– Ми з тобою цілий вік разом будемо, – ніжно шепотів Роман Маші, коли вони подали до РАГСу заяву.
– І в радості, і в горі? – усміхалася Марія, заглядаючи в його блискучі щастям очі.
– І в радості, і в горі! – Кивав він і притискав її до себе міцніше.
– А я тобі не надоїм за цілий вік? – Запитала Маша, злегка схиливши голову і подивившись на майбутнього чоловіка з хитрим прищуром.
– Дурненька, як ти можеш набриднути, якщо я люблю тебе більше за життя?! Я, навпаки, боюся, що ти втомишся від моєї постійної присутності поряд з тобою.
– А я хочу, щоб ти постійно був поряд, – поцілувала його Маша, – Хочу засипати поряд з тобою, і прокидатися разом, готувати тобі сніданок, обід та вечерю, чекати вечорами після роботи, проводити поряд усі вечори.
Марія після педучилища працювала вчителькою молодших класів, і розраховувала, що приходитиме після роботи раніше за чоловіка і встигатиме зробити домашні справи до його повернення. А Рома обіцяв, що зможе забезпечити їм безбідне життя.
– Ось попрацюю ще трохи, відкрию свою фірму, стану людей наймати, – мрійливо розповідав Роман, – Будемо будувати будинки. І для нас з тобою збудую найкращий будинок! Потім діти підуть…
– А скільки дітей у нас буде? – питала загадково Марія.
– Багато! – впевнено відповів наречений. – Як у моєї бабусі. Батько мав чотирьох сестер і двох братів. І всі такі дружні завжди були, та ти ж знаєш, вони й зараз один за одного горою.
– Так, у тебе чудова родина, – підтримувала Маша.
Коли Роман повідомив батькам, що збирається знайомити їх із нареченою, вони всю рідню запросили, влаштували таку грандіозну урочистість, так тепло зустріли Машу, що вона залишилася під сильним враженням, відчувши себе частиною цієї родини.
Після весілля молодих відправили до весільної подорожі, а коли повернулися, тітка Романа запропонувала їм пожити в її квартирі, сама вона виїжджала на кілька років по роботі з міста. За цей час Роман здійснив свою мрію. Відкрив будівельну фірму та почав будувати будинок, коли Марія повідомила про вагітність.
-Я постараюся встигнути до народження сина, – сказав Роман, – добудуємо поки частинку, облаштуємо, а у великий будинок пізніше переїдемо.
– Чому ти думаєш, що буде син? – запитала здивовано Марія.
– Відчуваю! – Гордо заявив чоловік, – Якось саме прийшло, отже, так і буде.
– А якщо буде донька? Розчаруєшся?
– Ні, що ти, мені байдуже, хто народиться. Хоч сина, хоч дочку, однаково любитиму!
– Мені теж не важливо, хто в нас буде. Ми ж мріяли, що ми матимемо багато дітей! Важливо, щоб здоровими були!
Подружжя сиділо, обнявшись, і думало про те, як облаштують дитячу кімнату.
– Спочатку дитяча буде одна, потім доведеться облаштовувати ще, – задоволено посміхався Роман. – Добре, що площа дозволяє. А у дворі великий дитячий майданчик зроблю…
Але, попри всі очікування подружжя, вагітність Марії почала протікати не дуже гладко. З’явилися ускладнення, довелося лежати в лікарні майже до пологів. Виписували на кілька днів, але незабаром знову опинялася на лікарняному ліжку.
– Краще б позбулася такої дитини, – радила подруга, Марина, – Збережена дитина це не дитина, як говорила моя бабуся.
– Марине, ти що таке кажеш?! – обурено відповідала Марія, – Дитина будь-яка буде любимою, і все в мене добре за результатами УЗД.
– Ну, сама вирішуй, звичайно, тільки пам’ятай, що чоловіки зазвичай від проблем втікають. Ти як вважаєш, Ромашка твій тобі настільки вірний, що сидить зараз без жінки кілька місяців і вірність тобі зберігає? Не-а, всяко набік бігає. А якщо що трапиться, дитина якщо буде з відхиленнями або хвора, втече і оком не моргне, потім сама ж станеш лікті кусати.
– Марино, ти мене звичайно вибач, але мені б не хотілося продовжувати з тобою спілкування, принаймні поки не народжу. Ти раніше не була такою токсичною, як тепер? Роман мій день і ніч сам будує будинок, ще й роботяг своїх на об’єктах контролює. І я на всі сто відсотків впевнена, що він мені вірний, інакше я відчула б.
