– Як ти міг? Ми ж стільки років із тобою разом були! Чого тобі не вистачало? Краще б ти мені зрадив! – Валерія кричала на чоловіка, перемежуючи крики ударами сумкою, яку тримала в руках.
Відбиваючись від граду ударів, Михайло радів, що в руках дружини не було качалки чи сковорідки. Хоча і без них ситуація склалася така, що в нього просто не було шансів виправдатись. Залишалося дочекатися, коли мине буря і вже потім спробувати захистити себе.
На жаль, потік криків та ударів змінився водоспадом сліз. Виплакавшись, Лера підвелася і пішла збирати речі.
Єдиною, хто відчував себе в цьому скандалі дивовижно, була дочка Лери, яка спостерігала з боку за всією цією картиною і єхидно посміхалася.
Сидячи ввечері у друга на кухні, Михайло намагався зрозуміти, на якому етапі його життя з дружиною зійшло з ідеальних рейок і заїхало в такі непрохідні нетрі.
З Лерою він познайомився десять років тому. Весела, активна, симпатична медсестра, яка прийшла працювати до спортивної школи, де Михайло був тренером, швидко зачарувала весь колектив. Михайло вирішив, що якщо допустить хоч день зволікання, цей скарб відведуть.
Вже до кінця третього робочого дня Михайло підійшов до Лери і запропонував проводити додому, а дорогою зайти до кафе.
– Чудова ідея. Тільки мені треба ще в садок за донькою забігти, – дівчина подивилася на хлопця, чекаючи негативної реакції на новину про те, що вона має дитину.
– Здорово, тоді можна не в кафе, а на новий дитячий майданчик. Там якраз поруч чудовий ларьок з морозивом. – Не розгубився наречений.
Лера оцінила його витримку. Лише за кілька тижнів вона змогла переконатися, що хлопець того дня не грав бравого залицяльника. Він насправді дуже любив дітей, а тому наявність у неї дитини його анітрохи не збентежило. З п’ятирічною Мариною Михайло швидко порозумівся. Давався взнаки досвід спілкування з племінниками, які любили доброго дядька за його веселу вдачу.
Через кілька тижнів після знайомства Михайло та Лера почали зустрічатися, а ще за кілька місяців вирішили з’їхатися. Рівно через рік після знайомства вони одружилися, а ще через деякий час сяючий Михайло повів у перший клас чарівну доньку з величезними білими бантами на голові. Батьківщина його нітрохи не обтяжувала, ніби Марина завжди була в його житті.
Дівчинка теж добре прийняла нового тата. З рідним вона практично не бачилася. Чоловік покинув Леру, щойно дізнався про вагітність. Сам подав на розлучення і довго скандалив, щоби дитину не записували на нього. Потім був принизливий період ходіння судами з результатами експертизи ДНК, яку чоловік сам ініціював і сам намагався опротестувати, оскільки був певен – дівчинка не його, а тому платити аліменти на неї він не зобов’язаний.
Лера настільки втомилася від підлої поведінки чоловіка, що зареклася колись вступати у нові відносини. Протягом п’яти років її періодично намагалися доглядати чоловіки. Однак або вони виявлялися невідповідними, або зникали самі, ледь дізнавшись, що Лера має дитину.
Михайло виявився єдиним, кого не налякала відповідальність за чужу дитину і хто зміг підкорити Леру своїм легким характером, добротою та турботою.
Упродовж наступних дев’яти років сім’я жила практично ідеально. Подружжя засмучувало лише одне – їм хотілося подарувати Марині братика чи сестричку, проте вагітність все не наставала.
Подружжя пройшло всіх лікарів міста, проїхало всіх відомих поблизу цілителів. Результат залишався незмінним. Лікарі не знаходили жодної причини та просто розводили руками.
– Ну нічого! Значить, буде в нас одна Марина! А як заміж її видамо – візьмемо собі в дитячому будинку ще одну доньку! – Заспокоював дружину Михайло, але і йому на душі було важко.
