– Чи не хочеш на роботу піти? – Запитала Раїса.
– Ні, не хочу, – відповів Гена.
– Може тобі там буде веселіше?
– Мені й удома не нудно, – Гена повернувся до дружини. – Скажи прямо, що тобі потрібно?
– Геночко, я просто хвилююся, – Раїса підбирала слова, щоб не образити чоловіка, – не зачах би ти тут у чотирьох стінах!
– А давай на рок-концерт поїдемо? – підбадьорився він. – До Владика!
Раїса почухала наманікюреним нігтиком брову:
– Через всю країну, щоби музику послухати? – Запитала вона.
– Я знав, що ти не зрозумієш, – Гена поник і зібрався піти з кімнати.
– Любий, я ж не відмовляюся, – Раїса посміхнулася. – І в мене там справи знайдуться. Просто нам із тобою вже за сорок, як це виглядатиме?
– Це виглядатиме чудово! – Гена закотив очі від передчуття. – Тяжка музика, шкіра, сталь, енергія!
– І ми, як дві білі ворони, серед молоді, – посміхнулася Раїса.
– Рок стирає всі межі! – Заявив він і вийшов з кімнати.
– Знов образився, – сказала Раїса стелі. – Що ж ти такий ніжний?
Пішла слідом.
– Геночко, домовилися! Їдемо на твій концерт.
– Точно? – Він трохи нахилив голову. – Ти впевнена?
– Впевнена на сто відсотків, – вона показала телефон, – кажи, на скільки квитки замовляти!
Квитки замовлені, референт збирає в окрему папку всі справи, що у Раїси могли з’явитися, а Гена, танцюючи, ходив по квартирі з ганчіркою для пилу.
– Полінці передай, що якщо вона за нашої відсутності тут наведе бардак, я її особисто відшльопаю! – сказав він цілком серйозно, проходячи повз дружину.
– Вона клінінг викличе, якщо що, – відмахнулась Раїса.
– Я тобі дам, клінінг! – вигукнув він. – Вони сюди стільки бактерій занесуть, що кварцювання не допоможе! Краще я потім сам після приїзду!
– Ну, сам, так сам, – Раїса відволіклася від переліку, що скинув їй референт. – Геночко, як на рахунок роботи?
– Ніяк! – Прогугняв він і пішов у ванну, щоб сполоснути ганчірку.
– Гено, я серйозно! – Раїса пішла слідом. – А як самореалізація? Успіхи в особистому та сімейному житті? Не знаю, – Раїса задумалася, – звання «великого та неперевершеного»?
Гена зупинився. Задумався. «Великий і неперевершений» звучало, звичайно, цікаво, але…
– Ні!
– Та чому ні?
– Тому що, об’єктивно, мені на роботі нічого робити!
Раїса беззвучно втомилася, а потім подумала:
«І надовго мені вистачить моєї любові? Полінине терпіння вже добігло кінця, так і моє не за горами … »
Раїса з Геною зустрілися у свідомому віці, їй було майже тридцять вісім, а Гена відсвяткував сорокаріччя.
Втомившись святкувати розлучення з першим чоловіком, який ніяк не міг пережити, що дружина отримує більше за нього, Раїсі захотілося нормальних стосунків. А ось познайомилася з Геною суто по-хуліганськи в інтернеті.
Він на той час теж був у розлученні, мешкав на орендованій квартирі і думав, як жити далі. Дітей у нього не було, працював переважно віддалено коректором-редактором, тому й не проти поспілкуватися.
Півроку пристрасних листувань призвели до того, що Раїса покликала його до себе. А жили вони у різних містах.
Гена звільнився, роздав та розпродав речі, і з однією сумкою особистих речей прибув на адресу проживання дистанційної коханої.
– Вітаю з поповненням у сімействі! – без належного привітання, Віра обійняла подругу. – Полінка мені вже всі вуха продзижчала, що мама мужика в будинок привела!
– Кому ж їй розповісти, як не хрещеній, – посміхнулася Раїса.
– То що за один? – Віра випробувальноо подивилася на подругу.
– Прекрасна людина, – відповіла Раїса. – А найпрекрасніше в ньому те, що він зовсім не схожий на мого колишнього!
– Це надихає, – промовила Віра, – але хотілося б подробиць.
– Подробиці? – Раїса побарабанила нігтиками по столу. – Гарний, розумний, чемний, уважний, акуратний, – перераховувала Раїса. – Добрий, господарський…
– Серйозно? – здивувалася Віра. – Господарський? Чоловік?