– Ну-ну, – скривила губи невдоволено подруга, – Не хочеш спілкуватися, так і не будемо.
І пішла, голосно цокаючи підборами по кахельній підлозі в коридорі.
А Маша замислилась. Чому подруга так вороже налаштована? Заздрить, може. У неї самої чоловіка не було поки, а всі чоловіки, які вишиковувалися в чергу, як сама Маринка говорила, дуже швидко тікали. Ось, можливо, від образи і плете, невідомо, що, обмовляючи Романа. Він не такий, Маша була певна. Видно було, як сильно він виснажений, хіба до зрад чоловікові в такому стані. Але, черв’ячок сумніву все ж таки покусував часом. Однак, Маша відганяла ці думки геть.
Коли настав час народжувати, Марія почувала себе неважливо. Пологи були дуже складними, дитина народилася слабенькою і відразу потрапила в реанімацію із запаленням легень.
Марія місця собі не могла знайти місця. Роман у ці дні кинув усю роботу, сплатив дружині окрему палату і цілими днями сидів поруч із нею.
Вони без слів один одного розуміли і навіть просто мовчати поряд було приємніше, ніж бути самотнім. А через дванадцять довгих стомлюючих днів подружжю повідомили, що організм синочка їх не впорався із хворобою.
Марія буквально почорніла від горя. Скільки їй довелося перенести, щоби трагічно так усе завершилося. Крім того, лікарка повідомила їм другу скорботну звістку.
— Ви бачите, причина у вас, як виявилося, — сказала вона Маші, — Вам краще більше не вагітніти, кожна спроба матиме такий же сумний результат.
– І що ж тепер буде? – Запитала Маша чоловіка, не в силах стримувати емоції. – Ти мене кинеш? Ну, навіщо тобі така? Ти іншу зможеш знайти…
– Припини говорити дурниці! – З образою в голосі сказав Роман, – Я тебе люблю і буду поряд і в біді, і в радості!
– А хіба радість без дітей буває? Хіба ж можна далі жити спокійно? Я так не зможу! Ти краще одразу йди, я все зрозумію, ніж жити і чекати, коли ти це скажеш.
– Ніколи я не скажу таке, – переконував Роман, але Маша навіть слухати не хотіла.
– Я поїду до батьків, – попросила Марія, коли вони поверталися з цвинтаря після похорону малюка.
– Ми поїдемо додому! – твердо сказав Роман і взяв дружину під руку.
Але з того часу їхні стосунки стали іншими. Марія повністю зникла, і Рома наполягав, щоб вона звільнилася з роботи. Жили вони, як і планували, а Роман продовжував добудовувати будинок. Його мама і тітоньки, а також мама Маші по черзі приїжджали, щоб допомогти Ромі та підтримати Марію, але вона відмовлялася йти з кимось на контакт. Участила також і Марина. Вона твердила щоразу, що треба було її слухати, а тепер що ж, пізно щось змінити.
– Пішла б ти від Ромки, – говорила вона, скориставшись нагодою, коли поряд з Марією не було рідних, – Навіщо життя псувати мужику. Він же, напевно, гуляє, а тобі потім буде ще гірше, коли зізнатися раптом вирішить. Він молодий ще, народить йому інша, і прощай твоє кохання, адже всяко вибере він жінку з дитиною. Машко, я про тебе переживаю, що ти потім зовсім себе зведеш. Про матір з батьком подумай, про мене. Ми тебе, дурну, любимо, і ніколи не зрадимо, а мужикам вірити не можна.
– Іди, – повільно прошепотіла Марія, – Не треба до мене приходити.
А коли Марина пішла, вона закричала так голосно, що Рома прибіг, почувши її крик на будівництві.
Він міцно притискав її до себе, і цілував у верхівку, а вона намагалася відштовхнути його і кричала, що він їй не потрібен, хай одразу йде до тієї, яка йому народить нормально.
– Мені крім тебе ніхто не потрібен, – шепотів він, – Я тільки тебе можу любити, і ти видужаєш. І навіть якщо ми дітей мати не зможемо, я намагатимусь зробити все, щоб ми були щасливі. Ти просто так переживаєш втрату дитини, але час лікує, потрібно просто зачекати.
