Тим днем Віталій повертався додому у піднесеному настрої. Дорогою він купив великий букет квітів. Хотів похвалитись перед дружиною своїм новим проектом. Він над ним цілий рік працював. На думку чоловіка, дружина точно оцінила його зусилля.
З Христиною вони одружилися чотири роки тому. Батьки самі обрали наречену Віталію. Мовляв, така його не підведе. У Христини батько теж займався бізнесом. Дівчина одразу сподобалася Віталію. Весілля було шикарним. Багачі вміють закочувати «бенкет на весь світ». Сама наречена виглядала приголомшливо. Сукню їй шили на замовлення. А макіяж – немов у найкрасивішої лялечки.
Усі рідні та близькі раділи щастю молодих. Бажали довгих років благополуччя, дітей. Ось тільки дітей Христина так і не народила. Жила собі. Усе потім відкладала. Казала Віталію, що рано їй ще ставати матір’ю.
Молодий чоловік пригальмував автомобіль, взяв квіти з сидіння та попрямував до будинку. Зараз він потішить Христину новиною.
– Кохана? – крикнув він, відчинивши двері. Проте ніхто не відгукнувся. Віталій кинувся у спальню просто у взутті. Побачивши відкриту шафу та вивалені на підлогу речі, він усе зрозумів. Його дружина пішла. Назавжди. Адже не дарма днями вона з кимось переписувалася вночі. Христина тоді сиділа за ноутбуком. Вона гадала, що чоловік спить і нічого не бачить, а він усе бачив. Навіть ім’я тієї людини, з ким вона спілкувалася, також прочитав: Сергій. Коли дружина заснула, Віталій довго не спав. Треба було ще тоді їй сказати, а він промовчав. Не думав, що так серйозно.
Він сів на ліжко та обхопив голову руками. Як несподівано вона пішла! І було б через що йти. Адже Віталій усім її забезпечував, увагою оточував, турботою. Бувають такі невдячні жінки.
– Твapь! – кинувши з сили квіти об підлогу, вигукнув Віталій. – І як я повівся на тебе?!
А потім він дізнався: Христина втекла з коханцем на Північ. Тільки що вона там забула, чоловік не розумів. Люди говорили, ніби цей Сергій – кохання Христини з її минулого.
Грошей для втечі у дружини було достатньо. Віталій їй рахунок на велику суму у банку відкрив.
– Ось я дурень…, – лаяв себе вголос ошуканий чоловік. – І головне, довіряв тобі до кінця…
То зрадництво Віталій довго потім згадував. Не вірилося йому, що це сталося саме з ним. Раніше про подібні зради він лише фільми дивився, а тепер…
Пізніше душевні рани затяглися. Минуле забулося. Тільки все одно чоловік підозріло ставився до жінок. На обрії з’явилася вона. Вся така гарна, доглянута, у сукні-футлярі та на високих підборах. Це сталося на одному із корпоративів. Самотній чоловік одразу впадає у вічі гостям на святах.
– Привіт! – Привіталася з ним молода дівчина. – Мене звуть Дар’я, а тебе?
Віталій повернув голову та зустрівся з нею очима. Щось тьохнуло в грудях. Швидше за все, алкоголь у крові зробив свою справу. Ні, таку білявку Віталік ніколи не відпустить від себе.
Він не відпустив. Дарина швидко увійшла до ролі супутниці чоловіка. Намагалася його вислуховувати навіть, коли сама сильно втомлювалася. Говорила про шалене кохання, клялася бути з ним до самої смерті. Віталій із нею забув про все на світі. Закохався у неї по вуха. Закрутив новий роман, розпочалося нове життя, народилися інші мрії.
З Дашею все було по-іншому. Не так, як із Христиною. Перша дружина думала лише про себе. Егоїстка ще та. Даша зовсім інша. Дбайлива дружина, працьовита господиня.
Вийшовши заміж за Віталіка, вона одразу звільнилася. Сказала, що нема чого їй ходити на роботу за забезпеченого чоловіка. Він не надав жодного значення її звільненню. Навпаки, сказав, що радий бачити її постійно вдома, а не втомлену від трудового дня.
Будинок справді змінився після її появи. На ділянці з’явилися грядки овочів; у дворі красувалися клумби квітів. У хаті стало пахнути випічкою та іншими кулінарними виробами, якими могла похвалитися Даша.