– Сама в шоці! – прошепотіла Раїса. – Перша ніч – зрозуміло, у різних спальнях. А вранці мені працювати, Полінці на навчання. Що з ним робити, не розумію. По суті, чужа людина у квартирі!
– І?
– Попередила консьєржа, що якщо меблі чи техніку виноситимуть, ну чи товариш, фотку скинула, виходитиме з сумкою, щоб поліцію викликав, а потім мені подзвонив.
– Ага, сходив, значить, він у магазин, а потім у кайданки! – засміялася Віра.
– Нікуди не ходив, – хихикнула Раїса, представивши картинку. – А ось мій прихід з роботи став для мене шоком! Він навів у квартирі порядок!
– В сенсі?
– В прямому! Ідеальна чистота! Стерильність! Я очам своїм не повірила! – Раїса згадувала, а на обличчі виявилася тінь випробуваних на той момент почуттів.
– Елітний клінінг так не прибирає!
– Іди ти! – не повірила Віра.
– То це ще не все! Він вечерю приготував!
– Сам?
– Ти спробувала б, – Раїса закотила очі. – Я більше в ресторани ні ногою! Тільки до Геночки! Клянусь!
– А в ліжку? – Запитала Віра. – Так би мовити, основний компонент.
– Бог! – випалила Раїса і загадково замовкла. – Подробиць не буде!
А через два місяці, у подібній розмові, з’ясувалося, що Гена має один недолік.
– Працювати він не хоче, – сказала Раїса, покусуючи губу. – Навіть віддалено. Ні і все!
– А пояснює як? – Запитала Віра.
– Каже, що це недоцільно. Грошей я заробляю достатньо на все і навіть більше, а він найкращий час присвятить мені та дому.
Віра заплющила очі, переварюючи. А потім спитала:
– А тобі важливо, щоб він працював? Насправді грошей вистачає?
– Гроші – взагалі не проблема, – відмахнулася Раїса, – бізнес працює, прибуток капає, на всі капризи вистачає, навіть відкладаю на пенсію.
Мене інше бентежить, а чи не вийшло так, що я собі мужика купую?
– А, ну так, – пригадала Віра. – Прибирання, приготування і Бог у ліжку…
– Я подумала, що це у нього демонстраційний період, мовляв, показати, який він добрий, а потім сяде на шию і ніжки звісить. Так, ні! Наче знайшов себе у домашньому господарстві!
– От і не смикай його цією роботою! – порадила Віра. – Він у тебе редактор?
Для такого фахівця за всіх часів робота знайдеться. А ось господарський мужик у будинку – це звір унікальний! Його берегти треба!
А думки, про те, що ти його купила, чи купуєш – кинь! Не хотів би, не змусила б!
І лише після скромного весілля, з якого тягти не стали, почали вимальовуватися деякі деталі загальної картинки.
– Я ж просив роззуватися в передпокої, а не бігати в туфлях по всьому будинку! – бурчав Гена, орудуючи шваброю.
– Пробач, любий, я телефон у кімнаті забула, – відповіла Раїса винним голосом.
– Звичайно, найпростіше щось забути! А те, що дотримуватись чистоти потрібно, про це ми й не знаємо!
– Більше не повториться! – запевняла Раїса.
– Не обіцяй, що не зможеш виконати! – бурчав Гена.
– Відкуплю! – Раїса багатообіцяюче посміхнулася.
– Хочу набір керамічних ножів! – сказав Гена. – Тільки справжніх, а не ширпотреб всякий!
Раїса, звісно, здивувалася, але замовила найдорожчі. А наступного разу він зажадав якісь накручені кросівки.
І одержав, бо Поліна пролила томатний сік на килим, а Гена його відчистив! Як? Чим? Але ж факт залишається фактом!
– Я проклинаю той день, коли сказала Гені, що люблю музику! – Занила Раїса, тримаючись за голову.
– Він ще музикує? – З усмішкою запитала Віра.
– Ні, – Раїса підняла погляд мученика, – він любить важкий рок, а я його дружина, тож маю бути з ним!
– Ви ходите на концерти? – здивувалася Віра.
– На жаль, – Раїса поїхала на стільці. – Я шкіряними штанами собі все натерла! І що у них за форма одягу така екстремальна?
– Стривай, мати! – Віра ледве стримувала сміх. – Ти у шкірі разом із Геною ходила на рок-концерт?
