У розлученні з чоловіком Ліда довгий час вважала винною себе. Адже від добрих дружин не йдуть, правда?
Значить, Паші в ній щось не подобалося, отже вона щось робила не так.
Близька подруга, якось вислухавши висновки Ліди, спохмурніла:
– Ага, ось ще! Ти тут взагалі до чого? Пашка твій все життя від тебе ліворуч бігав, ти що думаєш, він з цією довго проживе? Та як би не так!
Кілька років – і покине! Це натура така, не смій себе звинувачувати! Чому ти досі не подала на аліменти?
– Не знаю, – заплакала Ліда, – я все ще сподіваюся, що він повернеться. Схаменеться.
– І що, ти його ще й вибачити збираєшся?
– Напевно, – схлипуючи, сказала Лідія, – у нас з ним двоє дітей, зовсім скоро народиться третя. Дітям потрібний батько, Марино.
– Та на який він їм потрібен? Чому гарному твій Пашка їх навчить? Як жіночі серця розбивати та душі топтати?
Ти давай, не дури! Вирушай у суд і подавай позов на аліменти. Що це таке “коли будуть вільні гроші”? А якщо їх узагалі не з’явиться?
Тобто, на свою нову кралю він свою зарплату в 50 тисяч витрачатиме, а тобі і дітям нічого з неї не перепаде?
Лідо, збирай вже себе в купу, скільки можна вбиватися?
Ліда познайомилася з Павлом досить пізно, у 32 роки. До цього часу жінка мала кілька спроб створити сім’ю, але нічим хорошим вони не увінчалися.
Мати Лідії, Лариса Анатоліївна, не давала дочці проходу – щоранку починалася однаково:
– Тобі вже за 30, ти про що думаєш? Час народити здорову дитину ти вже опустила, нормальні жінки матерями стають до 25 років.
А ти – перестарок! Хто тепер на тебе подивиться? Якийсь п’ятдесятирічний старий ма.чо? Тьху!
Павло був старший за Ліду всього на 3 роки. Молодий, симпатичний чоловік мав непогані перспективи, чудово заробляв та матеріальних проблем не мав.
Жив, щоправда, із батьками, але це дівчину не лякало. Ліда все ж цього разу зуміла довести стосунки до логічного завершення, Павло покликав свою кохану заміж.
Через 7 місяців після весілля народилася дочка Аврора.
Паша для найстаршої став просто чудовим батьком, Ліда перший декрет згадувала з трепетом.
Чоловік тоді і її, і дочку носив буквально на руках, допомагав у всьому, кожну вільну хвилину проводив поруч.
Ліда щиро не розуміла жінок, які казали, що у декреті втомлюються. Ну хіба може, заміжня, втомитися? Декретом вона справді насолоджувалася.
Змінилося все після появи другої дитини.
Син у Ліди та Павла народився не зовсім здоровим, матір із новонародженим малюком у лікарні протримали 2 тижні.
Тимофій ріс дуже неспокійним, малюк часто плутав день із ніччю, тож уся сім’я по кілька днів не спала.
Павло став дратівливим, подружжя почало лаятися:
– Лідо, та погодуй ти його, зрештою! Він, мабуть, з голоду плаче!
– Ні, півгодини тому поїв. Напевно, щось турбує. Може, ти встанеш і трохи його на руках поносиш?
Я три години ходжу з Тимофієм по кімнатах, тільки на руках засинає, і те, півгодини спить, потім знову кричить.
– Мені на роботу завтра, – роздратовано відповів Павло, – у мене немає можливості, як у тебе, вдень відпочити, поки дитина спить.
Йди у вітальню, і прикрий щільніше двері. Мені треба хоч трохи поспати!
Ліда все розуміла. Аврора була спокійна, плакала тільки коли в неї щось боліло, тому з нею було простіше.
Чоловіка зайвий раз вона намагалася не турбувати, не хотіла остаточно псувати стосунки.
Складний період сяк-так пережили, Тимофій підріс, стало легше.
Павло на той момент отримав підвищення, став начальником та почав регулярно затримуватись на роботі.
Ліда і з цього приводу його не пилила, розуміла, що чоловік для їхнього добра старається, хоче, щоб вона з дітьми ні чого не потребувала.
Коли Тимофій пішов до дитячого садка, постало питання про вихід із декрету. Ліді хотілося повернутися на роботу, тому вона вирішила порадитись із чоловіком:
– Паш, як ти думаєш, чи варто мені повертатися в офіс?
– Не знаю, дивися сама. У принципі нам вистачає того, що я заробляю. Можеш залишитись вдома, якщо хочеш.
– Паш, мені б хотілося все ж таки повернутися на роботу. Ситуацію трохи змінити, з людьми почати спілкуватися. Я втомилася сидіти вдома.
Павло проти бажання дружини не протестував і Ліда знову вийшла на роботу. Життя потекло своєю чергою.
Подружжя намагалося налагодити один з одним стосунки, діти росли і, в принципі, біди нічого не віщувало.
Сварка, яка згодом стала передумовою розлучення, сталася 4 місяці тому – тоді Ліда поставила чоловіка перед фактом і сказала, що її мама тепер житиме з ними: – Ну хіба я можу їй сказати, щоб не приїжджала? Ти, Паша, собі як це уявляєш?
Сам чудово знаєш, які у мами зараз проблеми! Брат мій їй жити спокійно не дає, після розлучення зовсім людське обличчя втратив, п’є по-чорному.
Я ж не говорю, Паша, що мама у нас залишиться назавжди, хоча б на пару місяців. Нехай відпочине трохи від того нервування.
