– Що ж! Я про тебе кращої думки була, Дашенько! – уїдливо помітила свекруха, коли Дарина з чоловіком оголосили про поповнення.
– А що не так? Ви ж стільки років вимагали від мене онуків! А тепер не раді? – посміхнулася невістка.
– Рада? А чому мені радіти? Тому, що тепер треба думати, як вам усім розміститися в тій будці, яку ти звеш квартирою і з якої не хочеш переїжджати?
– Лідіє Іванівно, всю цю плутанину з житлом почали ви! Мене моя квартира цілком влаштовувала. А тепер, вашими зусиллями, ваші сини не спілкуються, а я на загальну думку – корінь зла!
– Ти сама у всьому винна! Послухалася б мене, жили б у просторій «двох»! Дбаю про вас, тільки от вся моя турбота брудом залита!
– Ну звичайно! Ви – свята жінка, а невістка вам дісталася погана. Тільки ось ви забули, що ваш хитромудрий план явно мав на меті не покращення наших житлових умов, а позбавлення мене єдиної власності.
– Це ти вирішила. І синів моїх один проти одного налаштувала!
– Ви знаєте, я думаю, що мені час! У мою будку!
Після цього Даша твердо вирішила, що спілкування з цією дамочкою закінчено. На найближчі роки – точно!
Даша була єдиною дитиною у сім’ї. Від бабусі їй у спадок дісталася невелика однокімнатна квартира, де вона жила, будучи студенткою. З Кирилом вона познайомилася вже після закінчення університету. Два роки вони зустрічалися, ще рік жили разом у квартирі Даші. До рішення одружитися вони підійшли з усією серйозністю та відповідальністю. Обговорили «на березі» всі важливі питання – планування бюджету, спільні покупки, відпочинок. Єдине питання, яке обійшли обговоренням – народження дітей. Обидвоє будували кар’єру і ставати батьками найближчим часом не планували.
– Даш, а якщо станеться незапланована вагітність? – одного разу спитав Кирило.
– Давай вирішувати проблеми в міру їхнього надходження! Зараз я дитину не хочу, але якщо раптом… Тоді зважуватимемо всі «за» і «проти».
Батьки Даші, знаючи характер своєї дочки, з вимогою негайно народити онука, до молодої родини не лізли. А от батьків Кирила – рішення відкласти появу потомства до найкращих часів – не влаштувало. Кирило має старшого брата, який багато років жив один, ні з ким не зустрічався. Від нього марно було чогось чекати і вимагати. А Кирило, як молодший, слухняніший і одружений до того ж, – ідеальна дитина.
Настільки ідеальним, що свекруха вирішила порушити питання про дітей відразу після того, як відгуляли весілля.
– Ну що, молоді? Коли нас онуком ощасливите?
Питання було настільки несподіваним і нетактовним, що Даша вирішила просто пожартувати.
– Як житлова площа дозволить, так одразу.
-А що у вас не так з житлоплощею?
– Ну, у мене одна кімната крихітна. Там наші речі ледь поміщаються, а ви хочете, щоб ми дитину заводили?
– Ну ви, молодь, зовсім нахабніли! Ми з чоловіком двох народили у кімнатці гуртожитку. І нічого, жили добре, дружно. Один за одним доглядали, на спільній кухні варили їжу і пелюшки сушили! І зауваж – без усяких памперсів обійшлися. – уточнила жінка.
– Ну і добре. Але раніше так багато хто жив. А зараз є можливість жити добре. Навіщо навмисне собі життя псувати? Треба скористатися цивілізацією. А не псувати собі життя.
– Тобто для тебе народити дитину – це життя зіпсувати? М-так вже, – остання фраза капнула з вуст свекрухи отрутою. Вона багатозначно подивилася на свого синочка, який намагався вставити хоч слово і перевести розмову жартома.
– Мам, Даша, ну перестаньте ви! Досить сваритися через дрібниці.
– Ти теж вважаєш, що діти – це дрібниця? – Матері очі ледь не випали з орбіт. – Ось і дожила! Виростила сина! Батьку, ти чув, що тут наші молодята видали! Діти у них – дрібниця! Народити дитину – життя зіпсувати! Кирюш, синку, що це? Це її вплив, так? Це вона тебе налаштувала?
– Мамо-а, мене ніхто не налаштовував! Це наше спільне рішення. Нині не до дітей. Як тільки ми вирішимо, що час подумати про це, ти перша дізнаєшся, – Кирило спробував втихомирити матір.
