– Таїсія, мені ніяково просити вас, але не могли б ви приїхати сьогодні і зробити манікюр мені вдома? Розумію, що це може бути проблематично, але мені й вечірній час підійде, якщо можете перенести. Ви розумієте, мені лікар заборонив зараз відвідувати громадські місця. Ще живіт потягує зранку. Боюся, що на громадському транспорті до вас не дістануся, а в таксі мене жахливо заколисує, – плаксивим голосом попросила постійна клієнтка, Дар’я, зателефонувавши Таїсії за годину до свого запису.
Таїсія якраз перестала робити манікюр попередньої клієнтки і прибирала зі столу. Вона мала обідню перерву, і вона планувала забігти до кафе поруч зі своїм кабінетом. Виїздами на будинок вона давненько не займалася, але валізка завжди була напоготові. Там стара лампа, але ще робоча конячка. Набір одноразового приладдя. Залишалося лише додати лаки.
Увійшовши в становище постійної клієнтки, подумавши, що чоловік все одно сьогодні попередив, що затримається на роботі, а тужити одній в чотирьох стінах не хотілося, Таїсія одразу погодилася приїхати.
– Ви мені тільки скажіть, Дашо, в якій кольоровій гамі хочете манікюр, щоб я підібрала відтінки.
– А це на вашу думку. Адже я завжди довіряюся вам. Я хотіла б трохи прибрати довжину, адже все одно мені зовсім скоро до пологового будинку. Зробимо щось ніжне і невигадливе. Думаю, що багато часу я у вас не заберу.
Таїсія погодила з Дарією зручний час і пішла на обід. Настрій чомусь був похмурим. Все небо затягло чорними хмарами, і хоч дощу не було, а здавалося, що небо ось-ось вибухне громом. Хотілося плакати, їсти солодощі, дивитися мелодрами, закутавшись у плед. Тася раптом подумала – чи не вагітна вона. Заглянувши до свого календарика, зрозуміла, що про себе нагадує передменструальний синдром і вирішила не піддаватися йому. Увечері вона обійме коханого чоловіка, і все обов’язково налагодиться. Заскочивши до улюбленої пекарні на шляху до клієнтки, бо на зворотному вже не встигла б до закриття, Тася купила улюблені тістечка. Олег у неї теж був тим ще ласуном. Напевно, зрадіє. Вона написала чоловікові, що дуже нудьгує за ним, і він надіслав у відповідь смайлик-сердечко. На душі стало світло-світло та радісно. Тепер уже плакати не хотілося зовсім, тільки сміятися, співати, кружляти в танці.
Доїхавши до дому Дарії, Таїсія побачила мряку на лобовому склі. Скоріш за все, за кілька годин піде дощ. Поставивши машину ближче до під’їзду жінка вийшла, набрала номер квартири в домофоні.
Пересмикуючи плечима від прохолоди, увійшовши в теплий і напрочуд сухий під’їзд, Тася викликала ліфт. Вона замріяно посміхалася, занурившись у думки про своє. Стискаючи ручку валізки, Таїсія думала, як повернеться додому, прийме гарячу ванну, приготує смачний чай. Олег теж має повернутися до цього часу. Так як завтра у чоловіка вихідний вони могли б відпочити разом.
Двері в квартиру Дар’ї відчинилися, а Таїсія застигла як вкопана. Безглузда усмішка мала б уже зійти з губ, але вона залишалася статуєю, кам’яним виразом, надто неприродним і безглуздим.
– Олеже? А ти що тут робиш? – Видавила з себе Таїсія, дивлячись на чоловіка, одягненого занадто по-домашньому.
– Тася? Ти як мене найшла? Я ж передачу даних на телефоні… вимкнув!.. То це ти той майстер! – Олег схопився за голову.
З-за його спини прказалася тендітна миловидна дівчина. Вона посміхнулася Таїсії, погладжуючи свій округлий живіт.
– Таїсія, ви проходите у вітальню. Олежку, ти чого гостю тримаєш? Нехай заходить. Думаю, нам є про що поговорити.
– Ти спеціально це підлаштувала? – крізь зуби процідив Олег, обернувшись до Дар’ї.
– Ну як тобі сказати… Твоя дружина виявилася надто дурною. Довго до неї не доходило, адже я вже всілякі натяки кидала. Якби розумна була, давно зрозуміла б, що не так. Вона вперто робила з себе невинну овечку. Ось і зараз дивиться так, наче нічого не сталося. Це мій Олег, Таїсія. Я вам розповідала про нього. Незабаром у нас із ним народиться син. Ось він ремонт у дитячій робить. Хочете подивитися? Дружина йому дісталася пустоцвіт… як Олежка зрадів, коли дізнався, що я вагітна.
– Замовкни! – Крикнув Олег.
Він схопив Таїсію за руку, а в голові в тієї билися думки… бились. Вони вступили в справжнісіньку, палку сутичку. Розумом тепер жінка розуміла, що це кінець всьому, а ось остаточно отямитися, дати собі ляпас і втекти подалі від сорому не могла. Вона дивилася на свого коханого чоловіка, на безсоромно усміхнену клієнтку. Дивилася, а відреагувати якось не виходило.
