Галина насмішкувато подивилася на цього мачо. Справді, ось хто вже на словах «ліс могутній», а насправді виявився звичайним жадібним. Вадим же сам їй запросив у цей ресторан, отже, усвідомлював, яка тут «кусаюча» цінова політика. Але слово не горобець, вилетить, потім таких вхопиш. Тому Галя хвацько витягла пару купюр і розплатилася за себе сама. Те, що сталося після, взагалі вибило її з колії щонайменше на тиждень.
Галина все у цьому житті робила сама. Від уроків у школі до вечері для себе. Її мама працювала диспетчером на залізниці, працювала подобово. Дівчинка з ранніх років була надана сама собі.
Їхній старий телевізор вічно ламався, тому Галі не залишалося нічого, окрім книг та іграшок. У матері просто не було грошей, щоб придбати в будинок новий телевізор, втім, у їхньому сімействі особливо ніхто не комплексував із цього приводу. Ні – і не потрібно. Є ж ляльки, ведмедики, казки, зрештою.
Єдина казка, яка засмутила дівчинку, була «Чарівник смарагдового міста». Це ж треба, все так гарно, а тут раз – і руйнуються всі очікування… Більше вона не брала в руки цієї книги.
Мама ще підливала масла у вогонь:
— Дочко, ніколи, чуєш, ніколи не сподівайся на якихось там казкових принців, особливо на білих конях! Залишать по собі гору кінських яблук і поскачуть.
Галя чудово розуміла цю алегорію. Це камінь у город її батька, якого дівчинка жодного разу не бачила.
До вибору майбутньої професії Галя теж підійшла ґрунтовно. Вона завжди «дружила» з цифрами, Вчителі говорили, що Галя має талант до математики, всіляко її підтримували, висували на олімпіади. Зрозуміло, дівчинка посідала лише призові місця.
Після школи вона сама подала документи до ВНЗ, закінчила і влаштувалася в досить успішну компанію. Їй запропонували непогане місце у відділі постачання, з можливістю кар’єрного зростання.
Так воно й сталося. За три роки дівчина стала заступником керівника відділу збуту. Їй удалося накопичити на перший внесок по іпотеці, придбати затишну «двушку» у спальному районі. Не забувала Галя і про маму. Вона як могла допомагала старенькій, тим більше та почала скаржитися на здоров’я. Власне, у жінки було все, окрім одного – особистого життя.
Ні, ви не подумайте, Галина була дуже навіть симпатичною жінкою, але в гонитві за мирськими благами вона якось випустила з уваги цей фактор.
Мама наполегливо вимагала онуків, подружки сватали її праворуч і ліворуч. Була у них традиція, щоп’ятниці влаштовувати посиденьки на затишній кухні Галі. Подруги приносили випічку, пироги та під чайок вони обговорювали чергового претендента на серце Галини:
— А як вам, дівки, Віталій? Що з нами навчався до шостого класу? Нещодавно бачила його – височенний, під два метри на зріст. Свій бізнес, машина, квартира, дача…
Це Ольга, заводна пампушка. Вона одружена з Дімкою , найкрасивішим хлопцем школи. Як Ользі вдалося його захомутати – невідомо. Ясно лише одне, мадам щаслива у шлюбі, чого й Галі щиро бажає.
На підтвердження своїх слів Ольга показала фото Віталія. Величезний чоловік сперся на капот величезного джипа. Його білозуба усмішка говорила лише одне – успішний успіх.
— Якщо що, телефон є! – урочисто сказала Ольга, наче їй вдалося добути номер самого Порошенка.
Ольга зустрілася з Віталієм рівно двічі. Третього разу вона застукала його в машині, що стояла біля магазину одягу. Він безсоромно цілував якусь юну особу, зовсім не пам’ятаючи, що ввечері в нього зустріч із Галею. Цей варіант довелося відкинути.
Але Ольга не хотіла зупинятися на досягнутому. Вона знову знаходила все нові та нові кандидатури для подруги.
– Ось Василь, – показувала вона чергове фото. – Так, він не молодий, йому за 60, але! У нього мережа аптек та два автосервіси. Як?
Заради інтересу Галя вирішила зустрітися і з цією людиною. Василь вразив її тим, що хропів, наче бульдозер японського виробництва. А як відомо, у цій країні виробляють найбільші бульдозери. Галя сама не встигла це дізнатися – Василь зізнався сам. А ще він дуже рано встає та вигулює свого пекінеса у парку. Наскільки рано, спитайте ви. Дуже рано – о 4 ранку.
