаю.
***
Ірина прожила у подруги майже два місяці.
За цей час їй удалося влаштуватися на роботу і якось налагодити життя. Дітям довелося наймати няньку.
Брат подруги дав Ірині деякі рекомендації:
– Можна спробувати притягнути його через суд. Вам грамотний адвокат потрібен, шанси є. Але вони невеликі.
***
Артур після того, як вигнав дружину з дітьми, швидко забув про їхнє існування. Ірина, як тільки стала на ноги, насамперед подала на аліменти.
З боку Артура та його родичів на Ірину посипалися погрози. Першою зателефонувала свекруха:
– Що ж ти хорошого стосунку не цінуєш? – Почала Олена Антонівна. – Мій син що, мало для тебе зробив? Що ж ти так нишком йому капостиш?
– А я, Олено Антонівно, хочу отримати те, що мені належить. Діти у нас з Артуром спільні, він теж зобов’язаний брати участь у їхньому вихованні.
– Погано робиш, – докорила невістку Олена Антонівна, – дивись, як би бумеранг не прилетів! Могли б домовитися по-доброму!
Практично відразу після матері Артур передзвонив колишній дружині:
– По-доброму виконавчий лист забери, не наживай собі проблем. Ти, Ірино, мене чудово знаєш, я довго не проситиму.
– Я тепер тебе не боюся, – заявила колишньому чоловікові Ірина, – годі, відбоялася! Я ще з тебе і твоєї родини гроші, які пішли на будівництво вашого будинку, витрусю. Готуйся до суду!
***
Від задуманого Ірина відступати не має наміру.
Коли Ніна Валентинівна дізналася про ситуацію, що склалася у дочки, відразу повернулася до міста і зняла для Ірини та її дітей двокімнатну квартиру, сплатила її відразу за рік уперед.
У Ірини з’явився адвокат, який обіцяє повернути якщо не всю суму цілком, витрачену на будівництво будинку, то хоча б її більшу частину.