– Подумати? Та куди ж думати? Двадцять шостий вам! До скільки думати будете? До сорока? Я у вашому віці вже двох народила!
– Ну, і що хорошого ви в житті бачили? – не витримала Даша.
Вона була дитиною пізньою. І вона вважала, що діти не повинні з’являтися на чиюсь вимогу. Родичі – це добре, але вирощувати дитину батькам. Їм і вирішувати. Виявилося, що в сім’ї чоловіка було по-іншому. Найприкріше, що з’ясувати це питання раніше було неможливо. Мати Кирила не вважала Дашу серйозним варіантом. Думала, що син покине її за першої ж нагоди.
Коли вони вирішили з’їхатися, вона скептично помітила:
– Та йому не хочеться за квартиру платити. Отож і переїхав до неї. З’явиться гарний варіант, одразу кине! На що там дивитись!
Зрештою, син не тільки не покинув неугодну дівчину, а й вирішив одружитися.
Даша для себе вирішила, що спілкування із родичами чоловіка треба буде звести до мінімуму. Тоді можна буде сподіватись на спокійне життя. Адже відстали батьки від старшого сина. Той давно вже живе сам і не планує одружуватися. Знала б Даша, що незабаром на маховик репресій свекрухи намотає не лише їх із Кирилом, а й його старшого брата, не почала б взагалі спілкуватися з батьками чоловіка.
Через рік шлюбу Кирило та Даша зробили у квартирі невеликий ремонт, щоб організувати простір та зробити квартиру більш комфортною, а також розмістити все майно невеликої родини. Після того скандалу з приводу дітей Даша намагалася не попадатися на очі свекрусі, щоби не провокувати нових сутичок. Терпіти таке ставлення вона не збиралася, але й лаятись з батьками чоловіка теж не хотілося. Даша завжди з ворожістю ставилася до тих жінок, які вступали в такі війни за чоловіків. Причому однаково дратували і матері, і дружини таких нещасних. Проте, все ж таки Даші довелося переступити через себе і поїхати в гості до свекра. У батька чоловіка планувався ювілей, святкувати який планували у ресторані. З нагоди серйозної дати вирішено придбати дорогий подарунок, на який відкладали заздалегідь.
На святі, подарувавши, Даша почула, як свекруха досить голосно помітила:
– На дітей, значить, грошей у них немає, а дарувати всяку нісенітницю дорогу – знайшлися кошти!
«Терпи! Це лише один вечір!» – Подумала Даша, щоб знову не вплутуватися в скандал. Однак уникнути його не вдалось.
Буквально посеред свята свекруха підсіла до неї і почала розмову тоном змовника.
– Ну що? Ви нас сьогодні потішите?
– Чим? Ми ж подарували подарунок!
– Ну це зрозуміло! Тільки я про інше говорю. Ну, який термін?
– Термін чого? – Даша щиро не розуміла, про що каже свекруха.
– Ти оглуміла на гормонах, чи що? – Не витримавши, психанула жінка.
– Які гормони, ви, про що?
– Про вагітність! Переставай прикидатись! Ви сьогодні оголосите, що нам подаруєте онука? – свекруха явно була не в собі.
-Ми не плануємо поки що. Я вам про це говорила.
– І що, рік минув, ти так і не схотіла? Я не вірю! Я сподівалася, що ви сьогодні з радісною новиною прийдете, а ви тільки з непотрібними подарунками! Усі дітей хочуть!
– Прямо всі?
– Звичайно! Усі НОРМАЛЬНІ жінки хочуть дітей!
– Вважайте мене ненормальною, я не хочу поки що. – Даша вирішила з усім погоджуватися і ні на що не ображатись. Інакше неминучий ще один скандал. Вона відчайдушно шукала чоловіка очима, але той стояв і про щось жваво розмовляв зі старшим братом.
– Але ж ти навіть не знаєш, хочеш ти чи ні! Ось народиш – і зрозумієш, яке це щастя! – давила свекруха.
– А якщо я зрозумію, що все ще не хочу? Куди потім дитину подіти? Ви собі заберете? Чи в дитячий будинок віддасте?
– Як це? Нам його куди? Та й узагалі, я онука хочу! Так і знайте!
– Врахую! Ваше замовлення прийняте, чекайте! – Даша встала, бажаючи врятуватися від неприємного діалогу втечею. Проте свекруха вирішила, що ще не все сказала.
– Сядь! Я не закінчила! Ти мені минулого року сказала, що не народжуватимеш, поки не дозволятимуть житлові умови?
– Так. – Втомлено погодилася Даша.
