– Галю, ти могла б почекати ще трохи? – Склавши перед собою долоні, дивилася з благанням в очах на подругу Надія. – У Пашки на роботі знову затримали зарплату, а я в кредит весь аванс вбухала, навіть продукти нема на що купити.
Галина окинула Надю поблажливим поглядом і підійшла до вікна, постукавши пальцями по стінці. Так, вони були колись подругами, але тепер, коли питання стосувалося грошей, стосунки стали іншими. Так вийшло, що Надя вийшла заміж рік тому за неугодного батькам чоловіка. У Паші не було ні свого житла, ні близьких у цьому місті, але він був найдобрішим і любив Надію так, що дух захоплювало. Вперше у житті їй довелося піти проти батьків. Вони пообіцяли залишити її без спадщини, коли обрала таке життя, і вона була на це згодна. Їй навіть особисті речі не дозволили взяти, сказали, раз вирішила вийти заміж, нехай чоловік тепер купить. От і довелося кредит брати, щоб телефон купити, одяг та й у квартиру потрібно було багато чого придбати необхідного. Галя їм ціну скинути погодилася, але за умови, що меблі та посуд самі завезуть, та й ремонт зроблять, під себе, так би мовити.
Батьки Галі та Наді були людьми відомими у своїх колах і дочки їх ніколи і ні чого не потребували. А тепер подруги мали різне фінансове становище. Галина жила у великій батьківській квартирі, якою вони самі користувалися кілька разів на рік, приїжджаючи з іншого міста у справах. Окрім цього у Галі було дві особисті квартири, батьки подбали – в одній дочка зможе жити, а іншу здавати, так, у разі чого без хліба не залишиться. Але оскільки Галина непогано облаштувалася в батьківській квартирі, обидві свої успішно здавала. В одну з них пустила подругу із чоловіком.
У Наді з Пашею було непросте матеріальне становище, але вони не шкодували, що разом. Деколи з їжі на весь день була лише пачка локшини швидкого приготування на двох, але вони не нарікали. Вірили, що у них ще попереду, а тимчасові труднощі переживуть. Хоча часом чоловік пропонував виїхати в місто його дитинства, Надя заперечувала.
– Давай поїдемо до моєї бабусі, – говорив Павло у найважчі моменти, – вона хоч не в хоромах там живе, але кімната буде окрема. До міста лише півгодини їхати. Згодом квартиру винаймемо.
– Та там і містечко невелике, Паш, і роботу хіба ж знайдемо нормальну. У нас і тут не дуже великі зарплати, а там тим більше, у глушині зазвичай платять так, для підтримки штанів. А нам треба і про власне житло подумати. Тут, як не крути, можливостей набагато більше.
На цьому розмова закінчувалася, але щоразу, як настав час віддавати подрузі гроші за оренду, Надя замислювалася над словами чоловіка. Бабуся в нього гарна, з нею можна разом жити. А те, що мало зароблятимуть, то на те й вийде. Тут левову частку доходу доводиться віддавати за квартиру, то в чому ж вигода? Натомість не буде цих принижень. Щоразу, як Наді доводилося просити відстрочку хоч на пару днів, Галина починала пихкати, як паровоз і висловлювати, яка Надя дурна, і раз сама таку долю обрала, то треба якось справлятися з зобов’язаннями. Ось і тепер. Надія знала, що Галина зараз скаже. Всі її чергові фрази їй були відомі напам’ять, і вона була готова до звичайного сценарію. Їй вдасться переконати подругу, що вона найкраща, добра, і може почекати кілька днів, адже потреби в грошах у неї немає. І та кине велично: «Гаразд!». Але на цей раз Надія, якщо сказати, що була здивована, значить, нічого не сказати. Вона буквально розгубила весь словниковий запас і кілька хвилин дивилася на подругу, яка, надивившись у вікно, повернулася до неї і сказала:
– А знаєш, що? Мені це набридло. Ви цілий рік живете у моїй квартирі і постійно у вас проблеми якісь. Я так вважаю – жити треба за кошти. Тому тут лише два варіанти. Або ви починаєте рівно вчасно платити, або…
Які тільки думки не промайнули в голові у Надії. Зараз Галина вкаже на двері і куди вони з Павлом підуть? У них залишилися лише гроші на проїзд, доки чоловік отримає свої кровно зароблені. А потім, де ж вони знайдуть квартиру швидко, коли ринок нерухомості весь заполонили ріелтори. За оренду сплати, плюс заставу за останній місяць і ще посереднику сто відсотків вартості оренди. За що?
