Жанна з нетерпінням чекала, коли вони з чоловіком Олександром зможуть нарешті переїхати у свою власну квартиру. Весь цей час вони жили на орендованій, куди в’їхали відразу після весілля.
Через деякий час подружжя сіло і порахувало, скільки грошей йде на оплату орендованого житла, і прийшли в жах. Нарешті, все обміркувавши, Жанна та Сашко вирішили купити власну квартиру.
Завзято працювали, по можливості брали додаткові підробітки, щоб обійтися без кредитів. Часу не вистачало навіть на себе, не кажучи вже про те, щоб часто їздити до батьків і відвідувати їх так само часто, як і раніше.
Через рік старанної праці вони вирішили, що настав час брати.
Сашко приїхав до матері Ольги Іванівни та розповів їй цю новину. На превеликий подив Саші, вона засмутилася. Жінка сплеснула руками і сказала:
— Мало того, що ти про мене нечасто згадуєш, то ще й з поганими новинами прийшов!
Чоловік насупив чоло і запитав:
— Мамо, я не розумію, чим я тебе засмутив. Навпаки, радіти треба.
Мати не розуміла, чому радіти.
— Ти й так рідко приїжджаєш, ніколи в тебе часу немає. А я переживаю, гадаю, що в тебе в сім’ї з грішми погано. Адже винаймати квартиру дорого, а ще й жити на щось потрібно. А тут новина – квартиру ви зібралися купувати! А гроші звідки? – сказала мати з образою в голосі.
– Мамо, ми постаралися накопичити, – відповів син.
Ольга Іванівна не розуміла, як і коли вони змогли нагромадити. Вона взагалі вважала, що в цей час це неможливо, молоді люди не можуть назбирати так багато. Тим більше, якщо… Син зізнався, що у нього була велика сума, накопичена ще до весілля.
А тепер ще з дружиною дещо разом нагромадили. Ольга Іванівна вважала, що житлові умови дуже впливають на стосунки у сім’ї, обов’язково розпочнуться скандали. Кому сподобається жити у маленькій коробці?
Ольга Іванівна і раніше не схвалювала те, що син вирішив одружитися. На її думку, Сашко рано одружився, адже їм навіть жити ніде. До себе молодих Ольга Іванівна жити не кликала — жінка не хотіла порушувати своє спокійне життя та ділити з кимось кухню.
Для них своє житло вона не могла надати. І навіщо тоді одружуватися? Добре знайшов би пристойну дівчину зі своїм житлом, тоді звичайно. Але ж ні, синові сподобалася звичайна дівчина, у якої за душею нічого.
Ользі Іванівні також не подобалося, що молодята оселилися далеко від неї. Жили б поруч, після роботи можна було б до них на півгодини забігти. А так їхати до них довго.
Та й до того ж Ольга Іванівна вважала, що якщо живуть на орендованій квартирі, то гостей там не дуже зручно приймати. Хоча, якщо чесно, вона просто не мала великого бажання спілкуватися з невісткою.
Ольгу Іванівну ображало те, що невістка мало ділиться з нею. Від неї не дочекаєшся приємних слів та компліментів, подарунки тільки на свята дарує та сина до неї рідко відпускає.
Жанна ж не вважала, що чимось кривдить свекруху, просто не відкривалася перед нею і чоловіка до себе не прив’язувала. Сашко і сам не дуже хотів до матері часто їздити — лінувався, йому там було нудно. Коли виходило, вибирався, але спеціально не кидав усі справи заради того, щоб мати відвідати.
Вдома йому було краще: все є інтернет, телевізор, друзі поруч. Але Ольга Іванівна вважала, що невістка мало не змови проти неї будує. А коли почула про квартиру, то переконалася, що Жанна не лише проти свекрухи, а й проти чоловіка будує підступні плани.
Ольга Іванівна вбила собі в голову, що невістка задумала обдурити її сина хитрістю та розважливістю, про що жінка похилого віку давно здогадалася. Ольга Іванівна була впевнена, що саме невістка стала ініціатором купівлі квартири. Сама ж накопичень не мала, і їй мабуть не давали спокою заощадження чоловіка. Потім, якщо розлучення, половина квартири належатиме Жанні.
