Нізащо! – Кричала Вероніка на свого чоловіка, – на переїзд твоєї матері до нас я не згодна!
Вона мені жити не дасть, Міша, я тебе прошу, будь ласка, хай Ірина Олександрівна лишається у себе! Ти, двічі на рік, їздитимеш до неї в гості, і всі будуть задоволені! Якщо вона сюди переїде, я тобі обіцяю – я подам на розлучення!
Ще півроку тому життя Вероніки та Михайла було спокійним і абсолютно безхмарним. Подружжя виховували чотирнадцятирічного сина, жили вони у просторій, трикімнатній квартирі, обидва працювали. Сукупний прибуток був пристойним.
Єдине, що трохи затьмарювало життя Вероніці, то це часті дзвінки свекрухи. Ірина Олександрівна завжди горіла бажанням поговорити саме з нею, а не з сином чи онуком.
Коли свекруха приїжджала в гості, Вероніка додому приходила тільки ночувати. Вона спеціально набирала побільше клієнтів, допізна поралася з паперами, тільки щоб якомога рідше перетинатися з мамою Михайла.
Дзвонила пенсіонерка в основному в робочий час, і якщо невістка з першого разу слухавку не брала, то називала свекруху рівно доти, доки їй не дадуть відповіді.
Телефон відключити Вероніка не могла, вона мала завжди бути на зв’язку з клієнтами. Ось і сьогодні дзвінок Ірини Олександрівни Веронику застав зненацька. Жінка кілька разів натискала на відбій, але свекруха наполегливо намагалася поговорити з нареченою:
– Так, я слухаю, – не витерпівши, взяла трубку Вероніка.
– Що трубку не береш? Чим це ти так зайнята? – Запитала Ірина Олександрівна.
– Я працюю, – намагаючись зберігати спокій, відповіла Вероніка, – щось трапилося? Ви щось хотіли?
– Та нудно мені, – чесно зізналася Ірина Олександрівна, – зайнятися нема чим. Ну, розказуй, як справи? Як Вовчик? Що в нього з навчанням? Трійки виправив?
– Ірино Олександрівно, давайте про це поговоримо ввечері. Не займайте, будь ласка, лінію, я дзвінка дуже важливого чекаю.
– Та тобі в якийсь час доби не подзвони, ти ніколи трубку не підіймаєш. Ділова! Міхайлові скажи, щоб мені ввечері передзвонив, у мене є до нього серйозна розмова.
Ірина Олександрівна відключилася, а Вероніка швидко набила чоловікові в месенджері:
«Матері зателефонуй, вона просила з нею зв’язатися. І поясни їй, що турбувати людину в робочий час не можна».
Михайло повернувся додому того дня без настрою. Чоловік з дружиною мали нелегку розмову, і його результат Михайло заздалегідь знав. Вероніка полізла до чоловіка з розпитуваннями:
– Міша, ти що такий кислий? Що трапилося? На роботі проблеми?
– Та ні, на роботі все добре. Хоча проблеми є.
– Розкажи, що сталося? Я ж бачу, що тебе щось мучить. Ну, давай швидше!
– Я з мамою сьогодні розмовляв…
– Так, – простягла Вероніка, – вечір перестає бути важким! Що знову спало на думку твоєї найдорожчої матусі? Що вона цього разу вигадала?
– Веронік, ти тільки, будь ласка, не скандаль. Загалом, мама сьогодні зателефонувала та сказала, що хоче переїхати до нас.
До Вероніки спочатку суть сказаного не дійшла:
– Знову, чи що? Півроку тому ж була! Чого, я не зрозумію, їй удома не сидиться? Знову приїде, на місяць затримається! Я як відчувала, що свекруха мені чергову прикрість готує!
– Веронік, – сказав Міша, – не «приїхати», а «переїхати». Зовсім…
Вероніка більше двох годин лаялася з чоловіком, у конфлікт втрутився і Вова.
Син просив батька:
– Тату, я не хочу, щоб бабуся до нас переїжджала! Вона мене знову зганьбить перед друзями! Згадай минулий її приїзд? Я місяць потім надвір соромився вийти, хлопці досі підколюють.
— Це ж треба було додуматися! – Вероніка тут же згадала той випадок, – Вовку вона перед усіма сусідами зганьбила! Енурез нічний на нервовому ґрунті трапився, а вона про це все розтріпала!
І що ти хочеш, щоб з нього знову почали сміятися? Ну давай, привози свою матір, хай вона нам усім життя зіпсує!
Міша частково з Веронікою був згоден, його мати справді часом перегинала ціпок, але й відмовити матері він не міг.
Ірина Олександрівна під час останньої розмови синові зізналася:
– Зовсім я вже здаю. Ноги та руки не слухаються, часто болить голова, сплю зовсім мало.
Я, Міш, хочу квартиру свою трикімнатну продати і в щось ближче до тебе купити. Хто мене доглядатиме, коли я зляжу?
Дружині Михайло свою позицію намагався пояснити, але Вероніка його начебто не слухала. У неї зі свекрухою зіпсувалися стосунки п’ятнадцять років тому, коли вона завагітніла.
Ірина Олександрівна тоді наполягала на тому щоб позбутися дитини:
– Дитину треба позбавлятися! Ти пігулки сильнодіючі пила перед тим, як їм завагітніти. Хто у вас народиться? Поки не пізно, йди до лікарні, потім дитину народиш здоровою. Я впевнена, що ця точно буде хворою!
Вероніка досі дякувала долі за те, що тоді свекрухи не послухалася. Вовка народився з невеликими проблемами зі здоров’ям, які успішно ближче до трьох років лікарі усунули.
