Коли Захар, мій чоловік, подзвонив мені на роботу і сказав, що ввечері на мене чекає великий сюрприз, я надихнулася і навіть відпросилася на весь день. Я літала, ніби на крилах – упорядковувала себе, готувала святкову вечерю. Навіть знайшла пару рідкісних рецептів в інтернеті … І все для чого? Щоб увечері почути найдикішу новину у світі? Так, надто вже різні у нас з чоловіком поняття про сюрпризи.
– Ой, Захаре, подивися – лебеді! — із завмиранням серця говорю я і вказую пальцем на ставок, де плавають шляхетні птахи. — Як романтично… Дякую, що привів мене саме сюди, любий.
Ми стоїмо, милуємось лебедями. Захар мене обіймає, а мені здається, що щастя більше ніколи не залишить нас. Людям властиво так думати, напевно я ще ніколи не зустрічала людину, яка б вірила лише в найгірше. Хоча маю одну подругу, Лільку. Ось де песиміст чистої води! Ми товаришуємо з Лількою з самої школи, там вона вже щосили проявила свої замашки ослика Іа.
Що найдивовижніше, погані прогнози Лільки мали властивість збуватись, тому я намагалася не слухати, що там каже моя подруга-зануда.
— Лілю, чи бачила нового вчителя з фізики? – шепотіла я на вухо подрузі. — У нього така зовнішність, видно по всьому – добряк. На Шурика схожий з комедії Гайдая.
— У тихому вирі чорти водяться, — приречено зітхала Ліля. — Ось такі «добренькі» вчителі і виявляються найвибагливішими.
Вона мала рацію, фізик виявив себе з найгіршого боку і нещадно ставив «двійки» праворуч і ліворуч. Так і в інституті було, коли ми з Лілею вчинили одночасно. Вона у всьому бачила лише погане і її прогнози мали властивість збуватися з вражаючою точністю.
Коли я познайомилася з молодим чоловіком і похвалилася про це Лілі, та глянула на фото і похитала головою:
— Красень, але герой не твого роману. Краще відразу все припини, Лариско.
– Це ще чому? – не зрозуміла я. – Лілько, що в ньому не так?
Я вже давно розцінювала подругу, як якусь ворожку, астролога чи інших екстрасенсів, я не дуже в них знаюся. Я знала одне – прогнози подруги працюють, як швейцарський годинник.
— Очі в нього якісь каламутні, нещирі, чи що, — зітхнула подруга. — Такі люди дуже часто виявляються маминими синками, волі в цьому погляді немає, наче особистість придушена.
Цікаво, звідки Лілька нахапалася? Чи вона тишком-нишком контактує з представниками позаземної цивілізації? Я бачила таких людей у ютубі.
Коротше кажучи, Ліля зарубала мій вибір, а я вперше у житті їй не повірила, навіть посварилася. Я тоді наговорила Лільці купу гидот, сказала, що вона просто заздрить мені, у самої немає ніякого особистого життя. Потім ми, звичайно, помирилися, слова Лільки забули. Вони спливли на мою пам’ять набагато пізніше, але поїзд уже пішов.
Мені здавалося, що Захар прочитав усі любовні романи у світі та переглянув усі мелодрами, які тільки є у кінематографі. Інакше звідки він навчився так вишукано доглядати?
Мій молодик дарував мені квіти, милі подарунки, читав вірші під місяцем, водив у кафе, театри, кіно. Я вважала себе найщасливішою дівчиною на світі, адже якщо Захар так доглядає, то й у сімейному житті буде ідеальним чоловіком.
З Лількою я більше не ділилася своїм захопленням, чи мало, що вона мені знову наговорить, а просто насолоджувалася статусом закоханості. Одного дня Захар сказав мені, що хоче познайомити мене зі своєю мамою, Веронікою Петрівною.
— Клич мене просто Ніка, — чарівно посміхнулася мені приємна струнка жінка. Якби я не знала, що це мати Захара, то я могла б подумати, що вона його старша сестра. — Навіщо ці формальності, «Вероніко Петрівно»… мені на роботі вистачає такого звернення. А Ніка, це так тепло, по-свійськи…
— Добре, Вероніка Петров… тобто добре, Ніка, — кивнула я головою. Жінка справила на мене позитивне враження.
Особливо мене вразив велотренажер і той факт, що Вероніка 3 дні на тиждень відвідує якийсь там фітнес. Тут я провела паралелі із собою та зі своєю мамою. У нас у сім’ї якось не було прийнято подібні захоплення, всі ці ПП, ЗОЖ та інше.
Моя мама дуже любить пекти пироги, така, знаєте, українська хлібосольна жінка. Ніка ж була їй повною протилежністю і це мене підкупувало, як не дивно.