Суперечки у сім’ї молодих людей справді іноді траплялися. У якій сім’ї їх немає? Олександр був незадоволений, що дружина багато працює, а заробляє, порівняно з ним, дуже мало. Йому хотілося, щоб вона більше займалася будинком чим більше заробляла.
А краще і те, й інше разом. Ця тема періодично піднімалася, переважно тоді, коли хотілося щось купити, але на бажану покупку не було грошей.
Потім заспокоювалися, адже не всі дозволяють собі дорогі покупки, і не в грошах щастя. Після візиту до матері Сашко перестав говорити про покупку квартири. Якось Жанна запитала, в чому справа, і він з небажанням відповів:
— Ну, навіщо нам маленька квартира? Давай почекаємо, може, житло подешевшає або накопичимо більше грошей і купимо просторішу квартиру.
У результаті розмови про покупку квартири зійшли нанівець. Жанна розуміла, що це справа рук свекрухи. Саме після візиту до неї у чоловіка виникли сумніви.
Розмови про те, щоб назбирати на простору квартиру, були лише відмовки. Жанна вирішила з цим покоритися, скандалити з чоловіком не хотілося. У принципі слова свекрухи мали якусь частку істини. Все може статися, хоч і не хотілося думати про погане.
Сім’я продовжила жити на орендованій квартирі і цілком нормально, дружно жили. Виявилося, що й так можна отримувати задоволення від життя. Іноді просто потрібно відпустити ситуацію, і тоді вона вирішиться сама собою.
Несподівано батькам Жанни дісталася квартира від дальньої родички, яка жила в іншому місті. Останнім часом вона стала почуватися погано і несподівано померла, а потім виявилося, що свою квартиру вона заповідала не співмешканцю, як усі думали, а матері Жанни.
Мати вирішила продати цю квартиру та гроші віддати дочці, знаючи, як вони мріють про своє житло. Жанну переповнювали емоції, і насамперед вона вирішила потішити чоловіка. Але доки йшла додому, вирішила йому не говорити.
Про себе дала знати образа на те, що свекруха відмовила чоловіка від купівлі квартири. Про гроші Жанна вирішила сказати чоловікові пізніше, а поки що обрала велику двокімнатну квартиру в елітній новобудові. Жанна вирішила перестрахуватися про всяк випадок, тож квартиру оформила на матір.
Коли всі паперові справи були закінченими, Сашко так зрадів цій новині, що навіть не поцікавився, на кого оформлена квартира. Втім, Жанна все одно не сказала б.
Усі документи вона завбачливо залишила у батьків. Якщо питатиме — скаже, що у них усі документи зберігаються, то надійніше. Але в чоловіка та думок таких не було, він поспішав, хотів швидше переїхати.
Потім прийшла свекруха і вимагала, щоб її першою впустили до квартири. Ольга Іванівна була замість кішки, її впустили першою. Свекруха теж не цікавилася документами, у її голові і так все було ясно: вона раділа, що з боку сина в покупку не було вкладено жодної копійки, а квартира тепер вважалася спільно нажитою у шлюбі.
І яке ж було здивування Жанни, коли невдовзі чоловік повідомив, що хоче розлучитися. Якось він прийшов із роботи і сказав:
— Нам треба поговорити серйозно. Я маю іншу жінку. Я її люблю, дурити тебе я більше не можу. Нам краще розлучитися.
— І це давно у вас? – поцікавилася Жанна.
Виявилося, що це кохання йде мало не з дитинства. Ще в школі він був закоханий, зустрічалися, говорили про весілля, але дівчина була популярною, багато хто на неї задивлявся. Кохання між ними не згасло, вони весь час думали одне про одного.
Сашко виправдовував своє перше кохання, казав, що вона жила в бідній родині, тяжке дитинство, а він нічого не міг їй тоді запропонувати. У самого нічого не було.