– Двічі цього місяця! Перший – щоб дізнатися, що мені туди більше не хочеться, а другий – у покарання!
– Він тебе так карає? Цікаво, за що?
– Затрималася на роботі та не попередила. Вечеря охолонула, а він, між іншим, старався!
– Раю, вибач, – триматися Віра більше не могла, і її регіт змусив обертатися на подруг усіх відвідувачів кафе.
– Смійся-смійся, – промовила Раїса. – А ось мені вже не смішно!
Віра відсміялася, а вислухавши подробиці життя подруги, глибоко замислилась.
– Знаєш, – сказала вона, – а ти ніби в дзеркало потрапила. Ну, себто, у тебе все навпаки.
– Що навпаки? – Запитала Раїса. – Голова болить так, що я розумію туго.
– Ну, зазвичай чоловіки заводять собі жінок, щоб ті за господарством стежили, у ліжку, знову ж таки. А за це за все – подарунки, примхи. А якщо провиняться, то ще більше подарунків!
– Мені це порівняння не подобається, – сказала Раїса.
– А правда взагалі мало кому подобається, – знизала плечима Віра. – Але якщо підійти до питання ґрунтовно, то ти, по суті, сама в цьому винна.
– Дякую на доброму слові, – скривилася Раїса.
– Тобі треба було одразу поставити питання руба, щоб він працював. Тоді і на господарство менше часу б лишалося. Так ти ще його всім капризам
Складно визнати себе винною, особливо коли це правда. Так ще й Поліна, донька від першого шлюбу, яка спочатку натішитися не могла, що в матері завівся нормальний мужик, почала фиркати:
– Мати, скажи йому, щоб він мої конспекти не чіпав! Я в туалет вийду, він уже порядок на моєму столі навів! А за тарілки після нічних перекусів він на мене вовком дивиться!
– А ти будь обережніша, і прибирай за собою, – казала Раїса, – може хоч Гена тебе до порядку привчить!
Поліні спочатку подобалося захоплення Гени тяжкою музикою, та й порядок у домі. Їжа смачна. А ось буркотіння, постійні вимоги поводитися пристойно і не розводити бардак – відверто діставали.
– Мам, якщо він так тягнеться від важкої музики та мотоциклів, купи йому цей холерний мотоцикл! А? Нехай він на ньому розіб’ється до чортової матері!
– Поліна, не можна так! – обсмикнула вона дочку.
– Ну, або як герої його улюблених пісень, нехай звалить кудись на захід!
А ще пізніше Поліна почала натякати, що хотіла б з’їхати на орендовану квартиру, бо з цим примхливим чистоплюєм вона не тільки не виживе, а й напрацює нервовий зрив.
Вже й сама Раїса розуміла, що в неї всередині триває боротьба між любов’ю до Гени та почуттям, що він дістав печінки!
Припустимо, доньці вона квартиру винайме. Припустимо, зможе жити за правилами чистоти та порядку Гени. Припустимо, догоджати побажанням чоловіка не накладно. Допустимо, його капризи можна затикати подарунками.
– А скільки ще цих «припустимо» мені доведеться пережити, щоб нарешті почати жити спокійно? – питання набатом билося в голові.
– На роботу його хоча б вигнати, чи що? – Шукала Раїса вихід, щоб не руйнувати майже нормальну родину.
– Гено, а тебе не бентежить, що ти живеш за мій рахунок? – Пішла Раїса ва-банк.
– Ні, – відповів він.
– А мене бентежить! – З викликом заявила вона.
– Тобі грошей не вистачає? – спитав він, нахиливши голову набік.
А він знав, що прибутки б’ють рекорди, бо вона йому це розповідала щовечора перед сном.
– Гена, я люблю тебе, але ж ти перетворився на домогосподарку! А як же твоя чоловіча гідність? Самолюбство, зрештою? Чоловік ти чи не чоловік?
В його очах заблищали сльози:
– Ти мене більше не любиш? Ти хочеш вигнати мене? – тремтячим голосом промовив він.
– Любий мій, – у Раїси защеміло серце, – будь ласка, не плач! Я люблю тебе! І завжди любитиму! Не засмучуйся, щастя моє!
«Сім’я із задзеркалля, – згадалася фраза Віри і: – Сама ж розбавила, і що тепер робити?»
– А давай ми купимо тобі мотоцикл! – Перед внутрішнім поглядом з’явився образ дочки, що досить потирає руки.
– Так! – Зрадів Гена. А сліз, як не бувало.