А одного разу вона заявила чоловікові про свою вагітність. Як же зрадів Віталік! Його щастю не було меж. Він схопив дружину і носив її на руках по всіх кімнатах.
– Якщо народиться хлопчик, назвемо його Єгором! – Вигукнув він.
– А якщо дівчинка, хай буде Маша! – підхопила Дарина.
Першу половину вагітності жінка перенесла нормально, а в другій її почав мучити моторошний токсикоз. Даша тільки й робила, що лежала у стаціонарі. Всі домашні справи відразу відсунулися на задній план. Не було кому збирати врожай і наводити лад у будинку. Віталій став звикати обідати і вечеряти десь у ресторані. Там він зустрів інше кохання. Просто Даша набридла йому вічним ниттям та скаргами на здоров’я. Чоловік хотів того самого стану. Тих мрій, тих відчуттів, які він відчував на початку стосунків із дівчатами.
Дізнавшись, що чоловік перейшов на іншу, Дар’я вирішила піти від нього по-тихому. Коли він був на роботі, вона зібрала всі свої речі і перевезла їх мамі. Йому залишила прощальний лист. Віталій його навіть не прочитав. Не хотів псувати собі райдужний настрій. Чоловік не звернув жодної уваги на догляд дружини. Так сильно він був зайнятий новою пасією.
З того часу минуло багато років. Віталію вже незабаром шістдесят виповниться. Згадувати нема чого. В молодості він змінював жінок як рукавички, а тепер нікому не потрібен. Може, навпаки, йому ніхто не потрібний. Буває й таке. Все-таки вік давав себе знати різними захворюваннями. Чоловік став частим відвідувачем лікарів. Іноді він докоряв собі минуле. Якби він був відповідальнішим, зараз у нього була б справжня родина, онуки… Нічого хорошого. Попереду лише старість та хвороби. Ще й конкуренти намагаються бізнес його прикрити. Мовляв, настав час поступитися дорогою молодим, а він уже віджив свій вік.
Того дня Віталій вкотре побував на прийомі у лікаря та збирався додому. Дорогою йому захотілося їсти. Довелося заїхати до найближчого кафе. Там він пробув лише кілька хвилин. Коли вийшов із закладу, натрапив на хлопчика років із шести.
– Дядечку, у вас є щось поїсти? – попросила його дитина. – Я сьогодні ні крихти не їв.
– А де твоя мати? – здивувався чоловік, озираючись на всі боки.
– У мене немає мами, – зізнався малюк. – Раніше була. Вона працювала тут.
– Ну добре. Я дам тобі поїсти. Тільки почекай трохи, добре? Я зараз повернусь.
Віталій повернувся до кафе, купив кілька біляшів і вийшов із закладу. Хлопчик на нього чекав. Побачивши частування, він жадібно накинувся на їжу.
– Який ти голодний! – ахнув чоловік.
– Дякую, – подякувала його дитина. – Якщо хочете, я можу Вам машину помити.
– Ти ще зовсім малий, дитино! – відповів йому Віталій. Йому раптом стало шкода цього бідолаху. Як же важко йому доводиться жити.
– Послухай, у мене є до тебе інша пропозиція, – присівши поряд з ним, промовив чоловік. – Тільки маю умову.
– Яке? – напружився малюк.
– Ти маєш поїхати зі мною в один магазин.
– Магазин? О, це я люблю! І ми купимо машинку? – Зраділа дитина.
– І машинку ми теж купимо, – усміхнувся йому Віталій.
Хлопчик із задоволенням заліз у розкішний «Шевроле», і вони вирушили за покупками. Дорогою маленький приятель розповів, що його звати Славиком.
– А куди твоя мати поділася? – поцікавився у нього Віталій.
– Спочатку вона пішла від нас із бабусею. Мені сказала, що заробить грошей і повернеться. Потім ми довідалися: маму збила машина.
– Це сталося нещодавно? – Запитав чоловік.
– Так. Нещодавно. Мама хотіла мені до школи все купити. Одяг, портфель, олівці і таке інше, – зітхнув Славик. – Але не встигла.
Він сумно глянув у вікно. Повз проносилися яскраві вітрини великих будівель, зупинки, будинки, дерева.
Віталік насупився.
– А бабуся, дідусь у тебе є? – Запитав він у дитини.
