– Ну, зустрічайте! – пролунало в отворі відкритих вхідних дверей. – Не подбали про мене, довелося самій у вашу глухість добиратися!
– Мам, ти ж збиралася наступного тижня приїжджати, – голосно позіхнувши, здивовано відповів Михайло. – Ми підготувалися б, забрали з вокзалу…
– Ага, зараз, – Людмилу Прокопівну аж пересмикнуло. – З вами містом кататися – краще відразу в могилу! Я краще сама, на метро доїду.
«Що їй потрібне? – пролунало в голові у Катерини. – Та ще й так рано. Навіть у вихідні не поспиш…»
Подружжя стояло на порозі власної квартири в піжамах, зустрічаючи Людмилу Прокопівну, що з’явилася тоді, коли не чекали – тріскучий і оглушливий дзвінок у двері пролунав о шостій ранку. Заносячи дві важкі валізи і важку сумку, жінка пихкала і примовляла:
– Давайте, допомагайте валізи розбирати. Я вам тут із села нормальної їжі привезла, без жодної хімії. Хоч поїдіть нормально.
Мишко, побачивши ношу матері, тихенько свиснув, перезирнувся з дружиною і спитав:
– Мамо, куди ж ти стільки привезла? Ти ж на пару днів всього приїхала.
– На пару, не на пару – там подивимося, – бубоніла собі під ніс гостя, викладаючи заготовки з багажу. – Ох, ну і вага.
Розклавши банки з маринадами по полицях, Людмилу Прокопівну відправили благополучно відпочивати у вітальні після довгої дороги. Потім Катя схопила чоловіка за руку, потягла його до спальні і щільно зачинила двері, щоб свекруха їх не почула. Нарешті вона заговорила:
– Мишко, і як це розуміти? Мало того, що твоя мати без будь-якого попередження ввалилася до нас у квартиру на тиждень раніше, так ще й незрозуміло, скільки вона у нас стирчатиме! – Дівчина була вкрай обурена ситуацією, що склалася.
– Сонечко, ну ми ж не можемо викинути її на вулицю, – Михайло спробував вговорити дружину. – І, крім того, вона – моя мама. Рідна людина все-таки. Нічого ж страшного, якщо вона поживе в нас трохи більше, ніж два дні, він усміхнувся і прийняв Катерину за плечі. – Тим більше, вона тобі і по дому допомагатиме. Тобі ж стане легше.
Дещо подумавши, дівчина погодилася. Справді, допомога досвідченої людини не завадить. Особливо, коли ти не звик сам виконувати домашні обов’язки.
Мишко вирішив прилягти і подрімати, а Катерина, вийшовши з кімнати, виявила ось таку картину: Людмила Прокопівна, залізши на стілець і вставши навшпиньки, терла долонею шафу. Зрозуміло, що у пошуках пилу.
– Людмило Прокопівно, що Ви робите? – дівчина була здивована.
– Як що? Дивлюся, як ти тут «господарюєш», – виразила свекруха і злізла з стільця. – Між іншим, мій Мішенька порядок любить. Я його й привчила, щоб всюди чистота була. А тут, куди не глянь – суцільний пил.
– Взагалі-то я прибираю майже щодня, – посперечалася Катя. – Я не винна, що пил так швидко збирається. А Ваш Мішенька міг би й допомогти мені хоч раз із прибиранням, раз він до чистоти привчений.
Тим часом свавільна жінка відчиняла дверцята шаф, перевіряючи вміст на безлад, і попутно відповіла невістці:
– Значить, щодня прибирай. Сама. Не чоловіча це справа – з щіткою по дому гасати. Чоловік гроші в будинок має приносити. – Вона продовжувала копатися в речах сина та невістки. – Ой який бардак. І всюди пил, всюди пил… – свекруха продовжувала насідати, – ти скачеш туди-сюди: спочатку на роботі відсиджуєшся, а потім удома ні чорта не встигаєш. Ще й Мішеньку мого незрозуміло чим годуєш.
– Ах, Ви вже й до холодильника дісталися? – Нахмурилася Катя і схрестила руки на грудях.
– Звичайно. Повинна ж я переконатися, що кухар із тебе нікчемний. – свекруха посміхнулася. Відірвавшись нарешті від ящиків, вона почала розглядати розлучення на вікнах. – Синочка м’ясом треба годувати, а там одні макарони та сосиски… – вона хихикнула. – А то, дивишся, будь-який нормальний мужик від тебе втече…
Втомившись слухати неприємні слова, Катя вийшла з вітальні і пішла у ванну, щоб вмитися і привести себе до тями.
«Причепилася, – думала вона, поливаючи обличчя холодною водою. – І чим я їй не догодила?
Михайло та Катерина одружилися лише два роки тому. Катя любила чоловіка, але зі свекрухою у неї спочатку не склалося. Коли дівчина прийшла знайомитися з Людмилою Прокопівною, то одразу помітила, як та на неї дивиться: гордовито, з якоюсь огидою. І, питається, чому? Катерина із пристойної сім’ї, ні вона, ні її батьки шкідливих звичок не мають, до того ж дівчина закінчувала архітектурний інститут. Пізніше, як з’ясувалося, майбутня свекруха вмовляла сина кинути «цю простушку і знайти собі кращий варіант»? І тут вона зовсім нічого не зрозуміла. Що означає «знайти кращий варіант»? Як це взагалі?
