— Не може цей жалюгідний пакет із продуктами стільки коштувати! Де гроші, Валю? Ти що, мене обкрадаєш? — Ігор вирвав пакет із продуктами з рук дівчини.
– Я не брала чек, Ігоре. Навіщо він мені! – пирхнула Валя. – Я взагалі не розумію твого наїзду. Я витрачаю час, ходжу за продуктами… А ти ще чимось незадоволений.
– Не подобається, сам ходи. — Валя невдоволено зняла пальто.
— Сир за 500 гривень? Він що із золота? — вигукнув Ігор.
– Полуниця? Зрозуміло, чому вона стільки коштує, зараз зима. У нас на городах зараз лише сніг росте. – Ігор уважно сканував поглядом цінники на кожному продукті.
— А де тисяча, що залишилися? Тут не вистачає. — Ігор відкрив на телефоні калькулятор і склав усю суму.
— Коханий, а тобі не набридло рахувати копійки? Я вже місяць твоя дружина. І ти добре заробляєш, щоб не дивитися в чеки. Тобі самому не соромно? — Красива, пружна Валя лагідно обійняла чоловіка.
— Я б ніколи не став багатим, якби не вмів рахувати, охороняти та берегти гроші. — Ігор вирвався і невдоволено підійшов до вікна.
— Усі ці продукти можна було купити вдвічі дешевше. Такий самий сир коштує вдвічі дешевше. А замість полуниць купити сезонні мандарини. – пробурчав чоловік.
— Такий самий сир не такий смачний, як сир цієї фірми. І я захотіла полуниці. Я не розумію… Тобі що, для дружини шкода полуниці та сиру? — Валя скривджено сіла в крісло.
— Не шкода, але цього місяця я вже давав тобі 10 тисяч на кишенькові витрати. Ти могла б купити їх… А по-друге, я купив тобі шубу за 40 тисяч. Хіба мало цього? — Ігор різко видихнув повітря.
— То куди ти діла ще тисячу? — Ігор запитливо подивився на Валю, яка була молодша за нього на п’ятнадцять років.
— Із подругами у кафе каву випила. А твої кишенькові вже скінчилися. Манікюр, стрижка, косметолог… Тобі подобається, як я виглядаю… — Валя встала і демонстративно покрутилася у вітальні. Ефектна зовнішність завжди була головним козирем.
– Гаразд проїхали! — Чоловік похитав головою. — Але з цього разу, будь ласка, зберігай усі чеки. Я хочу знати, куди і як ти витрачаєш мої гроші. Показуватимеш мені кожен чек!
— Наші гроші ти хотів сказати? — Валя насупилась.
– Ні, Валю. Не забувай, у нас хоч і почуття, але й шлюбний договір. Ти не працюєш. І я тобі, якщо вітер зміниться, не дозволю обійти мої мільйони. Я ж тобі сказав… У грошових питаннях я завжди особливо уважний.
– Ну ну. І тому ти так і не здогадався, що я вже першого місяця віджала в тебе півмільйона. Адже за шлюбним договором подарунки не дарують. – подумала Валя.
– Звісно коханий. Чеки, то чеки. — Валя вирішила переступити через неприємну розмову і, взявши чоловіка під руку, загадково повела його до спальні.
Минуло три місяці, і настала свіжа, сонячна весна. Валя обережно зайшла до дорогого салону ексклюзивних сумок.
– Добридень. Я хотіла б повернути сумку, яку ми з чоловіком купили у вас тиждень тому. Із сумкою все гаразд, але вона мені не підійшла. Ось чек та всі документи на виріб. — викарбувала Валентина рішучим голосом.
— Дівчино, вибачте, але ми не приймаємо зношені сумки. — чемно відповіла продавщиця.
– Сама ти поношена. — Валентина лагідно посміхнулася. — Відповідно до закону про захист прав споживачів протягом чотирнадцяти днів з моменту купівлі я можу відмовитися від виконання договору купівлі-продажу.
— Я в повному праві повернути незіпсований товар продавцю і отримати сплачені за нього гроші. — Це була одна з найулюбленіших фраз у житті Валентини.
Оформивши повернення, Валентина вийшла надвір і набрала чоловікові.
— Ігоре, коханий, у мене щойно вкрали сумочку. Я йшла Патріаршими ставками, розмовляла по телефону, і тут… Якийсь тип стрімко проїхав самокатом і вирвав сумку.