– Бабуся хворіє. Коли я йшов, вона навіть не попрощалася зі мною. Їй погано. А ще у неї закінчились пігулки.
Чоловіку стало цікаво.
– Тоді зараз ми з тобою поїдемо до магазину, а потім заїдемо до бабусі. Добре? – промовив він.
Славік радісно погодився:
– Дядечку, я давно не був у магазині… Раніше ми з мамою ходили до супермаркету, і вона мені купувала солодощі. А зараз…
– Нічого. Ми з тобою надолужимо втрачене.
За кілька хвилин їхня машина чорного кольору зупинилася біля великого торгового центру.
Як же сяяли очі Славика, побачивши іграшки на вітринах! Ще більше хлопчик зрадів, побачивши, як дядько Віталік купує йому різні набори машинок, іграшкову залізницю, пластмасових роботів та інші цікаві ігри. Все це продавці запакували у великі блискучі пакети та вручили Віталію.
Потім він і його маленький приятель вирушили за продуктами. Незабаром у них побільшало покупок.
– Дядю Віталіку, а як ми це все донесемо? – дивувалася дитина.
– У кошику, – посміхнувся чоловік. – Прямо в ньому і довеземо до машини.
– А так можна?
– Звичайно можна! – засміявся Віталій.
Усадивши хлопчика в «Шевроле», він сів за кермо.
– Розповідай, де мешкає твоя бабуся? – промовив він.
Славік назвав адресу.
Через півгодини вони прибули до будинку, де мешкав малюк.
Будівля виглядала застарілою, недоглянутою. Поруч валялося сміття, розбиті пляшки; нявкали голодні коти, лежали худі собаки. Було ясно: у цьому будинку мешкають люди з низьким фінансовим становищем. Віталій гидливо озирнувся. Йому стало не по собі. Чоловік звик перебувати в багатих районах з розкішними котеджами, прекрасними сосновими лісочками, де була власна охорона. Тут йому зовсім не подобалось. «Як тут взагалі можна жити?», – про себе дивувався він.
Хлопчик попрямував уперед, показуючи йому дорогу. Віталій пішов слідом. Через кілька секунд вони прийшли до обшарпаних дверей, які виявилися відкритими.
– Ви не розувайтесь, – сказав Славик своєму гостеві.
– Так, я бачу, – погодився Віталік.
Пройшовши передпокій, він побачив сумну картину: у кімнаті на дивані лежала жінка. Віталік глянув на її обличчя та ойкнув. У цьому пониклому погляді чоловік впізнав своє давно забуте кохання.
– Дар’я?! – здивовано вигукнув він, трохи наблизившись до жінки, схожої на скелет.
– Ви хто, чоловік? – ледве живим голосом спитала вона.
– Я – Віталій. Ти не пам’ятаєш мене? Я – твій колишній чоловік.
– Чоловік? – здивувалася жінка. – Це той, від кого мені довелося втекти ще за вагітну?
Вона голосно посміхнулася. Віталію стало незручно.
– Вибач мені, – опустив він голову.
Славік не слухав їхньої розмови. Він захоплено розбирав один із пакетів з іграшками.
– Скажи, цей хлопчик…
– Цей хлопчик – твій онук! – повідомила Дарина.
– Онук?!
– Так. Жаль, Маші більше немає. Твоєї дочки. Міг би й раніше приїхати, познайомитися, — докірливо сказала йому жінка. – Ми навіть не поховали її як належить. Привезли у закритій труні. Нема на що було дивитися.
– Я винен перед вами, – Віталію було дуже незручно. Так незручно, що хотілося втекти на край світу чи провалитися під землю!
– Все було наче в якомусь тумані, – продовжив він. На його очах навернулися сльози. – Вибач…
Даша повернула до нього голову.
– Може…, – заїкаючись, промовив він. – Може, ліки потрібні?
Жінка здивовано дивилася, як онук розбирає пакети з іграшками.
– Бабуся, а дядько Віталік нам продукти купив. Дивись скільки їх багато!
Колишній чоловік сказав жінці, що ненадовго від’їде у справах. Він повернувся за годину.
– Вибачте. На дорогах були пробки, – вибачався він. У руках Віталік тримав пакунки.
– Тут ліки та ще продукти для тебе. Ти маєш одужувати, Даша.
– Дякую, – подякувала вона йому.