Але Маша не одужувала, а навпаки, їй ставало тільки гірше. Роман возив її на різні обстеження, запрошував фахівців з різних клінік, всі вони розводили руками, мовляв, немає діагнозу, здорова дружина ваша, залишається один варіант – лікування у психотерапевта. Але Роман категорично відмовлявся відправляти дружину до лікарні.
Час минав, і Маша зовсім ослабла. Жодні вмовляння чоловіка, сльози мами не допомагали. Вона лежала цілими днями на ліжку, втупившись у стелю і плакала. Ліки їй лікар прописав, та тільки толку від них не було зовсім.
Роман і сам насилу стримувався, щоб не зірватися і не спитися, як це робили інші. Він уже добудував будинок, займався обробкою, розповідаючи про кожен етап дружині. Говорив, як би йому хотілося, щоб вони разом обирали все для дому.
– Я хотів шпалери вибрати в нашу спальню, але подумав, як би було здорово, якби нам разом це зробити, – казав він, гладячи дружину по руці, – А ще, час у санвузол плитку вибирати, мені це теж без тебе не в радість буде. Маше, прийди до тями, подумай про мене, будь ласка, мені теж нелегко, а бачити твої страждання ще гірше. Давай разом справлятися з бідою, адже ми обіцяли один одного підтримувати і в радості, і в горі. Прокинься!
Марія тільки прикривала стомлено очі, і просила дозволити їй побути на самоті. А потім поринала в мрії, в яких вони сидять з чоловіком на галявині, а навколо граються діти – хлопчики та дівчатка. Вона навіть усміхалася своїм думкам, а потім розплющувала очі і, згадавши, що такого ніколи не буде, знову починала плакати.
Якось, коли Марія задрімала ближче до вечора, за дверима раптом пролунали голоси. Маша прислухалася. Дзвінкий голос Марини вона не могла не впізнати. Але чому вони із Романом говорять на підвищених тонах? Незабаром усе стало зрозуміло.
– Ти навіщо прийшла? – спитав Роман суворо.
– Прийшла розставити всі крапки над “I”, – зухвало відповіла Марина, – Я не збираюся більше приховувати те, що відбувається. Я вагітна! І час все вирішувати. Загалом так. Чи цей овоч, чи я! Вибирай! З ким тобі буде краще – з егоїсткою, якою на тебе начхати чи зі здоровою, адекватною, гарною жінкою?!
– Ти що несеш? – прогарчав Роман і зменшив тон. – Я ніколи, ти чуєш, ніколи не кину Машу. Я тобі одразу сказав, що це було хвилинним поривом. І ти не заперечувала. Чого хочеш тепер від мене?
– Дитині батько потрібний! – Заявила Марина, і Маша зрозуміла по звуках, що він її вивів за двері.
Серце шалено стукало в грудях. Марія підвелася, присіла на ліжку і опустила голову на долоні. Як він міг? – майнула думка. – А як ти сама могла? – Перебила її інша. Марія раптом миттєво усвідомила, що пророкування подруги справдилися, вірніше, вона сама здійснила їх, постаралася скористатися ситуацією та спокусила чоловіка Марії. Але, якби Маша взяла себе в руки, то й Роман не піддався б чарам подрги. У голові все змішалося. Вона не думала, до яких наслідків її депресія приведе, думала тільки про себе, шкодувала себе, плекала біду, яка не тільки її торкнулася. Але пізно каятися. Маринка має рацію, дитині потрібен батько, і Рома повинен за свої вчинки відповідати.
Чоловіка довго не було, і Маша в цей час уявляла, як він викручуватиметься, що їй збреше.
Коли Роман зайшов до неї в кімнату з похилою головою, Маша запитала:
– Що з тобою? Хто приходив?
І Рома, сівши поруч із дружиною, не приховував і розповів усю правду.
