Діна нещодавно зрозуміла, що чоловік, як і друзі, пізнається в біді.
З В’ячеславом вона прожила майже 15 років і тільки зараз зважилася на розлучення.
Приводом для розірвання шлюбу стало фінансове питання – В’ячеслав відмовився давати дружині гроші на операцію.
Виходячи заміж за Славу, Діна відчувала, що він її любить не так сильно, як вона.
В’ячеслав зі своєю майбутньою дружиною познайомився у важкий для себе період, коли відходив від розлучення зі своїм першим коханням.
Перед Лерою молодик сильно завинив, і вона, не вибачивши зради, поїхала.
Кандидатура Діни на роль дружини була ідеальною. Поруч із чуйною, яка розуміє, вміє слухати і співпереживати Діною Слава почував себе комфортно, але йому було нудно.
Не могла інтелігентна дівчина дати йому ті емоції, які давала колишня. У глибині душі Слава сподівався, що Лера, коли почує про його весілля, дасть про себе знати, але прорахувався.
Батьки вибір сина схвалили, мамі Слави Діна сподобалася:
– Синку, якщо ти на ній одружишся, ти ніколи про це не пошкодуєш! Я впевнена, що на таких жінках, як твоя Діна, сім’ї і тримаються. Не ображай її.
– Мам, я її не люблю, – Слава несподівано зізнався матері, – я не знаю навіщо я взагалі Діну заміж покликав. Думав, що Леру забуду… А не зміг!
– Стерпиться-злюбиться, синку. Я за твого батька виходила заміж теж без кохання, але ми з ним, як бачиш, прожили майже 30 років.
І тепер він мені дуже дорогий. Почуття прийдуть згодом. Обов’язково прийдуть!
Софія Степанівна помилилася. За стільки років шлюбу В’ячеслав Діну так і не полюбив.
Ні, він був дружині вдячний за дітей, за затишок, за колосальну підтримку, але не більше.
Славі не хотілося дружину носити на руках, балувати, оточувати увагою.
Будь-який прояв турботи з боку Діни чоловік сприймав як належне, як само собою зрозуміле.
Слава вважав, що витрачатися на дружину не обов’язково, тому кожне свято підносив чергову коробку цукерок та троянд, які, до речі, Діна ненавиділа.
Діна зняла окуляри і заплющила очі. Останнім часом їй постійно болить голова! Біль накочував раптово, голову ніби стискало розпеченим обручем.
– Ні, треба йти до лікарні, – сама собі сказала Діна, – це ненормально! Візьму пару днів без оплати та пройду обстеження.
Лікарі нічого серйозного не виявили, до окуліста Діна вирушила в останню чергу.
– У мене з дитинства поганий зір, – пояснювала вона фахівцю, – з шести років ношу окуляри.
– Чому не хочете зробити лазерну корекцію зору? Голова у вас болить через велике навантаження. Дайте вгадаю: працюєте багато за комп’ютером?
– Так, перед монітором часу проводжу справді багато. Часом по вісім-дев’ять годин. Невже саме через це у мене такі сильні головні болі?
– Так, найімовірніше. Ви постійно мружитеся, очні м’язи весь час напружені. Сидіть, мабуть, ще у незручній позі, згорбившись?
Коли голова вперед нахилена кисень у достатній кількості мозок не надходить через звуження судин.
Загалом довго пояснювати, але повірте, ситуацію врятує лазерна корекція. Я рекомендую вам її зробити.
Але попереджаю одразу: після 45 років ця процедура буде марною. А вам? Кхм… Через 3 місяці виповниться – 45.
Поспішайте.
Діна кілька днів вивчала інформацію про цю процедуру в інтернеті, знайшла багато захоплених відгуків.
Люди писали, що після корекції їхній зір справді відновився.
Діні дуже хотілося позбутися окулярів, тому вона вирішила все ж таки поговорити з чоловіком:
– Слава, ти ж знаєш, що я нещодавно обстеження проходила?
– Ну і що? – Запитав чоловік, не відриваючи очей від екрану телефону.
– Окуліст порекомендував зробити лазерну корекцію зору. Я тут трохи про процедуру прочитала… Операція безпечна, майже безболісна.
І, що найголовніше, дуже ефективна. Я можу забути про окуляри, розумієш?