Одна справа – чужа дитина і зовсім інша – своя. Він любив Марину і вже не уявляв життя без дівчинки, але дуже хотів завести і свою дитину. Найприкріше було те, що перша вагітність настала у Лери зовсім несподівано і незаплановано. А друга не виходила багато років.
Тим часом розмови батьків слухала Марина і частенько говорила.
– А от я не хочу ні сестри, ні брата! Я хочу бути сама, щоб ви обоє любили тільки мене! Якщо народиться малюк, ви тільки його любитимете, а про мене забудете. А потім мені доведеться з ним няньчитися, поки ви будете на роботі чи відпочиватимете.
– Мариночко, дитинко, але з чого ти так вирішила?
– А так завжди буває! Маленьких дітей завжди люблять більше. До того ж у моєї подружки нещодавно народилася сестра. То батьки самі відпочивають, а дрібну на мою подругу звалюють. У результаті вона терпіти сестру не може. Нехай у нас нікого не буде краще.
– Доню, коли у нас народиться друге маля, ми з татом не перестанемо тебе любити і не змусимо виконувати наші обов’язки. – Лері було страшно чути таке від дитини.
– Якщо народиться! – Поправила дівчинка і якось неприємно посміхнулася.
З того часу вона почала поводитися дуже дивно. З кожним роком дива у поведінці все наростали. Досягши апогею до п’ятнадцяти років. Дівчина вимагала, щоби з мамою спала вона, а не Михайло. У вихідні вона просила маму, щоб він їхав до своїх батьків і не з’являвся вдома. Мотиви своїх прохань вона не пояснювала. Щойно домагалася свого, замикалась у своїй кімнаті з телефоном.
Дівчині виповнилося п’ятнадцять років, дива у поведінці посилилися. Вона стала замкненою, потайною, могла довго гуляти ввечері, не відповідаючи на дзвінки.
Михайло та Лера намагалися розмовляти з Мариною, але розмови не давали жодного результату. Навіть спроби замкнути доньку та посадити під домашній арешт закінчувалися бунтом. Щойно дівчина отримувала свободу, пропадала на всю ніч, наступного дня пропускала школу.
Проблеми зі школою стали нормою життя підлітка. Марина різко «скотилася» за успішністю, грубіянила вчителям, постійно конфліктувала з однокласниками, пропускала і не вчила уроки. Михайлу та Лері чи не щодня дзвонили вчителі зі скаргами.
Спроби поговорити, з’ясувати причину такої поведінки не дали. Робота з психологом також виявилася безрезультатною. Останньою можливістю з’ясувати, що відбувалося з дівчиною, стало зламування телефону та комп’ютера. Друг Михайла досить швидко зламав паролі всіх сторінок Марини. Однак те, що чоловік побачив, шокувало його. Він лише зрадів, що на той момент був один, і Лера не дізналася, чим у вільний час займається її дочка.
Всі особисті листування Марини рясніли відвертими фото. Вона відправляла їх за гроші чоловікам, відверто заявляючи, що їй ще немає й вісімнадцяти. Судячи з усього, армія її «шанувальників» росла з кожним днем. Михайло відкрив кілька листувань, але незабаром змушений був закрити цю неймовірну гидоту. Йому важко було уявити, що якийсь хтивий дідусь міг писати таке його маленькій дівчинці, яку він лише кілька років тому носив на плечах і з якою танцював вальс на випускному вечорі в дитячому садку.
Судячи з змісту повідомлень, деяким співрозмовникам мало бачити лише фото дівчини. Марині регулярно надходили відвертіші пропозиції. Разом із листом автор надсилав і номер телефону, а Михайлу залишалося лише сподіватися, що Марина не передзвонила по жодному з них. Видаливши все, що тільки можна, Михайло вирішив самостійно з’ясувати все у падчериці, не залучаючи дружину, яка б не пережила такої ганьби.
Він знав, що Лера затримається на роботі, тому матиме час на серйозну розмову з Мариною. Увечері дівчина прийшла і одразу протупала до своєї кімнати, маючи намір замкнути двері. Останнім часом вона все частіше відгороджувалась від батьків зачиненими на замок дверима, забороняючи входити навіть через прибирання. Михайло не дозволив їй це зробити сьогодні.