– Ну, так я все придумала! У нас Вадик, старшенький наш, живе у бабусиній двокімнатній квартирі, давайте ви поміняєтесь і житимете там. А він все одно один, йому й вашої однодушки вистачить.
Логічна і приваблива, на перший погляд, пропозиція підозріло пахнула якоюсь підставою. Тільки Даші ніяк не вдавалося зрозуміти – звідки чекати каверзи. Тому вона мовчки дивилася на матір чоловіка, чекаючи на пояснення. Мовчання було розцінено невірно.
– Ну що, я бачу, що ти згодна. Значить у понеділок підемо оформляти папери?
– Які?
– Ну як? Про передачу нам квартири.
– Якої? – Дашу вже дратувало те, що вона всю розмову трохи тупить, не розуміючи геніальні плани свекрухи з першого натяку.
– І як з тобою Кирило живе? Ну, що тут незрозумілого? Ти свою квартиру оформляєш на нас, а ви переїжджаєте до нашої квартири.
– Квартира не ваша, а ваших синів. – Зауважила Даша. – Кирило казав, що її бабуся на всіх підписала. А чому я свою вам маю подарувати?
– Ну, а як інакше? Ви ж отримуєте нашу двійку. Хотілося б натомість хоч щось отримати! – замахала руками свекруха.
– Тобто ви її на нас з Кирилом оформите?
– Ні звичайно! Просто Кирило її отримає як спадок, коли ми з його татом помремо.
– Ага, отримає її, невідомо, коли, як спадок, на який я не зможу претендувати. При цьому свою квартиру я втрачу і теж не зможу її забрати у разі розлучення. Все правильно? Плюс до всього, вона не ваша, а отже – від вашої смерті нічого не зміниться. Тобто я в програші у будь-якому випадку, – парирувала Даша.
– А ти, значить, про розлучення думаєш, коли виходиш заміж? Про власну вигоду? Про смерть родичів чоловіка? Та вже не чекала від тебе! А синок мій у курсі, з якою корисливою меркантильною жінкою він одружився?
Даші щиро здавалося, що вона потрапила до паралельної реальності. Половину розмови вона не розуміла, а в другій виявилася меркантильною дамочкою, відмовившись віддавати свою квартиру за примарні обіцянки сумнівного щастя в майбутньому.
Вставши з місця, вона мовчки пішла шукати чоловіка, їй просто необхідно було поговорити з тим – , хто не вважає її глухим кутом.
Чоловік вона знайшла на ганку ресторану. Чоловік, що не курить у звичайному житті, курив одну за одною, нервово кидаючи недопалки в урну і періодично промахуючись. Зважаючи на те, скільки їх валялося всюди, сидів він тут давно.
– Кирило. Ти в порядку? Щось трапилося?
– Ти, про що зараз із матір’ю говорила? – замість відповіді спитав чоловік.
– Про те саме, з варіаціями. Діти, розширення житлоплощі, переоформлення моєї квартири на твоїх батьків. У результаті я залишилася жадібною та корисливою.
– Значить, ти вже в курсі. На мене зараз наїхав із претензіями брат. Уявляєш, мати йому наспівала, що ми вимагаємо віддати нам його квартиру. Мовляв, ми ж у ній обидва господарі! Натомість пропонуємо твою. А він у тій квартирі вже п’ять років мешкає. Ремонт зробив дорогий. Планував у мене викупити мою частку у ній.
– Тобто як ми вимагаємо звільнити квартиру? – Даша зрозуміла, що знову почувається тупою.
– Ну от так. Неначе ти поставила умову – буде велика квартира – будуть і онуки. І ще, ніби ти з них вимагала цю квартиру. А їм, бідолашним, звідки брати? Правильно! Виселити Вадима із його квартири! Він зараз мені таку лекцію прочитав! Тепер він на мене образився, а про тебе він взагалі найогиднішої думки. А я стояв і очима плескав!
– Не хвилюйся, я так само плескала. Знаєш, як мені це твоя мама піднесла?
І Даша розповіла чоловікові про те, що запропонувала свекруха. Кілька секунд чоловік мовчки дивився на неї, намагаючись зрозуміти жартує вона чи серйозно говорить. Зрозумівши, що все це марення відбувається насправді, чоловік нервово засміявся.
– Слухай, ну круто вона вигадала! Молодець! Дбає про дітей! Вадим нам ремонт у двокімнатній квартирі зробив, батьки йому за це твою однушку віддадуть, всі наче задоволені. Ну, окрім тебе, очевидно. Але ж ти тепер народиш. Отримаєш дитину у подарунок. А вона, як відомо, джерело абсолютного щастя!