Зрештою наші зустрічі із Захаром закінчилися весіллям, одразу після отримання дипломів. У свідка я обрала, зрозуміло, Лільку. Все свято подруга мовчала, не робила жодних прогнозів, про це я тепер теж шкодую, може б я і прислухалася б.
Весільну ініціативу у свої доглянуті руки взяла Вероніка. Вона сама вибрала ресторан, затвердила меню. Навіть список пісень сама склала, маю відзначити її непоганий смак.
Отже, після весілля гостро постало питання, де ми із Захаром житимемо. Мої батьки проживають у крихітній квартирі та ще з молодшою сестрою Анею. Отже, цей варіант відкидався відразу.
Зрозуміло, ми знайшли собі роботу, але як молодим фахівцям платили поки не дуже щедро, тому оренда квартири для нас була досить накладним процесом. Ось Захар мені запропонував свою «геніальну» ідею:
— Слухай, Ларисо, а що, коли ми поживемо у моєї мами? У неї шикарна “троячка”, живе вона одна, місця всім вистачить. А ми тим часом почнемо посилено накопичувати на початковий внесок з іпотеки.
До речі, куди подівся батько Захара я не знала, якось язик не повертався поставити таке інтимне запитання. Щоправда, відкрилася пізніше, втім, як і багато інших фактів.
— Не знаю, чи зручно? – Замислено відповіла я. – Як відреагує твоя мама? Раптом вона не погодиться?
– Дурна, – посміхнувся чоловік. — Вона сама мені це запропонувала.
Я зітхнула і погодилася, ще не підозрюючи, що цим віддаю себе в добровільні служниці і «Попелюшки». Як тільки наші речі опинилися в квартирі свекрухи, ту наче підмінили. Почалося все з вступного інструктажу.
— Тепер ви всі живете за моїми правилами, запам’ятайте це раз і назавжди! — Ніка нагадала мені армійського старшину, якого я бачила в якомусь фільмі. — Жодної самодіяльності, як я сказала, так і буде
Боже, невже Захар виховувався за подібних умов? Це ж просто філія військового училища … Свекруха виділила нам найменшу кімнату, адже у вітальні вона жила сама, а кімната середнього розміру була обладнана під місце для медитацій. Там же почесне місце посідав і велотренажер. Коротше кажучи, фізкультурний кабінет.
Наступного ж дня почалися дебати сторін. Це була субота, дуже хотілося виспатися після стомливого переїзду, але Вероніка не принесла мені такого задоволення. Причому, Захара вона не розбудила.
– Запорука міцного сімейного життя – це сніданок, – бадьоро промовила мені Ніка, мало не за ноги стягуючи з ліжка.
Я нашвидкуруч вмилася попленталася на кухню. Відкривши холодильник, я завмерла з подивом. Звичних мені яєць, сиру, олії та ковбаси там не було й близько.
— Тільки кашка, гречана, вівсяна чи перлова, трохи овочів та фруктів. Особисто мені приготуй фруктовий салат та смузі, – розпорядилася Вероніка і пішла.
Якщо з кашею мені все було зрозуміло, то інші пункти викликали чималі проблеми. Якщо чесно, то ніколи не готували ні смузі, ні фруктові салати.
Мої старання зрештою зазнали найжорстокішої критики. Дальше більше. Свекруха заявила, що по суботах на мене чекає найцікавіша річ у світі – генеральне прибирання. І тут усі мої уявлення про цей процес зійшли нанівець.
Потрібно було готувати спеціальний розчин, щоб пил менше прилипав, потім ретельно цей самий пил витирати, потім пилосос, миття підлог, чищення ванної, раковини, кухонної плити, мікрохвильової печі.
До третьої години дня я валилася з ніг від втоми. Весь цей час Захар разом з матір’ю провели біля телевізора, регочучи, дивлячись на якийсь комедійний серіал. Я почала думати, чи не помилилася дверима.
— Прибралася? Чудово, – промовила Вероніка. – Тепер у душ і по магазинах. У нас у сім’ї традиція – закуповуємо продукти на тиждень наперед.
Тут я й сіла від несподіванки. На стілець, слава богу. Я що, беру участь у якомусь новому реаліті-шоу? Захар по секрету мені шепнув, що у них у сім’ї завжди так.
— Батько не витримав такого шаленого ритму і пішов до іншої, — зітхнув чоловік.
Як же я розумію колишнього чоловіка Вероніки! Неділя видалася трохи спокійнішою, але теж не без стрибків пересіченою місцевістю. Свекруха затіяла з нами пограти в якісь хитрі ігри, що нібито зміцнюють особистісне зростання. Вона все це по Ютубу побачила.