– Ну що? Ви нарешті відпустите чоловіка? Він шкодує вас, але незабаром стане татом. Його родина тут, а чи не там! – Напирала все сильніше Дар’я.
– Я тобі сказав замовкни! – заревів Олег. – Сховайся в кімнаті. Як ти посміла мене так підставити. Тася, Тасечко, дай я тобі все поясню. Я маю покаятися перед тобою.
Чоловік виглядав зляканим. Вийшовши з заціпеніння, Таїсія подивилася на самовдоволену посмішку Дарії. Вона похитнулася і перевела погляд на зблідлого чоловіка. Нині Даша почувала себе переможницею. Напевно, хвалила себе за те, що так провернула все, змусила Тасю розплющити очі на зради чоловіка. Та тільки залишати приємний смак перемоги дівчинці, що зруйнувала сім’ю, Тася не збиралася. Вона досить зраділа, але скуштувати свій тріумф не зможе.
– Олеже… ти переодягайся і спускайся. Я тебе в машині чекатиму. Дашенька, даремно старалися. Ми з Олегом любимо одне одного, тож місце дружини вам не зайняти, як не крути і як не намагайся.
– Як ви можете! Хіба не розумієте, що я чекаю від нього дитину? Ви йому не зможете народити! Олег буде щасливий зі мною.
Дарія почала хапатися за живіт, а Таїсія розвернулася на місці і швидким кроком пішла. Вона поки не знала, як вчинить, але закочувати істерику не збиралася, як і опускатися в ридання. Чоловіки зраджують, та що там – жінки теж. Тася чудово це знала. Її батько зраджував матері якийсь час. Тася так часто бачила, як мама лила сльози ночами, чекаючи на чоловіка від чергової коханки, а потім приймала його. Пізніше батько став розсудливим, але осад все одно залишився. Свого чоловіка Таїсія любила, але чи готова піти слідами матері? Якщо змінив зараз, то може повторити та змінити знову. Почуватися відданою і ридати ночами як мати, жінка зовсім не хотіла. Вона сиділа в машині, з байдужістю дивлячись на краплі дощу, що крапали.
– Тася, будь ласка, дай мені шанс. Вислухай мене. Все зовсім не так, як ти гадаєш! – почав благати Олег, сівши в машину.
– Ти її любиш? – спокійно спитала Таїсія, подивившись на чоловіка.
– Ні. Я не люблю її, але не можу залишити без підтримки через дитину. Це було лише один раз. Я не знаю, як так сталося, що вона залетіла. Я навіть не пам’ятаю до ладу, як опинився у її квартирі. Ми відзначали свято в Ігоря, адже ти пам’ятаєш … А прокинувся я в її квартирі. Як і що було, не пам’ятаю. Я відразу сказав їй, що нічого більше не буде, а потім Дашка вийшла на мене через Ігоря, сказала, що вагітна, що їй народжувати сказали, бо небезпечно позбавлятися дитини. Я за весь цей час з глузду з’їхав, не знав, як тобі сказати, з якого боку підійти. Тася, я тебе люблю одну. І я гадки не маю, як так вийшло.
Я винен перед тобою, але благаю, не забирай у мене життя. Я тобою живу.Таїсії здавалося, що вона перебуває в маренні. Заснула і все це просто кошмарний сон, від якого вона обов’язково дуже скоро прокинеться. Та тільки який там? Все відбувалося дійсно.
Небо спалахнуло громом. Яскраві блискавки загрозливо заблищали вдалині, а з очей жінки покотилися сльози, які вона швидко змахнула. Хотілося повірити чоловікові, але від правди нікуди не втечеш – у нього незабаром народиться дитина на боці. І він потребуватиме уваги батька. І чи правду говорив зараз Олег? Чи просто намагався виправдатися?
– Сядеш за кермо? У мене зараз трохи не той стан … – Сказала хриплуватим голосом Таїсія.
– Звичайно.
Олег сів за кермо і повільно повів машину у бік будинку. Він не хотів поспішати, бо дощ зарядився сильний. У таку погоду важливий обережний рух. Слідкувати доводилося за іншими машинами уважніше, ніж зазвичай, але це не допомогло уникнути лобового зіткнення. Останнє, що почула Таїсія – вереск гальм і слова чоловіка:
– Тася? Тась! Жива? Я люблю тебе! Живи, будь ласка!
Темрява затягла у свій вир липкою мережею павутиння, а отямилася Таїсія в лікарні. Медсестра відразу ж поспішила заспокоїти, сказала, що дитині нічого не загрожує, і Тася відбулася легким переляком.
– Дитина?
Значить, таки вагітна!.. Як же не вчасно. А наступної миті оглушила така думка:
– А мій чоловік? Як він?
– Ваш чоловік прийняв весь удар на себе. Нині він у тяжкому стані. Поки що складно судити, що буде далі. Виживе, але чи зможе стати на ноги? Велике питання. Ви тільки не хвилюйтесь. Вам зараз потрібно за дитину свою турбуватися.