Чоловік не сподівався прощення колишньої дружини. Йому було шкода, що з його дочкою сталася ця трагедія. Віталік багато б віддав, щоб змінити минуле. Але не міг уже нічого зробити. Занадто багато «води витекло» з того часу. Думав, буде вічно молодим, а жінки так і ходитимуть за ним натовпом. Вік та хвороби взяли своє. Попереду лише очікування того, що неминуче стосується кожної людини: відхід у інший світ, зустріч із потойбічними силами, суд над гріхами…
Поступово Даша пішла на виправлення. На знак своїх вибачень Віталій купив для неї та онука окремий будиночок за містом у престижному районі. Славик став дуже щасливою дитиною. Щоправда, мами йому не вистачало. Батько хлопчика покинув її тоді, коли вона була на сьомому місяці вагітності.
Віталік брав Славика до себе у суботу та в неділю. У ці дні дитина не мала шкільних занять.
Якось чоловік вирішив влаштувати невелике свято. Просто так. Він запропонував Дар’ї організувати пікнік у саду її будинку. Жінка погодилася.
Того вечора вони втрьох смажили запашне м’ясо у дворі і не помітили, як поряд з’явилася молода особа.
– Вітаю! – Розгублено привіталася вона, спостерігаючи з усмішкою за сім’єю. Ті захоплено щось розповідали, передаючи один одному рум’яні шматочки шашлику.
Даша одразу в паніці відсахнулася.
– Марійка?! – Закричала вона і відразу впала на землю.
– Мама! – зрадів Славик. – Моя мама повернулася!
Віталік підхопив Дарину на руки. Вона прокинулася через хвилину. Маша тримала сина за руку.
– Я не зрозуміла… На мене тут ніхто не чекав? – Заговорила Маша.
– Ні, чому ж, – не знаючи, що відповісти, сказала мати. – Дуже навіть чекали…
– Можеш познайомитись. Це твій батько, – вказавши на Віталія, сказала вона.
– Мій батько? – Здивувалася дочка. Вони з Віталієм дивилися один на одного так, ніби десь уже бачились.
– Я ж знайомий з цією дівчиною, – зізнався він.
Дашу він справді знав. Як не знати продавщицю з кафе, в яке він ходив постійно обідати! Щодня її бачив і не здогадувався: вона його рідна дочка. Виявилося, що дівчину переплутали з іншого, коли сталася та аварія. З чистого випадку перед поїздкою та засунула в сумку Даші свої документи. Подруги не стало на місці, а Дашу, взявши за іншу, помістили до стаціонару на довгий час. Там вона кілька місяців приходила до тями. Відновлювалася пам’ять. Коли пам’ять повернулася, вона поїхала шукати маму. Сусіди розповіли про нову адресу Даші. Вони були здивовані, що жінці вдалося переїхати зі свого бідного району до мальовничого місця. Так і сказали Маші, що мати знайшла собі спонсора. Втішна дочка знайшл, свого сина і здивувалася зустрічі з батьком.
Минуло кілька років. Віталік за цей час неодноразово пропонував Даші заново створити спілку їхніх двох сердець, але вона постійно йому відмовляла.
– А раптом ти мене знову проміняєш на якусь спідницю? – Сміялася вона.
— Ми ж з тобою не молоді, як раніше, — відповів він. – Та й нудно жити поодинці.
Все трапилося на Машиному весіллі. Дочка зустріла своє кохання на корпоративі. Її обранцем виявився друг самого господаря кафе, де вона працювала.
Після одруження всі вирушили до ресторану. Там і зробив Віталік пропозицію Дарії. Чоловік просто на очах гостей став посеред зали перед коханою на одне коліно, витягнув маленький подарунок із кишені. Це була обручка.
– Люба, будь моєю дружиною! – сказав він, сподіваючись.
Даша встала з-за столу. У Віталіковій душі все обірвалося. Він думав, вона зараз піде. Ось буде ганьби! Але вона не пішла. Взявши його руку, жінка посміхнулася і промовила:
– Так коханий!
Вона вибачила його. Пізніше внук Славік заявив, що його мама чекає на сестричку чи братика, і йому неодмінно знадобляться бабуся і дідусь, які неодмінно повинні завжди жити один з одним. А ще Славик шепнув на вухо Віталіку, що саме про такого діда він завжди мріяв раніше, і тепер дуже щасливий.