– Я просто не розумію, чому не можна просто взяти та вигнати цього алкоголіка? Нехай живе де хоче! Це ж треба бути таким д***ком, щоб при розлученні все своє майно залишити дружині! Теж мені, лицар благородний!
– У цьому питанні я, до речі, його підтримую. У брата – троє дітей, вони ж мають десь жити! А від тебе ці слова мені чути навіть неприємно.
Тобто, якщо ми з тобою раптом надумаємо розлучатися, то ти залишиш мене, Аврору та Тимофія без житла?
– Перш ніж ділити квартиру, Лідо, за неї потрібно іпотеку виплатити! 10 років кабали попереду!
І взагалі, не став мені таких провокаційних питань, я навіть відповідати на них не хочу!
У Павла з тещею якось одразу хороших стосунків не трапилося.
Мати Ліди не знала, що таке «особисті кордони», вона тицяла свій ніс абсолютно скрізь.
Ліда все ж таки маму на якийсь час до себе перевезла, і Павло практично щовечора став скандалити з тещею.
Лариса Анатоліївна почала чіплятися до зятя, у промові все частіше й частіше миготіли образливі глузування.
Паша почав шукати привід, як піти з дому. Він вечора проводив із друзями у ресторанах та спорт-барах. Саме тоді чоловік і познайомився із Владою, офіціанткою.
Чоловіками заповзятлива молода дівчина управляти вміла, тому дозволила Павлу себе добиватися, тим самим підігріваючи інтерес до власної персони.
Павло закохався, відразу відсунув і сім’ю, і дітей на другий план. З Лідою контактувати перестав у всіх сенсах, подружжю навіть поговорити не було про що.
Павло перестав приїжджати вечеряти додому, посилався на роботу, казав, що часу він не має.
Лідії теж від матері часто діставалося – пенсіонерка не втрачала можливості ущипнути дочку, натиснути на найболючіше місце:
– Що, проміняв тебе Пашка на когось, так? Це видно, що з’явився в нього хтось! Дограєшся, залишишся одна!
На тлі регулярних сварок та скандалів Ліда стала почуватися погано. У неї часто паморочилося в голові, відвертало від улюбленої їжі та запахів.
Збиралася до лікаря жінка майже 2 місяці, все відкладала та відкладала візит.
Фахівець поліклініки, розпитавши пацієнтку, запитав:
– А тест ви на вагітність не робили?
Ліда похолола: тільки не це! Зараз зовсім не час народжувати третю дитину!
– Давайте, ви сходите на УЗД, а потім з результатами до мене. Якщо вагітність виключається, то шукатимемо причину вашого нездужання далі.
Припущення лікаря підтвердилися, у Лідії та Павла скоро мала народитися третя дитина.
Позбавлятися його жінка не наважилася, чомусь їй подумалося, що ця вагітність допоможе їй налагодити стосунки з чоловіком.
На роботі запропонували підвищення, але від нього довелося відмовитись – Ліда не хотіла підставляти колег відходом у черговий декрет.
Павло новині про те, що незабаром стане батьком, не зрадів. Ліді здалося, що чоловік навіть розлютився:
– Ти що, ненормальна? Яка третя дитина? Тобі скоро 40! Записуйся до лікаря!
Ліда на переривання йти не збиралася, тому чоловіка докорила:
– Паш, ти що таке кажеш? Ну, хіба можна так? Невже ми третю дитину зараз не піднімемо?
Обидва працюємо, я в декрет вийду, виплати від фірми отримуватиму. Та й ти тільки уяви: маленька дитина, крихітка зовсім! Ми виховуватимемо його, дивитися, як він росте!
– Досить, я тебе один раз послухав і другого погодився! Ану згадай, як Тимко ріс? Тижнями ми не спали! Та й, Лідо, давно я тобі вже хотів сказати…
Не хочу я з тобою жити. Я зустрів іншу, закохався у неї. Я хочу бути із нею.
У Лідії пішла земля з-під ніг. Вона спочатку подумала, що Павло жартує. На крики тут же прийшла теща і підлила олії у вогонь:
– А я тобі казала. Догралася, тепер одна залишишся! Як жити будеш?
Ліда, відвертаючись від матері, звернулася до чоловіка:
– Паш, почекай. А як діти? А як же я?
– А що діти? Мало дітей, чи що, без батьків ростуть? У мене, коли буде можливість, я їх відвідуватиму. Фінансово також допомагати збираюся. Ну, звісно, не щомісяця, бо як зайві кошти з’являться.
Мені ж тепер про нову родину треба думати. Іпотеку брати ще одну, мабуть.
До речі, про іпотеку. Якщо я в цій квартирі жити більше не буду, то платіж лягає на твої плечі. Потрібно сходити до банку, дізнатися, як на тебе договір перенести.
– Паш, та як так? У мене зарплата 45 тисяч, а іпотека – майже 30 тисяч! На що ми будемо жити?
– Не знаю. Думай ще одну роботу знайди. Дітей на маму свою залиш, все одно вона нічого не робить, весь день перед телевізором на дивані валяється.
Нехай користь приносить! А мене, Лідо, від цих проблем позбав. Я вважаю, що платити за квартиру, в якій більше жити не буду, я не зобов’язаний!
Павло зібрав свої речі та з’їхав із квартири, залишивши дружину розбиратися з численними проблемами.
Ліда довго думала і вирішила залишити дитину. З умовами, які висунув чоловік перед тим як пішов , вона не погоджується. Має намір подавати офіційно на аліменти і на дітей, і на себе, щоб мати можливість вносити платежі з іпотеки.
Мати запропонувала Ліді допомогу, вона готова взяти на себе турботу про дітей.