Жанна слухала, а у голові був туман. Не було жодних передумов, чоловік поводився як завжди. Виявляється, в цей час він уже зустрічався з іншою і тепер спокійно розповідав своїй дружині, що весь час любить іншу.
– Я чесно намагався її забути, – виправдовувався він. — Але ж випадково зустрілися, і закрутилося…
Жанна взяла себе в руки і сказала:
— Якщо така справа, нехай збирає речі і йде до своєї нової дружини. Утримувати не збираюся.
Вона сиділа і дивилася на чоловіка, а він на неї.
— Слухай, тут така справа… Ти ж сама залишишся, а нас двоє, — сказав Сашко. – Давай краще ти йди, а я тут залишуся.
Жанна витріщила очі. Оце сюрприз! Ось чому чоловік спочатку вирішив переїхати, озирнутися, а потім розлучатися. Квартира йому потрібна. Сашко запропонував віддати дружині свої нагромадження за половину квартири.
Житло ж купувалося, коли вони у шлюбі були, отже, спільно нажите і має ділитися навпіл. Чоловік розраховував за свої пів мільйона придбати простору квартиру.
Але Жанна не погодилася з цим і вигнала його без жодних пояснень. Якщо хоче квартиру, нехай спробує відібрати її, а вона подивиться, як у нього це вийде.
Олександр психанув і пішов, але цього сюрпризи цього дня не закінчилися. Не минуло й години, як у двері зателефонували. На порозі стояла свекруха Ольга Іванівна, прийшла розбиратися з невісткою. З собою привела якусь зухвалу жінку, обидві були налаштовані недоброзичливо.
По сумці, яка була з ними, Жанна зрозуміла, що це та сама нова жінка її чоловіка, яку він хотів поселити у її квартирі. Свекруха почала виховувати Жанну, переконуючи вчинити правильно та залишити квартиру, взяти у Сашка гроші та жити своїм життям.
— Будь-яке трапляється, не заважай чужому щастю, — суворо сказала свекруха.
Ольга Іванівна поспішала. Вона вважала, що й Жанна так зробить, це говоритиме про її порядність. Але невістка посміхнулася і сказала:
— Ольго Іванівно, вам не варто вчити мене порядності. Де ви, а де порядність? Невже ви забули, як тоді відмовляли сина від купівлі квартири?
— Дурниці, — гордо підняла вгору ніс свекруха. — Я взагалі в життя сина не лізу.
– Це я бачу, – відповіла Жанна. — Мені доведеться вас засмутити, але вам доведеться забрати нову невістку до себе, бо Сашко до цієї квартири не має жодного відношення.
Тут свекруха істерично засміялася:
– Я знаю закони. Все куплене у шлюбі ділиться навпіл.
Жанна вдала, що засмутилася, але потім сказала:
— Через суд нехай це доводять. А зараз нехай гості йдуть кудись подалі.
Молода жінка зачинила двері та посміхнулася. Слава Богу, далі в неї з цією сім’єю дороги розійдуться, а Сашко з матусею нехай позиваються. Не буде вона їх одразу розчаровувати. Чоловік зробив їй сюрприз і вона в боргу не залишиться.
Природно, свекруха вирішила досягти свого. Вона переконала сина відстоювати свої права і він подав до суду. Незважаючи на те, що йому за це треба було платити мито, мати твердила, що гроші потім відіб’ють.
Але на суді на парочку чекало розчарування. Жанна навіть засміялася, коли у колишньої свекрухи витяглося від несподіванки обличчя. Ольга Іванівна не очікувала, що квартира оформлена на матір Жанни, і, звичайно, ні на що Олександр претендувати не міг.
— Могла б і одразу сказати, — сердито сказала колишня свекруха.
Жанна лише усміхнулася. На щастя, більше ні цієї жінки, ні її сина вона не бачила, не цікавилася, як там у них склалася доля. Хотілося забути це життєве розчарування як страшний сон.
Натомість тепер Жанна знала, що навіть близькі люди здатні вчинити підлість та зраду. Це стало уроком для молодої жінки: перш ніж комусь довіряти, потрібно ще сто разів подумати.