– Галь, ну… – Надії коштувало великих праць, щоб стриматися і не розплакатися. – Увійди ти в наше становище, адже ми віддаємо завжди, жодного разу більше двох тижнів не затримали, це не від нас залежить. Пашка обіцяв підробіток навіть знайти, але поки що немає варіантів. Та й якби не кредит… Адже ми в квартиру меблі купували, якщо пам’ятаєш. Адже ти сама запропонувала. Якби ми знімали в інших людей, то нехай би платили трохи більше, проте кредиту не було б, а так…
– Невдячна ти, Надько, – голосно зітхнула Галина.
– Галь, ми ж подруги. Давай, не сваритимемося через дрібниці. Віддамо ми тобі все, але трохи пізніше, а кредит погашу, то й зовсім не буде затримок. Мені завжди вчасно зарплату видають.
– Ти не почула? – гордо скинула голову Галя. – Чи сьогодні віддаєш, чи… Знаєш що! Подаруй мені свого чоловіка, а я тобі – квартиру цю?! Погоджуйся. Ну навіщо тобі він здався? Бідний, безперспективний, жах просто, я зі своїми грошима та можливостями людину з нього зроблю. Ну а ти, з квартирою, швиденько знайдеш собі іншого! Усі залишаться у шоколаді!
– Смішний жарт, – вимовила Надя, перервавши паузу, що тривала, – Тільки як ти могла так навіть пожартувати?
– Це не жарт. Ти не зрозуміла?! Я тобі угоду пропоную, причому дуже навіть вигідну.
– Серйозно? Ну, і як це уявляєш? Людину подарувати! А якби тебе комусь подарували?
– Ти заспокойся і не кип’ятись. Я все продумала. Все, що треба від тебе – розлучення. Скажи, що мовляв, іншого покохала, не виправдав, мовляв, Пашенько, твоїх надій. От і все. Кошеня твоє в горі буде , ну а далі я на себе все беру. Як він стане моїм, квартиру на тебе перепишу.
– Не смій мого чоловіка ображати! – Надя підвищила голос і тут же осіклася, побоявшись опинитися на вулиці в ту ж мить. – Тобі навіщо це? Забави багатіїв? – Запитала вже тихіше.
– А ось це не твої проблеми, – усміхнулася Галина, – з нього можна такого мужика створити! Всі заздрити будуть, а з тобою він так і залишиться таким нікчемним, ви обидвоє недалекі розумами. Ти, бо від батьківських благ відмовилася заради мужика, а він, скоріше, такий від природи. Міг би собі дружину і крутіше знайти, з якою не довелося б жебракувати.
– Іди, Галю, – сказала Надія, – я з чоловіком поговорю і ми, напевно, звільнимо твою квартиру. Тільки за меблі гроші нам віддай, адже в твоїй квартирі залишиться, а я кредит плачу.
– Більше нічого тобі не віддати? – Галя наблизилася до подруги. – Я таку дешевку ніколи не купила б у свою квартиру, хай навіть для здачі в оренду. Тож забирай із собою, якщо вирішила з’їхати. Ну а якщо все-таки надумаєш мою пропозицію прийняти, дзвони, обговоримо.
– Не чекала від тебе такого, Галю! – з сумом промовила Надія.
– А чого ти взагалі чекала, коли з батьками лаялася? Думала статус за тобою залишиться? Та ні, ти стала рівною всім іншим, до яких знаєш, як я ставлюся. Отже, вирішуй! Або на вулиці залишишся щасливою, або у власній квартирі станеш нове щастя будувати. Доба на роздум!
Галина вийшла, грюкнувши дверима, а Надя гірко заплакала. Як таке можливо? Вона ж і уроки робила за Галю, і ділилася всім, що їй батько з-за кордону привозив, і навіть сукнею випускною, яка в Наді була красивіша, поступилася подрузі, бачачи, як вона їй сподобалася. А вона! І добре б не віддавали ці гроші, але вони тільки іноді затримують. Не треба було погоджуватися. Зняли б з меблями квартиру і жили б спокійно, але Галя сама переконала, що в разі чого, чужі люди виставлять, не пошкодують, а вона, завжди на поступки може піти. Мабуть, забула…
Павло невдовзі повернувся з роботи засмучений. Надія навіть питати боялася, що сталося. Він почав сам.
– Надюш, нам обіцяють гроші видати лише наступного місяця. Сьогодні дали ось, аванс, п’ять тисяч. Говорять, що тимчасові труднощі. Ти з Галкою домовилася, щоби почекала трохи?
– Не домовилася, – гірко зітхнула Надія, – Паша, давай пошукаємо іншу квартиру. Може, хоч якусь кімнатку від власника, дешевше?