– Угу, і що? – Слава, здавалося, дружину взагалі не слухав, він друкував комусь повідомлення.
– Я хочу спробувати. Тільки проблема в грошах коштує лазерна корекція близько 75 тисяч.
– Яка операція? – нарешті прийшов до тями В’ячеслав, – кому? Тобі? Навіщо?
– Вона допоможе мені відновити зір, – терпляче повторила Діна, – шанси дуже добрі! Якщо все пройде як треба, то окуляри я більше не носитиму!
– Ну роби, від мене ти чого хочеш? – почав дратуватися В’ячеслав.
– Слава, вона 75 тисяч коштує…
– Нічого собі! У мене таких грошей нема! Діно, тобі що, зайнятися нічим? Що це за капризи? Операцію якусь вигадала! Ти ж бачиш у окулярах? От і продовжуй їх носити.
– У мене від них, Слава, голова болить. Я хочу бачити, розумієш? Допоможи мені будь ласка. Я маю 3 місяці, щоб зробити цю корекцію.
Після 45 років лікар сказав, оперуватися вже марно!
– У мене вільних грошей зараз немає. Раніше треба було говорити, я вже замовлення на нову машину зробив, усю вартість сплатив.
Діна не витримала і заплакала:
– Слава, ну невже машина дорожча за моє здоров’я? Хіба це взагалі можна порівнювати?
– Не будуй із себе жертву, – розлютився В’ячеслав, – як ходила в окулярах, так і ходи! І не чіпляйся до мене з такими проханнями. Чи потрібна тобі операція? Зароби на неї сама!
– У мене зарплата 15 тисяч, я навіть якщо повністю її відкладатиму, все одно потрібної суми не зберу. У мене в запасі лише 3 місяці.
– Весь настрій зіпсувала, – підхоплюючись з дивана, гаркнув Слава, – спати піду! Дякую за чудовий вечір!
Три останні місяці Слава не знаходив собі місця. Рівно 90 днів тому до нього в особисті постукала Лера, його перше і справжнє кохання.
Серце відразу зів’яло, В’ячеслав відразу зрозумів, як сильно він сумував за нею всі ці роки.
Переписувалися практично всю ніч – Слава тоді знайшов причину і пішов спати на диван, у вітальню.
Наступного дня зателефонували, і Лера своєму колишньому коханому призначила зустріч.
До цього побачення Слава готувався ретельно, він почував себе закоханим недосвідченим школярем, боявся чомусь Лері не сподобатися.
– А ти анітрохи не змінився, – усміхнулася жінка, – звичайно, став старшим, змужнів… Я дуже рада тебе бачити, Слава!
– І я радий, – видавив із себе чоловік, – ми з тобою не бачилися цілих 15 років, практично вічність… Леро, куди ти тоді зникла?
– Це неважливо, – посміхаючись, відповіла Валерія, – а ти, я дивлюся, одружений? Правильно, у справжнього чоловіка обов’язково має бути сім’я. Дітлахи є?
Слава чесно розповів своїй колишній коханій правду: він одружений уже 15 років, має двох дітей-підлітків, окрему квартиру та гарну роботу.
– А я заміж так і не вийшла, – продовжувала посміхатися Лера, – якось не зрослось. Ну чи, мабуть, свого судженого не зустріла. Тому я й не знаю, що це таке – бути дружиною.
У душі В’ячеслава миттєво прокинулися почуття до Валерії, він почав шукати з нею зустрічей, задаровував подарунками, намагався зблизитись, але Лера вела якусь свою гру – від себе не відпускала, але й до себе близько не підпускала.
Вона керувала Славою, як лялькою-маріонеткою, смикала за ниточки і В’ячеслав покірно виконував усе, що їй потрібне.
Діна тепер його дратувала, кудись зникла подяка, Славі більше не хотілося проводити з дружиною та дітьми час. Усі його думки займала Лера.
Він якось набрався сміливості і своєю колишньою запропонував:
– Може, спробуємо ще раз? Стільки років минуло, а я тебе так і не зміг забути.
– Ще не час, – як завжди, м’яко посміхнулася Лера, – рано про це говорити. Та й не в моїх принципах, Славо, руйнувати сім’ю.