– Марино, нам треба поговорити.
– Відчепись! У мене багато уроків!
– Ти не була сьогодні у школі. Точніше, прийшла на перший урок, нагрубіла історичці і вийшла, відчинивши двері ногою. Чудово! У найкращих традиціях «пацанок! Грубо, огидно, яскраво!
– І що? У куток мене поставиш?
– Ні. Але сьогодні нам треба дуже серйозно поговорити. Бачиш, мій друг – талановитий програміст.
– І що?
– А ще він чудовий хакер…
– І що?
-Марино, давай я тебе струсну. Раптом із тебе ще слова та літери зможу висипати? – Михайла вже не дратувала манера доньки розмовляти. Сьогодні він отримав можливість зрозуміти – така поведінка – ще квіточки порівняно з тим, що творила їхня дівчинка.
– Не посмієш! Я в поліцію заявлю і скажу, що ти мене б’єш.
– Я ніколи не піднімав руку на жінку. Але сьогодні зрозумів – не завжди я мав рацію. Наприклад – тебе давно настав час відшмагати. За успішність, прогули, грубість, конфлікти, відверті фото, які ти розсилаєш дорослим чоловікам.
Михайло замовк, чекаючи на реакцію падчериці. В глибині душі він сподівався побачити каяття, сором, хоч би злість. Але побачив радість. Дівчина підняла на нього очі і розв’язно помітила.
– Ну і? Сподобалось? Саме ось такі дядьки, як ти, в основному і пишуть. Особливо ті, хто має свої доньки, але чіпати їх вони не сміють. Натомість на мене можуть за гроші дивитися стільки, скільки захочуть.
Михайло слухав і відчував, як до горла підкочує нудота, волосся стає дибки, а кулаки стискаються від злості, що такі нелюди існують.
– Марино, що ти несеш? Як тобі не соромно? Не гидко …
– А тобі не гидко лазити моїми сторінками і дивитися мої фото? Тільки не кажи, що не дивився. Усі ви однакові.
Щось у її голосі зачепило Михайла, від здогаду стало ще страшніше і нудніше, але він не наважувався спитати прямо.
– Марино, ми з мамою тобі завжди допоможемо, підтримаємо. Ти тільки попроси. Будь-який психолог, якщо треба…
Дівчина зневажливо подивилася на нього і промовила:
– Чим ви мені допоможете? Жалюгідними грішми на кишенькові витрати? Та з моєю базою клієнтів я вже нагромадила кругленьку суму. Тепер шукаю спонсора, щоб від вас звалити. Дістали ви мене!
– Марино, немає більше твоєї бази спонсорів. Я все видалив. Злякався, що мати побачить. Вона ж не переживе.
Марина тричі змінилася на обличчі. Розчарування, здивування, злість та лють змінювали один одного миттєво. Дівчина мовчки рвонула в кімнату, ввімкнула комп’ютер, відкрила повідомлення і розчаровано закричала.
– Що ти накоїв! Хто тебе взагалі просив лізти не у свою справу! Я тобі помщу, ось побачиш! Сам не радий, що вліз у це! Я швидко все відновлю, а от тобі точно буде дуже погано.
– Ти в своєму розумі? Ти не займатимешся цим більше! Я докладу всіх зусиль.
– Ти? Та ти не можеш навіть докласти зусиль, щоб я до школи ходила щодня. Вихователь знайшовся! У татка вирішив пограти? Не раджу, обернеться боком!
– Я розповім матері.
– А я скажу, що ти брешеш. Кому вона повірить? Ти ж сам усе видалив? Або залишив собі пару фото, посочніше?
– Марино, припини! Я нічого не залишив. І розповідати не хочу, але не через тебе. Я не уявляю, яким ударом це стане Лері. Мені її шкода, не тебе.
– Себе пошкодуй! – Крикнула дівчина і осіклася, так як у двері повернувся ключ – з роботи повернулася Лера. Марина тієї ж миті кинулася на ліжко і почала плакати.