Павло похитав головою.
– Адже у нас навіть за недорого зараз платити нічим. На вихідних халтурку обіцяють, оплатять одразу, але ж нам і жити треба на якісь кошти. Мені здається, що простіше попросити твою подругу почекати, вона вже останній шматок хліба не доїдає, потерпить трохи.
Надія замислилась. Чи варто було говорити чоловіку про пропозицію Галі? Краще, звісно, не приховувати, адже Галя може виставити їх уже завтра, що тільки на неї найшло. Нещодавно говорила, що знайшла кохання всього свого життя. Так! А чи не про Пашу вона й говорила? Може, почала заздрити, що Надя заміжня, а Галя, хоч і при грошах, але досі одна і черги немає, з охочих пропозицію зробити.
– Ну ось що, Паш! – На одному диханні сказала дружина. – Ми ж з тобою обіцяли один одному – ніколи нічого не приховувати?
Павло кивнув і схвильовано дивився на Надю.
– Так ось, я і вирішила не приховувати! Тільки ти не гарячкуй і на Галку не гнівайся, її пошкодувати залишається.
І Надя розповіла чоловікові про шалену пропозицію подруги, тепер уже, зрозуміло, колишньої.
– Ось так прямо і сказала, уявляєш?
Єдине, що Надія опустила, те, як Галя Пашу назвала, не хотілося засмучувати чоловіка.
– Говорив я тобі, Надь, що це не зовсім хороша ідея винаймати квартиру у подруги. З чужими людьми фінансові питання зазвичай простіше вирішуються, а найкращі друзі часом через гроші ворогами стають так і вийшло!
– Так тут не через фінанси, через тебе, Паш!
– Тим паче, що то за подруга?! Хіба можна так з людьми чинити. У голові не вкладається. І знаєш що, ось я провчив би її на твоєму місці!
– Як це? – Зацікавилася Надя.
– А ось так! Як відгукнулося, то нехай і відгукнеться. Якщо вона не має серця, то навіщо її шкодувати? Це її ідея була з цими меблями, а знижку зробила не таку вже й суттєву. Якщо зважити, що ми ще й комуналку платимо всю. Я тут прикинув. Якби ми ріелтору навіть заплатили, то вже забули б про ці гроші, а тепер відсотки банку щомісяця віддаємо за її меблі. Непогано прилаштувалася, так?! Шпалери переклеїли, на наші знову ж таки кошти куплені, обставили тут все, сантехніку все! Полагодив. Електропроводка на чесному слові трималася. Тепер, звісно, все в ажурі. Забула вона, що їй по собі попередні мешканці залишили? І кому б вона ще здала свою забиту квартиру за такі гроші, якби не ми?
– І що ти пропонуєш? Шпалери обдерти та меблі вивезти? Так, і ще крани зламати! – Засміялася Надя.
– Та ні, це нас не врятує, а ось пропозиція її дуже приваблива!
Надія з викликом зиркнула на чоловіка і примружилася.
– Не очікувала! Ну, йди до неї, хоч зараз! А що?! Все правильно! Я ж не можу тобі дати те, що пропонує Галя, я з батьками посварилася через тебе, а ти до подруги! Так тримати!
Очі Надії стали вологими, а Паша підійшов і міцно обійняв її.
– Дурниця! Мені ніхто, крім тебе, не потрібен. Але ми можемо розіграти Галю. Ти, ну, ніби приймеш її пропозицію. А коли вона квартиру перепише на тебе, я від неї піду!
– Ти знущаєшся? Хочеш розважитись і до мене повернутися? Ну ні, після чужих обіймів я й близько не пущу.
– Хай не буде жодних обіймів, Надю, я обіцяю. Галя ця зовсім не на мій смак і крім тебе мені ніхто не потрібний!
– Ну, її такий стан речей навряд чи влаштує.
– Ти забула, що я в дитинстві мріяв стати актором? Ось і здійсниться мрія! Давай спробуємо. А якщо щось піде не так, одразу все назад відкотимо.
Надя замислилась. Так, їм хоча б час виграти, щоби гроші були на інше житло, чому б не спробувати. І вона погодилася.
Коли Галина зателефонувала наступного разу і запитала, що вирішила Надя, та відповіла, трохи збентеженим голосом, що готова обговорити нюанси «угоди», і Галя дуже скоро вже була в неї.
– Значить так, – діловито заявила вона, – сьогодні ж скажеш Паші і проженеш його, а завтра подаєш на розлучення. Як тільки виставиш його, скинь мені повідомлення. Все зрозуміла?