Вероніка дійсно приймала препарати до вагітності – вона дуже тяжко переживала смерть матері.
Своєї провини Ірина Олександрівна перед невісткою не відчувала, коли народився онук, жінка вважала за краще забути злі слова, а Вероніка їх на все життя запам’ятала.
Тиха війна тривала багато років, і Ірина Олександрівна, здається, вирішила перейти в наступ.
Перед тим, як виставити свою квартиру на продаж, Ірина Олександрівна налетіла до сина в гості без попередження. Про візит свекрухи Вероніка дізналася з телефонного дзвінка:
– Я довго стоятиму на вокзалі? – питала Ірина Олександрівна. – Мене хтось зустріне чи ні?
Поклавши трубку, Вероніка вилаялася і наказала дружину:
– Зустрічай свою матір, вона приїхала. Господи, ну за що мені така кара? Чим я перед тобою завинила?
Ірина Олександрівна відразу ж почала наводити свої порядки. Першому дісталося онукові:
– Вовка! Ану неси щоденник! Постіль більше не брудниш? От правильно я зробила, коли друзям твоїм все розповіла, ти себе в руки взяв. Неси щоденник, кажу, оцінки твої перевірятимемо. Батькам твоїм, мабуть, ніколи за тобою стежити.
Після онука Ірина Олександрівна взялася за невістку:
– Вероніка, ти так досі і не навчилася господарювати. Який бруд кругом! Фу, дихати нічим, скрізь пилюка.
Вероніко, у кімнаті, яку ви для мене виділили, такий же бедлам? Я туди не в’їду, доки порядку не буде. Бери відро та ганчірку, мий там усе. Живіше, ворушись. Я хочу відпочити з дороги!
Вероніка розвернулася і пішла до своєї кімнати. Вона вирішила ігнорувати свекруху. Наводити лад довелося Михайлу.
Між подружжям стосунки розладналися зовсім, Вероніка не збиралася миритися з диктатом свекрухи, вона готова була розлучитися з чоловіком, якщо той перевезе матір до них.
Михайло сподівався, що проблема розсмокчеться сама собою. Йому дуже хотілося вірити, що дружина і мати нарешті помиряться і сім’я возз’єднається.
Все ж таки про чоловіка довелося зробити висновок і відмовитися від близької людини. У вихідний день Вероніка збиралася до подруги. Вова після приїзду бабусі намагався вдома проводити менше часу. Навіть Михайло ганебно втікав із квартири. Ніхто з Іриною Олександрівною довго не витримував.
Бачачи, як невістка чепуриться, свекруха вразила:
– І куди ти збираєшся? Міша взагалі про твої загули знає?
– Не намагайтеся, Ірино Олександрівно, – спокійно відповіла Вероніка, – вам вивести мене з себе не вдасться. Ви ж як той вампір – присідаєтеся до людини і живитеся її енергією. Ви чого сюди приїхали, скажіть чесно?
– Ну як – навіщо? – здивувалася Ірина Олександрівна. – У мене вік, я не молодшаю. Якщо, не дай Боже, зі мною що трапиться, хто за мною доглядатиме? Звісно, син. Ну чи ти.
У будь-якому випадку іти на той світ на самоті мені не хочеться.
Я тільки одного не зрозумію… Чого ти керуєш? Чим я тобі заважаю? Я ж не напрошуюсь жити у вашій квартирі, куплю собі окреме житло.
– Так? І все одно будете шість днів на тиждень ошиватись у нас.
Та й хто вам сказав, Ірино Олександрівно, що я за вами доглядатиму?
Якщо Міша згоден – будь ласка. А з мене ви безкоштовну доглядальницю не зробите. Можете навіть не намагатися!
Вероніка пішла, а Ірина Олександрівна розлютилася: яка нахабна все-таки у неї невістка! Прямим текстом каже, що свекруха, їй не потрібна! Ірина Олександрівна, як тільки зачинилася за невісткою, попрямувала до спальні сина.
Вероніка повернулася додому за кілька годин. Вона помітила, що в спальні хтось копався. Ірина Олександрівна без невістки навела у неї в кімнаті порядок – викинула всі речі, які їй не сподобалися. Прибирання було своєрідною «акцією протесту». Ірина Олександрівна дуже хотіла досадити Вероніці.
Михайло потрапив до епіцентру скандалу: Вероніка металася по квартирі, голосно кричала і викидала з кімнати речі свекрухи.
Мишко злякано:
– Люба, що трапилося? Мамо, що ви знову не поділили?
– Синку, – ридала Ірина Олександрівна, – вона мене виганяє! Вероніка весь день пропадала десь, потім повернулася зовсім неврівноважена, почала кричати на мене.
– Неправда, ви брешете знову, – кричала Вероніка, – ми трохи посварилися перед моїм відходом, і твоя мати викинула всі мої речі. Міша, вона наш весільний альбом викинула. Жодної фотографії з виписки з пологового будинку немає! Вибирай, Міша, твоя мама або ми! Більше сил моїх немає її терпіти! Михайло того ж вечора відвіз матір на вокзал.
Ірина Олександрівна лаяла назвавши сина, підкаблучником, а він мовчав. Все ж таки вибрав Михайло свою сім’ю, хоч його й мучить совість.
Мати від сина відмовилася. За нею наглядає дочка подруги. Ірина Олександрівна за допомогу обіцяла заповіт на її користь скласти. Вероніку совість не мучить, їй власний спокій дорожчий за чуже здоров’я.