Теж повз … Галина не знала що робити, перестати слухати Ольгу з її авантюрами чи самій знайти кандидата. Чи мало сайтів знайомств.
— Галю, я прийшов тобі Віндоус перевстановити,— почула жінка голос програміста з роботи, Ігора. – Погуляй трохи, я все зроблю.
Жінка ніколи не звертала увагу на цього непоказного хлопця невизначеного віку у вічних джинсах та мішкуватому светрі. Ну, є він на роботі і є, це як принтер. Але Галина навіть подумати не могла, що Ігор таємно любить її з самого моменту, коли Галя прийшла до офісу. Вона пішла до подруг, у сусідній кабінет, а Ігор ще довго проводжав її поглядом.
Далі відзначилася мати. Вона вирішила познайомити дочку зі знаменитим «сином подруги мами». Це саме той хлопець, який усе найкраще робить. Принаймні так його мама вважає. Сашкові 45 років, він живе з мамою і не бажає від неї їхати. А навіщо? Мама завжди Сашу погодує, випере, спати покладе. А ще мамі онуків хочеться.
Оглядини сталися у п’ятницю ввечері. Галя увійшла до кухні і побачила дивну трійцю – маму, тітку Валю та Сашу, як дві краплі води схожого на маму. Хіба що Сашко був у піджаку і зачіска в нього була коротша.
Весь вечір Галя сумно слухала про те, як Сашко фантастично грає на флейті, що він дуже любить Бродського, Осипа Мандельштама та млинці з м’ясом. Але Сашко на дух не терпить караоке, яке Галя любила і пікніки. Він мав фобію – Олександр боявся укусу кліща.
Галина терпляче провела з ними вечір, а щойно з’явилася зручна нагода, втекла, наче партизан із полону. Вона вже опустила руки, немає чоловіка і не треба. Зрештою, їй і одній непогано. Хіба що бентежив образливий ярлик «стара діва», але караван все одно йде, коли сусідки кістки перемивають.
А потім у її житті з’явився Вадим. Знову розчула Ольга. Вона сказала, що Вадим є другом її чоловіка, має бізнес, пов’язаний з будівництвом. Зараз чоловік у Сочі, але за місяць він приїде до міста. А поки що можна і по відеозв’язку поговорити, а інакше навіщо його придумали?
Вадим подзвонив сам, тут теж постаралась пампушка Ольга. Це вона передала номер Галини. На Галю дивився засмаглий красень, що вальяжно розвалився в шезлонгу. Жінка відразу відзначила. Що він схожий на Антоніо Бандераса.
Вадим почав невимушену розмову. Галина зрозуміла, що він розумний, ерудований, гарний і має пристойний стан. Принаймні, це він сам повідомив, як би ненароком:
— Поки що в Сочі, прикупив собі будиночок… Так дрібниці… У мене є нерухомість в Іспанії, Франції та навіть у Бразилії.
— Це там, де багато диких мавп? – вирішила пожартувати Галя. Однак Вадим не зрозумів крилату фразу з фільму:
— Мавп я не бачив, вони ж у тропіках…
Вадим показав своє авто, заявив, що у світі їх лише три, у нього, у співака Стінга та у арабського шейха. Але цей факт Галю якось не дуже вразив. Ну, машина та машина, їх лише три штуки у світі і що? Кому від цього легше?
Тим часом здавалося, що Вадим уже перегинає палицю:
— От планую стати космічним туристом, але треба буде перевірити свої активи, в якому вони стані…
Галя зрозуміла, що скоро Вадим виявиться власником Місяця і поспішила попрощатися. Те, що у чоловіка був невеликий синдром барона Мюнхаузена, очевидно, але хто зараз без гріха?
Їхні відеозустріч стали щоденними, поки Вадим не сказав, що завтра прилітає до рідного міста. Зрозуміло, він пропонує відзначити цю подію у ресторані. Галина, звісно, погодилася.
Під цю справу вона купила нову сукню, сходила в салон, зробила собі новий манікюр, загалом жіноче бойове забарвлення. У ресторан , куди запросив її Вадим, вона запізнилася на 10 хвилин, так годиться.
Чоловік сидів за столиком біля вікна і м’яв у руках серветку. Було очевидно, що він нервує. І що він так? Така велика, впливова людина і зажурилася перед побаченням? Галя підійшла, привіталася, чоловік галантно відсунув стілець, допоміг їй сісти.