– Нарешті – то я не почуваюся тупою! Дякую, чоловіку, що все так докладно пояснив! – Усміхнулася Даша і сіла поруч з ним на лаву, – що робитимемо?
– Я нічого не буду. Не хочу навіть до них їздити поки що.
– Згодна з тобою.
Проте свекруха не думала так легко відступати. Вона швидко вигадала інший план – помінятися своєю квартирою з молоддю. Вони з чоловіком багато років жили у двокімнатній квартирі, яку отримали від підприємства, на якому працювали. Квартира хоч і була простора, але потребувала капітального ремонту. Таке, вартість якого цілком могла перекрити вартість самої квартири.
– Кирило, я чекаю на вас із Дашею сьогодні в гості, у мене новини! – урочисто оголосила мати телефоном.
– Ні, мамо, ми не поїдемо. Ми ще від ювілею батька не відійшли. Вадим зі мною досі до ладу не розмовляє, вважає, що це ми вигадали його виселити.
– Ну, а хто, ви, звичайно! Твоя дружина ультиматум поставила, через яку весь сир! Я вже всю голову зламала, вигадуючи варіанти!
– Мам! Навіщо! Якщо ми захочемо дитину, ми самі придумаємо найбільш вдалий варіант. Від того, що ти вигадуєш варіанти, один гірший за інший, до речі, дитину ми не захочемо! Я боюся, що після цього ми її взагалі не надумаємо народжувати!
– Егоїсти ви! Вірніше, твоя дружина. Ти до неї добрий, слухняний хлопчик був. А що зараз? Каблук безхребетний!
– І тобі всього доброго!
– Я не домовила! Сьогодні щоб у мене були обидвоє!
– Ні!
– Ну, тоді я сама до вас приїду!
Увечері Даша з Кирилом були як на голках, чекаючи на приїзд матері. Приїхала вона досить пізно і одразу почала з критики:
– Ой, ледве дісталася вас! Живете в якійсь дірі! Ані транспорту, ані інфраструктури! Інша річ наш район – майже центр, навколо магазини, школи, садки, парки. Є куди піти з дитиною, повітря чисте!
– Мамо, давай ближче до справи.
– Я вирішила, що ви в нашу квартиру переїдете, а ми, так і бути, будемо з батьком тулитися у вашій будці! Але чого заради онуків не зробиш!
– Ні! – хором відповіли Даша та Кирило.
– Чого це? Чи ви вважаєте ц. холупку кращою за нашу сталінку?
– Ми тут два роки живемо, постійно ремонтуємо щось, а ваш ремонт не бачила з того часу, як ви її отримали! Мам, вистачить винаходити колесо! Ми нікуди не переїдемо, квартира Дашина при ній залишиться. А якщо ми захочемо дитину, ми самі впораємося! Заспокойся будь-ласка!
Даша мовчала, залишивши чоловікові прерогативу спілкування з родичкою. Знову почуватися тупою не хотілося.
Мов не чуючи сина, мати продовжила.
– Тільки документами самі займайтеся! Батько сказав – йому ліньки! Каже, після його смерті все оформимо. Тож доведеться вам переїхати в нашу, оформити цю на нас, а вже я потім дарчу зроблю на тебе, синку. Тобто на вас обох, – додала свекруха, побачивши, як знову закотила очі Даша.
– Лідія Іванівно! Ви мене настільки тупою вважаєте? Або себе надмірно розумною? Ви серйозно думаєте, що я погоджуся на це? Що я сама віддам вам свою квартиру за примарне щастя отримати, коли – небудь вашу квартиру?
– А що тут такого? Ми ж все по – сімейному зробимо! А рідня одне одного не скривдить. В нас так! Не знаю, як тебе виховали і який порядок був у вашій родині! У нас усі чесні та порядні.
– Я навіть не смію сумніватися! – тихо сказала Даша.
Поскандалив ще півгодини, мати поїхала, так нічого і не домігшись. Минув ще рік, протягом якого мати чоловіка постійно заводила розмови про дітей, про квартири, вигадуючи нові варіанти. Даша почала все частіше ловити себе на думці, що не хоче дітей взагалі! Якщо раніше вона розглядала таку можливість у віддаленій перспективі, то зараз взагалі не припускала навіть думки народити дитину в цю дивну сім’ю. Єдиною адекватною людиною їй здавався чоловік. Навіть його брат не вселяв довіри, адже він повірив матері і взагалі припинив із ним будь-яке спілкування.