Незважаючи на неприємності, Катя намагалася стримуватись. Все-таки мати, людина із досвідом. Її ще з дитинства вчили, що треба шанувати старших.
Перевівши дух і обміркувавши своє становище, дівчина вирішила спробувати налагодити стосунки зі свекрухою.
Але це виявилося набагато складнішим, ніж вона думала. Людмила Прокопівна поводилася, як господиня, скрізь сувала свій ніс і дорікала невістці в неохайності. Минуло вже два тижні, і вони здалися Каті тортурами. Щоразу, коли Михайла не було поруч – чи їхав він на роботу, з якихось інших справ чи просто сидів в іншій кімнаті – Людмила Прокопівна знаходила привід дорікнути недолугій невістці: то несмачний суп, то знову пізно з роботи приїхала, то підлоги погано помиті, то сорочка Мишхайла не випрасувана … На скарги невістки на брак часу вона лише хитала головою і твердила:
– А ось я у твоєму віці встигала і за господарством дивитися, і двох синів виростити. І нічого, як бачиш, ціла.
Коли ж Катерина намагалася поговорити з чоловіком про це, то чула лише від нього: «Мама – хороша людина, може, ти все не так зрозуміла?». або “Ти ж сама розумієш, вона знає, як краще”.
Ситуація почала розпалюватися, коли Катя дізналася про хворобу батька. Її мати зателефонувала з проханням приїхати до лікарні. Виявилося, що чоловік тяжко захворів на грип. Майже тиждень трималася висока температура, його лихоманило і дуже боліла голова. Дівчина стала майже щодня після роботи разом з матір’ю приїжджати до батька і доглядати його, щоб той скоріше видужав. Обов’язків побільшало, Катерина сильно втомлювалася і, повертаючись додому, могла лише почистити зуби та переодягнутися в піжаму. Потім вона падала на ліжко і майже одразу засинала. Михайло, коли з’являвся час, теж приїжджав та допомагав із оплатою ліків.
Так тривало цілий тиждень. Коли Катя знову повернулася додому, повністю вимотана, на порозі стояла незадоволена свекруха. Вона грізно подивилася на невістку і вимовила грудним голосом:
– Ну що, з’явилася, господиня? – ехидничала жінка. – Вечеря знову не приготовлена, а ще у Мишеньки закінчилися чисті шкарпетки!
– Так самі б і зайнялися, – процідила крізь зуби дівчина, проходячи повз Людмилу Прокопівну. – А я просто хочу спати.
– Бач, ти! – свекруха явно була незадоволена словами невістки. – Я, між іншим, гість, а не хатня робітниця!
Нічого не відповівши, Катя попрямувала до вітальні, де зустріла Мішу, теж неабияк стомленого – настав кінець кварталу, і роботи у хлопця додалося. Свекруха пішла за нею:
– Ти подивися, га! Між іншим, мій Мішенька теж дуже втомлюється. Йому догляд потрібний! А ти десь вештаєшся!
Тут уже Катерина не витримала і розлютилася:
– Вештаюся?! У мене батько при смерті! Я їжджу до лікарні майже щодня! І Ви про це знаєте!
– Мамо, серйозно, що ти таке кажеш? – Михайло здивувався і заступився за дружину. – У Микити Сергійовича справи погані, ось Катя і витягує його, як може …
– Ха! – Людмила Прокопівна лише посміхнулася. – Дурниці не кажіть! Ось все зробить, будь-які виправдання знайде, аби будинком не займатися! Вішає тобі брехню на вуха, синочку, а ти й слухаєш! Я ж від початку казала тобі, що вона тобі не пара! А ти не послухався! Ось тепер тягни лямку, загинайся!
Повисла мертва тиша. Михайло та Катя були у відвертому шоці від почутого. Катя готова була розплакатися, але трималася з останніх сил. Та що несе ця божевільна жінка? Михайло не чекав такого від рідної матері. Завжди вона була доброзичливою, незлою, а тут – нате… Виходить, і Катя казала правду…
Хлопець мовчки підвівся з дивана, дивлячись порожнім поглядом на матір. Потім тихо сказав:
– Я купую тобі квиток, і завтра ти їдеш.
– Куди це? – Здивувавшись, голосно запитала Людмила.
– Додому. Засиділася ти в нас. І більше не приїжджай. – Михайло поставив крапку у розмові.
Переконана у своїй правоті і приголомшена словами сина, свекруха хотіла було закотити скандал, але суворий погляд Мхайла не давав їй цього зробити. Здавалося, ще трохи, і він вчепиться в матір і поверне їй шию за образливі слова. Гучно і демонстративно пирхнувши, Людмила Прокопівна пішла на кухню.
Наступного дня вона мовчки виїхала. Ніхто з подружжя її не проводжав. Катя та Михайло сиділи у вітальні і дивилися телевізор. Удвох.
За тиждень батько Каті одужав і став на ноги. Дівчині стало легше, і вона, повертаючись додому, могла приділити час прибиранню чи приготуванню. І ніхто не заважав – Катя нарешті могла насолоджуватися тишею та спокоєм.