– А якщо він не захоче йти? – Запитала Надя.
– А це від тебе залежить, як піднесеш йому новину, що він тобі більше не потрібний. Впораєшся, отримаєш квартиру, не забувай, я плачу щедро!
Надія кивнула, пообіцявши все зробити в кращому вигляді, а коли чоловік прийшов з роботи, вони детально все з ним обговорили, і Паша підключив через програму свій телефон до телефону Надії, щоб вона могла завжди послухати, про що Павло говоритиме з Галиною.
Як тільки Павло вийшов із квартири, зібравши необхідні речі на перший час, Надія відправила повідомлення Галі, а вже за десять хвилин почула, як та привітала Пашу. Мабуть, сиділа неподалік будинку в своєму автомобілі, потім проїхала за ним слідом і вдала, що випадково зустрілися.
– Пашка, а ти чого з сумкою? – запобігливо запитала Галя і хихикнула. – Надька чи вигнала?
– Тобі то що? – Відповів Павло, зображуючи голосом велику скорботу. – Просто вирішив прогулятися …
– Нічого, просто подумала … Я в бар їду. Компанію не складеш, якщо все одно прогулюєшся?
– Та не до розваг мені, вибач!
– Мені теж, чесно кажучи, але хотілося хоч якось відволіктися. Тоді, може, до мене заїдемо? Каву вип’ємо, побалакаємо посидимо. В себе прийдеш, та й поїдеш до Надьки?
– Я до неї більше не повернуся, – сердито випалив Павло, але тут же осікся, – Я… Це… Не те хотів сказати…
– Але сказав, що сказав, – усміхнулася Галина, – Все ясно, поїхали, сідай у машину!
Павло сів у автомобіль, і одразу повернувся до вікна. До хати Галини їхали мовчки. А піднімаючись у ліфті на двадцять перший поверх, Галина розпочала розмову.
– Ну, і що у вас скоїлося? – Запитала зацікавлено, – Милі лаються – тільки тішаться?
– Не приставай, Галю, – Павло зробив пригнічене обличчя.
– Та й не буду! Захочеш, сам розкажеш, – пирхнула Галина.
Увійшовши до квартири, вона запропонувала Павлові влаштуватися у вітальні, пообіцявши незабаром повернутися. Пройшовшись кімнатою, Павло зупинився біля великого фікуса, що стоїть біля дивана і, згадавши чомусь моменти з фільмів, коли квіти приходять на допомогу героям, присів на край дивана поруч із рослиною. Наступного моменту він тільки переконався, що не дарма.
Галина повернулася в коротенькому домашньому халаті з відвертим декольте, закочувавши перед собою сервірований столик, мабуть, приготовлений заздалегідь.
– А ти на когось чекала? – не зумів промовчати Павло, – чи так швидко все встигла?
– Так… – Галина захвилювалася, але відразу згладила ситуацію, – Подруга обіцяла прийти, думала, вип’ємо з нею небагато, а вона зателефонувала в останній момент, що не зможе, і тоді я вирішила поїхати в бар і зустріла тебе. От і вип’ємо за зустріч!
– А запрошувала на каву, – нагадав Павло.
– Так, а стіл побачила і подумала, ну чому б ні. Пригощайся! І коньяк відкрий, будь ласка!
Павло відкоркував пляшку і розлив у келихи напій, який не міг терпіти. Він взагалі спиртне не вживав, і знову порадів, що поряд стоїть квітка.
– Ну давай, за нашу випадкову зустріч і за те, щоб кожна людина знайшла своє справжнє щастя! – Підняла келих Галина і стукнула об келих Павла, який він тримав у руці.
Піднісши келих до губ, Павло відразу відсторонив його, попросивши Галю включити музику, і миттєво виплеснув вміст у горщик для квітів, вдаючи, що закушує шоколадом.
– Ще по одній? – запропонувала Галина.
– А-а, давай! – махнув Павло рукою і як тільки келих з бурштиновою рідиною опинився в руках, він випадково впустив салат з ложки, і Галя побігла за ганчіркою, а він встиг знову відправити спиртне під квітку, вдавши, що він уже трохи захмелів.
Галина прибрала салат, витерла стіл, схилившись перед Пашею так, щоб декольте відкрилося ще нижче, але він демонстративно поставив на стіл порожній келих і заговорив так, ніби насправді випив цей коньяк.
– Ти знаєш, Галка, як вона мене образила! Я ж Наденьку люблю, а вона сказала, що іншого зустріла. І як таке пережити? Скажи, як мені бути тепер?!
Галина широко посміхнулася.