— Ні, коханий, я не запам’ятала обличчя, він був у шоломі… Та які свідки, я так злякалася, що втекла звідти. — схлипувала Валя.
— Так, у сумці були мої кишенькові на місяць. Я їх одразу зняла з карти, як ти мені перевів… А ще там була каблучка, яку ти мені подарував. Я лише забрала її із ювелірного, де мені зменшили розмір. — Валя розігналася і почала ридати в трубку.
– Пам’ятаєш, воно весь час спадало. А там такий гарний діамант був… А я так хотіла його носити… Адже воно було від тебе, коханий… А я його так і не дістала з пакетика… Кинула в сумку і хотіла донести до хати, щоб одягти при тобі…
Ігор швидко приїхав до центру та почав заспокоювати дружину.
— Рідна, не переймайся. Бувають такі упирі. Ну нічого. Головне, що ти не постраждала. А його життя покарає.
— Така гарна сумка була… Кільце… Гроші… А ще там були чеки, які я спеціально для тебе зберегла… Що я купувала цього тижня… Як я тепер буду? Як я прозвітую і покажу тобі чеки? — Сидячи в машині Ігоря, Валя демонстративно затулила обличчя руками.
– Не переживай. Це лише речі. Я куплю тобі нову торбу і знову дам грошей. І з кільцем щось придумаємо. Головне, що у нас все гаразд. — Ігор ніжно обійняв дружину.
– Дякую, Ігоре. Я тебе так люблю, так люблю… — Валя ніжно пригорнулася до чоловіка.
Валя та Ігор через пару днів забули цю історію, а через місяць трапилося те, чого Ігор зовсім не очікував.
Ігор сидів у ресторані у колі давніх товаришів та заможних друзів. Серед учасників невимушеного жвавого вечора був один незнайомий Ігореві чоловік на ім’я Олег.
Після кількох келихів елітного вина Олег розкріпачився і вирішив розповісти всім одну цікаву історію.
— Зараз я розповім вам таке. Очі за лоба відлетять. — Усі завмерли у передчутті, а Олег почав розповідь.
— Років зо два тому я сидів у ресторані на і пив каву в перервах між зустрічами. І ось чую я, як за сусіднім столиком одна гарна дівчина так жалісно нарікає на подругу.
— Цей негідник мене покинув, залишив напризволяще. А я беззахисна дівчинка у великому місті. З дому він мене вигнав… Жити мені ніде… Маю лише п’ять тисяч у кишені. І я навіть не знаю, як повернуся до свого міста. — Олег коротко переказав суть розмови.
— І ось вона так зворушливо розповідала, як у неї все погано в житті, що я не втримався і запропонував їй допомогу… — Олег глянув на всіх гостей вечері і продовжив.
— Слово за слово ми з нею розмовляли. І у нас одразу ж цього дня зав’язалися стосунки. Я поселив її у себе. Ласкава така, мила… Тільки закінчила інститут… Я одразу, старий дурень, закохався. — Олег усміхнувся і покрутив ніжку келиха.
— А потім… За півроку вона поїхала. Зникла з мого життя. Начебто її й не було. Написала мені: “Дякую за все хороше, вибач за все погане”. Я закохалася в іноземця і вилетіла до нього в іншу країну. – Олег витримав паузу.
– Думаєте, це все? Не тут то було. Так, зрозуміло, що я на неї добряче витратився… Дорогі подарунки, поїздки… Усі справи… Дівчина молода, гарна… Як же без цього… Далі почався повний відпад.
— Приходжу через місяць у салон купувати нову машину. А в мене тоді було багато готівки. Я її у сейфі зберігав. Отож… Приходжу я в салон, дістаю гроші. І мені тут менеджер каже… А гроші фальшиві… Усі купюри до єдиної.
— А що, ти не побачив, коли їх перераховував? — посміхнувся Аркадій. Один із гостей вечора, який обіймав серйозну посаду у банку.
— Аркашо, вони були як справжні. Там ніде не було написано, що купюри із магазину приколів. Я дивом відскочив від звинувачення. Реально пощастило. Слава Господу та зв’язкам. — Олег почухав потилицю.