– Подруга твоя приходила, Марина … – Трохи помовчав і продовжив, – Маш, я тобі зізнатися повинен. Тільки ти зрозумій і не рубай з плеча. Адже ти зовсім мене закинула. Спочатку на збереженні лежала дуже довго, а тепер півроку ось, у своїй депресії. І я не говорю про щось більше, але ти навіть розмовляти зі мною не хочеш. Я відчував себе настільки самотнім, що коли Марина попросила їй допомогти встановити ванну, а потім запросила на вечерю, та й почала відверто нав’язуватися, я не став відмовлятися. Звичайно, дуже швидко зрозумів, що накоїв, але вже нічого не виправити. Я зрадив тобі, потім стратив себе. Але тепер думаю, що якщо триватиме так дальше, я можу знову зірватися. Я тебе не розлюбив, ти не подумай, але ж будь-якій людині хочеться тепла. А ти, мов русалка. Холодна, байдужа, начебто чужа. Маринка каже, що вагітна, я їй не вірю, звичайно, але навіть якщо це так, я від тебе не піду ні за що. Але мені дуже непросто це все терпіти. Я взагалі не знаю, як тримався стільки часу і не запив про тугу та самотність.
Марія подивилася на чоловіка з докором у власних очах і заплакала.
– Якби любив, то ніколи б не змінив. Іди, дитині твоїй потрібний батько.
– Ех, Маша, Маша, – похитав Роман головою, підвівшись на ноги, – Ти нічого не зрозуміла, як шкода!
І пішов швидким кроком.
Наступного ранку Роман вирушив до Марини. Вона відчинила двері і широко посміхнулася.
– Зважився, нарешті, уникнути своєї…
Але Рома не дав її обмовити.
– Поїхали!
– У РАГС? – посміхнулася Марина.
– В лікарню! Зараз ти при мені зайдеш до лікаря та візьмеш довідку про вагітність.
– Не збираюся я нікуди їхати, – обсмикнула руку Марина.
– Ні, ти поїдеш! – вимогливо заявив Роман, – Або я вважатиму, що ти все набрехала.
– Вважай, як хочеш, тільки ти мені не потрібний! Я просто Машці помститися хотіла, відвести тебе.
– Помститися? За що? – здивовано промовив Роман.
– За те, що їй завжди все найкраще діставалося. У школі відвела в мене хлопця, адже знала, що він мені подобається, а варто було йому її в кіно запросити, вона забула про все. Потім тебе знайшла, і вийшла заміж так вдало. А мені, думаєш, приємно, коли мене всі кидають? Я думала, що якщо у неї дітей не буде, то ти не залишатимешся з нею, на мене звернеш увагу, але ти якийсь недалекий. Навіщо вона тобі потрібна, скажи? Ні шкіри, ні лиця!
– Почекай… – Роман задумався на кілька миттєвостей, – а це чи не ти постаралася, щоби все це сталося?! Ти ж частою гостею у нас стала, коли Маша завагітніла. А потім до лікарні до неї навідувалася, хоча не було потреби.
– Який здогадливий, – усміхнулася Марина, – Звичайно, я. І лікарці заплатила за діагноз безпліддя. А що, думаєш, приємно бачити щастя подруги та ще й знати, що вона матір’ю стане, а я вже не зможу. Занадто багато позбавлялася дітей, щоб тепер знову завагітніти.
Марина зривалася на крик, то на істерику. А Рома забув про все, почувши, що діагноз Маші був обманом.
Він вискочив з квартири Марини і помчав до дружини, купивши дорогою букет її улюблених чайних троянд.
Забігши додому, він так і завмер на порозі. Маша зустрічала його в гарній сукні, з акуратно покладеним волоссям, навіть вії підфарбувала. А з кухні долинали апетитні аромати.
– Пробач мені, Ромко, – кинулася Маша на шию дружину, – Я всю ніч думала і зрозуміла, як я була неправа. Моїй поведінці немає виправдання. Ти маєш рацію, я думала тільки про себе. Вибач, я все усвідомила і все зрозуміла, і тебе не звинувачую… І якщо ти вирішиш піти до Марини та її дитини, я зрозумію, адже з моєї вини все трапилося.
Роман дістав з кишені телефон і увімкнув диктофонний запис. Марина слухала і притискала долоні до губ. В голові не вкладалося, як же могла так вчинити та, яку вважала близькою та вірною подругою, з якою ділилася найпотаємнішим, довіряла таємниці, як?!
– Ти пробачиш мене? – Запитав Роман несміливо і Маша кивнула.
– Вже вибачила, і хочу виправити все, що ми за цей час втратили. Я навіть приблизно знаю, які шпалери хотілося б поклеїти в нашій спальні, а в дитячу ми купимо…
Маша почала яскраво розповідати свої ідеї, а Рома мовчки посміхався. Ось вона, його Маша, вона повернулася і тепер у них все буде краще за минуле…