– Я вдома, всім привіт! – Лера, яка увійшла з усмішкою, моментально змінилася в особі, почувши плач дочки, – Марино, дочко, що трапилося?
Дівчина продовжувала ридати в голос, а розгублений Михайло стояв над нею і не міг вимовити жодного слова. Він і уявити не міг, що за монстр ховався за ангельським обличчям його падчерки.
– Мишко, що у вас сталося, чому вона плаче? – Лера метушилася біля дочки, яка відірвала від подушки заплакане обличчя і сказала:
– Я при ньому говорити не буду.
– Лер, я їй нічого не зробив! Чесно. Ми просто розмовляли! – Михайло намагався виправдатися за те, чого не робив, чому виглядав ще жалюгіднішим.
Виставивши його за двері, Лера сіла поряд із донькою.
– Мамо, він чіплявся до мене, – прошепотіла Марина і притулилася до матері.
Півгодини вони тихо розмовляли за зачиненими дверима. Михайло кидався по квартирі, наче поранений лев у клітці. Лера вийшла і покликала чоловіка до їхньої спальні. Обернувшись і подивившись на Марину, Михайло побачив єхидну посмішку і тріумфуючий погляд на її обличчі.
– Міш, ти вважаєш це нормально? – З порога накинулася на чоловіка Лера.
– Скажи спочатку, що вона сказала, я повинен знати, в чому мене звинувачують.
– Ти ще знущаєшся? Побив дівчинку, нагорлав, відібрав телефон і ще погрожував, що запрєш удома без інтернету? Це, на твою думку, нормально? Але це не все. Я не хочу вірити, але маю запитати. Вона сказала, що ти приставав до неї.
– Я не робив нічого з цього. Хоча настав час відстібати твою дочку, як козу сидорову.
Лера завмерла на секунду. Вперше за всі роки шлюбу Михайло назвав Марину ЇЇ дочкою. Раніше він завжди називав її спільною. Розмовляти з чоловіком їй розхотілося, лаятися теж. Та й не вірилося, що він чіплявся до Марини.
Наступні кілька днів Михайло жив, мов у мурашнику – всі мовчали і були зайняті своєю справою. Точніше, мати і дочка не спілкувалися з ним, вдаючи, що він випарувався.
Однак Марина, мабуть, не забула про свою обіцянку помститися. Вона знала, що вітчим приходить із роботи раніше матері. Коли Михайло сів перекусити після роботи, Марина, наче випадково, вилила йому на голову склянку соку. Чоловікові довелося піти в душ, вийшовши з якого він знайшов біля дверей оголену Марину. У той же момент у вхідні двері повернувся ключ, і до квартири увійшла Лера. Михайло зрозумів – він не знайде слів, щоби виправдатися перед дружиною, тому не став і намагатися. Він лише мовчки стояв, закриваючи голову руками, коли дружина кричала і сипала ударами сумкою. Марина тим часом уже зникла у своїй кімнаті.
Коли Лера заспокоїлася, Михайло спробував подати голос пояснити те, що сталося. Натомість отримав відповідь:
– Збирай речі та йди. А ще краще – молись, щоб гінеколог не знайшов зараз доказу того, що ти зробив. Якщо ти хоч пальцем торкнув мою дочку, я з тебе здеру шкуру стрічками. Повір мені, ти пошкодуєш, що народився!
– Лере, ти що? Я не торкався її. Це її помста. Запитай, чим вона заробляє. Там багато цікавого можна почути.
– Замовкни! Як ти смієш! Сам поводився, як хтива худоба, ще й мою дочку вирішив звинуватити.
– Ні, я виховував її як рідну доньку. Мені б і на думку таке не спало, повір! Я її любив як рідну. Але те, що вона творить… Лєро, нам з нею треба щось робити.
– Я зараз щось зроблю з тобою! Зникни!
Михайло покидав у чемодан перші речі, що попалися, і пішов. Дорогою зателефонував другу і попросив пожити у нього пару днів. Увечері написала Лера. Їхній візит до лікаря нічого не показав.
Наступного дня Валерія подала на розлучення, а речі чоловіка виставила на сходовий майданчик.