— Код від сейфа могла дізнатися тільки ця дама, яку я якраз і підібрав тоді в кафе… Так що, друзі… Не втрачайте пильності… Дівчата нині вже не ті, що раніше. — З легкими нотками моралі закінчив думку відомий столичний підприємець.
— Ой, та гаразд тобі, Олеже. Завжди такі були. Сонька Золота Ручка, Ольга фон Штейн… Дивитися за бабами треба завжди. — Важливо кинув коментар власник комбінату Микола Петрович. У якого перша дружина за розлучення забрала 5 мільйонів.
Усі, хто сидів за столом, дружно цокнулися за пристойних і порядних дам, а Ігор непомітно вийшов на балкон. Його серце шалено калатало, наче колеса локомотива.
— Не може бути… Та якось… Ні… Це нереально… — Ігор нервово чіпав бороду.
Рік тому він сидів в одному модному місці на Білій площі та обідав. І так само, як Олег, він почув жалісливий голос дівчини, яка точнісінько, як і в історії Олега, промовила, що вона беззахисна дівчинка у великому місті, яку вигнав чоловік із дому. І що їй ніде жити і лише п’ять тисяч у кишені…
– Чорт, ну не буває таких ідеальних збігів, ну не буває. — Ігор схопився руками за бороду і подивився на гарне нічне місто. – Не буває.
— Дивно тільки одне… Якщо це моя Валя, то чому вона мене досі ще не обчистила… Хоча, може, вона якраз зараз планує мене обчистити… А раптом вона замахнулася на щось велике, адже я набагато багатший. Олега…
Кожна нова думка народжувала в голові Ігоря ще більше запитань, ніж відповіді. Ігор вирішив обережно дізнатися більше інформації.
— Олеже, а як виглядала ця дівчина… Мені цікаво, щоб я на неї випадково не потрапив у місті! — підгадав зручний момент, акуратно запитав Ігор.
— Так у тебе ж дружина начебто є… Або ти любиш побешкетувати… — весело відповів Олег.
— Ну, так, іноді тягне на пригоди. — Збрехав Ігор, який жодного разу не зраджував у стосунках.
Олег поплескав Ігоря по плечу та докладно описав аферистку. Сумніву бути не могло. Дівчина, яка вкрала у Олега дванадцять мільйонів… І його дружина Валя… Це була одна й та сама людина.
— Привіт, кохана, як у нас з чеками, покажеш, що було цього тижня. — Повернувшись, Ігор ввічливо спитав Валю, хоч як не було.
— Звісно, тримай. – Валя поклала на стіл пачку чеків. – Це мої витрати і те, що я купувала з того, що ти просив.
Оскільки Валя ніде не працювала, після весілля вона допомагала Ігореві з усіма його покупками, включаючи його чоловічі та робочі моменти.
Ігор узяв пачку чеків і вирушив до шкільного товариша, який раніше був дуже тямущим слідчим, але останні п’ять років керував успішним детективним агентством.
— Дань, глянь по-братськи, тут така справа. Це справжні чеки? Мене не відпускає почуття, що з ними щось не так…
За кілька годин, коли Ігор позбавлявся негативу у спортзалі, йому зателефонував друг-детектив Данило.
— Слухай, Ігоре, тут у тебе половина чеків фальшива. З цієї половини половина просто фількіна грамота, а половина… Там ціни відсотків на двадцять-тридцять завищені. Ти у що вляпався?
— Зараз приїду, розповім… — Ігор приїхав до друга і розповів йому всю історію. Запросили й Олега. Історія почала приймати цікавий оборот.
Валя сиділа на кухні і розмовляла з кимось телефоном.
— Валю, ну скільки можна чекати… Ти вже півроку працюєш з Ігорем, а далі чеків та прикрас ми не просунулися! — буркнув у слухавку невдоволений голос.
— Максе, не тисни на мене. Я намагаюся, як можу, я вже здобула пароль від його ноутбука. Скоро отримаю доступ до його криптовалютного гаманця. Кілька тижнів від сили… — схвильовано відповіла Валя.
— Валь, прискорись, ми його вже півроку підгортаємо, настав час закривати цю історію. Якщо не можеш стирити крипту, надибай компромат або важливу інформацію про його фірму. Зіллємо її за бабки конкурентам. Придумай щось.
— Максе, я зрозуміла, не роби мені мізки. — Валя повісила слухавку. У цей момент сталося те, на що Валя зовсім не очікувала.