У тебе дружина та діти, вони мають бути твоїм сенсом життя. А коханкою я ніколи не стану! Я ж власниця, якщо моє – то тільки моє!
Якби Лера сказала Славі про те, що вона готова бути з ним поруч, чоловік не замислюючись подав би на розлучення.
В’ячеслав метався тепер між двома вогнями – від дружини він піти боявся, бо у Валерії не був певен. Раптом вона знову зникне, як тоді знову залишить його одного?
Діна не збиралася відмовлятися від задуманого. На допомогу невістці несподівано прийшла свекруха:
– Ось, значить, як … Машину йому треба купити! Не хвилюйся, люба, ми сплатимо операцію. Ти ще надто молода, щоб втратити зір.
Бери себе до рук, припиняй переживати. Починай готуватися до корекції. Завтра ж ми з тобою поїдемо до клініки та все сплатимо!
Діна дуже просила свекруху нічого не говорити про це В’ячеславу, але Софія Степанівна не втрималася, зателефонувала синові і як слід його відчитала:
– Слава, ти що собі дозволяєш? Мені за тебе соромно! Ти, вибираючи між залізякою та живою людиною, вибрав машину?
Ти що думаєш, що жити зі сліпою жінкою легко? Якщо Діна втратить зір, чи ти готовий взяти на себе всю домашню роботу?
Ти робитимеш з дітьми уроки, ти готуватимеш для всіх їжу, підтримуватимеш порядок у квартирі? Зрештою, ти скрізь дружину водитимеш за руку?!
Слава, і без того доведений до відчаю емоційними гойдалками, які влаштовувала йому Лера, закотив дружині скандал. Він зірвав з Діни окуляри, кинув їх на підлогу і настав на уламки:
– На зір ти бідкаєшся? Бачиш, кажеш, погано? Ну що, зараз краще? Ти спеціально нажалілася матері?
Тобі приносить задоволення знати, що батьки мене принижують? Чому я через тебе повинен вислуховувати їхнє вчення?
– Навіщо, Славо?! Як завтра піду на роботу? У мене одні окуляри, я зараз навіть до спальні не дістануся! Я без них нічого не бачу!
– Я ці окуляри купив, я їх і розбив! Уроком тобі буде, можливо, скаржитися на чоловіка перестанеш.
Такого приниження Діна терпіти не збиралася. Усю ніч проплакавши в подушку, жінка рано-вранці зателефонувала свекрусі і попросила ту приїхати.
Софія Степанівна разом із невісткою поїхала до клініки. Зір відновити вдалося, Діна подала на розлучення, забрала дітей та з’їхала з квартири чоловіка.
Слава цьому навіть зрадів – він відразу зателефонував Лері і повідомив, що тепер абсолютно вільний:
– І що між нами зміниться? – спитала у В’ячеслава Валерія, – я хіба давала тобі якусь надію? Я начебто нічого тобі не обіцяла!
Ми з тобою друзі, Славо. Ті почуття, що були між нами 15 років тому, давно загинули. Я тебе не люблю!
– Лєро, дай мені, будь ласка, ще один шанс! Я обіцяю, що зроблю все, щоб ти була щаслива!
– Люди, Слава, не змінюються… Я 15 років тому пішла від тебе через зраду, тоді ти на вечірці в друга зрадив мене. А зараз ти зрадив свою дружину.
Напевно, нам варто припинити спілкування. Вибач за те, що знову з’явилася у твоєму житті.
– То ти мені помстилася? – Зрозумів В’ячеслав, – я ж Лер тобі пояснив ще тоді все! Та зрада – просто випадковість, я перебрав і себе тоді не контролював…
– Хотіла, але не встигла… Думай як хочеш, – Слава чомусь був певен, що Лера, вимовляючи цю фразу, посміхається, – більше ти мене ніколи не побачиш.
Навчися, Славо, цінувати те, що маєш. Інакше старість зустрінеш на самоті.
В’ячеслав намагається помиритися із дружиною, Діна на контакт не йде. Вона про Валерію нічого не знає і навіть не підозрює про те, що чоловік був готовий покинути її та дітей заради жінки з минулого.
Діна вважає, що чоловік її зрадив і вчиться жити без нього. Софія Степанівна стала на бік невістки.