Минуло два тижні. Весь цей час Дар’я назвонювала Таїсії, сказала, що народила сина і вимагає, щоб Олег приїхав за ними на виписку.
– Сама по нього приїдеш, коли Олега випишуть? Лікарі кажуть, що він не може ходити.
– Як це не може? Ви мені брешете! – верещала Дарія. – Цього не може бути!
Таїсія намагалася не змушувати себе зайвий раз нервувати, тому скидала дзвінки щоразу, коли Дарина переходила на істерику. Як бути далі, Тася не уявляла. І любити чоловіка не могла припинити, незважаючи на зраду. Вона не могла залишити його, хоч прийшовши до тями, Олег вимагав здати його до будинку інвалідів.
– Я тебе не люблю! – Заявив він дружині. – Нікого, крім себе, не любив і не люблю! Бачити тебе нудно. Йди звідси.
Видно було, що він видавлював із себе кожне слово. Він намагався змусити Таїсію відмовитися від нього, але вона не могла так вчинити.
– Що думаєш робити далі? Олег не дозволить тобі звалити турботу про нього на свої плечі, – почав розмову Ігор, друг Олега, коли вони з Тасею зустрілися у лікарні.
– Знаю, але залишити його я не можу, незважаючи на зраду.
– Зраду? Ти ту дурню Дашку маєш на увазі? – посміхнувся Ігор. – Тась, там така справа… ніякої зради не було, власне. У неї з твоїм чоловіком не було нічого. Ми його туди з пацанами привезли, пожартувати просто хотіли. Я говорив Олегу, але він не вірив, звинувачував себе, казав, що не знає, як тобі в очі далі дивитися, що зобов’язаний про дитину подбати. Від кого вона народила насправді там ще велике питання. У них з Олегом не було нічого, але ж він у біді залишити не міг. Сумнівався, говорив, що треба буде аналіз ДНК з дитиною зробити, щоб, напевно, переконатися, що не було в них нічого, не вірив нам. Проклинав за жарт такий, та й ми самі сотню разів пошкодували.
Таїсії хотілося накинутися на Ігоря з кулаками. Що за жарти такі? Якщо він говорив правду, то це через їх жарти її чоловік зараз опинився в лікарні і можливо не встане на ноги ніколи. Про свою вагітність говорити Олегу Таїсія поки що не поспішала. Вона не хотіла навантажувати Олега додатковими проблемами, а тепер дізналася про цей нібито жарт і зовсім не розуміла, як бути далі.
Наполягавши на зустрічі з Дар’єю, Таїсія вимагала зробити ДНК дитини. Дівчина відразу ж пішла у відмову, почала говорити, що вона не зобов’язана, а дитину вже все одно на Олега записувати не стане, адже аліменти він платити тепер навряд чи зможе.
– Я його покохала! А він… все твердив, що любить дружину. Огидно, – бурмотіла Дарина.
– Даша, скажи чесно – у вас було щось? Чи ти розраховувала насолити мені та зруйнувати наш шлюб із Олегом? Будь ласка, скажи мені чесно.
– Та сенс тепер приховувати? Мені інвалід все одно не потрібен. Не було з ним нічого. І дитина ця не його. Я розраховувала, що у нас з’явиться справжня сім’я… але коли він тепер людина тільки наполовину, боротися за нього далі не буду.
Таїсії хотілося вліпити Дарії гарний ляпас. Поставити її на місце, показати, яка гидка її брехня, але жінка просто розвернулася і пішла. Як може вона вважати себе нормальною людиною, якщо інвалідів за людей не сприймає? Якщо так нахабно брехала і розраховувала збудувати шлюб на уламках чужої родини? Таїсія приїхала до лікарні до чоловіка і розповіла про розмову, що відбулася.
– Це нічого не змінює. Я не зрадив тебе, але все одно не люблю тебе. Іди та перестань втручатися в моє життя.
– Я піду, якщо ти так просиш, – крізь гіркоту видавила з себе Таїсія. – Однак ти повинен знати, що я чекаю нашої з тобою дитини. Він потребуватиме батька, тому подумай… готовий опустити руки і залишити нас чи боротимешся… заради малюка.
На очі Олега навернулися сльози, але він жодного слова не сказав дружині. Як і пообіцяла, Таїсія перестала мелькати перед очима чоловіка та відвідувати його. Вона передавала йому домашню їжу через його друзів, питала його стан.
Минуло вісім із половиною місяців, і Таїсія народила красуню дочку. Олег весь цей час не давав себе знати, залишався в медустанові, але жінка вірила, що одного разу вони зустрінуться знову.
У день виписки, вона ледь утрималася на ногах, побачивши, як спираючись на милиці, Олег іде до них із дочкою.
– Вибач мені, що проганяв тебе? Я не хотів стати тягарем, але реабілітація дає плоди. Я скоро відновлюсь повністю…
Олег дивився на дочку, яку Тася тримала на руках, ледве стримуючи сльози. Дівчинку забрала мама Таїсії, яка приїхала до них у місто, щоб допомагати з онукою. Таїсія обхопила обличчя чоловіка руками, дивлячись йому в очі і прошепотіла:
– Я знала… Знала, що одного разу ти повернешся.