На кухню увійшло п’ятеро чоловіків. Двоє чоловіків у формі, Ігор, Данило та… Олег.
— Валя здивувалася і розгублено сіла на стілець.
— Ігоре, у мене не було вибору. І я справді тебе люблю. Так, як нікого ніколи не любила. Але в них мій брат. Вони пришиють його, якщо я не виплачу за нього обов’язок. Робіть зі мною, що хочете, але врятуйте мого брата.
Схлипуючи, Валя розповіла історію, як два роки тому її брата розвели у картковій грі за гроші якісь бандити. Вони погрожували його прибити, якщо Валя відмовиться їм допомагати розводити багатих чоловіків у Києві за власний кошт. Найбільш елегантними та витонченими способами.
Спочатку Валя сприймала Ігоря як об’єкт, але потім по вуха закохалася.
— А чому ти просто не попросила грошей? — обурено спитав Ігор. — Навіщо треба було красти? Я ж тебе любив… Я дав би…
– Що? Та ти спочатку з цим шлюбним договором, потім із чеками… Від тебе дочекаєшся! – пирхнула Валя.
— Ви ви всі жадіни, яких треба пошукати. Усі багаті жадіни. — Дівчина заплакала.
— Одна справа попросити сумку, а інша — 20 мільйонів. Ніхто з вас, багачів , мені б у житті таких грошей не дав для родича. А брат у мене один. Після смерті батьків у мене, крім нього, немає нікого. – Валя заплакала.
— Пакуйте її. – Олег кивнув поліцейським. — Будеш, Валю, писати щиро.
— Ігоре, я тебе любила. Справді кохала. Я виплатила б борг і потім жодного разу в житті жоден чек би не підробила. — проходячи повз Ігоря, прошепотіла Валя.
– А тебе немає. — Зрівнявшись із Олегом, кинула Валя. — Ти занадто самозакоханий і в тебе смердить з рота.
– Ти привезла гроші? — холодно запитав лисий чоловік у наколках.
— Якщо буде хоч на тисячу менше, то твій брат поплатиться головою! — грізно прошепотів чоловік із бородою та великим черевом.
— Залишилося ще чотири мільйони вісімсот тридцять тисяч… У нас все записано… — додав третій довготелесий чоловік, який ще менше вселяв симпатії.
Троє інших чоловіків стояли ззаду зі зброєю в руках. Вперше за два роки на покинутому самарському складі Валя побачила брата. Худий, пов’язаний… Артем дивився на сестру великими зляканими очима.
– А твоя курка не підвела. Гроші справжні. — сказав лисий чоловік, діставши лічильну машинку і почав перераховувати гроші на капоті чорного, наглухо тонованого позашляховика.
– Всім стояти! Руки за голову! Поліція! — До складу увірвалися люди в масках. Дим, постріли.
Валя кинулася в джип… Куля потрапила в бензобак… Машина спалахнула… А потім вибухнула. Бак був повний.
За кілька хвилин запеклого опору всі бандити були на підлозі. Хтось у кайданках, а хтось просто вже на підлозі. Жоден поліцейський, звичайно, не постраждав… Працювали профі!
Машина настільки обгоріла, що було незрозуміло, була там Валя чи ні. Або був хтось інший. Того дня затримали особливо небезпечне злочинне угруповання. Бандити, такі як Валя, мали близько двадцяти жінок, яких відправляли до Києва на кримінальні заробітки.
Брата Валі, Артема, було врятовано.
Десь на краю світу на березі безкрайнього океану сидів чоловік. Він зворушливо дивився в далечінь. Був рівно опівдні. Чоловік знову глянув на годинник…
— Я знаю, ти любиш полуничне. — Ніжна жіноча рука простягла через плече морозиво. Чоловік узяв ріжок, затримав руку і притис її до обличчя.
– А це чек. — весело додав жіночий голос і простяг другу руку через інше плече. Руки лагідно обійняли чоловіка. Хтось ніжно поцілував чоловіка в шию.
Чоловік підвівся, розвернувся і міцно поцілував жінку в губи. А потім ще раз та ще раз.
У руці чоловіка тихо тануло морозиво. Промені сонця повільно, але вірно допомагали йому розтанути разом із усіма похмурими спогадами з минулого.