– Та гаразд тобі, Паш, адже на Надьці світло клином не зійшлося. Ти гідний більшого. Розумієш, не твоя вона людина. А іншого вона не тільки знайшла, він завжди в неї був.
Надя почула ці слова в підключеній програмі і пожалкувала, що зараз не поруч, вона б показала цій липовій подрузі, де раки зимують! А Галя тим часом продовжувала.
– Повір, Паша, зустрінеш ти свою людину, і Надька ця лікті кусати буде!
– Так? – награно заплющив очі Павло, икнув, – і хто ж моя людина?
– Та хоч би я! Паша, ти повір, не пошкодуєш. Ти дізнаєшся, що таке справжнє щастя. Паш, ми житимемо на своє задоволення, ти ще спасибі скажеш, що твоя дружина тобі роги наставила!
Павло стрепенувся. Так погано поводилася Галина, так вульгарно вона виглядала у своєму провокаційному халатику, так відштовхувала наговорами на Пашину кохану дружину. В цей час надійшло повідомлення від Наді: «Паша вистачить, будь ласка! Давай поїдемо до твоєї бабусі, але цей цирк неприємний!» Насправді, цирк виявився неприємнішим, ніж можна було тільки уявити.
– Хто тобі пише? — спитала наспіваючи, і наблизилася котячою ходою, маючи намір сісти до чоловіка на коліна, але Павло різко встав з-за столу, глянув в упор в її очі і заговорив зовсім не як людина, що випила, чому Галя примружилася, намагаючись зрозуміти, що відбувається.
– Не твоє діло, Галю, хто мені пише! – сказав чітко і попрямував до дверей, – Фініт аля комедія! Вибач за зіпсований вечір. Завтра ми звільнимо твою квартиру.
– Паш, ти чого? – Галина переживала, – Образився чи що? Ну вибач! А куди ти? Підеш до неї? Вона ж тебе вигнала!
Павло мовчки швидко взувся, схопив сумку, куртку з вішалки і вискочив за двері.
Надя чекала на чоловіка біля вікна, і як тільки він зайшов у квартиру, кинулася до нього на шию.
– Дурні ми з тобою, навіщо тільки погодилися на цю витівку!
– Пробач, Надю, це я винен. Ну нічого, проте тепер ми спокійно звідси поїдемо. Якось упораємося, ти не переживай.
А Надя й не переживала, вона вірила, що всі негаразди вони подолають з часом, бо мають найцінніше – любов, довіру та взаєморозуміння.
З самого ранку подружжя почало збирати речі, а коли все було зібрано, пройшлися по квартирі, щоб нічого не забути. У цей час у двері зателефонували.
– Галка напевно прилетіла, – припустила Надя, – якщо вимагатиме гроші за комуналку, скажімо, що меблі можуть продати та сплатити.
Але на порозі стояли батьки Наді, чому вона була здивована.
– А ви що тут робите? – несміливо запитала вона.
– Дозволь увійти?! – Сказала мама, і Надія відступила бік.
– Пробач нас, Надю, – насилу зібравшись зі словами, сказав батько, – ти в нас єдина дочка, і ми хотіли для тебе іншого чоловіка. Але, довго думали і зрозуміли, що ти маєш право вирішувати свою долю. Тим більше, адже ми спостерігали за вашим життям, були в курсі всього, і нам доповідали, що ви тримаєтеся один одного, разом долаючи труднощі. Ми переконалися, що ти обрала гідну людину в чоловіки і хочемо, щоб наші стосунки з тобою стали колишніми. Але навіть якщо ти нас не пробачиш, ми все одно даруємо вам квартиру і пропонуємо гідну роботу для вас обох.
– Та як же я можу вам не пробачити, – Надя зі сльозами на очах обійняла батьків, – я так сумувала…
Батько підвівся і, підійшовши до Паші, простяг йому руку:
– Ну, будемо знайомі, Паша!
– Я дуже радий, Андрію Івановичу! – Павло посміхнувся у відповідь.
Галина прибігла, коли Надя та Павло завантажували речі до машини батька.
– А що тут відбувається? – Запитала вона спантеличено.
– Галино, скільки грошей повинні тобі залишилися мої донька та зять? – Запитав Андрій Іванович і Галя почервоніла. – Я все переведу тобі на карту, не хвилюйся, – додав він і сів у машину.
Надя і Павло, щасливі, вирушили в подаровану батьками квартиру, а Галя довго дивилася вслід автомобілю, що від’їхав, і не могла зрозуміти, ну чому у цієї Надьки все завжди так просто складається, а в неї, у Галі тільки сірі хмари на горизонті…