Коротше кажучи, через місяць мені здалося, що від Вероніки пішов би будь-який, навіть найстійкіший чернець Шаоліня. Хоча, на мою думку, вони з жінками ні-ні…
Я вирішила поговорити із Захаром, причому дуже серйозно. У той момент я була промовистою, як ніколи. Та мені власне, аргументів не треба було наводити, Захара все бачив.
— Коротше кажучи, якщо ти не хочеш, щоб наш шлюб розпався на самому початку, погоджуйся на орендовану квартиру якнайшвидше, — підсумувала я. — Більше заощадження у нас є, проживемо.
Ніка, коли її поставили перед фактом, гидливо зморщилася, почала доводити, що згинемо далеко від неї та її опіки. Я ледве стримувалась, щоб не наговорити матусі Захара, все, що накопичилося за цей час на душі. Але я віддала перевагу піти без конфліктів, з гордо піднятою головою.
Окреме проживання нас просто змінило. Ми проводили вечори та вихідні разом із чоловіком, займаючись усім, що завгодно. Жодних тобі ЧП, варварськи довгих прибирань і так далі.
Пройшло майже 4 роки. Весь цей час ми посилено працювали, відкладаючи гроші на початковий внесок, буквально відмовляючи собі у всьому. Але гра коштувала свічок, тому ми не нарікали, мотивація купити власне житло була найсильнішою.
Якось в обід мені зателефонував Захар і загадковим голосом повідомив, що приготував сюрприз.
— Лариско, ти просто очманієш! – Заінтригував чоловік. — Тож якщо є можливість, відпросись з роботи, приготуй святкову вечерю. Така подія, як комета, раз у житті буває.
Ну, інтриган… Я відпросилася, кинулася в перукарню, потім галопом по магазинах, до самого вечора я провозилася біля плити, видаючи на гора улюблені страви чоловіка.
Я запалила свічки, одягла найкращу сукню, стала чекати на свого благовірного. Той з’явився із загадковою фізіономією, помив руки, переодягся і вмостився на чолі столу.
— Люба моя Ларисо! – Пафосно почав Захар. — Почнемо з того, що мене преміювали шикарними фінансовими бонусами. Я як порядний чоловік вирішив пустити їх у справу.
Чомусь я подумала про Чорноморське узбережжя, адже за весь час спільного життя ми так і не з’їздили на море. Але почула я інше.
– Люба, я купив квартиру в іпотеку і оформив її на мою маму. Так буде безпечніше – Заявив мені чоловік за вечерею
— Кому безпечніше? – не зрозуміла я. Якщо чесно, цей сюрприз просто вибив мене з колії.
Захар замислився. Хвилини три він підбирав правильну відповідь, потім сказав:
— Ну як кому. Усім нам, трьом.
— А хто третій, соромлюся спитати? — почала закипати я, хоча відповідь була очевидною.
– Мама, зрозуміло, – не моргнувши оком, відповів чоловік. — Вона мені підказала цю ідею.
Ну звичайно! Хто ще?
— А чого ти не оформив на сусідів? На колегу по роботі? На перехожого? — я була просто в люті. — Ефект буде той самий, не сумнівайся.
— Навіщо ти намовляєш на маму, — як теля, замукав Захар.
Тільки тепер я розгледіла його справжнє обличчя, маленького хлопчика, який робить усе, що співає йому мамаша, танцює, мов кобра, під дудку факіра.
— Захаре, якби я була про неї високої думки, я б так і сказала, але хіба ти не пам’ятаєш, як ми з тобою жили в її домі? Особисто я не була щаслива, не про таке сімейне життя мріяла, — я спробувала взяти себе в руки.
— До речі, вона скоро прийде особисто привітати нас, з хвилину на хвилину, — добив мене Захар.
І тут я не витримала. У чоловіка летіло все, що я так довго готувала – курячі ніжки, бутерброди з найніжнішою червоною рибою, фрукти, нарізка… Той сидів, повісивши голову, мабуть, він сам розумів абсурдність свого сюрпризу.
Я заявила благовірному, слава богу, який раптом став колишнім, що йду від нього, а свою частку чекаю в найкоротший час, бо я не давала своєї згоди розпоряджатися моїми грошима.
У коридорі я зіткнулася з Веронікою, що прийшла нас особисто привітати. Мені здається, в її очах розгледіла тріумф. Я їхала до батьків і згадувала слова Лільки, моєї вічно песимістично налаштованої подруги. Адже справді у неї особливий дар бачити людей.
Дуже шкода, що я не маю такої прозорливості, це б убезпечило мене від багатьох проблем у житті.