Періодично мати чоловіка пускала про Дашу різні неприємні чутки про те, що невістка не може народити з-за «поганих» болячок та численних переривань вагітності в молодості.
– Та який спосіб життя вона вела, не дай бог! Ось зараз і не можуть народити! А кажуть, ніби не готові поки що, – ділилася вона своїм «болям» із сусідкою, яка виводила на прогулянку двох онуків.
Іноді починала начебто захищати невістку і виправдовувати небажання народжувати:
– Ну а з іншого боку – куди зараз народжувати їй! Не молода вже, не гарна, якщо Кирюша її покине, куди їй з дитиною? Кому вона буде потрібна?
Від таких пліток теж не легшало.
Минув ще рік, протягом якого мати не могла заспокоїтись, чим ущент зіпсувала стосунки між братами. Кирило з Дашею перестали їздити до них у гості, намагаючись згортати розмову з матір’ю, щойно вона починала торкатися теми дітей та житла. Даша вже шкодувала, що тоді, після весілля, ляпнула про це горезвісне житлове питання.
Тим часом їм з Кирилом виповнилося двадцять вісім. Дні народження вони йшли один за одним, з різницею на місяць. День народження Даші був першим. Чоловік як сюрприз запросив дружину до відомого ресторану. Після свята Даша ледь не потрапила до лікарні з моторошним отруєнням. Щоранку її нудило і страшенно паморочилося в голові. Чоловік уже сто разів пошкодував, що взагалі надумав подарувати такий безглуздий подарунок.
– Ну Даша, звідки мені було знати, що в такому пафосному місці буде така огидна кухня. хоч мені все сподобалося. І я навіть не траванувся. Мабуть, у тебе слабкий шлунок!
Через тиждень мук Даша вирішила звернутися до лікарні, оскільки симптоми отруєння не проходили, незважаючи на лікування.
– Вітаю! Ваше отруєння виявилося вагітністю! – З сяючою посмішкою заявив лікар, розглядаючи аналізи Даші.
– Це ви за загальним аналізом крові зрозуміли? – Даша була в такому шоці, що не знайшла нічого кращого, як безглуздо пожартувати.
– Ні, це у вас кров на ХГЧ взяли, бо вас таких, з отруєнням, щодня по п’ять приходить! І всі як одна із затримками!
Даша згадала, що з усіма цими скандалами давно перестала стежити за циклом. Охоронялися вони з чоловіком як завжди, цикл був, як годинник. Їй не спадало на думку перевіряти ще раз щось. Зрештою, швидко прикину в голові, Даша усвідомила, що у неї майже два тижні затримки. Лікар мала рацію- Даша чекала дитину.
– Дякую! Я дуже рада, що це не отруєння.
– Що робити будемо?
– Думати, – сказала дівчина і вийшла в коридор. Подумати було про що.
Чоловік новині зрадів. Йому від усіх цих розмов давно хотілося дитину, але він не наважувався про це говорити, так як всі тяготи вагітності і пологів все одно мало б нести Даша.
– Ну, а ти як? – Запитав він з надією в голосі.
-Ти знаєш, я, здається, теж рада! Точніше, я не відчуваю, що не хочу його. Мені не хочеться його позбуватися.
Як і планували, Даша з чоловіком почали вирішувати проблему, щойно вона з’явилася. Вирішено було відмовитись від частки Кирила у квартирі, яку займав Вадим. У результаті брат їм віддав половину вартості. За допомогою цих грошей вдалося обміняти квартиру Даші на двійку із доплатою. Не обійшлися без кредиту, натомість отримали простору квартиру, в якій у дитини було не лише ліжечко, а й своя кімната. Про причину таких різких змін вони вирішили мовчати стільки, скільки вийде і дозволить живіт, що росте. На останніх термінах Кирило намагався їздити до батьків один. Добре, що тепер вони жили від батьків на іншому кінці міста, спільних знайомих не було, зіткнутися випадково навряд чи могли. Своїм батькам Даша заборонила говорити будь-кому про вагітність.
Коли настав термін, Даша народила дівчинку.
– Як на замовлення твоєї мами! – Жартувала вона.
– В якому сенсі?
– Ну, мама твоя казала, що хоче внучку. Ось, замовлення виконане! Погодься, я гарна невістка!
– Найкраща! Я сьогодні до своїх їду, зізнаватись! Тримайте за мене кулачки! Якщо виживу, то завтра приїду вас забирати додому!