Справа дійшла до меню. Галина хотіла взяти філе форелі з голландським соусом, але тут Вадим повівся більш ніж дивно. Він уважно вивчив правий ряд цифр і сказав:
— Знайомі казали мені, що у цьому закладі не дуже добре готують ці страви. Тож настійно спробувати борщ та хінкалі.
Галина прикинула – заявлені Вадимом страви коштують у кілька разів дешевше, але не факт, що вони також смачні. Але жінка не подала вигляду та спокійно зробила своє замовлення.
Вадим знову співав про нові проекти, інвестиції, курси на біржах. Ні слова, ні компліменту Галі! Тільки папери, акції, ринки… Жінці миттю стало нудно.
— Ходімо потанцюємо? – Запропонувала вона чоловікові.
Той відмовився, послався на втому після перельоту. Галя зрозуміла, вона приречена слухати нудні лекції про фінанси до кінця вечора. Коли офіціант приніс рахунок, очі Вадима округлилися, як у сови.
І Вадим цілком серйозно запропонував Галині оплатити свою частину замовлення! Жінка рідко ходила до ресторану, але знала, що оплачувати рахунки – суто чоловіча турбота. Тим більше, Вадим такий казково багатий.
Але чоловік наполягав на своєму – навпіл. Галя сплатила свою частину і відпросилася попудрити носик. Там вона набрала Ольгу:
– Дорога, розділимо чек, а то ти багато собі взяла – Заявив мені мій залицяльник
– Як це накажеш розуміти? — спитала я у подруги. Ольга втратила дар мови … Вона і уявити не могла, що Вадим виявиться таким жлобом. Звеліла взяти себе в руки і вирушати додому. Нам такі жадоби не потрібні. Але, як з’ясувалося, жадібність була не остання вада Вадима.
Він не став викликати таксі, а запропонував Ользі пройтися пішки, так романтичніше. Рівно через 100 метрів романтика була порушена раз і назавжди. Їх гукнула зграйка чоловіків:
— Шановні, чи є телефон із камерою зателефонувати? У мене бабуся погано почувається.
Вадим важливо відповів, що телефону немає, шпана нехай забирається геть. Мабуть, у нього не дуже великий досвід прогулянок парками у вечірній час.
Молоді не дуже сподобалася така відповідь, і на знак своєї образи на Вадима вони витягли з кишень кулаки. Галя і «мяу» сказати не встигла, як Вадим повернувся і задав такого стрекача, що швидкості позаздрив би олімпійський чемпіон з бігу.
Хлопці свиснули:
— А нічого так твій друг бігає, жваво.
Далі вони пішли своєю дорогою, залишивши здивовану Галю одну. Та швидко викликала таксі і помчала додому. Тільки там вона змогла дати волю емоціям та поплакати досхочу. Ну, не клеїлося в неї з чоловіками! Навіть цей ловелас виявився хрестоматійним жадібним і махровим боягузом.
А наступного дня Ігор програміст її просто вразив. Він несміливо підійшов і сказав:
– Галю, дозволь запросити тебе на день народження. У мене в офісі немає друзів, крім тебе.
Галина здивувалася, а відколи вона стала другом цього «ботаніка»? Але так як це було сказано з величезною душею та виразом, Галя погодилася. Ігор святкував у кафе. Галина довго вибирала, що подарувати і зрештою зупинилися на товстій книзі з програмування.
Ігор на самоті сидів за столом. Куди ж подівся светр та джинси? На хлопці був цілком пристойний костюм, він підстригся і навіть неохайна борода виглядала брутально.
Ігор запропонував Галі сісти, простягнув меню:
– Прошу, роби замовлення.
— А що мені можна замовити? — недовірливо спитала Галина. – Картоплю?
— Все, що завгодно, — відповів Ігор. — Чи можу я хоч раз на рік відчути себе гусаром?
Вони їли найсмачніше м’ясо, розмовляли, жартували. Галі здалися милими його окуляри, в яких хлопець був схожий на Шуріка із відомого фільму.
Ігор сплатив рахунок, підвівся і простяг Галині руку:
— Я викличу таксі, дякую тобі велике за вечір. Це для мене справді важливий день.
— Це тобі спасибі, Ігоре,— раптом серйозно відповіла Галина.
– А мені за що? – Не зрозумів хлопець.
— За те, що ти нагадав мені, що я жінка, — відповіла Галина.
Вони йшли алеєю парку, тримаючись за ручки. Їх ніхто не окрикнув, мабуть, сама Доля веліла всьому світу не втручатися цього їхнього вечора…